CASE OF KORNEYKOVA AND KORNEYKOV v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Ministry of Justice of Ukraine

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «КОРНЕЙКОВА ТА КОРНЕЙКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KORNEYKOVA AND KORNEYKOV v. UKRAINE)

(Заява № 56660/12)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

24 березня 2016 року

ОСТАТОЧНЕ

24/06/2016

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Корнейкова та Корнейков проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи Палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (Angelika Nußberger), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Андре Потоцький (André Potocki),
Фаріс Вегабовіч (Faris Vehabović),
Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary),
Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni),
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits), судді,
та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції;,

після обговорення за зачиненими дверима 1 березня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1.  Справу було розпочато за заявою (№ 56660/12), яку 31 серпня 2012 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) двоє громадян України, пані Вікторія Юріївна Корнейкова (далі – заявниця) та її син, пан Денис Юрійович Корнейков (далі – заявник).

2.  Заявників представляли пані Я. Заїкіна та пан Г. Токарєв, адвокати, які практикують у м. Харків. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Урядовий уповноважений, на останніх етапах провадження – пан Б. Бабін з Міністерства юстиції.

3.  Заявниця стверджувала, що під час її перебування у пологовому будинку її приковували до ліжка. Вона також скаржилась на те, що під час судових засідань її тримали у клітці з металевими ґратами. Насамкінець, вона скаржилась від свого імені та від імені заявника на те, що побутові умови тримання їх під вартою та медична допомога, що надавалася заявникові у Харківському слідчому ізоляторі (далі – Харківський СІЗО), були неналежними.

4.  12 жовтня 2012 року Голова П’ятої секції вирішив застосувати Правило 39 Регламенту Суду, вказавши Урядові, що заявники мають бути поміщенні в умови, придатні для маленької дитини та матері, що годує. Суд, зокрема, звернув увагу, що на час провадження у Суді заявникові мають бути забезпечені належні медичні нагляд та догляд.

5.  Тієї ж дати заяві було надано пріоритет відповідно до Правила 41 Регламенту Суду та про неї було повідомлено Уряд.

6.  22 лютого 2013 року з клопотанням Уряду застосування Правил 39 та 41 Регламенту Суду було припинено, оскільки на той час заявницю було звільнено з-під варти (див. пункт 75).

ФАКТИ

I.  ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7.  Заявниками є матір та дитина 1990 та 2012 років народження відповідно.

A.  Факти, що лежать в основі справи

8.  16 січня 2012 року заявницю, яка перебувала на п’ятому місяці вагітності, було затримано міліцією за підозрою у вчиненні розбою.

9.  26 січня 2012 року Дзержинський районний суд м. Харкова (далі – Дзержинський суд) обрав заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

10.  Того ж дня її було поміщено до Харківського СІЗО.

B.  Умови перебування заявниці у пологовому будинку

11.  22 травня 2012 року заявницю було доставлено до Харківського міського клінічного пологового будинку № 7 (далі – пологовий будинок).

12.  Того ж дня вона народила заявника. Його зріст був 49 см, а вага – 2,9 кг.

13.  Три жінки вартові конвою охороняли заявницю у лікарні. За її словами, вони перебували у палаті увесь час. Уряд доводив, що під час пологів вони залишили палату.

14.  Заявниця стверджувала, що вона весь час була прикута наручниками до лікарняного ліжка або до гінекологічного крісла, єдиним винятком, коли наручники було знято, були пологи. З її письмових заяв точно не ясно, як саме до неї застосовували наручники: одного разу вона стверджувала, що після пологів її прикували до ліжка за ногу. У той же час вона стверджувала, що вартові знімали з неї наручники лише для годування грудьми.

15.  За твердженням Уряду, у пологовому будинку до заявниці ніколи не застосовувалися наручники і її не приковували до ліжка.

16.  25 травня 2012 року заявників було виписано.

17.  12 листопада 2012 року заявниця написала у заяві на адресу керівництва СІЗО (див. пункти 41 та 76), що персонал пологового будинку добре ставився до неї, що до неї не застосовувалися наручники і її не приковували, а також, що дві охоронниці, які перебували у її палаті, допомагали їй доглядати за дитиною.

18.  У грудні 2012 року та січні 2013 року з метою перевірки тверджень заявниці, зокрема, щодо застосування до неї наручників органи прокуратури допитали декого з персоналу пологового будинку та вартових, які охороняли її (див. пункти 76-82).

19.  21 грудня 2012 року головний лікар пологового будинку у відповідь на запит начальника Харківського СІЗО написав останньому листа, в якому зазначалося, що впродовж перебування заявниці у пологовому будинку, вона перебувала під постійною охороною вартових СІЗО, що зазначені працівниці не були у пологовій залі, і під час пологів заявниця не була ані в наручниках, ані прикута ними до будь-чого.

20.  24 грудня 2012 року головний акушер, пані Ти., надала органам прокуратури письмове пояснення. Вона зазначила, що під час оглядів заявниці як у приймальному відділенні, так і згодом – в акушерському відділенні, вона була прикута наручниками до гінекологічного крісла, а також, що застосування наручників та охорона трьох вартових були звичайною практикою для осіб, які перебувають під вартою.

21.  Два інших акушери, пані Ф. та пані С., а також медична сестра, пані То., надали схожі пояснення. Пані Ф. зазначила, що вона не може пригадати жодних деталей народження заявника. Пані То. уточнила, що під час пологів, та згодом під час грудного вигодовування заявницю не приковували наручниками.

22.  Головний лікар відділення новонароджених, пані Вл., також засвідчила, що заявниця була прикута наручниками до гінекологічного крісла. Крім того, вона вказала на те, що дві вартові конвою залишалися у палаті із заявниками, а третя знаходилась біля дверей.

23.  Вартові, які охороняли заявницю, заперечили, що у лікарні заявницю приковували чи застосовували до неї наручники.

24.  Захисник заявниці звернувся до колишньої медичної сестри, пані П., із запитом щодо умов тримання, в яких перебували ув’язнені жінки під час пологів, посилаючись на її подібний досвід роботи. 7 лютого 2013 року пані П. написала йому, що вона дійсно працювала медичною сестрою у Донецькому регіональному Центрі охорони материнства та дитинства з 1996 року до 2005 року та, що у 2004 або у 2005 році у тій установі ув’язнена жінка під час пологів була прикута наручниками до свого ліжка.

С.  Умови тримання під вартою у Харківському СІЗО

1.  Матеріальні умови тримання під вартою

25.  Хоча заявниця перебувала у кількох різних камерах у СІЗО, скарги в її заяві стосувались лише умов її тримання з дитиною у камері № 408, в якій вона перебувала з 14 березня до 8 листопада 2012 року. Отже, стислий виклад фактів стосується лише цієї камери.

(a)  Версія заявниці

26.  Камера, розташована у напівпідвальному приміщенні, була холодною та вогкою. У ній не було гарячої води, а подача холодної води була нерегулярною. Отже, заявниця рідко мала можливість приймати душ та купати свою новонароджену дитину. Вона також була змушена зберігати холодну воду для власних потреб у пластикових пляшках. Вона кип’ятила воду на поламаній електричній плитці у чайнику, який вона була змушена позичати у адміністрації установи, який кожного разу надавався їй не більше ніж на п’ятнадцять хвилин. Туалет та душова були розташовані у ніші, не відокремленій від житлової зони. Унітаз часто був забитий. У камері не було пеленального столу чи дитячого ліжка.

27.  Заявницю не забезпечували жодними засобами дитячої гігієни. Вона також не отримувала харчування, яке б відповідало її потребам. У дні судових засідань її єдиною їжею був сніданок, який складався з хлібу та чаю. Харчові пайки їй не видавались.

28.  Заявникам дозволялись прогулянки на свіжому повітрі у загальній прогулянковій зоні тривалістю близько десяти хвилин на день, але не кожного дня.

29.  Насамкінець, одна з її співкамерниць була ВІЛ-інфікованою.

(b)  Версія Уряду

30.  Камера № 408 була камерою підвищеного комфорту, призначеною для тримання вагітних жінок та жінок з дітьми. Вона була розташована на першому поверсі, її площа становила п’ятдесят два кв. м та була розрахованій на шість осіб. Заявниця перебувала у ній разом з двома або іноді трьома іншими особами.

31.  У камері було три вікна, загальною площею більше восьми
кв. м. У ній була гаряча та холодна вода, а також питний бачок для кип’яченої води об’ємом десять літрів.

32.  Крім того, у камері були всі необхідні меблі та обладнання, такі як система вентиляції, холодильник, електрична плита, дитяче ліжко та дитяча коляска. Надавались також підгузки та засоби гігієни. Туалет та душова були відокремлені від житлової зони.

