ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
РІШЕННЯ У СПРАВІ «КОСТЕЙЧУК ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KOSTEYCHUK v. UKRAINE)
(Заява № 19177/09)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
16 лютого 2017 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Костейчук проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи Комітетом, до складу якого увійшли:
Фаріс Вегабовіч (Faris Vehabović), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni), судді,
та Анна-Марія Дуге (Anne-Marie Dougin), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 24 січня 2017 року,
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 19177/09), яку 23 березня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Сергій Леонідович Костейчук (далі – заявник).
2. Заявника представляв пан А.І.О. Джалілов, юрист, який практикує у м. Київ. Уряд України (далі – Уряд) представляв Урядовий уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.
3. 2 березня 2014 року про скарги заявника на незаконність та тривалість його тримання під вартою, а також тривалість кримінального провадження щодо нього було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними.
ФАКТИ
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1978 році та проживає у м. Київ.
5. У період з 1995 по 2002 роки заявник був засудженим та відбував покарання за крадіжку при обтяжуючих обставинах та крадіжку зі зломом.
6. 27 грудня 2005 року та 6 січня 2006 року заявник був затриманий міліцією за підозрою у незаконному зберіганні наркотичних засобів..
7. 20 лютого 2006 року поліція заарештувала заявника за підозрою у виробництві наркотичних засобів та їх зберіганні.
8. Того ж дня стосовно заявника та пана І. було порушено кримінальну справу за груповий збройний розбій.
9. 23 січня 2006 року Подільський районний суд м. Києва (далі – районний суд) призначив взяти заявника під варту до 20 березня 2006 року на тій підставі, що заявник був раніше судимий й існує ризик, що він буде намагатися ухилятися від слідства і суду, продовжить злочинну діяльність чи перешкоджатиме встановленню істини у справі.
10. 16 березня 2006 року районним судом було продовжено раніше обраний стосовно заявника запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 20 квітня 2006 року, заявивши, що вони не мають жодних причин змінити це термін й, що виникла необхідність провести слідчі дії.
11. 27 червня 2006 року районний суд провів попереднє слухання справи і залишив в силі запобіжний захід тримання під вартою без пояснення причин та встановлення граничного терміну.
12. 17 березня та 14 липня 2008 року, 19 січня та 23 квітня 2009 року районний суд відхилив клопотання щодо звільнення заявника з-під варти.
13. 17 липня 2009 року районний суд визнав заявника винним у зберіганні наркотичних засобів та в груповому збройному розбої та засудив до 9-ти років позбавлення волі.
14. 27 липня 2010 року апеляційним судом м. Києва було скасоване рішення суду й повернуто справу до районного суду на новий розгляд.
15. Того ж дня стосовно заявника було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та звільнено з під-варти.
16. 30 вересня 2013 року районний суд повернув кримінальну справу за обвинуваченням заявника до прокуратури для проведення додаткового розслідування.
17. 25 квітня 2014 року звинувачення, що стосувались збройного пограбування були розділенні на декілька кримінальних справ.
18. 29 квітня 2014 року був винесений обвинувальний вирок за грабіж і 3 червня 2014 року заявник був переданий до районного суду за цим звинуваченням.
19. Станом на 5 березня 2015 року (дата останнього повідомлення сторін до суду) справа проти заявника все ще знаходиться на розгляді в районному суді.
ПРАВО СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
20. Заявник скаржився щодо законності та тривалості його досудового утримання під вартою. Він посилався на статтю 5 п. 1 та п. 3 Конвенції, що передбачає таке:
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...(с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;..
3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті ... має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.
21. Уряд заперечив цей аргумент.
A. Прийнятність
22. Суд зазначає, що ці скарги є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.
B. Суть
23. Суд зазначає, що між 20 квітня 2006 року та 27 червня 2006 року не було жодної судової постанови, що б дозволяла затримання заявника, та з 27 червня 2006 по 27 липня 2010 утримання заявника під вартою було на підставі законодавчої бази, що не вимагає надання судом будь-яких підстав для затримання та встановлення граничного терміну, й в загальному, в справі заявника були відсутні будь-які часові рамки. Суд мав справу з подібними справами в минулому і виявив, що подібна практика була несумісна з вимогою законності, що закріплена в пункті 1 статті 5 (див. Справа «Кравченко проти України», заява № 40107/02, п.70-76, 98, від 10 лютого 2011 року). Він не вбачає жодних причин відходити в цій справі від того рішення.
24. Суд вважає, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.
25. З урахуванням вищезазначеного, Суд вважає, що згідно до обставин цієї справи немає необхідності розглядати скаргу відповідно до пункту 3 статті 5 Конвенції (див. Справа «Чупріков проти Росії», заява № 17504/07, п. 67 від 12 червня 2014). СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
26. Заявник скаржився, що тривалість судового розгляду була несумісною з поняттям «розумного строку» викладеного в пункті 1 статті 6 Конвенції:
«При визначенні ... будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення... кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом...»
27. Уряд заперечив цей аргумент.
A. Прийнятність
28. Суд зазначає, що ця скарга є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
29. Відповідно до практики суду, розумність тривалості судового розгляду повинна бути оцінена в світлі обставин самої справи та з врахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади (див. з-поміж багатьох інших органів, справа «Пелісьє і Сассі проти Франції» заява №25444/94, п. 67, ECHR 1999-II)
30. В поданій справі права заявника були в значній мірі порушені судовим розглядом, що відбувся пізніше 20 січня 2006 року, коли його було заарештовано. Станом на 5 березня 2015 року (дата останнього повідомлення сторін до суду) справа проти заявника все ще знаходиться на розгляді в районному суді. На той час справа тривала вже більше 9-ти років.
31. В справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) суд признав порушення в питаннях аналогічних тим, що розглядаються в цій справі.
32. Розглянувши всі подані йому матеріали, Суд не знайшов жодного факту чи аргументу, здатних переконати його прийти до іншого висновку в цій справі. Беручи до уваги своє прецедентне право з даного питання, Суд вважає, що в даному випадку тривалість судового розгляду була надмірною і не відповідала вимогам «розумного строку».
33. Відповідно, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
34. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
A. Шкода
35. Заявник вимагав 21 579 євро відшкодування матеріальної шкоди та 60 000 євро відшкодування моральної шкоди.
36. Уряд наполягав на тому, що вимоги заявника були безпідставними та надмірними.
37. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між порушенням і матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, Суд, постановляючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявнику 5 000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
38. Заявник також вимагав 12 249 євро за судові витрати понесенні в національних органах та в Суді.
39. Уряд доводив, що вимога заявника була надмірною та необґрунтованою.
40. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі, з огляду на наявні у нього документи та зазначені вище критерії, Суд вважає за належне присудити суму в 300 євро за розгляд справи до Суду.
C. Пеня
41. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції;
3. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за пунктом 3 статті 5 Конвенції;
4. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
5. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 5 000 (п’ять тисяч ) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись;
(іі) 300 (триста) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 лютого 2017 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Анна-Марія Дуге
(Anne-Marie Dougin)
В.о. заступника Секретаря
Фаріс Вегабовіч
(Faris Vehabović )
Голова
Full & Egal Universal Law Academy