ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «КОЗЛОВСЬКА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KOZLOVSKA v. UKRAINE)
(Заява № 52212/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
05 жовтня 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Козловська проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), Голова,
Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström),
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 52212/13), яку 10 серпня 2013 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Ніна Іванівна Козловська, 1962 року народження, яка проживає у м. Кривий Ріг (далі – заявниця), її представляв пан М.І. Панченко, юрист, яка практикує у м. Кривий Ріг;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляла виконувач обов’язків Уповноваженого, пані Ольга Давидчук з Міністерства юстиції, про скарги за статтею 3 та пунктами 1 і 5 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 14 вересня 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Заява стосується тверджень заявниці про незаконне тримання під вартою та жорстоке поводження (пункт 1 статті 5 Конвенції та матеріальний аспект статті 3 Конвенції відповідно). Вона також стосується її тверджень, що розслідування її скарг на жорстоке поводження не було ретельним (процесуальний аспект статті 3 Конвенції), і вона не могла отримати відшкодування у зв’язку з її, як стверджувалося, незаконним триманням під вартою (пункт 5 статті 5 Конвенції).
2. До 30 квітня 2010 року заявниця була головним бухгалтером підприємства «П.». 30 квітня 2010 року заявницю звільнили.
3. Виклади відповідних подій сторін відрізняються. ОПИС ЗАЯВНИЦею ПОДІЙ 08, 09 ТА 12 ТРАВНЯ 2010 РОКУ
4. 08 травня 2010 року близько 19 год 00 хв заявницю, двох її охоронців, її чоловіка і дочку затримали працівники міліції в кафе та доставили до Криворізького міського управління ГУ УМВС України. Протягом ночі її безперервно допитували, їй не дозволяли спати, їсти та пити, а також не давали медичних препаратів від астми. Працівники міліції змусили її дати викривальні показання щодо колишніх керівників підприємства «П.». Близько опівночі працівник міліції дав їй воду, яка містила наркотичні речовини.
5. Випивши її, заявниця, яка не могла повністю усвідомлювати та контролювати свої дії, підписала заяву, що 01 травня 2010 року її почали переслідувати невідомі особи. Ці ж особи викрали її та змусили її як бухгалтера підприємства «П.» підписати низку фінансових документів. Ці ж особи змусили її підписати фальшивий договір з підприємством, яке надавало послуги з охорони. 08 травня 2010 року заявниця, її родина та особи, які супроводжували заявницю з 01 травня 2010 року, прибули до кафе, де невідомі особи були затримані працівниками міліції, а заявниця та її родина пішли до відділу міліції, щоб надати пояснення щодо неправомірних дій осіб, які супроводжували заявницю. За письмовою заявою заявниці працівники міліції порушили кримінальні справи № 58101032 (за фактом вимагання від заявниці підписати фінансові документи) та № 58101033 (за фактом незаконного позбавлення волі заявниці).
6. Вранці 09 травня 2010 року, близько 07 год 00 хв, заявниці та її родині дозволили піти з відділу міліції.
7. 12 травня 2010 року, коли заявниця знову була у відділі міліції, вона знепритомніла, впала на підлогу і зламала собі зуб. Працівники міліції викликали бригаду швидкої медичної допомоги, заявницю госпіталізували. Згідно з матеріалами справи причинами госпіталізації заявниці були гіпертонія, астма та бронхіт. У матеріалах справи відсутні підтверджуючі докази, що заявниця зламала зуб або мала інші тілесні ушкодження внаслідок її стверджуваного падіння. Заявниця не надала додаткових відомостей про події у відділі міліції 12 травня 2010 року.
8. Згідно з твердженнями заявниці кримінальні справи № 58101032 і № 58101033 (див. пункт 5) були закриті 10 червня 2011 року у зв’язку з відсутністю corpus delicti. Проте в матеріалах справи відсутні задокументовані докази, що ці справи були закриті. ОПИС УРЯДом ПОДІЙ 08, 09 та 12 ТРАВНЯ 2010 РОКУ
9. Уряд підтримав висновки національних органів влади стосовно послідовності подій 08, 09 та 12 травня 2010 року (див. пункти 20 – 24). ПРОВАДЖЕННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
10. Протягом літа 2010 року заявницю декілька разів госпіталізували у зв’язку з високим артеріальним тиском, астмою та депресією. Заявниця повідомила лікарям, що її депресія була спричинена її роботою, але вона не згадувала про події 08, 09 та 12 травня 2010 року.ПЕРШЕ ПРОВАДЖЕННЯ
11. У невстановлену дату чоловік заявниці поскаржився народному депутату О., що заявницю незаконно затримали та примусили надати неправдиві показання.
12. 29 червня 2010 року О. направив скаргу до прокуратури Дніпропетровської області (далі – обласна прокуратура). Обласна прокуратура доручила прокуратурі міста Кривий Ріг (далі – міська прокуратура) провести перевірку за цим фактом.
13. 16 липня 2010 року прокурори відмовили у порушенні справи у зв’язку з відсутністю corpus delicti. Вони зазначили, що близько 00 год 10 хв 09 травня 2010 року заявниця написала заяву про вчинення стосовно неї злочину (див. пункт 5). Під час нічного допиту, на який вона добровільно погодилася, заявниця не вказала, що їй необхідно було випити якісь медичні препарати, також на її вимогу їй була надана вода і на неї не чинився тиск.
14. 27 липня 2010 року обласна прокуратура скасувала зазначену постанову і міська прокуратура відновила перевірку.
15. 07 серпня 2010 року міська прокуратура повторно відмовила у порушенні кримінальної справи з тих же підстав, що були вказані у її постанові від 16 липня 2010 року.
16. До 20 січня 2011 року заявниця та її чоловік відмовлялися давати показання прокурорам.ДРУГЕ ПРОВАДЖЕННЯ
17. 20 січня 2011 року заявниця сама подала скаргу прокурору з проханням порушити кримінальну справу у зв’язку з подіями 08, 09 та 12 травня 2010 року. Виклад подій заявницею, наведений у цій скарзі, був подібним до наданого заявницею до Суду (див. пункти 4 – 7). Заявниця також оскаржила постанову міської прокуратури від 07 серпня 2010 року.
18. Чоловіка заявниці допитали того ж дня, 20 січня 2011 року, і він підтвердив її показання (див. пункт 17).
19. 01 лютого 2011 року були допитані охоронці, які пояснили, що заявниця найняла їх для забезпечення своєї безпеки. Вони також стверджували, що 08 травня 2010 року працівники міліції затримали їх та заявницю в кафе.
20. Слідчі Криворізького міського управління міліції повідомили прокурорам, що заявниця та члени її родини добровільно зайшли до їхніх кабінетів. Слідчий Ц. стверджував, що в його кабінеті заявниця написала заяву, на підставі якої було негайно порушено кримінальну справу, а заявницю допитували до ранку 09 травня 2010 року як потерпілу від злочину. Вона пішла 09 травня 2010 року о 07 год 00 хв, після чого слідчий її не бачив. Слідчий не знав, як заявниця прибула до відділу міліції.
21. 24 березня 2011 року районний суд скасував постанову від 07 серпня 2010 року, встановивши, що у зв’язку з подіями 08 і 09 травня 2010 року прокурори не ознайомилися з журналом обліку доставлених, відвідувачів і запрошених відділу міліції, точно не встановили, коли та де був проведений допит заявниці та чи було роз’яснено їй її права.
22. 16 квітня 2011 року, 02 грудня 2011 року, 09 вересня 2012 року, 15 лютого 2013 року і 02 вересня 2013 року міська прокуратура відмовляла у порушенні кримінальної справи, знову зазначаючи, що заявницю допитали у приміщенні відділу міліції як потерпілу від протиправних дій невідомих осіб, які супроводжували її та змусили її підписати фінансові документи. Допити проводилися згідно з чинним законодавством. Неможливо було встановити, хто доставив заявницю до відділу міліції 08 травня 2010 року, але підстави для доставлення її туди були викладені в її власній письмовій заяві, написаній у відділі міліції вночі 08 травня 2010 року. 12 травня 2010 року заявниця знепритомніла у відділі міліції, однак це не було пов’язано з її спілкуванням з працівниками міліції.
23. 20 вересня 2011 року, 25 червня 2012 року, 25 січня 2013 року, 18 липня 2013 року та 08 липня 2014 року відповідно зазначені постанови міської прокуратури (див. пункт 22) скасовував Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу, який стверджував, що прокурори не встановили підстав для доставлення заявниці до відділу міліції та її тримання там 08 травня 2010 року, і не допитали заявницю, її дочку та її чоловіка. Суд також зазначив, що прокурори не змогли встановити, хто доставив заявницю до відділу міліції 08 травня 2010 року.