33.  Заявниці надавалось належне харчування відповідно до чинних норм (загальна енергетична цінність її щоденного харчування становила 3 284 кілокалорій). Вона отримувала щоденне триразове гаряче харчування за винятком днів судових засідань, коли пропускала обід. Вона годувала свого сина грудним молоком та відмовлялася від дитячого харчування, яке надавалося СІЗО. Обмежень на харчові або інші передачі, які вона отримувала від родичів, не було.

34.  Заявники мали право на щоденну двогодинну прогулянку на спеціально облаштованому для цього майданчику.

35.  ВІЛ-інфіковані разом з ними у камері ніколи не утримувались.

36.  Уряд надав чотири кольорові фотографії камери
№ 408, на яких зображено просторе та світле приміщення у візуально хорошому стані ремонту. У камері було три великих вікна, декоровані тюлем. У камері був умивальник. Також у наявності був туалет з біде та душова кабінка, які були відокремлені від житлової зони дверима з матовим склом. Крім того, на фотографіях були зображені шафа, два ліжка з приліжковими тумбами, дитяче ліжко, стіл з двома табуретами, дитячий стілець, полиця з посудом, мікрохвильова пічка, телевізор та пеленальний стіл.

37.  Ще на одній фотографії був зображений майданчик для прогулянок ув’язнених матерів з дітьми з клумбою та настінним розписом із зображенням природного ландшафту. На фотографії було зображення заявниці з дитиною, а також іншої жінки з коляскою.

(c)  Пояснення інших осіб, які трималися під вартою, та відповідна інформація

38.  1 та 2 лютого 2012 року місцева санітарно-епідеміологічна служба (далі – СЕС) проводила у СІЗО інспекцію в рамках невказаного розслідування. СЕС зауважила про наявність спеціальної камери для жінок з дітьми, облаштованої необхідними зручностями. В акті зазначалося, що на час проведення інспекції у СІЗО не було вагітних жінок або матерів з дітьми.

39.  24 травня 2012 року СЕС також перевірила питну воду у СІЗО на відповідність встановленим стандартам. Порушень виявлено не було.

40.  22 жовтня 2012 року прокуратура Харківської області повідомила Урядового Уповноваженого про те, що від заявниці не надходило скарг щодо умов тримання під вартою або медичної допомоги заявникові.

41.  12 листопада 2012 року заявниця написала заяву, в якій надала повний опис її камери у СІЗО, схожий з тим, що було надано Урядом (див. пункти 30-37). Останній абзац також стосувався її перебування у пологовому будинку (див. пункт 17).

42.  13 листопада 2012 року один з працівників СІЗО написав до Державної пенітенціарної служби України пояснення, що свою заяву заявниця написала добровільно.

43.  Під час свого перебування у Харківському СІЗО заявниця отримала близько тридцяти харчових передач від своєї матері, часто з основними продуктами харчування, такими як хліб, масло, чай, цукор та молоко.

44.  Заявниця подавала до суду першої інстанції, який розглядав її кримінальну справу, численні клопотання про звільнення її з-під варти під підписку про невиїзд (6 липня, 6, 26 та 31 серпня, 3 вересня та 9 жовтня 2012 року). Вона стверджувала, зокрема, що умови тримання у СІЗО були неналежними для її дитини. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих клопотань.

45.  Справу заявниці висвітлили деякі ЗМІ. Наприклад, у листопаді 2012 року Харківська правозахисна група на своєму веб-сайті оприлюднила статтю «Немовля – жертва нелюдяного поводження». У грудні 2012 року транслювалась телевізійна програма, в якій заявниця та представники державних органів розповідали, зокрема, про умови тримання заявників під вартою у СІЗО. Сторони не надали Суду копії відповідної статті або відеозапису, чи стенограми телевізійної передачі.

46.  12 грудня 2012 року одна з ув’язнених жінок, пані Б., написала на ім’я голови місцевого управління Державної пенітенціарної служби України пояснення. Вона повідомила, що у листопаді 2012 року вона разом із заявницею трималася в одній камері та була задоволена її умовами. У листі зазначалось, що в камері були великі вікна, душова кабіна з гарячою та холодною водою, а також всі необхідні меблі та обладнання, зокрема, холодильник і телевізор.

47.  19 грудня 2012 року управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області надало довідку, в якій зазначалося, що протягом часу тримання у Харківському СІЗО заявниця не зверталася до управління з жодними скаргами.

48.  У матеріалах справи містяться три заяви ув’язненої пані М. щодо умов тримання в СІЗО. Дві з них вона написала, перебуваючи під вартою (у невказану дату та 25 грудня 2012 року), а третю – 30 січня 2013 року, вже після того, як вона почала відбувати покарання в іншому місці. У перших двох заявах пані М. описала умови тримання її під вартою в камері № 408 як цілком задовільні та комфортні. Її опис був подібний наданому Урядом (див. пункти 30-32). Перші дві заяви містили також критичні зауваження щодо заявниці, зокрема, що її ставлення до дитини було недбалим, та що, подаючи заяву до Суду, вона діяла недобросовісно. У своєму третьому листі пані М. зазначала, що харчування у СІЗО було незадовільним. А конкретніше: хліб був черствий, а м’ясо мало синє забарвлення. Вона також стверджувала, що у камері № 408 не було гарячої води. Насамкінець вона доводила, що двічі вона була свідком того, як заявниця зверталася за медичною допомогою для своєї дитини, коли у нього болів живіт, але її прохання ігнорувались.

49.  28 грудня 2012 року колишня ув’язнена, пані Са., написала заяву адвокату заявниці, яку завірила у нотаріуса. Вона стверджувала, що перебувала у камері № 408 разом із заявницею з невказаної дати у березні до 19 квітня 2012 року. На той час пані Са. була вагітною. Вона надала такий опис умов тримання їх у камері. Камера була розташована у напівпідвальному приміщенні, ув’язнені практично не бачили денного світла. Вікна були розташовані настільки високо, що без допомоги охорони їх відчинити було неможливо. У камері було близько семи ув’язнених, деякі з яких були ВІЛ-інфікованими, а деякі страждали від інших хвороб. Туалет був відокремлений від житлової зони перегородкою заввишки до пояса та протікав. Внаслідок цього, у камері завжди відчувався поганий запах. Душова кабіна також протікала, а її двері були зламані. У камері була настільки висока вологість, що зі стелі обвалилася штукатурка, а стіни покрилися цвіллю. Камера кишіла мишами та вошами. Побутових приладів, таких як чайник або мікрохвильова піч, не було. Не було також ані ліжок, ані приліжкових тумб, як транслювалось по телебаченню Державною пенітенціарною службою України (див. пункт 45). Пані Са. зазначила, що фактично жодна з ув’язнених ніколи не перебувала у камері, яку органи влади транслювали по телебаченню. Гарячої води не було, а тиск у крані холодної води був настільки низьким, що ув’язнені жінки були змушені зберігати воду для власного використання. Крім того, адміністрація СІЗО не забезпечувала їх посудом. Їхня щоденна прогулянка тривала лише двадцять хвилин та відбувалась на маленькому заґратованому прогулянковому майданчику. Більше того, згідно з твердженнями пані Са., продукти харчування у СІЗО не були свіжими, та смачними. Насамкінець вона зазначила, що під час її вагітності, коли вона проходила лікування у пологовому будинку у
м. Харків, її приковували наручниками до ліжка.

50.  У невказану дату пані Ве., яка також перебувала разом із заявницею у камері № 408 (точний проміжок часу невідомий), надала письмові пояснення щодо умов тримання у цій камері. Її опис туалету, що протікав, високого рівня вологості та перебоїв у постачанні холодної води, а також тривалості та умов щоденних прогулянок і поганого харчування був схожий з описом, наданим пані Са.

2.  Медична допомога заявникові

51.  25 травня 2012 року заявників виписали з пологового будинку. Заявника було визнано здоровим.

52.  Згідно з листом головного лікаря від 12  грудня 2012 року адресованого адвокату заявниці, 25 травня 2012 року заявника було переведено до Харківської міської дитячої клінічної лікарні № 19 (далі – дитяча лікарня). Усі інші відповідні документи у матеріалах справи свідчать про те, що 25 травня 2012 року заявників було доправлено до Харківського СІЗО.

53.  Як повідомлялося заявницею та зазначено у листі головного лікаря дитячої лікарні адвокатові заявниці від 6 вересня 2012 року, педіатр з цієї лікарні оглянув заявника 28 травня 2012 року. Дитина була визнана здоровою, але у нього був виявлений фімоз (патологія пенісу, коли крайня плоть не дає повністю оголити голівку).

