CASE OF KRASNYANCHUK AND KOVALYOV v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Ministry of Justice of Ukraine

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «КРАСНЯНЧУК ТА КОВАЛЬОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF KRASNYANCHUK AND KOVALYOV v. UKRAINE)

(Заяви № 40009/15 та № 40118/15)

РІШЕННЯ
 

СТРАСБУРГ

28 листопада 2024 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Краснянчук та Ковальов проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Андреас Зюнд (Andreas Zünd), Голова,
 Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková),
 Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

 з огляду на:

 заяви, подані у дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) двома громадянами України, вказаними в таблиці у додатку (далі – заявники), яких представляла пані Є. Закревська, юрист, яка практикує у м. Київ;

рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, про скарги заявників за статтею 3, пунктом 1 статті 5, статтею 11 та статтею 13 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції та тримання під вартою, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 07 листопада 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1.  Заяви стосуються скарг заявників за статтею 3, пунктом 1 статті 5, статтею 10 і статтею 11 Конвенції на незаконне та свавільне затримання і жорстоке поводження працівників міліції в дати, зазначені в таблиці у додатку, в контексті заходів з охорони громадського порядку, вжитих для придушення серії масових акцій протесту в Україні в період з листопада 2013 до лютого 2014 роки, які узагальнено називають «Євромайданом» та/або «Майданом» (див. рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), заява № 15367/14 та 13 інших заяв, пункти 9 – 17, від 21 січня 2021 року). Як стверджується, під час тримання під вартою заявникам не було надано належної медичної допомоги у зв’язку з їхніми тілесними ушкодженнями, які вони отримали, і не було проведено ефективного офіційного розслідування цих скарг всупереч зазначеним положенням Конвенції у поєднанні зі статтею 13 Конвенції.

2.  У різні дати в лютому 2014 року, червні 2015 року та жовтні 2018 року органи державної влади порушили декілька кримінальних проваджень, які стосувалися, серед іншого, підтверджених різними офіційними медичними документами скарг заявників на жорстоке поводження працівників міліції; ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою; а також на свавільне затримання та притягнення до відповідальності за участь в акціях протесту на Майдані. У 2021 році одне з таких проваджень завершилося обранням покарання начальнику підрозділу міліції, який наказав своїм підлеглим затримувати та застосовувати силу до протестувальників Майдану, в тому числі до першого заявника. Згідно з останньою інформацією від сторін у 2023 році вимога першого заявника щодо відшкодування шкоди у цьому провадженні після декількох повторних розглядів справи перебувала на розгляді у суді першої інстанції. Інші пов’язані кримінальні провадження усе ще тривають. Органи державної влади досі не встановили усіх працівників міліції, які застосовували силу до заявників, тоді як декільком особам з начальницького складу міліції було висунуто обвинувачення у зловживанні владою та незаконному втручанні в акції протесту на Майдані.

3.  У різні дати у період з листопада 2016 року до травня 2018 року заявникам було сплачено одноразову грошову виплату в розмірі 200 000 гривень (далі – грн, приблизно 7 000 євро на той момент) у зв’язку із завданням їм тілесних ушкоджень під час участі в акціях протесту на Майдані. Виплати були здійснені згідно із Законом України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» від 21 лютого 2014 року і відповідними постановами Кабінету Міністрів України (див. згадане рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 214 і 215).

ОЦІНКА СУДУ

4.  Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

5.  Уряд висунув заперечення про зловживання правом на подання індивідуальної заяви у зв’язку з тим, що другий заявник не повідомив Суд, що у жовтні 2018 року було порушено нове кримінальне провадження стосовно його затримання та жорстокого поводження (див. пункт 2).