24. 17 червня 2015 року прокурори повторно закрили кримінальне провадження. Ця постанова не була оскаржена. Прокурори зазначили, не навівши жодних додаткових деталей, що «допитати заявницю та її родину, або провести одночасний допит між ними та [працівниками міліції Криворізького міського управління] згідно з вказівкою суду [не вбачалося можливим]».
25. Розслідуючи скарги заявниці, прокурори зазначили, що вони не могли ознайомитися з матеріалами справи стосовно цього розслідування, оскільки матеріали були направлені до прокуратури Дніпропетровської області.
ОЦІНКА СУДУ
26. Заявниця скаржилася за статтею 3 Конвенції, що вона була піддана жорстокому поводженню під час тримання під вартою у відділі міліції і її скарги у зв’язку з цим не були належним чином розслідувані. Вона також скаржилася за пунктом 1 статті 5 Конвенції, що її незаконно доставили і тримали у відділі міліції. Посилаючись на ті ж факти, заявниця стверджувала про порушення пункту 5 статті 5 Конвенції. стверджуване ПОРУШЕННЯ ПУНКТІВ 1 І 5 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
27. Уряд не висунув заперечень щодо прийнятності цієї скарги. Він визнав, що заявниця вичерпала національні засоби юридичного захисту у зв’язку з питанням за пунктом 1 статті 5 Конвенції. Суд зазначає, що ця скарга не є ні явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
28. Посилаючись на висновки національних органів влади та письмову заяву заявниці (див. пункт 5), Уряд стверджував, що заявниця прийшла до відділу міліції та перебувала там за власним бажанням. Тому її скарга була необґрунтованою. Уряд зазначив, що національне законодавство містило положення, які дозволяли особам отримувати відшкодування шкоди у випадках, коли суд встановлював, що їхнє затримання було незаконним.
29. Заявниця підтримала свої скарги.
30. Відповідні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункт 145, від 04 липня 2019 року).
31. Суд вважає, що проведене органами державної влади розслідування у відповідь на твердження заявниці про незаконне тримання під вартою було незадовільним. Зокрема, національні суди неодноразово давали вказівки прокурорам встановити осіб і спосіб, у який заявниця була доставлена до відділу міліції. Проте працівники міліції, які доставили заявницю з кафе до відділу міліції, не були встановлені, а журнал обліку доставлених, відвідувачів і запрошених у відділ міліції не був перевірений. Крім того, прокурори ґрунтували свої висновки на показаннях працівників міліції та не надали жодного обґрунтування нехтуванню показаннями двох охоронців, які підтвердили версію подій заявниці (див. пункт 19).
32. За таких обставин Суд вважає виклад подій заявницею більш переконливим. Тому він вважає встановленим, що працівники міліції затримали заявницю увечері 08 травня 2010 року в кафе та доставили її до відділу міліції проти її волі. Матеріали справи не містять доказів, що це затримання та тримання заявниці під вартою у відділі міліції щонайменше до 00 год 10 хв 09 травня 2010 року, коли вона написала заяву, мали законні підстави.
33. Суд зазначає, що не можна вважати написання заявницею заяви добровільним. Зокрема, до моменту, коли вона її написала, заявницю незаконно тримали у відділі міліції протягом декількох годин. Тому вона опинилася у вразливому становищі. Отже, Суд вважає, що після того, як вона написала цю заяву, заявниця не залишалася у відділі міліції за власним бажанням. Матеріали справи не містять вказівок, що тримання заявниці під вартою у відділі міліції щонайменше з
00 год 10 хв до 07 год 00 хв 09 травня 2010 року мало будь-які законні підстави. Цього достатньо для висновку Суду, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.
34. Суд також зазначає, що ні національні суди, ні інші компетентні органи державної влади не встановили, що тримання заявниці під вартою було незаконним. З цієї причини вона не могла вимагати відшкодування шкоди згідно з національним законодавством, на яке посилається Уряд (див. пункт 28). Цього достатньо для встановлення Судом, що також було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇПОДІЇ, ЯКІ ВІДБУЛИСЯ ПРОТЯГОМ НОЧІ 08 ТРАВНЯ 2010 РОКУ
35. Заявниця скаржилася за статтею 3 Конвенції, що поводження, якому вона була піддана у відділі міліції (нічний допит, психологічний тиск, ненадання працівниками міліції води, їжі та медичних препаратів) становило порушення статті 3 Конвенції, а її скарги у зв’язку з цим не були належним чином розслідувані.Матеріальний аспект
(a) Прийнятність
36. Уряд стверджував, що заявниця подала свою заяву до Суду більше ніж через шість місяців після стверджуваного жорстокого поводження.
