ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «КИРИЛЛОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KIRILLOV v. UKRAINE)
(Заява № 64603/12)
У текст рішення 09 червня 2021 року було внесено
зміни відповідно до Правила 81 Регламенту Суду
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
27 травня 2021 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Кириллов проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 64603/12), яку 29вересня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України,
пан Ігор Олексійович Кириллов (далі – заявник);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про скарги на стверджуване незаконне тримання заявника під вартою у період з 10 до 11 серпня 2009 року, з 31 травня до 12 серпня 2010 року та з 12 серпня 2010 року до 27 квітня 2012 року, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
рішення відхилити заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима22 квітня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1. Справа стосується стверджуваної незаконності тримання заявника під вартою під час розгляду кримінальних справ щодо нього всупереч пункту 1 статті 5 Конвенції.
ФАКТИ
2. Заявник народився у 1962 році і проживає у м. Феодосія. Його представляв пан А.П.Подгорний, юрист, який практикує у м. Феодосія.
3. Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.
4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
5. 09 серпня 2004 року щодо заявника, який на той момент був працівником митниці, було порушено кримінальне провадження за фактом вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією (далі – перша кримінальна справа).
6. 10 серпня 2004 року заявника затримали та згодом обрали йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв’язку з цим провадженням.
7. 08 листопада 2007 року Шевченківський районний суд міста Запоріжжя визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років і шість місяців, який мав обраховуватися з дня його затримання
10 серпня 2004 року.
8. 23 червня 2008 року Апеляційний суд Запорізької області (далі – апеляційний суд) залишив цей вирок без змін і зменшив строк позбавлення волі до п’яти років.
9. Тим часом 23 листопада 2007 року у зв’язку з пред’явленням нових обвинувачень, пов’язаних з корупцією,щодо заявника було порушено другу кримінальну справу.
10. 07 серпня 2008 року, коли заявник все ще відбував покарання, обране йому у зв’язку з першою кримінальною справою, Жовтневий районний суд міста Запоріжжя також обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк два місяці у зв’язку з розслідуванням другої кримінальної справи. Декілька наступних разів суди послідовно продовжували строк тримання під вартою, при цьому одна з останніх постанов була ухвалена 29 квітня 2009 року Верховним Судом України, який продовжив строк тримання заявника під вартою до 07 серпня 2009 року.
11. 10 серпня 2009 року заявник був офіційно звільнений з-під варти у зв’язку із закінченням строку відбуття покарання, обраного у першій кримінальній справі. Він був негайно затриманий у зв’язку з другою кримінальною справою до розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання заявника під вартою.
12. 11 серпня 2009 року Верховний Суд України вирішив продовжити строк тримання заявника під вартою під час проведення розслідування у другій кримінальній справі.
13. 22 жовтня 2009 року Верховний Суд України, переглянувши в касаційному порядку ухвалу, постановлену апеляційним судом
23 червня 2008 року у першій кримінальній справі, скасував її та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
14. Згідно з наявними у Суду документами декілька наступних разів суди продовжували строк тримання заявника під вартою у зв’язку з другою кримінальною справою. Однією з останніх постанов, ухваленою апеляційним судом[1]29 березня 2010 року,строк тримання заявника під вартою було продовжено до 31 травня 2010 року.
15. Тим часом 19 квітня 2010 року апеляційний суд скасував вирок від 08 листопада 2007 року у першій кримінальній справі та направив цю справу на новий розгляд до Феодосійського міського суду. Згодом дві кримінальні справи щодо заявника були об’єднані.
16. 12 серпня 2010 року Феодосійський міський суд провів підготовче засідання та вирішив «залишити без змін запобіжний захід» (а саме:тримання під вартою), обраний раніше. У постанові суду не наводилося ні підстав для такого рішення, ні строку тримання під вартою.
17. 27 квітня 2012 року заявника було визнано винним у вчиненні декількох правопорушень, пов’язаних з корупцією, та обрано покарання у виді позбавлення волі на строк сім років і дев’ять місяців, що мали обраховуватися з дати його первинного затримання (10 серпня 2004 року).
18. 10 травня 2012 року строк відбуття заявником покарання закінчився, і він був звільнений з установи.
ПРАВОСТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ статті 5 Конвенції
19. Заявник скаржився, що тримання його під вартою у періоди з
10 до 11 серпня 2009 року та з 31 травня до 12 серпня 2010 року не було обґрунтовано жодним офіційним рішенням. Він також скаржився, що в постанові суду про продовження строку тримання його під вартою з 12 серпня 2010 року до 27 квітня 2012 року не наводилося жодних підстав для тримання його під вартою та не вказувалося його тривалості.