54.  Проте відповідно до медичної картки заявниці, яка велася у СІЗО, педіатр дитячої лікарні вперше оглянув його 31 травня 2012 року. Було встановлено, що дитина перебуває у періоді адаптації, а заявниця отримала поради щодо догляду за дитиною.

55.  Згідно з медичною карткою заявника 12 червня 2012 року його оглянув педіатр, який діагностував у нього кишкові коліки та рекомендував «Еспумізан», масаж, годування за вимогою дитини та прогулянки на свіжому повітрі. Лікар також запідозрив наявність у хлопчика відкритого овального вікна (ФОВ; за допомогою овального вікна здійснюється кровопостачання в серце плоду та при народженні у більшості дітей воно закривається).

56.  Наступний медичний огляд заявника відбувся 20 липня 2012 року. У медичній картці було зазначено, що педіатр надав заявниці рекомендації щодо годування та догляду за дитиною.

57.  Заявниця заперечила проведення будь-яких медичних оглядів після медичного огляду 28 травня 2012 року. Вона стверджувала, що до 10 вересня 2012 року педіатр її дитину не оглядав. Вона доводила, що записи про попередні медичні огляди її сина у медичній картці були підроблені. Згідно з її твердженнями, на першій сторінці цієї картки був запис про огляд, проведений 10 вересня 2012 року, у той час як записи про попередні огляди було написано на окремих сторінках, які потім були вклеєні у картку. Матеріали справи наявні у Суду містять окремі копії кожної сторінки медичної картки, що унеможливлює перевірку тверджень заявниці.

58.  28 серпня 2012 року адвокат заявниці подав до адміністрації Харківського СІЗО запит з проханням надати йому детальну інформацію про те, коли заявника було оглянуто педіатром, та чи були умови тримання під вартою для такої малої дитини належними. Він також клопотав про надання йому копій відповідних документів.

59.  4 вересня 2012 року адміністрація СІЗО відповіла, що надання вичерпної інформації про стан здоров’я заявника буде можливим після проведення запланованого повного медичного обстеження у дитячій лікарні.

60.  31 серпня 2012 року заявниця подала до судді, у провадженні якого перебувала її справа, клопотання про проведення медичного обстеження її сина «у зв’язку з тим, що адміністрація СІЗО на [її] звернення не реагує». Як видається, її клопотання було залишено без розгляду.

61.  6 вересня 2012 року головний лікар дитячої лікарні надіслав письмову відповідь на запит адвоката заявниці від 5 вересня 2012 року. Він зазначив, що за відсутності педіатра у Харківському СІЗО, народжені там діти, перебували під наглядом педіатра цієї лікарні. Він також зазначив, що заявника було оглянуто педіатром лікарні 28 травня 2012 року (див. також пункт 53). Оскільки захисник заявника звернувся із запитом про стан здоров’я заявника на той час, головний лікар зазначив, що надати таку інформацію неможливо, оскільки заявниця досі не зверталась з проханням про надання йому медичної допомоги.

62.  10 вересня 2012 року лікарі: дерматолог, кардіолог, отоларинголог, невролог та педіатр, оглянули заявника. У нього було виявлено алергічний дерматит, диспластичну кардіопатію та фімоз. Крім того, існувала підозра щодо наявності відкритого овального вікна. Лікарі дійшли висновку, що заявник не потребує лікування, але рекомендували матері дотримуватися гіпоалергенної дієти.

63.  Згідно з твердженнями заявниці, обстеження проводилося в рамках ініційованого вітчимом заявника провадження про зміну запобіжного заходу. Вона зазначила, що це було зроблено за її згоди для того, щоб заявника можна було забрати з СІЗО, де він не отримував належного догляду.

64.  14 вересня 2012 року працівники СІЗО надіслали копію медичної картки заявника представнику заявників у відповідь на запит, який він подав 28 серпня 2012 року (див. пункт 58).

65.  18 жовтня 2012 року головний лікар дитячої лікарні листом надав відповідь на запит адвоката заявниці від 10 жовтня 2012 року, зазначивши, що у разі подання адміністрацією СІЗО відповідної заяви, лікарня, за необхідності, відповідальна за медичний нагляд за дітьми у Харківському СІЗО. У цьому листі також було зазначено, що заявник підлягав обов’язковому обстеженню в обласному кардіологічному центрі та що дитяча лікарня у зв’язку з цим вже звернулась до адміністрації СІЗО з проханням про співпрацю.

66.  19 жовтня 2012 року педіатр і кардіолог знову оглянули заявника. Йому діагностували відкрите овальне вікно (серцева патологія – докладніше див. пункт 55) та рекомендували провести додаткове обстеження.

67.  Того ж дня заявник пройшов ехокардіограму та був визнаний здоровим.

68.  14 листопада 2012 року заявниця відмовила у дозволі на проведення запропонованого для неї педіатричного огляду її сина.

69.  Наступного дня заявницю звільнили з-під варти (див. також пункт 75).

70.  30 листопада 2012 року адвокат заявниці надіслав до дитячої лікарні запит про надання інформації щодо того, чи зберігається там медична картка заявника, та чи робили йому щеплення під час його перебування із заявницею у СІЗО.

71.  4 грудня 2012 року головний лікар відповіла, що дитяча лікарня надає медичну допомогу дітям, які мають постійне місце проживання на території, яку вона обслуговує. Щодо дітей, які тимчасово проживають у ній, необхідна заява від одного з батьків. Заявниця таку заяву не подавала. Відповідно, у лікарні медична картка заявника оформлена не була. Водночас лікарі цієї лікарні оглядали його, коли про це клопотала адміністрація СІЗО. Результати кожного огляду заносилися до медичної картки, яку надавало СІЗО. Щодо вакцинації заявника зазначалось, що на огляд його приносили без супроводу матері, а без її згоди вакцинація не проводилася.

D.  Поміщення заявниці до металевої клітки під час судових засідань

72.  12 квітня, 17 травня, 15 червня, 2 та 31 серпня та 15 листопада 2012 року заявниця брала участь у судових засіданнях, під час яких її тримали у клітці з металевими ґратами. У задоволенні її клопотань про те, щоб її не поміщали до металевої клітки, було відмовлено.

73.  14 березня 2013 року суддя Дзержинського районного суду міста Харкова, у провадженні якого знаходилася справа заявниці, написав відповідь на запит Урядового Уповноваженого, в якому зазначив, що дійсно під час судових засідань заявницю тримали у клітці з металевими ґратами. Суддя звернув увагу, що поміщення підсудних у кримінальних справах до клітки з металевими ґратами відповідає вимогам законодавства та винятків з цього правила немає. Крім того, він вказав на те, що надання заявниці дозволу на перебування за межами клітки було б рівнозначним її тимчасовому звільненню з-під варти, що суперечило б обраному їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

74.  15 березня 2013 року Міністерство внутрішніх справ України ще раз надало Урядовому Уповноваженому підтвердження, що під час судових засідань заявницю тримали у клітці з металевими ґратами. У листі Міністерства також зазначалося, що заявник залишався з медичним працівником СІЗО за ґратами, та за вимогою передавався заявниці для годування.

E.  Скарги заявниці після її звільнення з-під варти та їхнє розслідування.

75.  15 листопада 2012 року заявницю було звільнено з-під варти під підписку про невиїзд.

76.  25 грудня 2012 року вона подала скаргу до прокуратури Харківської області, що під час її перебування у пологовому будинку вона весь час була прикута наручниками до ліжка, навіть під час пологів. Вона також скаржилась, що умови тримання під вартою та харчування у СІЗО були неналежними. Насамкінець, заявниця стверджувала, що заява від 12 листопада 2012 року, в якій вона висловлювала своє задоволення умовами тримання під вартою, була написана під психологічним тиском (див. пункти 17 та 41).

77.  27 грудня 2012 року Державна пенітенціарна служба України завершила розпочату службову перевірку, після того, як справу заявників було висвітлено засобами масової інформації (див. пункт 45). Твердження заявниці були відхилені як необґрунтовані.

78.  2 січня 2013 року заявниця подала скаргу до прокуратури Жовтневого району м. Харкова (далі – районна прокуратура), що під час вагітності і пологів їй не надавалась належна медична допомога; що у пологовому будинку її завжди, у тому числі під час пологів, приковували наручниками за зап’ястки та ноги до гінекологічного крісла або до ліжка; що умови тримання її під вартою у Харківському СІЗО були погані; що ані вона, ані її дитина там не отримували належної медичної допомоги. Того ж дня її скаргу було внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та розпочато розслідування.