6.  Суд зазначає, що надані другим заявником під час подання у серпні 2015 року заяви до Суду матеріали містили достатньо інформації щодо порушеного в лютому 2014 року кримінального провадження за його скаргами на жорстоке поводження та незаконне затримання. Це провадження, як і порушене згодом в жовтні 2018 року усе ще триває. Таким чином, той факт, що другий заявник не повідомив Суд, що окреме, хоча й пов’язане провадження було порушено приблизно через три роки після подання заяви, не можна тлумачити як умисне приховування інформації від Суду, враховуючи, що жодне з триваючих проваджень не завершилося ухваленням остаточного рішення щодо його скарг на національному рівні. Тому не можна дійти висновку, що він мав намір ввести Суд в оману або зловживати своїм правом на подання індивідуальної заяви (див. рішення у справах «Г.І.Е.М. С.Р.Л. та інші проти Італії» [ВП] (G.I.E.M. S.R.L. and Others v. Italy) [GC], заява № 1828/06 та 2 інших заяви, пункти 173 – 175, від 28 червня 2018 року та «Злічич проти Сербії» (Zličić v. Serbia), заяви № 73313/17 і № 20143/19, пункти 56 і 57, від 26 січня 2021 року). З цього випливає, що заперечення Уряду має бути відхилено.

7.  Заявники скаржилися за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції, непроведення ефективного офіційного розслідування стверджуваного жорстокого поводження з ними та ненадання органами державної влади належної медичної допомоги під час тримання їх під вартою; за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незаконне та свавільне тримання під вартою; і за статтею 11 на перешкоджання їм брати участь в акціях протесту, і піддання їх жорстокому поводженню під час тримання під вартою у зв’язку з цим.

8.  Уряд висунув заперечення щодо прийнятності цих скарг, стверджуючи, що вони були передчасними, оскільки відповідні провадження усе ще тривали; заявники висунули вимоги про відшкодування шкоди лише стосовно деяких із пов’язаних проваджень та не скаржилися до національних органів влади на конкретні дії слідчих або їхню бездіяльність; і заявникам вже було сплачено відшкодування за стверджуване жорстоке поводження з ними (див. пункт 3).

9.  Суд вже розглядав і відхиляв подібні заперечення Уряду в аналогічних справах щодо інших учасників акцій протесту на Майдані (див. згадане рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 283 – 286, 300 – 303, 397 – 401, 405, 416, 445, 450 – 454, 484 і 488). Ніщо в доводах сторін не переконує Суд дійти іншого висновку в цій справі. Отже, зазначені заперечення Уряду мають бути відхилені.

10.  Уряд також стверджував, що перший заявник та його захисник у певних випадках не з’являлися до слідчих і у суди. Однак у матеріалах справи відсутні докази, що вони були належним чином викликані у межах відповідного досудового провадження. Хоча перший заявник визнав свою відсутність та відсутність свого захисника у деяких судових засіданнях, вони заздалегідь повідомляли суди, а також роз’яснювали свої скарги та правову позицію у різних заявах, клопотаннях та оскарженнях, які вони подавали під час провадження. Загалом Уряд не довів, що процесуальна поведінка першого заявника чи його захисника мала будь-які конкретні негативні наслідки на здійснення відповідного провадження, або на можливість слідчих чи судів встановити та розглянути відповідні обставини (там само, пункти 304 – 307).

11.  Суд також зазначає, що обидва заявники, яким було надано статус потерпілих у провадженнях на національному рівні, негайно подали свої поточні скарги до органів державної влади, пройшли медичне обстеження, були допитані слідчими, брали участь у різноманітних інших слідчих діях, а також подавали різноманітні процесуальні зауваження, а також зауваження по суті під час відповідного досудового провадження та судового розгляду.