Він посилався на пункт 1 статті 5 Конвенції, відповідні частини якого передбачають:
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
...»
20. Уряд не надав своїх зауважень щодо прийнятності або суті заяви.ПрийнятністьТримання заявника під вартою у період з 10 до 11 серпня
2009 року та з 31 травня до 12 серпня 2010 року
21. Суд зауважує, що подані заявником документи мали загальний характер і в них бракувало декількох важливих деталей та задокументованих доказів, таких як протокол затримання від 10 серпня 2009 року; інформація про дату закінчення розслідування у другій кримінальній справі та про направлення цієї справи до суду першої інстанції для розгляду по суті. Крім того, після повідомлення Уряду держави-відповідача про справу заявник не деталізував свої твердження про незаконне тримання під вартою.
22. З наявних документів не вбачається, що упродовж тримання під вартою або після звільнення у травні 2012 року заявник, якого представляв захисник як під час провадження на національному рівні, так і під час провадження у Суді, зіткнувся з будь-якими труднощами в отриманні підтверджуючих документів.
23. З огляду на наявні матеріали Суд не вважає достатньо підтвердженою доказами скаргу заявника на незаконність тримання його під вартою у період з 10 до 11 серпня 2009 року та з 31 травня до 12 серпня 2010 року.
24. Отже, ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена на підставі підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.Інше щодо прийнятності
25. Суд зазначає, що скарга заявника на свавільність тримання його під вартою у період з 12 серпня 2010 року до 27 квітня 2012 року не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.Суть
26. Суд зауважує, що, хоча 12 серпня 2010 року Феодосійський міський суд залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, він не встановив строку подальшого тримання його під вартою і не навів жодних причин для свого рішення. Внаслідок цього заявник залишався у стані невизначеності щодо підстав тримання його під вартою після цієї дати та до визнання його винним 27 квітня 2012 року. У зв’язку з цим Суд повторює, що ненаведення будь-яких підстав судовими органами у своїх рішеннях про продовження строку тримання під вартою протягом тривалого періоду часу є несумісним з принципом захисту від свавілля, передбаченим пунктом 1 статті 5 Конвенції. (див. рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 73 – 76 та 98, від 10 лютого 2011 року). За цих обставин Суд вважає, що постанова Феодосійського міського суду від 12 серпня 2010 року не гарантувала заявнику належний захист від свавілля, що є невід’ємним елементом «законності» тримання під вартою у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції, і тому тримання заявника під вартою у період з 12 серпня 2010 року до 27 квітня 2012 року також не відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції.
27. Отже, було порушено це положення.ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
28. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»Шкода
29. Заявник вимагав 4 800 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди у зв’язку зі стверджувано втраченим доходом і 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
30. Уряд стверджував про необґрунтованість та надмірність вимоги заявника.
Стосовно вимоги щодо справедливої сатисфакції матеріальної шкоди Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; отже, він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, він присуджує заявнику 1 800 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.Судові та інші витрати
31. Заявник також вимагав 3 700 євро в якості компенсації судових та інших витрат, що складалися з 500 євро витрат на правову допомогу та 3 200 євро витрат на придбання додаткової їжі та її доставку йому його дружиною під час тримання заявника під вартою. Уряд стверджував про необґрунтованість вимоги заявника.
32. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.
33. Суд зазначає, що вимога заявника стосовно компенсації витрат на правову допомогу не підтверджена жодними доказами, і тому відхиляє її. Стосовно витрат на додаткове харчування Суд вказує на відсутність розгляду у цій справі питання щодо умов тримання заявника під вартою. Тому він відхиляє цю вимогу (див., наприклад, рішення у справі «Молодорич проти України» (Molodorych v. Ukraine), заява № 2161/02, пункти 119 – 122, від 28 жовтня 2010 року).Пеня
34. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНООголошує прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 5 Конвенції на свавільність тримання заявника під вартою у період з 12 серпня 2010 року до 27 квітня 2012 року, а решту скарг у заяві – неприйнятними;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції;Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1 800 (одна тисяча вісімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(a) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 травня
2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(MartinaKeller)
Заступник Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(StéphanieMourou-Vikström)
Голова
[1]Виправлено09 червня 2021 року: текст був «Верховним Судом України».
Full & Egal Universal Law Academy