79.  18 січня 2013 року прокуратура Жовтневого району м. Харкова призначила судово-медичну експертизу медичної документації з метою встановлення: (і) чи є у заявниці будь-які тілесні ушкодження, та якщо так, то який був механізм їх утворення; (іі) чи є будь-які судово-медичні дані, що у період з 26 січня до 15 листопада 2012 року до заявниці застосовувалися спеціальні засоби; (ііі) чи є судово-експертні дані про те, що медична допомога заявникам у період перебування їх у Харківському СІЗО надавалася неналежним чином або у неповному обсязі; (iv) чи є судово-експертні дані про те, що у пологовому будинку медична допомога заявникам надавалася неналежним чином або у неповному обсязі; та (v) чи спричинило неналежне надання або надання у неповному обсязі заявникам медичної допомоги будь-які негативні наслідки для їхнього здоров’я.

80.  Зазначена експертиза проводилася з 18 січня до 26 березня 2013 року. У висновку експертизи відповіді на усі запитання були негативними.

81.  1 квітня 2013 року прокуратура Жовтневого району закрила кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

82.  Також у квітні 2013 року Державна пенітенціарна служба України на підставі запиту Урядового Уповноваженого провела перевірку законності тримання заявника у СІЗО. 22 квітня 2013 року перевірку було закінчено та згідно з її висновками порушень виявлено не було. У висновку зазначалося, що хоча у серпні 2012 року заявниця в усній формі висловила бажання передати сина під опіку своєї матері, згодом вона змінила думку, оскільки вона годувала грудьми.

ІІ.  ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

83.  Згідно зі статтею 9 Закону України «Про попереднє ув’язнення» 1993 року, взяті під варту жінки вправі мати при собі дітей віком до трьох років. Як також було передбачено цим положенням, усі особи, взяті під варту, мають право на щоденну прогулянку тривалістю одна година, а вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, тривалість такої прогулянки подовжувалась до двох годин.

84.  У Правилах тримання осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань (Правила 2.1.5 та 4.1.3) зазначені положення повторюються. Згідно з Правилом 8.1.2, вагітні жінки з вагітністю понад 5 місяців і жінки, які мають при собі дітей, повинні забезпечуватися житловою площею, яка становить на одну особу не менше 4,5 кв. метрів. Ліжка для таких категорій взятих під варту осіб повинні бути одноярусними. Також повинні надаватися дитячі ліжка. У Додатках до Правил вимагається, щоб у дворах для прогулянки жінок з дітьми і вагітних жінок засівалася трава або висаджувалися квіти, а для дітей влаштовувалися пісочниці.

85.  Клінічний протокол медичного догляду за здоровою дитиною віком до 3 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України № 149 у 2008 році, передбачає уніфіковану систему стандартів у цій області. Пункт 2.1 передбачає проведення обов’язкових оглядів дітей віком до трьох років. Детальніше, вони мають складатися з: оцінки стану здоров’я; оцінки фізичного та психомоторного розвитку; оцінки вигодовування та харчування; своєчасного виявлення захворювань та патологічних станів; проведення вакцинації; консультування батьків з питань догляду за дитиною, раціонального харчування, розвитку дитини, профілактики нещасних випадків та травм тощо; а також визначення тактики подальшого медичного спостереження та догляду за дитиною.

86.  Клінічний протокол також встановлює такий порядок проведення обов’язкових медичних профілактичних оглядів (у тій частині, що стосується цієї справи): на першому місяці життя 1 раз на тиждень, після цього впродовж першого року життя дитини – 1 раз на місяць (пункт 2.2.9).

87.  За статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» 1994 року (у редакції на час подій) профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов’язковими.

88.  У календарі профілактичних щеплень в Україні, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров’я України у 2011 році (у редакції на час подій), міститься перелік щеплень і вік, у який вони повинні проводитися. Новонароджена дитина до віку шести місяців мала отримати до дванадцяти щеплень, у тому числі, повторні щеплення.

III.  ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

A.  Документи Організації об’єднаних націй

89.  Відповідні положення Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 року) передбачають таке:

Стаття 12

«... держави-учасниці забезпечують жінкам відповідне обслуговування в період вагітності, родів і післяродовий період, надаючи, коли це потрібно, безплатні послуги, а також відповідне харчування в період вагітності і годування.»

90.  Відповідні частини Конвенції ООН про права дитини передбачають таке:

Преамбула

«...Беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей,

Беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, «дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження»,

...»

Стаття 3

«1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

2. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя...».

91.  Відповідні частини Правил ООН, що стосуються поводження з жінками-в’язнями та мір покарання для жінок-правопорушників, не пов’язаних з позбавленням волі (Бангкокські правила) (2011 року) передбачають таке:

«Генеральна Асамблея,

...

Нагадуючи про свою резолюцію 58/183 від 22 грудня 2003 року, в якій вона запросила уряди, відповідні міжнародні та регіональні органи, національні правозахисні установи та неурядові організації приділити більшу увагу питанню ув’язнених жінок, включаючи дітей ув’язнених жінок, з метою встановлення ключових проблем та шляхів їхнього вирішення...»

Правило 33

«...

3. У випадках, коли дітям дозволяється залишатися зі своїми матерями в установі тримання під вартою, з персоналом установи повинна також проводитися інформаційно-роз’яснювальна робота з питань розвитку дитини та базова медична підготовка по догляду за дитиною для того, щоб вони могли належним чином діяти у разі потреби та за надзвичайної ситуації.

...»

Правило 48

«1. Вагітні жінки або жінки, які годують грудьми, повинні отримувати консультації з приводу свого здоров’я та дієти за програмою, яка складається кваліфікованим медичним працівником, який здійснює її моніторинг. Вагітні жінки, немовлята, діти та жінки, які годують груддю, забезпечуються належним та вчасним харчуванням, здоровим оточуючим середовищем та можливістю регулярних прогулянок.

2. Ув’язнених жінок не слід відмовляти від грудного вигодовування їхніх дітей, якщо тільки для цього не існує особливих причин, пов’язаних із здоров’ям.

3. Медичні та харчові потреби ув’язнених жінок, які нещодавно народили, але чиї діти не перебувають разом з ними в установах тримання під вартою, включаються у програми лікування.»

Правило 49

«Рішення, якими дітям дозволяється перебувати в установах тримання під вартою разом з матерями, ґрунтуються на найкращих інтересах дитини. З дітьми, які перебувають в установах тримання під вартою разом з матерями, ніколи не повинні поводитися як з особами, що перебувають під вартою або відбувають покарання.»

Правило 50

«Ув’язнені жінки, чиї діти знаходяться разом з ними в установі тримання під вартою, мають бути забезпечені максимальними можливостями проводити час зі своїми дітьми.»

Правило 51

«1. Діти, які живуть разом зі своїми матерями в установі тримання під вартою, повинні бути забезпечені послугами з охорони здоров’я на постійній основі, а спеціалісти у співпраці з місцевими громадськими установами охорони здоров’я повинні здійснювати моніторинг їхнього розвитку.

2. Середовище, в якому виховуються діти, повинно бути якомога наближеним до середовища, в якому виховуються діти за межами установи тримання під вартою.»

92.  Згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі – ВООЗ), ухваленими на Спільній міжрегіональній конференції з питань належної технології пологів (м. Форталеза, Бразилія, 22-26 квітня 1985 р.), здорова новонароджена дитина повинна залишатися з матір’ю, якщо стан здоров’я обох це дозволяє. Рекомендації ВООЗ 2013 року щодо догляду за дитиною та матір’ю у післяродовий період також зазначають, що матір та дитину не повинні розлучати і вони мають перебувати в одному приміщенні усі 24 години на добу.

B.  Документи Ради Європи

93.  Стандарти Європейського Комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню (далі – КЗК) (документ № CPT/Inf/E (2002) 1 – Rev. 2015, с. 45) містять такі відповідні положення:

Медичні служби у в’язницях

Витяг з Третьої Загальної доповіді [CPT/Inf (93) 12]

«64. Можна визначити декілька окремих категорій ув’язнених осіб, які є особливо уразливими. Медичні служби місць позбавлення волі повинні звертати особливу увагу на їхні потреби.

i) мати й дитина

65. Загальновизнаним принципом є те, що діти не повинні народжуватись у в’язниці, і досвід Комітету свідчить, що цього принципу дотримуються.

66. Матері слід дозволяти бути разом з дитиною, у крайньому разі, протягом певного часу. Якщо мати і дитина перебувають разом у в’язниці, то вони повинні знаходитись в умовах, які б забезпечували їм рівноцінну заміну дитячих ясел і допомогу персоналу, який спеціалізується на післяпологовому догляді і догляді за немовлятами. ...»

VIІ. Позбавлені волі жінки

Витяги з Десятої Загальної доповіді [CPT/Inf (2000) 13]

Передпологовий і післяпологовий догляд

«26. Необхідно докладати усіх зусиль для задоволення потреб позбавлених волі вагітних жінок в особливому харчуванні; їм треба пропонувати багату білками дієту та достатньо свіжих фруктів і овочів.

27. Є аксіомою те, що діти не мають народжуватись у тюрмах; схоже, що в державах Ради Європи існує практика переведення вагітних жінок, у певний момент, із ув’язнення до лікарень.

Утім, час від часу Комітету стає відомо про випадки, коли вагітних жінок наручниками або в інакший спосіб фіксують до ліжок або інших меблів під час гінекологічних обстежень та/або пологів. Такий підхід є абсолютно неприпустимим і безумовно класифікуєтьсяяк нелюдське і принизливе поводження. Потреби безпеки можна задовольняти і слід задовольняти зовсім інакшими методами.

28. Багато ув’язнених жінок мають на піклуванні дітей або інших осіб, чиє благополуччя може потерпати внаслідок ув’язнення піклувальниці.

У цьому контексті особливо проблемним питанням є те, чи немовлятам та малим дітям можна перебувати у в’язниці разом із матір’ю, і якщо можна, то як довго. На це питання важко знайти відповідь, бо, з одного боку, в’язниця безумовно не може бути належним середовищем для немовляти чи малої дитини, а, з іншого боку, примусове розлучення матерів і малолітніх дітей є вкрай небажаним.

29. На погляд Комітету, основним міркуванням в усіх випадках має бути благополуччя дитини. Це, зокрема, означає, що будь-який передпологовий і післяпологовий догляд у місці позбавлення волі має дорівнювати догляду, який надається поза межами пенітенціарної системи. Якщо немовлята чи малі діти перебувають у тюремному середовищі, поводження з ними має бути під наглядом спеціалістів у сферах соціальної роботи і дитячого розвитку. Основною метою має стати створення сприятливого для дитини середовища, вільного від видимих ознак перебування за ґратами, без брязкоту ключів і охоронців у формах.

Також необхідно подбати, щоби у діточок, які зростають у в’язницях, нормально розвивались моторні та когнітивні навички. Зокрема, їм треба виділити достатньо місця для ігор і фізичних вправ, а також, коли це можливо, дозволяти залишати заклад і дізнаватись про звичайне життя за його стінами.

Сприяння участі в догляді за дитиною інших членів родини (наприклад, батька дитини), поза межами закладу, також допоможе зменшити тягар, який лежить на ув’язненій піклувальниці. Якщо таке не є неможливим, варто обміркувати варіант влаштування дитини в заклад ясельного типу. Завдяки цьому ув’язнені жінки зможуть брати участь у роботі чи інших видах передбаченої для тюрми діяльності в більшій мірі, ніж це було би можливим за інших обставин.»

94.  У Доповіді за результатами візиту до України КЗК в період з 29 листопада до 6 грудня 2011 року (CPT/Inf (2012) 30) зазначено таке:

«43. Делегація загалом отримала позитивне враження щодо побутових умов у блоках для тримання неповнолітніх у [СІЗО] у... Харкові.

Проте у багатьох інших блоках [СІЗО] умови тримання були просто шокуючі. Велика кількість камер були у поганому стані та доступ денного світла до них був дуже обмеженим. На додаток, КЗК занепокоєний надзвичайним переповненням, яке спостерігалося у багатьох блоках [установи]. Під час візиту у... Харківському СІЗО перебувало під вартою 3 415 осіб (офіційна місткість 2 808 місць).»

ПРАВО

I.  МЕЖІ РОЗГЛЯДУ

95.  У своїх зауваженнях від 10 лютого 2013 року у відповідь на зауваження Уряду, заявниця вперше поскаржилась на умови її тримання у камері № 409, в якій вона перебувала з 27 січня до 2 березня 2012 року. Конкретніше, вона стверджувала, що не зважажючи на те, що вона була вагітною, вона була змушена спати на верхньому ярусі двоярусного ліжка.

96.  Суд вважає, що ця скарга не є уточненням первісної скарги заявниці на умови тримання її під вартою разом з дитиною з 14 березня до 8 листопада 2012 року у камері № 408. Відповідно, Суд не вважає за належне розглядати це нове питання у рамках цієї заяви (див., наприклад, рішення у справі «Іраклій Міндадзе проти Грузії» (Irakli Mindadze v. Georgia), заява № 17012/09, п. 25, від 11 грудня 2012 року, з подальшими посиланнями).

II.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ ЗІ СТВЕРДЖУВАНИМ ЗАСТОСУВАННЯМ ДО ЗАЯВНИЦІ НАРУЧНИКІВ У ПОЛОГОВОМУ БУДИНКУ

97.  Заявниця скаржилась, що всупереч статті 3 Конвенції у пологовому будинку її було прикуто наручниками до ліжка. Це положення передбачає таке:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

A.  Прийнятність

98.  Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B.  Суть

1.  Доводи сторін

99.  Заявниця наполягала на своїй скарзі, посилаючись на свою версію подій, стисло наведену у пункті 14. Вона наголошувала, що зважаючи на її фізичний та психологічний стан її приковування було явно невиправданим, болісним та принизливим,.

100.  Уряд стверджував, що заявниця не надала жодних доказів своїх тверджень. Уряд вважав свідчення колишньої медичної сестри пані П., на які посилалась заявниця, недоречними, оскільки вони стосувалися подій, які ймовірно відбувалися приблизно на сім років раніше в іншій області (див. пункт 24).

101.  Крім того, Уряд доводив, що твердження заявниці були спростовані свідченнями працівниць охорони та низки працівників пологового будинку.

102.  Уряд також зауважив, що заявниця не уточнила, як саме її приковували, та що її твердження у зв’язку з цим були суперечливими.

103.  Насамкінець Уряд стверджував, що заявниця подала свою скаргу у зв’язку з цим на національному рівні із значною затримкою.

104.  У відповідь на зауваження Уряду заявниця доводила, що з огляду на її стан на той час, від неї не можна було очікувати того, що вона запам’ятає усі подробиці застосування до неї наручників у пологовому будинку.

105.  Вона також заперечила виклад Урядом свідчень медичних працівників пологового будинку. На її думку, вони скоріше підтверджували точність її тверджень.

2.  Оцінка Суду

106.  Суд з самого початку зауважує, що сторони не погоджуються щодо питання, чи взагалі застосовувався оскаржуваний засіб до заявниці.

107.  Єдиний наявний у матеріалах справи доказ, на який посилаються обидві сторони, складається зі свідчень працівників пологового будинку та працівниць охорони.

108.  Суд погоджується з Урядом у тому, що він також вважає свідчення колишньої медичної сестри пані П. такими, що не відповідають обставинам цієї справи.

109.  Проте Суд не поділяє думку Уряду щодо того, що покази інших свідків спростовують твердження заявниці. У зв’язку з цим Суд зауважує, що жоден з працівників пологового будинку, допитаний національними органами влади у зв’язку із зазначеним твердженням заявниці, не показав, що її не приковували наручниками у пологовому будинку – навпаки, більшість з них бачили її прикутою до гінекологічного крісла або до ліжка (див. пункти 20-22). Правдою є те, що згідно зі свідченнями кількох з цих свідків, заявниця не була прикутою наручниками під час пологів; проте вона ніколи не заперечувала цього у своїх зверненнях до Суду (див. пункт 14). Насамкінець Суд зауважує, що застосування до заявниці будь-яких спеціальних засобів було прямим обов’язком охоронниць. Відповідно, Суд не готовий беззастережно прийняти твердження Уряду щодо спростування факту застосування до неї наручників (див. пункт 23).

110.  Загалом, на основі наявних доказів Суд вважає достатньо встановленим той факт, що з 22 до 25 травня 2012 року у пологовому будинку до заявниці постійно застосовували наручники.

111.  Суд зазначає, що застосування наручників, як правило, не порушує питання за статтею 3 Конвенції, якщо такий захід вживається у зв’язку із законним позбавленням свободи і не має на меті застосування сили або публічну демонстрацію, які б перевищували межі, що обґрунтовано вважаються необхідними. У зв’язку з цим важливо розглянути, наприклад, ризик втечі особи або заподіяння тілесних ушкоджень чи матеріальної шкоди (див. рішення у справах «Ранінен проти Фінляндії» (Raninen v. Finland), від 16 грудня 1997 року, п. 56, Reports of Judgments and Decisions 1997‑VIII та «Енаф проти Франції» (Hénaf v. France), заява № 65436/01, пп. 50-53, ECHR 2003‑XI). Суд неодноразово постановляв, що застосування до хворої або слабкої особи наручників або приковування її, не відповідає вимогам безпеки та означає невиправдане приниження незалежно від того, чи є воно умисним, чи ні (див., наприклад, рішення у справах «Охріменко проти України» (Okhrimenko v. Ukraine), заява № 53896/07, п. 98, від 15 жовтня 2009 року, та «Салахов та Іслямова проти України» (Salakhov and Islyamova v. Ukraine), заява № 28005/08, пп. 155 та 156, від 14 березня 2013 року).

112.  У цій справі заявницю вже було прикуто наручниками до гінекологічного крісла у приймальному відділенні пологового будинку, до якого її привезли у день її пологів (див. пункт 20). З огляду на її стан, будь-який ризик агресивної поведінки або спроби втечі було важко собі уявити. Фактично ніколи не стверджувалося, що вона агресивно поводила себе з працівниками пологового будинку або з правоохоронцями, або що вона робила спроби втекти, або становила загрозу своїй власній безпеці.

113.  Суд зазначає, що невиправдане застосування до заявниці наручників продовжувалося після пологів, коли вона була особливо чутливою.

114.  Суд також надає ваги тому факту, що її весь час охороняли три працівниці конвою. Цей захід, як видається, був достатньо серйозним для запобігання будь-яким потенційним ризикам.

115.  Відповідно, Суд вважає, що за обставин цієї справи, у випадку, коли оскаржуваний засіб було застосовано до жінки під час перейм та одразу після пологів, він становив нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження.

116.  Отже, у зв’язку з цим було порушення статті 3 Конвенції.

ІІI.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З УМОВАМИ ТРИМАННЯ ЗАЯВНИЦІ ПІД ВАРТОЮ

117.  Заявники також скаржилися за статтею 3 Конвенції на те, що умови тримання їх під вартою у Харківському СІЗО були поганими (див. також пункти 25, 95 та 96) та, що заявника не було забезпечено належною медичною допомогою.

A.  Прийнятність

118.  Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B.  Суть

1.  Доводи сторін

(a)  Побутові умови тримання під вартою

119.  Сторони наполягали на своїх доводах щодо побутових умов тримання заявниці під вартою у СІЗО (див. пункти 26-37).

120.  Уряд посилався на кілька свідчень ув’язнених осіб, які перебували із заявниками в одній камері та були задоволені умовами свого ув’язнення (див. пункт 46 та стислий виклад перших двох свідчень пані M. у пункті 48).

121.  Заявниця доводила, що зазначені ув’язнені особи цілком залежали від адміністрації СІЗО, а тому на їхні свідчення неможна було покладатися. У зв’язку з цим вона зауважила, що пані М. змінила свої покази щодо умов тримання у СІЗО, як тільки її було переведено до виправної колонії (див. пункт 48). Заявниця, у свою чергу, посилалася на свідчення інших співкамерниць, які критикували умови тримання під вартою (див. пункти 49 та 50).

122.  Заявниця також доводила, що камера № 408 не була обладнана для тримання вагітних жінок та жінок з дітьми. Вона вважала, що адміністрація оснащувала цю камеру перед кожною перевіркою. Детальніше, вона зазначала, що холодильник та інше обладнання встановлювалися у камері лише для перевірок. На підтвердження своєї підозри заявниця доводила, зокрема, що перевірка 1 лютого 2012 року не підтвердила наявність на той час у СІЗО вагітних жінок, тимчасом як її перебування в установі свідчило про протилежне (див. пункт 38). Вона також зауважила, що на фотографіях, наданих Урядом, не видно жодних слідів безладу або будь-яких інших ознак того, що ув’язнені жінки тримались під вартою з дітьми (див. пункт 36).

123.  Щодо її фотографії у спеціальній прогулянковій зоні (див. пункт 37), заявниця доводила, що їй було дозволено гуляти там «лише кілька разів».

124.  Вона не заперечила твердження Уряду щодо значної кількості харчових посилок від її матері, проте, на її думку, це скоріш свідчило про те, що адміністрація СІЗО не забезпечувала її належним харчуванням.

125. Насамкінець заявниця посилалась на доповідь КЗК за результатами візиту його делегації до Харківського СІЗО з 29 листопада до 6 грудня 2011 року (див. пункт 94), який, на її думку, підтверджував її твердження про погані умови тримання під вартою.

(b)  Медична допомога заявникові

126.  Заявниця доводила, що її новонароджений син, заявник, не був забезпечений регулярним та належним медичним наглядом та доглядом. Конкретніше, вона стверджувала, що педіатр не оглядав його з 28 травня до 10 вересня 2012 року. Вона зазначила, що у зв’язку з відсутністю педіатра у медичній частині СІЗО вона повністю залежала від адміністрації СІЗО, яка ігнорувала її клопотання про проведення оглядів її сина або надання йому медичної допомоги, зокрема, коли у нього болів живіт. Вона також скаржилась, що проблеми її дитини зі здоров’ям, фімоз та відкрите овальне вікно (див. пункт 55) не отримали належної уваги з боку лікарів-спеціалістів. Вона також зазначала, що всупереч чинним нормам заявникові не було зроблено жодного щеплення. Насамкінець вона доводила, що його фізичний, розумовий розвиток та стан здоров’я належним чином не фіксувались та що відповідну медичну картку у СІЗО було підроблено (див. пункт 57).

127.  Уряд стверджував, що заявник перебував під постійним наглядом лікарів та його було забезпечено своєчасною та достатньою медичною допомогою. Уряд також стверджував, що якщо виникали невеликі проблеми зі здоров’ям дитини, їх можна більшою мірою охарактеризувати як нормальний стан здоров’я для новонародженого, який не вимагає будь-якого лікування. Насамкінець, Уряд зауважив, що на національному рівні заявниця не подавала у зв’язку з цим жодних скарг.

2.  Оцінка Суду

(a)  Загальні міркування

128.  Суд нагадує, що згідно зі статтею 3 Конвенції держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув’язнення охорона здоров’я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (див. рішення у справі «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, п. 95, ECHR 2002‑VI).

129.  Як визнається у застосовних міжнародних документах, зокрема, у стандартах КЗК, особливо проблематичним питанням є можливість для немовлят та малих дітей залишатися у в’язницях разом зі своїми матерями. КЗК у зв’язку з цим зазначив, що «на це питання важко знайти відповідь, бо, з одного боку, в’язниця безумовно не може бути належним середовищем для немовляти чи малої дитини, а, з іншого боку, примусове розлучення матерів і малолітніх дітей є вкрай небажаним. ... На думку Комітету, основним міркуванням в усіх випадках має бути благополуччя дитини» (див. пункт 93). Схожим чином Правил ООН, що стосуються поводження з жінками- ув’язненими заходів покарання для жінок-правопорушників, не пов’язаних з позбавленням волі передбачають, що «рішення, якими дітям дозволяється перебувати в установах тримання під вартою разом з матерями, ґрунтуються на найкращих інтересах дитини» (див. пункт 91).

130.  Принцип захисту найкращих інтересів дитини також закріплено у практиці Суду у справах, які зачіпали дітей (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі «Клойвер проти Норвегії» (Kleuver v. Norway), заява № 45837/99, від 30 квітня 2002 року), та «Х проти Латвії» (X v. Latvia) [ВП], заява № 27853/09, п. 95, ECHR 2013).

131.  Крім того, Суд бере до уваги рекомендації ВООЗ, відповідно до яких «здорова новонароджена дитина повинна завжди залишатися з матір’ю» (див. пункт 92). Це покладає на органи влади обов’язок створити належні умови з метою практичного виконання цих вимог, у тому числі в установах попереднього ув’язнення.

132.  Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що, власне кажучи, під вартою перебувала лише заявниця у той час, як її синові, заявнику, було дозволено залишатися разом з нею у СІЗО. Проте, з огляду на його особливо юний вік, його неможна було розлучати з матір’ю. Відповідно, він перебував під контролем органів влади та належна охорона його здоров’я та благополуччя була їхнім обов’язком.