12.  Оскільки Уряд стверджував, що скарги заявників за статтею 11 Конвенції мали бути подані протягом шести місяців з дати, коли їх затримали працівники міліції (див. таблицю у додатку), Суд зазначає, що ці скарги дуже тісно пов’язані зі скаргами заявників за статтею 3 та пунктом 1 статті 5 Конвенції та є предметом триваючих розслідувань на національному рівні з лютого 2014 року. Хоча численні національні та міжнародні звіти свідчили про серйозні недоліки на початковому та подальших етапах розслідувань, пов’язаних з акціями протесту на Майдані, відсутні достатні підстави для висновку, що заявники усвідомлювали або повинні були усвідомлювати, що розслідування у їхніх справах були неефективними ab initio (див. згадане рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 301, 302 і 488). За цих обставин заявникам, які діяли сумлінно, беручи активну участь у триваючих розслідуваннях на національному рівні, не можна дорікнути, що вони чекали до серпня 2015 року, коли провадження усе ще тривали, перш ніж подати свої заяви до Суду (див. рішення у справі «Мокану та інші проти Румунії) [ВП] (Mocanu and Others v. Romania) [GC], заява № 10865/09 та 2 інші заяви, пункти 279 – 283, ЄСПЛ 2014 (витяги)).

13.  У контексті наведеного заперечення Уряду щодо прийнятності цих скарг заявників за статтею 3, пунктом 1 статті 5 і статтею 11 Конвенції слід відхилити.

14.  Суд також зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

15.  Суд нагадує, що відповідні загальні принципи були наведені у згаданій керівній справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 327 – 336, 359 – 363, 459 – 461 і 490 – 494).

16.  У зазначеній справі Суд встановив порушення статті 3, пункту 1 статті 5 і статті 11 Конвенції щодо різних випадків жорстокого поводження працівників міліції з учасниками акцій протесту на Майдані; нездатності органів державної влади належним чином відреагувати на проблеми зі здоров’ям, що виникли внаслідок цього у заявників; непроведення ефективного офіційного розслідування жорстокого поводження з ними; незаконного затримання заявників; і непропорційного втручання у право заявників на свободу зібрань (там само, пункти 337 – 358, 364 – 374, 377 – 391, 407 – 422, 425 – 433, 440 – 442, 463 – 478 і 495 – 521).

17.  Розглянувши наявні у цій справі матеріали та беручи до уваги складність відповідного провадження та певний прогрес, досягнутий на національному рівні (див. пункт 2), як зазначено Урядом у його зауваженнях щодо суті, Суд не вбачає жодного факту чи аргументу, здатного переконати його дійти іншого висновку щодо суті подібних скарг заявників, які підтверджені відповідними медичними документами та офіційною інформацією з відповідних проваджень на національному рівні.

18.  Отже, Суд вважає, що у дати та за обставин, наведених в таблиці у додатку: (i) заявники зазнали жорстокого поводження працівників міліції, а тому було порушено статтю 3 Конвенції; (ii) органи державної влади належним чином не відреагували на проблеми зі здоров’ям, які виникли внаслідок цього у заявників, під час тримання їх під вартою, а тому було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з цим; (iii) заявники були затримані з порушенням пункту 1 статті 5 Конвенції; і (iv) було непропорційне втручання в їхнє право на свободу мирних зібрань, а тому було порушено статтю 11 Конвенції.

19.  Суд також вважає, що жодного ефективного офіційного розслідування за скаргами заявників на жорстоке поводження працівників міліції проведено не було і у зв’язку з цим було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

20.  З огляду на наведені ним висновки за статтею 3, пунктом 1 статті 5 і статтею 11 Конвенції (див. пункти 18 і 19) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в цій справі, і немає потреби ухвалювати окреме рішення щодо питання прийнятності та суті скарг заявників, пов’язаних зі статтею 10 Конвенції, що їм перешкоджали висловлювати їхні політичні погляди під час акцій протесту на Майдані або за статтею 13 Конвенції, що не було проведено ефективного офіційного розслідування їхніх скарг на жорстоке поводження та свавільне затримання (див. рішення у справі рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014 та згадане рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 522 і 523).

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

21.  Заявники вимагали 20 000 євро кожен в якості відшкодування моральної шкоди. Другий заявник також вимагав 6 300 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених ним під час провадження на національному рівні та у Суді; він просив сплатити цю суму безпосередньо на банківський рахунок його представника пані Є. Закревської. Стосовно останньої вимоги другий заявник подав копію укладеного між ним та захисником договору, відповідний акт наданих послуг і розрахунок винагороди, здійснений на підставі погодинної ставки у розмірі 100 євро. Згідно з договором другий заявник був зобов’язаний сплатити винагороду захиснику, лише якщо Суд присудить йому суму компенсації витрат на правову допомогу, і вона буде фактично сплачена на його рахунок чи на рахунок його представника державою-відповідачем.

