ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «КРИВЧЕНКО ТА ОЛІЙНИК ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KRYVCHENKO AND OLIYNYK v. UKRAINE)
(Заяви № 58568/17 та № 22219/18)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
04 липня 2024 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Кривченко та Олійник проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni), Голова,
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits),
Марія Елосегі (María Elósegui), судді,
та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 13 червня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
ФАКТИ
3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.
ПРАВО
ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ4. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
Щодо LOCUS STANDI пані Олени Леонідівни Кривченко у заяві № 58568/175. Суд зазначає, що заявник у заяві № 58568/17 помер 24 жовтня 2018 року під час розгляду справи у Суді. Вдова заявника, пані Олена Леонідівна Кривченко, висловила бажання підтримати заяву від імені свого покійного чоловіка. Суд зауважує, що в різних справах, в яких заявники помирали під час розгляду справи, він брав до уваги заяви їхніх спадкоємців або близьких членів родини, які виявляли бажання підтримати розгляд справи у Суді (див. наприклад рішення у справах «Х. проти Франції» (X. v. France), Серія А № 234-С, с. 89, пункт 26 та «Яма проти Словенії» (Jama v. Slovenia), заява № 48163/08, пункт 28, від 19 липня 2012 року). Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі, і тому погоджується, що дружина заявника, пані Олена Леонідівна Кривченко, може підтримати заяву, первинно подану заявником. Проте у всьому тексті цього рішення посилання робитиметься на заявника.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 Конвенції6. Заявники скаржилися на необґрунтованість або недостатню вмотивованість судового рішення. Вони посилалися, прямо чи по суті, на пункт 1 статті 6 Конвенції.
7. Суд нагадує, що відповідно до його тривалої та усталеної практики він не має діяти як суд четвертої інстанції, а тому не ставитиме під сумнів рішення національних судів за пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо тільки їхні висновки не вважаються свавільними або явно необґрунтованими (див. рішення у справі «Бочан проти України (№ 2)» [ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2)) [GC], заява № 22251/08, пункт 61, ЄСПЛ 2015 з подальшими посиланнями).
8. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов’язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов’язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, пункт 29, Серія A № 303‑A та «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (García Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999‑I). Ці принципи застосовувалися у низці справ проти України (див., наприклад, рішення у справах «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42 – 47, від 15 листопада 2007 року, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року).
9. Розглядаючи факти цієї справи у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що національні суди не виконали свого обов’язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули відповідні та важливі аргументи, висунуті заявниками. Конкретні процесуальні недоліки вказані у таблиці в додатку, і вони дають підстави Суду дійти висновку, що заявники були позбавлені свого права на вмотивоване судове рішення.
10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ11. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), пункт 29) Суд вважає за доцільне присудити суму, зазначену у таблиці в додатку.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Вирішує об’єднати заяви;Вирішує, що пані Олена Леонідівна Кривченко, вдова заявника у заяві № 58568/17, має locus standi у провадженні;Оголошує заяви прийнятними;Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з необґрунтованістю або недостатньою вмотивованістю судового рішення; Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 04 липня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina)
в.о. заступника Секретаря
Карло Ранцоні
(Carlo Ranzoni)
Голова
ДОДАТОК
Перелік заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 Конвенції
(необґрунтованість або недостатня вмотивованість судового рішення)
№
№ заяви
Дата подання
П.І.Б. заявника
Рік народження
Предмет провадження на національному рівні
Ключові аргументи, які не були розглянуті судом
Остаточне рішення на національному рівні
Дата
Назва суду
Сума, присуджена кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди
(в євро) [1]
58568/17
28.07.2017
Дем’ян Володимирович КРИВЧЕНКО
Народився в 1951 році
Помер у 2018 році
Спадкоємиця:
Олена Леонідівна Кривченко
Заявник є колишнім працівником міліції, який домагався перерахунку своєї пенсії, як це передбачалося новим законодавством про Національну поліцію України, яке встановлювало вищі розміри грошового забезпечення для працівників поліції. Місцевий територіальний орган Пенсійного фонду України відмовив у задоволенні заяви заявника про перерахунок його пенсії. Заявник також звернувся до поліції щодо надання йому довідки про новий (підвищений) розмір грошового забезпечення, яка б стала підставою для зазначеного перерахунку, але отримав відмову. Заявник подав позов до Нікопольського міськрайонного суду, вимагаючи: (i) визнати його право на перерахунок пенсії; (ii) витребувати відповідну довідку у поліції; (iii) зобов’язати територіальний орган Пенсійного фонду України здійснити відповідний перерахунок пенсії заявника. Заявник стверджував, що його звернення до поліції стосовно отримання довідки були безрезультатними.