(b)  Побутові умови тримання під вартою

133.  Суд неодноразово постановляв, що справи за скаргами на неналежні умови тримання під вартою не зводяться до неухильного застосування принципу affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження), оскільки у таких випадках лише Уряд держави-відповідача має доступ до інформації, яка може підтвердити або спростувати відповідні твердження. Відповідно, заявники можуть мати певні труднощі в отриманні доказів на підтвердження своїх скарг з цього приводу. Однак у таких справах розумно очікувати від заявників подання принаймні детального викладу оскаржуваних фактів та надання, максимально можливою мірою, певних доказів на підтвердження своїх скарг (див. рішення у справі «Віслогузов проти України» (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, п. 45, від 20 травня 2010 року). Проте після того, як Суд повідомив Уряд про скаргу заявниці, тягар доведення перекладається саме на Уряд, та Уряд повинен зібрати та надати відповідні документи. Ненадання Урядом переконливих доказів щодо побутових умов тримання під вартою може призвести до висновку про обґрунтованість твердження заявниці (див. рішення у справах «Губін проти Росії» (Gubin v. Russia), заява № 8217/04, п. 56, від 17 червня 2010 року, та «Худойоров проти Росії» (Khudoyorov v. Russia), заява № 6847/02, п. 113, ECHR 2005‑X (витяги)).

134.  Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що сторони не погоджуються щодо багатьох аспектів, що стосуються умов тримання заявників під вартою. Крім того, обидві сторони посилалися на свідчення співкамерниць заявниці, які іноді суперечили одне одному. У зв’язку з цим, необхідно з’ясувати, які з фактів у матеріалах справи можуть вважатися такими, що є достатньо встановленими.

135.  Суд з самого початку зазначає, що заява заявниці від 12 листопада 2012 року, подана через місяць після застосування Судом Правила 39, в якій вона заявляла, що цілком задоволена умовами тримання у СІЗО (див. пункт 41), не може бути прийнята беззастережно. Як Суд вже зазначав у подібних справах, становище заявника може бути особливо вразливим, коли його або її тримають під вартою, а його або її контакти з родиною або із зовнішнім світом обмежені (див. рішення у справі «Енаке проти Румунії» (Enache v. Romania), заява № 10662/06, п. 68, від 1 квітня 2014 року).

136.  Суд звертає увагу на фотографії, які в якості доказів надав Уряд. Суд також зазначає, що заявниця, навіть якщо вона й доводила, що деякі з предметів меблювання та пристроїв встановлювалися у камері лише для звітності, вона не заперечувала, що на фотографіях було зображено камеру, в якій вона насправді перебувала. Вона також не стверджувала про те, що у будь-який час впродовж її тримання під вартою там проводився ремонт. Отже, Суд не бере до уваги опис камери, зроблений колись ув’язненою пані Са., який явно суперечить тому, що можна побачити на фотографіях (див. пункти 36 та 49).

137.  Відповідно, Суд вважає достатньо встановленим той факт, що заявники перебували у світлій камері з хорошим ремонтом. На фотографіях також видно, що всупереч твердженням заявниці туалет був належним чином відокремлений від житлової зони (див. пункти 26 та 36).

138.  Суд також зазначає, що заявниця не надала жодних фактичних подробиць для обґрунтування своїх тверджень про неналежне опалення або будь-які ризики для здоров’я, пов’язані з її перебуванням в одній камері з іншими особами.

139.  Що стосується її твердження про відсутність гарячої води та нерегулярне постачання холодної води, Суд зазначає, що її виклад є досить докладним та підтверджується свідченнями кількох інших її співкамерниць (див. пункти 26, 48 та 50). Суд не вважає, що сформульовані у загальних фразах заперечення Уряду, спростовують це твердження.

140.  Суд вже піддавав критиці установу тримання під вартою у зв’язку з недостатнім водопостачання, наслідком чого є забруднене середовище, яке викликає у особи відчуття страждання (див., наприклад, рішення у справі «Вітковський проти України» (Vitkovskiy v. Ukraine), заява № 24938/06, пп. 120 та 121, від 26 вересня 2013 року). У цій справі Суд не може не наголосити на тому, що належні санітарно-гігієнічні умови є життєво необхідними для новонародженої дитини та годуючої матері.

141.  Суд також зауважує, що твердження заявниці про недостатність та погану якість харчування у СІЗО підтверджується свідченнями її співкамерниці (див. пункт 48). Той факт, що її матір надіслала їй близько тридцяти передач, в яких часто містилися основні продукти харчування, є ще одним свідченням того, що такі харчі не надавалися заявниці адміністрацією СІЗО (див. пункт 43). Суд вже постановляв, що у разі, коли харчування, яким забезпечується заявник, є явно недостатнім, це само по собі порушує питання за статтею 3 Конвенції (див. рішення у справах «Кадікіс проти Латвії (№ 2)» (Kadiķis v. Latvia (no. 2)), заява №62393/00, п. 55, від 4 травня 2006 року, та «Степуляк проти Молдови» (Stepuleac v. Moldova), заява № 8207/06, п. 55, від 6 листопада 2007 року). Це питання набуває вирішального значення у випадку годуючої матері.

142.  Крім того, поза увагою Суду не залишається те, що, як було визнано Урядом держави-відповідача, у дні судових засідань заявниця була змушена пропускати щонайменше один прийом їжі, а замість цього їй не надавався харчовий пайок (див. пункт 33).

143.  Суд наголошує на тому, що відсутність жодних обмежень щодо кількості продуктових передач від родичів заявниці та, можливо, дозвіл харчуватися власною їжею у дні судових засідань не були заміною належній організації харчування, оскільки саме держава перш за все відповідає за благополуччя позбавлених свободи осіб (див. рішення у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 96, від 12 червня 2008 року).

144.  Отже, Суд доходить висновку, що заявниця не була забезпечена достатнім та корисним харчуванням, яке б відповідало її потребам як годуючої матері під час тримання під вартою.

145.  Суд також зазначає, що Уряд не надав переконливих доказів, які б спростували скаргу заявниці щодо тривалості та місця її щоденних прогулянок з дитиною. Більше того, положеннями чинного законодавства чітко не встановлювалася тривалість прогулянок для ув’язнених жінок з дітьми (див. пункт 83). У порівняні зі звичайними ув’язненими, які мають право на щоденну прогулянку тривалістю одну годину, тривалість прогулянок жінок з дітьми може бути подовжена «до двох годин». Іншими словами, ненадання такого подовження або незначне подовження, як видається, не суперечитимуть згаданій вимозі.

146.  Необхідно наголосити на тому, що при оцінці умов тримання під вартою, слід враховувати сукупний вплив цих умов, а також конкретні твердження заявника (див. рішення у справах «Дугоз проти Греції» (Dougoz v. Greece), заява № 40907/98, п. 46, ECHR 2001-II, та «Ідалов проти Росії» (Idalov v. Russia) [ВП], заява № 5826/03, п. 94, від 22 травня 2012 року).

147.  Суд вважає, що за обставин цієї справи сукупний вплив недостатнього харчування заявниці, неналежної організації санітарно-гігієнічних умов тримання її та її новонародженого сина, а також недостатньої тривалості прогулянок вочевидь набули такої інтенсивності, що спричинили їй фізичні та психічні страждання, які становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження з нею та її дитиною.

148.  Відповідно, у зв’язку з побутовими умовами тримання заявників у СІЗО було порушення статті 3 Конвенції.

(с)  Медична допомога заявникові

149.  Суд вважає, що «належність» медичної допомоги під час тримання під вартою залишається найбільш важким елементом для визначення. Лише той факт, що ув’язненого оглянув лікар та призначив певний вид лікування, автоматично не може привести до висновку, що медична допомога була належною (див. рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, п. 116, від 29 листопада 2007 року). Органи влади мають забезпечити повну фіксацію стану здоров’я особи, яка тримається під вартою, та лікування, яке ця особа отримувала під час перебування під вартою (див., наприклад, рішення у справі «Худобін проти Росії» (Khudobin v. Russia), заява № 59696/00, п. 83, ECHR 2006-XII), оперативність і точність постановки діагнозу і надання допомоги (див. згадане рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), п. 115, та рішення у справі «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пп. 104-106, від 28 березня 2006 року), а за умови, коли це викликано медичним станом, – регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою лікування хвороб ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів (див. там само, пп. 109 та 114; а також рішення у справах «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), заява № 3456/05, п. 79, від 4 жовтня 2005 року; та «Попов проти Росії» (Popov v. Russia), заява № 26853/04, п. 211, від 13 липня 2006 року). Державні органи влади також повинні довести, що було створено умови, необхідні для фактичної реалізації призначеного лікування (див. згадане рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan, п. 116, та рішення у справі «Голомийов проти Молдови» (Holomiov v. Moldova), заява № 30649/05, п. 117, від 7 листопада 2006 року).

150.  Загалом, Суд залишає за собою достатню гнучкість при визначенні того, який саме рівень охорони здоров’я вимагався у контексті конкретних обставин справи. Зазначений стандарт має бути «сумісним з людською гідністю» ув’язненої особи та повинен враховувати «практичні потреби ув’язнення» (див. рішення у справі «Алєксанян проти Росії» (Aleksanyan v. Russia), заява № 46468/06, п. 140, від 22 грудня 2008 року).