22.  Уряд заперечив проти цих вимог.

23.  З огляду на присудження відшкодування моральної шкоди в згаданому рішенні у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 531 – 533 і його резолютивна частина), а також беручи до уваги, що заявникам вже було сплачено приблизно 7 000 євро кожному національними органами влади у зв’язку із завданими їм працівниками міліції тілесними ушкодженнями (див. пункт 3), Суд присуджує їм по 9 000 євро кожному та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, та відхиляє решту їхніх вимог у зв’язку з цим.

24.  Стосовно вимоги другого заявника щодо витрат на правову допомогу, вони ґрунтуються на договорі, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар, і Суд раніше визнавав такі угоди доказом, що витрати, компенсація яких вимагалася, були фактично понесені заявниками в певних справах, у тому числі у деяких проти України (див. для порівняння, наприклад, рішення у справах «Іванова та Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria), заява № 46577/15, пункт 89, від 21 квітня 2016 року, а також «East/West Alliance Limited» проти України» (East West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, пункти 269 і 270, від 23 січня 2014 року). Отже, беручи до уваги наявні в нього документи, Суд вважає за розумне присудити другому заявнику 6 300 євро, які охоплюють витрати на правову допомогу за всіма пунктами, та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок, вказаний його представником, пані Є. Закревською.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  9 000 (дев’ять тисяч) євро кожному заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii)  6 300 (шість тисяч триста) євро другому заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися, в якості компенсації витрат на правову допомогу, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок, зазначений пані Є. Закревською;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 листопада 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Андреас Зюнд

(Andreas Zünd)

Голова

ДОДАТОК

№

№ заяви

Назва справи

Дата подання

П.І.Б. заявника

Рік народження

Місце проживання

Відповідні факти

1.

40009/15
Краснянчук проти України
07.08.2015

Роман Васильович Краснянчук
1990
м. Київ

(перший заявник)

27 січня 2014 року першого заявника затримали працівники міліції у зв’язку з його участю в акції протесту у той день в м. Черкаси. Працівники міліції побили його під час затримання та допиту у відділі міліції пізніше того ж дня, внаслідок чого він отримав струс головного мозку, перелом пальця та крововиливи на обличчі, голові, тулубі та кінцівках. Попри його прохання про терміновий медичний огляд та лікування, працівники міліції доставили його до медичного закладу лише приблизно через десять годин після затримання. Його тримали під вартою до 14 лютого 2014 року за підозрою, зокрема, в участі у масових заворушеннях згідно з ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 січня 2014 року, залишеною без змін Апеляційним судом Черкаської області 07 лютого 2014 року. Кримінальне провадження щодо нього було закрито 19 травня 2014 року.

2.

40118/15
Ковальов проти України
07.08.2015

Вадим Володимирович Ковальов
1992
м. Гнівань

(другий заявник)

20 січня 2014 року другого заявника затримали працівники міліції у зв’язку з його участю в акціях протесту 19 січня 2014 року у м. Київ. Працівники міліції побили його під час затримання, внаслідок чого він отримав струс головного мозку та крововиливи на тулубі та кінцівках. Він перебував під вартою за підозрою, зокрема, в участі у масових заворушеннях (відповідно до протоколу працівників міліції від 20 січня 2014 року), до звільнення 22 січня 2014 року. Під час тримання під вартою, незважаючи на прохання заявника про терміновий медичний огляд та лікування, працівники міліції викликали карету швидкої медичної допомоги для нього лише через дванадцять годин після затримання. Йому довелося чекати близько двадцяти чотирьох годин, щоб його доставили до лікарні після того, як це порадили лікарі бригади швидкої медичної допомоги. Кримінальне провадження щодо нього було закрито 31 травня 2014 року.