23 січня 2017 року Нікопольський міськрайонний суд задовольнив усі позовні вимоги. Однак остаточною постановою від 23.03.2017 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд скасував цю постанову та відмовив у задоволенні вимог заявника. Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 він зазначив, що у випадку підвищення заробітних плат працівникам поліції, на яких ґрунтувався розрахунок пенсій, місцевий територіальний орган Пенсійного фонду України міг перерахувати ці пенсії лише на підставі довідок про новий розмір грошового забезпечення працівників поліції. Послідовність дій органів державної влади мала бути такою: (1) Кабінет Міністрів України інформує місцеві територіальні органи Пенсійного фонду України про підвищення та необхідність перерахунку пенсій окремим категоріям осіб; (2) територіальні органи Пенсійного фонду України готують список відповідних осіб і звертаються до поліції щодо надання згаданих довідок; (3) поліція надає довідки; 4) територіальні органи Пенсійного фонду України здійснюють перерахунок пенсій. Апеляційний суд підтвердив, що заявник мав право на перерахунок пенсії. попри це, суд зазначив, що оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України не отримав необхідної довідки від поліції (або від заявника), він не міг перерахувати пенсію. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що у зв’язку із зазначеним заявник не мав права на перерахунок. Він не розглянув вимогу заявника про зобов’язання територіального органу Пенсійного фонду України витребувати довідку з поліції.
Заявник помер 24.10.2018, і його дружина висловила бажання підтримати розгляду справи від його імені.
Апеляційний суд не навів підстав, чому на чітке прохання заявника він не міг дати вказівку поліції скласти відповідну довідку. Загалом апеляційний суд зробив право заявника на перерахунок його пенсії залежним від обміну інформацією між органами державної влади, таким чином практично унеможлививши отримання заявником належного йому перерахунку пенсії та не врахувавши суті його вимог.
23.03.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
1 500
22219/18
24.04.2018
Дмитро Вячеславович ОЛІЙНИК
1971
Заявник мав спір з певними приватними особами щодо прав власності та фактичного контролю над квартирою у м. Київ. Національні суди визнали його єдиним законним власником квартири. Проте, як вбачається, квартира на той момент фактично контролювалася приватними особами, які були протилежною стороною у згаданому спорі із заявником. Одна з протилежних сторін, А.С.О., двома окремими договорами від 28.05.2008 та 05.06.2008 передала в оренду 1/3 та 2/3 квартири відповідно підприємству «Ю.» (орендар). Заявник подав два позови, вимагаючи, inter alia, визнати ці договори недійсними, оскільки A.С.O. не був власником квартири і, як такий, не міг передавати її в оренду. 02.12.2014 Апеляційний суд міста Києва закрив перше провадження після того, як визнав мирову угоду між заявником та підприємством «Ю.», згідно з якою заявник відмовлявся від свого позову щодо дійсності договору від 05.06.2008 щодо 2/3 квартири. Стосовно другого провадження, то апеляційний суд залишив позов без задоволення, оскільки згідно з твердженнями суду цей позов був предметом мирової угоди, визнаної в першому провадженні. 25.10.2017 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив рішення апеляційного суду без змін.
Суди не прокоментували доводи заявника, що ці два договори відрізнялися і в другому провадженні він домагався визнання недійсним саме договору від 28.05.2008. Суди не прокоментували, чому закриття провадження у зв’язку з мировою угодою щодо договору від 05.06.2008 перешкоджало розгляду позову щодо іншого договору.
25.10.2017, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
1 500
[1] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.