37. Суд вказує на подання заявницею своєї скарги до національних органів влади і вважає за розумне, що вона не зверталася до Суду до закінчення розслідування. З цієї причини цей аргумент має бути відхилений.
38. Суд зазначає, що ця скарга не є ні явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
(b) Суть
39. Посилаючись на висновки національних органів влади та письмову заяву заявниці (див. пункт 5), Уряд стверджував, що ця скарга була необґрунтованою. Він додав, що протягом ночі 08 травня 2010 року заявниця перебувала у відділі міліції за власним бажанням. Заявниці запропонували воду, але вона не повідомила працівників міліції, що їй потрібні були медичні препарати.
40. Заявниця підтримала свою скаргу.
41. Суд зазначає, що заявницю незадокументовано тримали під вартою приблизно 11 годин (див. пункт 33), і жодних вказівок, коли їй дозволять піти, не було. Її допитували всю ніч, не даючи можливості поспати чи поїсти. Ці обставини, безсумнівно, викликали у неї почуття неповноцінності та страждання й становили таке, що принижує гідність, поводження (див. рішення у справі «Соаре та інші проти Румунії» (Soare and Others v. Romania), заява № 24329/02, пункти 220 – 223, від 22 лютого 2011 року).
42. Уряд не заперечував перебування заявниці протягом усієї ночі у відділі міліції, однак стверджував, що вона зробила це за власним бажанням. Суд уже встановив, що перебування заявниці у відділі міліції не було добровільним, а тому Суд вважає, що Уряд не зміг спростувати твердження заявниці, що вона була піддана такому, яке принижує гідність, поводженню.
43. У контексті наведеного Суд вважає, що було порушено статтю 3 Конвенції.Процесуальний аспект
(a) Прийнятність
44. Уряд не висунув заперечень щодо прийнятності цієї скарги.
45. Суд зазначає, що ця скарга не є ні явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
(b) Суть
46. Уряд стверджував, що розслідування скарги заявниці на жорстоке поводження було ретельним, а доказів жорстокого поводження чи незаконного затримання встановлено не було.
47. Заявниця підтримала свою скаргу.
48. Суд уже встановив, що перебування заявниці у відділі міліції не було добровільним, а поводження, якому заявниця була піддана, суперечило статті 3 Конвенції (див. пункт 43). Національні органи влади не встановили ці факти. З цього випливає, що розслідування скарги заявниці за статтею 3 Конвенції на національному рівні не було достатньо ретельним. Суд також зазначає, що кримінальна справа за скаргами заявниці декілька разів закривалася, а потім відновлювалася після оскарження заявницею (див. пункти 22 і 23). Повторюване винесення таких постанов у межах одного провадження само собою свідчить про існування серйозних недоліків (див., наприклад, рішення у справі «Спінов проти України» (Spinov v. Ukraine), заява № 34331/03, пункт 56, від 27 листопада 2008 року).
49. У контексті наведених висновків Суд вважає, що також було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.ПОДІЇ 12 ТРАВНЯ 2010 РОКУ
50. Суд вказує на ненадання заявницею доказів, які б доводили, що втрата нею свідомості була спричинена її спілкуванням з працівниками міліції. Вона також не навела достатньо детальний виклад подій 12 травня 2010 року. Отже, Суд вважає, що ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена на підставі підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
51. Заявниця вимагала 16 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 2 149,36 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді.
52. Уряд заперечив проти цих вимог.
53. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як вимагає стаття 41 Конвенції, Суд вирішує присудити заявниці 9 750 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Беручи до уваги наявні в нього документи, Суд вважає за розумне присудити заявниці 2 149,36 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНООголошує прийнятними скаргу за статтею 3 Конвенції щодо подій 08 і 09 травня 2010 року та скаргу за пунктами 1 і 5 статті 5 Конвенції, а решту скарг у заяві – неприйнятними;Постановляє, що було порушено матеріальний і процесуальний аспекти статті 3 Конвенції;Постановляє, що було порушено пункти 1 і 5 статті 5 Конвенції;Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 9 750 (дев’ять тисяч сімсот п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 2 149,36 (дві тисячі сто сорок дев’ять євро і тридцять шість центів) та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості компенсації витрат на правову допомогу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 05 жовтня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy