Дата 04/07/2019 прийняття: Дата набуття 04/10/2019 статусу (Палата) остаточного: Набуття статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Назва: CASE OF KORBAN v. UKRAINE (Application no. 26744/16) Зміст: Заявник, Геннадій Корбан, з 19 березня 2014 по 24 березня 2015 року займав посаду заступника Голови – керівника апарату Дніпропетровської обласної державної адміністрації. В липні 2015 року він став лідером нової політичної партії «Укроп». Справа стосувалась арешту заявника після відкриття щодо нього декількох кримінальних проваджень. У перших двох провадженнях заявник підозрювався у викраденні посадової особи. В серпні 2015 року третє кримінальне провадження було відкрито за підозрою у привласненні коштів благодійного фонду. В жовтні 2015 року четверте відкрите кримінальне провадження стосувалося скарг члена виборчої комісії на телефонні погрози заявника. У контексті перших трьох проваджень 31 жовтня 2015 року заявника було затримано в його будинку підрозділом спецназу, які зламали двері на відмову заявника їх відчинити. Заявника затримали без ухвали суду максимум на три дні. Після спливу триденного строку, 3 листопада 2015 року заявник постав перед судом, і надалі його звільнили в залі суду. Відразу після цього заявника було знову негайно затримано у зв’язку з відкриттям четвертого кримінального провадження. Наступні сім місяців заявник почергово перебував під вартою та домашнім арештом. 7 грудня 2015 року заявника було доставлено до лікарні, де він був на стаціонарному лікуванні через гіпертонічний криз, гострий коронарний синдром та нестабільну стенокардію. 25 грудня 2015 року заявника доставили до Інституту ім. Амосова для медичного обстеження. Цього ж дня заявникові було проведено термінове оперативне втручання на серці. Близько 21 години операція була завершена, і заявника перевели до відділення інтенсивної терапії. О 22 годині 15 хвилин цього ж вечора слідчий намагався вручити заявникові копію клопотання про зміну запобіжного заходу з домашнього арешту на тримання під вартою. Заявник відмовився від ознайомлення, зважаючи на слабкість, пізній час і відсутність адвокатів. 26 грудня 2015 року о 9 годині ранку слідчий суддя розпочав судове засідання щодо розгляду клопотання слідчого про зміну заявникові запобіжного заходу. Сторона захисту стверджувала, що заявник перебуває у післяопераційному стані і його лікування буде тривати від 7 до 10 днів. Слідчий наполягав на відсутності перешкод для прибуття заявника до суду. Об 11 годині 47 хвилин суддя оголосив перерву в судовому засіданні до 15 години і зобов’язав заявника прибути на розгляд клопотання. О 15 годині 7 хвилин заявника було доставлено до суду на інвалідному візку. О 17 годині 21 хвилині суд задовольнив клопотання сторони захисту провести судово-медичну експертизу та з’ясувати, чи може заявник брати участь у судових засіданнях. Справу було відкладено до 20 години 30 хвилин. О 20 годині 30 хвилин суддя продовжив слухання справи за відсутності заявника. Відповідно до тверджень сторони захисту стан здоров’я заявника погіршився. Оскільки судово-медична експертиза виконана не була, суддя оголосив перерву в судовому засіданні до 9 години 30 хвилин 27 грудня 2015 року. 26 грудня 2015 року на запит сторони захисту лікар Інституту вказав, що заявник потребує післяопераційного лікування в умовах стаціонару та спостереження в кардіолога; лікар зазначив, що складно відповісти, чи може заявник брати участь у судових засіданнях. Того ж дня на аналогічний запит слідчого лікарі Інституту надали відповідь, що стан здоров’я заявника задовільний і що його транспортування до судової зали не є ризиком для його здоров’я. Лікарі також вказали, що вони не несуть відповідальності за стан здоров’я їх пацієнтів поза межами Інституту. 7 червня 2016 року заявника було звільнено і зобов’язано не переховуватись від слідства і суду. У березні 2016 року заявник зізнався у викраденні за першим кримінальним провадженням, підписавши угоду про визнання винуватості, в якій він погоджувався на призначене покарання у виді трьох років в установі відкритого типу із встановленням іспитового строку на один рік та шість місяців. Інші провадження були припинені у вересні 2017 року у зв’язку з відсутністю доказів вчинення злочину. Заявник подав декілька скарг до ЄСПЛ на порушення статті 3 Конвенції (заборона катування), стверджуючи, що умови його транспортування 2 листопада 2015 року (з м. Києва до м. Чернігова для розгляду питання про обрання запобіжного заходу) були неналежними; скаржився, що він був змушений брати участь у тривалих судових засіданнях з 26 по 28 грудня 2018 року щодо вирішення питання про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у нічний час включно, незважаючи на те, що йому було проведено оперативне втручання на серці (стентування коронарних судин); скаржився, що його було поміщено до металевої клітки під час трьох судових слухань його справи у січні 2016 року. Відповідно до вимог пункту 1 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) заявник скаржився, що його затримання 31 жовтня 2015 року та повторне затримання 3 листопада 2015 року були незаконними й свавільними, зокрема в контексті того, що такі заходи були прийняті після спливу більше одного року після порушення перших кримінальних проваджень проти заявника. Зокрема, в аспекті пунктів 3 та 5 статті 5 Конвенції заявник скаржився, що застосовані до нього запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту не були належним чином обґрунтовані і йому не було забезпечено право на компенсацію у зв’язку з порушеннями статті 5 Конвенції. Заявник зазначив, що порушені кримінальні провадження проти нього мали політичний мотив і через те, що він став опонентом правлячої політичної партії, а його нова політична партія піддавала останню різкій критиці. Зрештою, заявник також скаржився, що декілька посадових осіб зробили заяви в медіа, в яких позиціонували його як лідера злочинної організації, винної у вчиненні ряду злочинів, в результаті чого було порушено його право на презумпцію невинуватості. Щодо статті 3 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що він не ставить під сумнів висновок судово-медичної експертизи про те, що заявник міг бути транспортований за допомогою інвалідного візка без ризику для життя; однак судово- медичною експертизою не розглядалось питання, чи міг заявник брати участь у судових засіданнях (п. 122 рішення). ЄСПЛ узяв до уваги твердження заявника про те, що він був слабким після операції 25 грудня 2015 року і вимагав не лише належного лікування та догляду, а й відпочинку (п. 123 рішення). 27 грудня 2015 року заявник був зобов’язаний брати участь у судовому засіданні понад 21 годину, в тому числі в нічний час з 27 на 28 грудня. Суд вважає, що така тривалість судового засідання могла бути важким випробуванням і для людини з міцним здоров’ям; для заявника ж, який перебував у післяопераційному стані, перебування в суді понад 21 годину викликало не лише емоційний та психологічний стрес, а й значну фізичну втому. Суд також зазначив, що проведення судових засідань у нічний час може бути виправдано лише у випадках крайньої необхідності. У ситуації із заявником така необхідність не мала місця (п. 125–129 рішення). ЄСПЛ також вказав, що тримання людини в металевій клітці під час судового провадження є таким, що принижує людську гідність, поводженням, і констатував порушення статті 3 Конвенції щодо перебування заявника в металевій клітці під час судових засідань 13, 22 та 25 січня 2016 року. Щодо статті 5 Конвенції. ЄСПЛ, розглянувши скарги заявника за цим аспектом, вказав, що Суд застосовує ті самі критерії для оцінки розумності позбавлення волі незалежно від місця застосування запобіжного заходу (або у слідчому ізоляторі, або під домашнім арештом) (п. 157 рішення). ЄСПЛ, розглянувши скарги заявника, вказав, що рішення судів про застосування до заявника запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту й тримання під вартою були неналежним чином обґрунтовані, а тому це становило порушення пункту 4 статті 5 Конвенції (п. 181 рішення). Щодо пункту 5 статті 5 Конвенції ЄСПЛ встановив, що право на компенсацію не забезпечується в українській правовій системі у випадку, коли Суд встановлює порушення статті 5 Конвенції і при цьому немає судового рішення, постановленого національним судом, яким би визнавалась незаконність такого затримання (п. 201 рішення). Констатоване Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування) щодо участі порушення (стаття): заявника в судовому засіданні 26–28 грудня 2015 року. Порушення статті 3 Конвенції щодо перебування заявника в металевій клітці під час судового засідання 13, 22 та 25 січня 2016 року. Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) щодо арешту заявника 31 жовтня 2015 року та його повторного арешту 3 листопада 2015 року. Порушення пункту 3 статті 5 Конвенції. Порушення пункту 5 статті 5 Конвенції.
Full & Egal Universal Law Academy