151.  Як Суд вже постановив (див. пункт 132), у цій справі забезпечення належного медичного нагляду та догляду за заявником, як новонародженим, який залишався разом з матір’ю у слідчому ізоляторі, було обов’язком органів влади.

152.  Суд зазначає, що заявник перебував у СІЗО майже шість місяців, починаючи з четвертого дня свого життя. Як новонароджений він був особливо вразливий та вимагав ретельного медичного спостереження спеціалістом; згідно з чинними нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров’я України педіатр мав оглядати його впродовж першого місяця життя кожного тижня, та після цього – кожного місяця (див. пункт 86). Проте у дійсності відбувалося інше.

153.  Суд вважає правдоподібним твердження заявниці, що деякі із записів у медичній картці її сина, яку вели у СІЗО, були неточними.

154.  У зв’язку з цим Суд зауважує, що одна з таких неточностей стосується дати первинного огляду дитини після його виписки з пологового будинку. Як стверджувалося заявницею та підтверджено головним лікарем дитячої лікарні, згаданий огляд відбувся 28 травня 2012 року у той час, як наявна дата огляду у відповідному записі – 31 травня 2012 року (див. пункти 53 та 54).

155.  Суд також вважає, що матеріали справи дають достатні підстави для того, щоб на основі фактів зробити висновок, що, як стверджувала заявниця, її син у період з 28 червня до 10 вересня 2012 року не проходив медичних оглядів. Суд зауважує, зокрема, що ані адміністрація СІЗО, ані головний лікар місцевої дитячої лікарні не змогли надати відповідей на запити адвоката заявниці про стан здоров’я дитини, надіслані 29 серпня та 6 вересня 2012 року відповідно. Лише після повного медичного обстеження (проведеного за непов’язаних з цим обставин – див. пункти 62 та 63) адміністрація СІЗО надіслала адвокатові медичну картку дитини. Крім того, якби дитину дійсно оглядали 12 червня та 20 липня 2012 року, як було зафіксовано у згаданій медичній картці, не зрозуміло, чому у своєму листі від 6 вересня 2012 року головний лікар дитячої лікарні посилався лише на медичний огляд від 28 травня 2012 року. Лікар також зазначив, що на той час надати будь-яку інформацію про стан здоров’я дитини було неможливим у зв’язку з відсутністю будь-яких звернень про надання медичної допомоги (див. пункт 61).

156.  Поза увагою Суду не залишається ще одна суперечність у наявних документах. Відповідно до тверджень головного лікаря дитячої лікарні, кожного разу, коли заявник проходив огляд педіатра, він відбувався за відсутності заявниці у той час, як у медичній карті дитини адміністрацією СІЗО фіксувалося, що педіатр надавав їй поради щодо догляду за дитиною (див. пункти 54, 56 та 71).

157.  Відповідно, Суд вважає встановленим, що заявник у період з 28 травня до 10 вересня 2012 року не перебував під наглядом педіатра. Зважаючи на юний вік дитини, Суд вважає лише одну цю обставину достатньою для того, щоб дійти висновку, що у цій справі належних норм охорони здоров’я дотримано не було, а тому не вважає за доцільне аналізувати усі інші фактологічні деталі (такі, як проблеми заявника зі здоров’ям та відсутність щеплень).

158.  Отже, Суд доходить висновку, що у зв’язку з цим також було порушення статті 3 Конвенції.

IV.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З ПОМІЩЕННЯМ ЗАЯВНИЦІ ДО МЕТАЛЕВОЇ КЛІТКИ ПІД ЧАС СУДОВИХ ЗАСІДАНЬ

159.  Заявниця також скаржилася за статтею 3 Конвенції, що під час судових засідань її поміщали до металевої клітки.

A.  Прийнятність

160.  Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B.  Суть

161.  Заявниця доводила, що хоча вона була підозрюваною у вчиненні насильницького злочину, поміщення її до металевої клітки під час судових засідань було абсолютно невиправданим та принизливим.

162.  Уряд стверджував, що заявниця трималась за металевими гратами у залі судових засідань згідно з відповідними нормами чинного законодавства. Уряд пояснив, що ґрати встановлені для відокремлення підсудних, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, від колегії суддів та осіб, що присутні у залі судових засідань, з метою надійної охорони цих осіб під час судових засідань.

163.  Уряд доводив, що державні органи влади не мали на меті принизити честь та гідність заявниці. Вона трималась за металевими гратами в інтересах громадської безпеки. Крім того, захід, в рамках якого заявницю тримали за металевим гратами, жодним чином не міг спричинити їй психологічний стрес або відчуття приниження такої інтенсивності, яка б перевищувала невідворотний рівень страждань та приниження, притаманний триманню під вартою. Уряд також зауважив, що під час засідань суду дитина заявниці перебувала з медичним працівником СІЗО за межами загородження та, що його передавали їй кожного разу, коли вона про це просила.

164.  У своєму нещодавньому рішенні «Свинаренко та Сляднєв проти Росії» (Svinarenko and Slyadnev v. Russia ) Суд постановив, що тримання особи у металевій клітці під час суду само по собі (з огляду на його об’єктивно принизливий характер, несумісний з нормами цивілізованої поведінки, яка є характерною ознакою демократичного суспільства) становило публічне приниження людської гідності у порушення статті 3 Конвенції ([ВП], заяви №№ 32541/08 та 43441/08, п. 138, ECHR 2014 (витяги)).

165.  Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що заявниця перебувала у металевій клітці впродовж усіх судових засідань у її справі, які відбулися 12 квітня, 17 травня, 15 червня, 2 та 31 серпня та 15 листопада 2012 року. Під час перших двох засідань вона перебувала на найпізніших стадіях вагітності, а впродовж решти чотирьох судових засідань вона була годуючою матір’ю, відокремленою від своєї дитини металевими ґратами у судовій залі. Фактично обґрунтування застосування такого запобіжного заходу ніколи не розглядалось, зважаючи на позицію судді, що надання заявниці дозволу на перебування за межами клітки було б рівнозначним її тимчасовому звільненню з-під варти, що суперечило б обраному їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (див. пункт 73).

166.  Отже, у зв’язку з цим Суд встановлює порушення статті 3 Конвенції.

V.  ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

167.  Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

A.  Шкода

168.  Заявники вимагали 150 000 євро відшкодування моральної шкоди, з яких 50 000 євро призначались заявниці, а 100 000 – заявнику.

169.  Уряд заперечив зазначену вимогу як необґрунтовану і надмірну.

170.  Суд вважає, що заявники зазнали моральної шкоди внаслідок порушення їхніх прав за статтею 3 Конвенції, яку не може бути компенсовано самою лише констатацією порушення їхніх конвенційних прав. Зважаючи на обставини справи та постановляючи рішення на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції, Суд присуджує заявниці 12 000 євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись на цю суму. Суд також присуджує заявникові 7 000 євро за цим пунктом та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись на цю суму.

B.  Судові та інші витрати

171.  Заявники також вимагали 13 059 євро компенсації витрат за представництво їхніх інтересів, яке включало близько 124 годин роботи адвоката у національному провадженні та у провадженні у Суді.

172.  Уряд заперечив зазначені вимоги.

173.  Суд має встановити, по-перше, чи було фактично зазнано судові та інші витрати, вказані заявницею, а, по-друге, чи були вони неминучими (див. рішення у справі «Макканн та інші проти Сполученого Королівства» (McCann and Others v. the United Kingdom), від 27 вересня 1995 року, п. 220, Series A № 324).

174.  У цій справі, беручи до уваги наявні в нього документи та зазначені вище критерії, Суд вважає за належне присудити заявниці суму у розмірі 3 000 євро компенсації витрат за усіма пунктами.

C.  Пеня

175.  Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.  Оголошує заяву прийнятною;

2.  Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку із застосуванням до заявниці у пологовому будинку наручників;

3.  Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з побутовими умовами тримання заявників у Харківському СІЗО;

4.  Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з медичною допомогою, яка надавалася заявникові впродовж його перебування із заявницею у Харківському СІЗО;

5.  Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з поміщенням заявниці до металевої клітки під час судових засідань;

6.  Постановляє, що:

(a)  упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(i)  заявниці:

(α)  12 000 (дванадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись;

(β)  3 000 (три тисячі) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись; та

(ii)  заявнику: 7 000 (сім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково будь-який податок, що має нараховуватись;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

7.  Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 березня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Клаудія Вестердік

(Claudia Westerdiek)

Секретар

Ангеліка Нуссбергер

(Angelika Nussberger)

Голова

 

Full & Egal Universal Law Academy