ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «КОТЛЯР ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KOTLYAR v. UKRAINE)
(Заява № 36124/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
10 листопада 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Котляр проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits), Голова,
Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov),
Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 36124/13), яку 22 травня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Валерій Миколайович Котляр, 1960 року народження, який проживає у м. Кременчук (далі – заявник), якого представляли
пан М. Тарахкало, пані О. Чилутьян та пані О. Куваєва, юристи, які практикують у м. Київ;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляла виконувач обов’язків Уповноваженого пані О. Давидчук, про скаргу на неповідомлення заявника про касаційне провадження, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 20 жовтня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1. Справа стосується твердження заявника за статтею 6 Конвенції, що він не був повідомлений про касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, і тому не міг надати свої аргументи; в результаті чого рішення, ухвалені на його користь, були скасовані.
2. Справі передував спір між заявником, колишнім працівником міліції, та органами державної влади щодо його права на вищий розмір пенсії.
3. 27 жовтня 2009 року та 28 вересня 2010 року Окружний адміністративний суд міста Києва та Київський апеляційний адміністративний суд відповідно задовольнили позов заявника до Уряду про визнання недійсними певних положень постанови Кабінету Міністрів України про порядок перерахунку пенсій.
4. Згідно з твердженнями заявника 14 червня 2011 року Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) задовольнив клопотання відповідача про продовження строку для подання касаційної скарги та прийняв його касаційну скаргу до розгляду. 11 червня 2012 року суд ухвалив, що справу повинно бути розглянуто у відкритому засіданні, яке мало відбутися 03 липня 2012 року. Жодних копій відповідних процесуальних документів сторонами Суду надано не було.
5. Остаточною постановою від 03 липня 2012 року, ухваленою за відсутності заявника, але в присутності представника відповідача, ВАСУ скасував рішення судів нижчих інстанцій, ухвалені на користь заявника, і відмовив у задоволенні позовних вимог заявника. Згідно з твердженнями заявника він випадково дізнався про цю постанову 22 листопада 2012 року. Того ж дня він подав заяву до Окружного адміністративного суду міста Києва з проханням надати йому доступ до матеріалів своєї справи та зазначив, що він не отримував повідомлення про касаційне провадження від ВАСУ.
оцінка суду
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
6. Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник скаржився, що його право на змагальний судовий процес і рівність сторін було порушено, оскільки він не був повідомлений про касаційне провадження, у тому числі засідання у своїй справі, а тому не міг надати свої аргументи у ВАСУ, який зрештою скасував рішення, ухвалені на його користь.
7. Уряд зазначив, що не міг надати будь-яку інформацію стосовно тверджень заявника, оскільки у 2019 році матеріали справи були знищені після закінчення встановленого законодавством строку зберігання. Однак Уряд доводив, що проведена ВАСУ перевірка була спрямована на виправлення істотних судових помилок і ґрунтувалася на фактах та матеріалах, про які сторонам уже було відомо. Уряд стверджував, що простого незадоволення заявника результатом провадження було недостатньо, аби висунути небезпідставну скаргу за статтею 6 Конвенції.
8. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
9. Загальні принципи стосовно права на змагальний судовий процес, і принципу рівності сторін зокрема, наведені в рішенні у справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших заяв, пункти 36 і 37, від 27 червня 2017 року).
10. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що відповідно до статей 215 і 216 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) заявник мав право подати зауваження у письмовій формі на касаційну скаргу, а ВАСУ був зобов’язаний надіслати заявнику повідомлення про подання касаційної скарги та запропонувати йому надати свої заперечення. Статтею 232 КАСУ передбачалося, що доводи, викладені в касаційній скарзі, а також позиція інших учасників справи наводилися в тексті постанов ВАСУ і після них зазначалися висновки суду у справі.
11. Жодних доказів, таких як, наприклад, копія листа з повідомленням про подання касаційної скарги чи повідомлення про вручення такого листа, Уряд Суду не надав (див. пункт 7). Таким чином, на підставі наявних документів Суд вирішить, чи мав заявник належну можливість ефективно подати свої зауваження у справі.
12. У зв’язку з цим Суд зауважує, що у своїй заяві до Окружного адміністративного суду міста Києва, поданій 22 листопада 2012 року, заявник конкретно скаржився, що його не повідомили про оскарження у касаційному порядку рішень судів, ухвалених на його користь, і йому не було відомо про ухвалення постанови ВАСУ щодо цього (див. пункт 5).
13. Крім того, Суд зауважує, що в тексті постанови ВАСУ від 03 липня 2012 року немає посилання на зауваження заявника на касаційну скаргу, що суперечить чітким вимогам, передбаченим КАСУ (див. пункт 10). Також у цій постанові не було зазначено, що заявник якимось чином відмовився від свого права надати письмові аргументи у зв’язку зі справою (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та 3 інші заяви, пункт 38, від 31 травня 2016 року).
14. За цих обставин і за відсутності доказів належного повідомлення про провадження Суд приймає твердження заявника, що він не знав про касаційне провадження у своїй справі, і це перешкодило йому захистити свої інтереси у ВАСУ.
15. Стосовно доводів Уряду, що стверджувана відсутність у заявника можливості подати свої зауваження на касаційну скаргу не вплинула на справедливість провадження, оскільки ВАСУ розглядав лише питання права, Суд зазначає, що заявник явно був зацікавлений у отримання копії касаційної скарги та наданні зауважень на неї, оскільки касаційна скарга явно мала на меті вплинути на рішення ВАСУ, оскільки в ній вимагалося скасувати судові рішення, ухвалені на користь заявника.
16. З огляду на усталену практику та обставини цієї справи Суд вважає, що заявник був позбавлений можливості ефективно надати свої зауваження до ВАСУ і не було дотримано його право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine), пункт 43 та рішення у справі «Созонов та інші проти України» [Комітет] (Sozonov and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 29446/12 та 11 інших заяв, пункт 10, від 08 листопада 2018 року).
17. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
18. Заявник вимагав 82 040,32 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди, що дорівнювало недоотриманій сумі пенсії. Крім того, він вимагав 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 3 750 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.
19. Уряд стверджував про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваними порушеннями та стверджуваною матеріальною шкодою. Уряд також заперечував проти вимог заявника стосовно відшкодування моральної шкоди як необґрунтованих.
20. Як і Уряд, Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. У зв’язку з цим Суд зазначає, що він не може робити припущень стосовно результату провадження, якби воно відповідало вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Мілатова та інші проти Чеської Республіки» (Milatová and Others v. the Czech Republic), заява № 61811/00, пункт 70, ЄСПЛ 2005‑V).
21. Стосовно моральної шкоди Суд, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявнику 500 євро.
22. З огляду на наявні в нього документи Суд також вважає за доцільне присудити заявнику 500 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено статтю 6 Конвенції.Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 500 (п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 500 (п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок представника заявника, пана М. Тарахкала;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 листопада 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
{Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова