© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2014. Цей переклад підготовлено на замовлення і за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Див. додатково повний текст повідомлення про авторські права в кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2014. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2014. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
ВЕЛИКА ПАЛАТА
СПРАВА «KURIĆ ТА ІНШІ ПРОТИ СЛОВЕНІЇ»
(Заява № 26828/06)
РІШЕННЯ
(справедлива сатисфакція)
СТРАСБУРГ
12 березня 2014 року
Це рішення є остаточним, проте воно може зазнати редакційної правки.
У справі «Kurić та інші проти Словенії»
Європейський суд з прав людини, засідаючи Великою палатою, до складу якої увійшли:
Dean Spielmann, голова,
Jean-Paul Costa,
Nicolas Bratza,
Françoise Tulkens,
Guido Raimondi,
Nina Vajić,
Mark Villiger,
Isabelle Berro-Lefèvre,
Boštjan M. Zupančič,
Elisabeth Steiner,
Päivi Hirvelä,
George Nicolaou,
Luis López Guerra,
Zdravka Kalaydjieva,
Nebojša Vučinić,
Ganna Yudkivska,
та Michael O’Boyle, заступник секретаря,
після наради за зачиненими дверима 28 лютого 2014 року,
виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу розпочато за заявою (№ 26828/06) проти Республіки Словенія, поданою до Суду 4 липня 2006 року згідно зі статтею 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) паном Milan Makuc, громадянином Хорватії, та десятьма іншими заявниками. Після смерті пана Makuc справу було перейменовано на «Kurić та інші проти Словенії». На розгляді Великої палати залишилися скарги восьми заявників (див. пункт 4 нижче).
2. У Суді заявників представляли пан A.G. Lana і пан A. Saccucci, адвокати, що практикують у Римі.
3. Уряд Словенії (далі – Уряд) представляв його Уповноважений – пан L. Bembič, державний прокурор.
4. Рішенням, постановленим 26 червня 2012 року (далі – основне рішення Суду), Велика палата більшістю голосів оголосила заяву в частині, що стосується двох заявників (пана Dabetić та пані Ristanović), неприйнятною з огляду на невичерпання національних засобів юридичного захисту.
5. Також вона одностайно постановила, що стосовно решти шести заявників (пана Kurić, пані Mezga, пана Ristanović, пана Berisha, пана Ademi та пана Minić) мало місце порушення прав на повагу до «приватного або сімейного життя» чи обох цих прав (стаття 8 Конвенції), права на ефективний засіб юридичного захисту (стаття 13) та права на заборону дискримінації (стаття 14, взята у поєднанні зі статтею 8).
6. Вона встановила, що порушення було спричинено, головним чином, тим, що органи влади Словенії, незважаючи на керівні рішення Конституційного суду, протягом тривалого часу не докладали зусиль для врегулювання статусу проживання заявників у країні після незаконного «виключення» їх 26 лютого 1992 року з реєстру постійних жителів і для забезпечення їм відповідної сатисфакції. Як наслідок, це негативно позначилося і продовжує негативно позначатися не лише на заявниках у цій конкретній справі, але також на багатьох інших громадянах (йдеться про цілу категорію так званих «виключених» (izbrisani) – про колишніх громадян Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (далі – СФРЮ), що постійно проживали на території Словенії, прізвища яких «виключили» із зазначеного реєстру 26 лютого 1992 року) (див. рішення у справі Kurić та інші проти Словенії [ВП], № 26828/06, §§ 29, 408‑409 і 412, ECHR 2012 (витяги)).
7. У зв’язку з цим Суд вирішив застосувати процедуру пілотного рішення відповідно до статті 46 Конвенції та правила 61 Регламенту Суду і постановив, що протягом одного року з дати ухвалення основного рішення Суду, тобто не пізніше 26 червня 2013 року, держава-відповідач має запровадити як загальний захід на національному рівні спеціальну програму компенсацій (див. пункт 9 резолютивної частини і пункт 415 основного рішення Суду). Він також зазначив, що практичне втілення змін та доповнень, внесених до закону про правовий статус (далі – змінений закон про правовий статус), розпочалося лише нещодавно і що поки що передчасно вирішувати питання про те, чи досягла задовільних результатів ця законодавча реформа разом з багатьма іншими заходами, здійсненими Урядом для врегулювання статусу проживання «виключених» осіб на території країни (див. пункти 410-411 основного рішення Суду).
8. На підставі статті 41 Конвенції заявники домагалися справедливої сатисфакції у вигляді відшкодування матеріальної і моральної шкоди, спричиненої порушеннями, які констатовано в цій справі, а також відшкодування судових та інших витрат, понесених у зв’язку з провадженням у Суді.
9. Суд визнав, що питання застосування статті 41 щодо вимог заявників про відшкодування матеріальної шкоди не готове до вирішення і відклав його розгляд, попросивши Уряд і заявників подати впродовж трьох місяців від дати повідомлення основного рішення Суду свої письмові зауваження з цього питання і також повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони можуть досягти. Зокрема, Суд визнав, що питання застосування статті 41 має вирішуватися не лише з врахуванням угоди, якої можуть досягти сторони, але також з врахуванням індивідуальних або загальних заходів, яких Уряд-відповідач може вжити на виконання основного рішення Суду (див. там само (§ 424) і пункт 10 резолютивної частини основного рішення Суду; див. також рішення у справі Broniowski проти Польщі (дружнє врегулювання) [ВП], № 31443/96, §§ 3 і 36, ECHR 2005‑IX, і рішення у справі Hutten-Czapska проти Польщі (дружнє врегулювання) [ВП], № 35014/97, §§ 3 і 33, від 28 квітня 2008 року). Суд відклав розгляд заяв, поданих з аналогічного приводу, до здійснення відповідних загальних заходів.
У підсумку кожному із заявників, який виграв цю справу (пану Kurić, пані Mezga, пану Ristanović, пану Berisha, пану Ademi та пану Minić), Велика палата присудила по 20 000 євро на відшкодування моральної шкоди і всім заявникам разом – 30 000 євро на відшкодування судових та інших витрат, понесених у зв’язку з провадженням у Суді, включаючи відповідний етап провадження у Великій палаті, та відхилила решту їхніх вимог про відшкодування таких видів витрат.
10. Склад Великої палати було визначено відповідно до положень пунктів 4 і 5 статті 26 Конвенції та правила 24 Регламенту Суду. 31 жовтня 2012 року строк повноважень Nicolas Bratza на посаді Голови Суду закінчився. На цій посаді його замінив Dean Spielmann, який узяв на себе головування у Великій палаті у цій справі (пункт 2 правила 9 Регламенту Суду). Судді Jean-Paul Costa, Nicolas Bratza, Françoise Tulkens та Nina Vajić після закінчення строку їхніх повноважень продовжили брати участь у засіданнях, як це передбачено пунктом 3 статті 23 Конвенції та пунктом 4 правила 24 Регламенту Суду. Згідно з пунктом 3 правила 24 Регламенту Суду суддя Anatoly Kovler, який не міг надалі засідати у справі, був замінений суддею Mark Villiger.
11. У зв’язку з попереднім продовженням відповідного строку як щодо розгляду невирішених вимог про справедливу сатисфакцію за статтею 41, так і щодо можливого досягнення дружнього врегулювання в контексті процедури пілотного рішення відповідно до пункту 7 правила 61 Регламенту Суду Голова Великої палати задовольнив друге клопотання Уряду-відповідача з цього приводу і повідомив сторони, що в разі ненадходження прийнятної пропозиції щодо дружнього врегулювання до 24 червня 2013 Суд ухвалить рішення щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди.
12. Крім того, у відповідь на клопотання Уряду-відповідача про продовження на один рік строку щодо запровадження спеціальної програми компенсацій (див. пункт 7 вище) Суд повідомив сторони 9 квітня 2013 року, що він не має наміру задовольняти це клопотання. На думку Суду, йдеться про питання, яке має вирішувати Комітет Міністрів, що діє на підставі пункту 2 статті 46 Конвенції.
Щодо клопотання Уряду-відповідача про перегляд такої позиції, то 14 травня 2013 року, враховуючи невизначеність ситуації з просуванням законодавчого процесу із запровадження спеціальної програми компенсацій та відносно незначний прогрес, досягнення якого спостерігалося на той момент, Суд вирішив не задовольняти це клопотання, наголосивши, що таке рішення не слід розцінювати як таке, що тим чи іншим чином негативно позначиться на тому, яке рішення винесе Комітет Міністрів при здійсненні своїх наглядових функцій відповідно до статті 46 Конвенції.
13. 24 червня 2013 року і заявники, і Уряд-відповідач подали зауваження щодо невирішених вимог про справедливу сатисфакцію за статтею 41 Конвенції. Обидві сторони виразили готовність досягти дружнього врегулювання, але не подали конкретних пропозицій з цього приводу. Тому Суд вирішив розглянути невирішені питання за статтею 41 і повідомив про це сторони.
ФАКТИ
14. Перший заявник – пан Mustafa Kurić, 1935 року народження, живе у м. Копері (Koper), Словенія. Він є особою без громадянства. Другий заявник – пані Ana Mezga, громадянка Хорватії. Вона народилася в 1965 році і живе у Порторожі (Portorož), Словенія. Третій заявник – пан Tripun Ristanović, 1988 року народження, зараз живе у Словенії. Він є громадянином Боснії і Герцеговини. Четвертий заявник – пан Ali Berisha, народився в 1969 році в Косово. Згідно з найостаннішими наявними даними він є громадянином Сербії. Зараз живе у Німеччині. П’ятий заявник – пан Ilfan Sadik Ademi, 1952 року народження. Живе у Німеччині і є громадянином Македонії. Шостий заявник – пан Zoran Minić, 1972 року народження. За інформацією Уряду, він є громадянином Сербії. Його точне місцезнаходження невідоме.
I. РОЗВИТОК ПОДІЙ ПІСЛЯ УХВАЛЕННЯ ОСНОВНОГО РІШЕННЯ СУДУ
15. Встановлений для «виключених» осіб строк подання заяв про надання дозволу на постійне проживання в країні згідно зі зміненим законом про правовий статус закінчився 24 липня 2013 року. Цей закон, прийнятий з метою усунення розбіжностей між законом про правовий статус і Конституцією після ухвалення Конституційним судом рішення від 3 квітня 2003 року, набрав чинності 24 липня 2010 року.
16. Згідно із зміненим законом про правовий статус «виключені» особи, які «фактично живуть» у Словенії, як це визначено цим законом, мали отримати дозволи на постійне проживання в країні як з чинністю ex nunc, так і з чинністю ex tunc – тобто чинні з 26 лютого 1992 року. Закон також визначав статус дітей «виключених» осіб і передбачав прийняття рішень зі зворотною силою стосовно тих «виключених» осіб, які набули громадянства Словенії без попереднього отримання дозволу на постійне проживання в країні (див. пункти 71 і 76-79 основного рішення Суду).
17. На розгляді в Конституційному суді досі перебуває конституційне подання № U-I-85/11 про відповідність до Конституції зміненого закону про правовий статус, внесене об’єднанням «Громадянська ініціатива “виключених”» та іншими приватними особами (див. пункт 81 основного рішення Суду).
18. 10 січня 2013 року Конституційний суд виніс рішення стосовно відповідальності держави за статтею 26 Конституції у справі, що виникла на ґрунті існуючої системної проблеми – практики затяжних судових процесів (див. рішення у справі Lukenda проти Словенії, № 23032/02, §§ 89-98, ECHR 2005‑X). Конституційний суд встановив, що стаття 26 не підлягає вузькому тлумаченню і що вона також передбачає відповідальність держави за незаконні дії, які не можуть бути приписані конкретній особі або конкретному органу, що підпадає під юрисдикцію держави, але можуть бути поставлені за провину самій державі. Це також стосується гарантії проведення судового розгляду без необґрунтованого зволікання, яку мають забезпечувати не лише суди, але всі три гілки влади – законодавча, виконавча та судова. Рішення Конституційного суду є значущим для виконання основного рішення Суду в цій справі.
19. У травні 2013 року Уряд презентував «широкому загалу» попередню пропозицію щодо проекту закону, що має на меті запровадження спеціальної програми компенсацій для «виключених» осіб.
20. 25 липня 2013 року Уряд подав на розгляд Парламенту проект закону про відшкодування шкоди особам, виключеним з реєстру постійних жителів (Predlog Zakona o povračilu škode osebam, ki so bile izbrisane iz registra stalnega prebivalstva – див. пункт 7 вище). Зазначений законопроект зі змінами було прийнято як закон 21 листопада 2013 року. Цей закон був оприлюднений 3 грудня 2013 року в офіційному віснику № 99/2013. 18 грудня 2013 року він набрав чинності і застосовуватиметься з 18 червня 2014 року.
21. Закон передбачає, що одержувачами виплат за програмою компенсацій будуть ті «виключені» особи, які вже отримали, на тих чи інших юридичних підставах, дозвіл на постійне проживання в країні або які вже набули громадянства Словенії. Одержувачами є також «виключені» особи, які безуспішно зверталися із заявами з цього приводу відповідно до попереднього законодавства (ще до прийняття зміненого закону про правовий статус), але за дотриманням певних умов, а саме: якщо їхні заяви не були відхилені з посиланням на те, що вони загрожують громадському порядку, безпеці чи обороноздатності Республіки Словенія, міжнародним відносинам, і що перешкоджають кримінальному переслідуванню за вчинення злочинів, як це визначено у відповідному законі, або не були відхилені на будь-якій з підстав, передбачених статтею 3 закону про правовий статус; якщо провадження за їхніми заявами не було припинено у зв’язку з їхньою відмовою співробітничати; і якщо вони «фактично живуть» у Словенії. Остання із зазначених умов тлумачиться у світлі підпункту «č» статті 1 зміненого закону про правовий статус (див. пункти 77-79 і 211 основного рішення Суду).
При визначенні кола одержувачів компенсацій Уряд узяв до уваги рішення Великої палати про оголошення частини заяви, що стосується пана Dabetić і пані Ristanović, неприйнятною з огляду на невичерпання національних засобів юридичного захисту (див. пункт 4 вище), зазначивши, що ці двоє заявників жодним чином не довели своє бажання жити у Словенії, тобто не зробили належних юридичних кроків для врегулювання свого статусу проживання в країні, і що це свідчить про відсутність у них достатньої зацікавленості у вирішенні даного питання (див. для порівняння пункт 292 основного рішення Суду). Заяви про відшкодування на підставі нового закону мають бути подані не пізніше ніж через три роки після набрання ним чинності або після отримання рішення про надання дозволу на постійне проживання в країні або про надання громадянства Словенії. У будь-якому разі період «виключення» не може продовжуватися після дати набрання чинності цим законом.
22. Розмір відшкодування розраховуватиметься, виходячи з того, що за кожний повний місяць «виключення» присуджуватиметься компенсація у фіксованому розмірі 50 євро, що включає відшкодування заподіяної шкоди – як матеріальної, так і моральної. Що стосується тих «виключених» осіб, чиї заяви були відхилені, відповідний період «виключення» закінчуватиметься з прийняттям остаточного рішення про відхилення такої заяви. Якщо було винесено кілька негативних рішень, тоді такий період триватиме до винесення останнього рішення, стосовно якого виконано умову про «фактичне проживання» у Словенії (див. пункт 21 вище). Такі «виключені» особи можуть подати свої заяви протягом трьох років від дати винесення остаточного негативного рішення.
23. Крім того, якщо «виключена» особа вважає, що має право на додаткову компенсацію, вона матиме змогу подати відповідну заяву на підставі загальних норм Зобов’язального кодексу (Obligacijski zakonik, офіційний вісник № 83/2001). Згідно з існуючим на сьогодні тлумаченням суддів Словенії, зазначений закон скасовує строк позовної давності щодо вимог відшкодування шкоди на підставі Зобов’язального кодексу (див. пункт 83 основного рішення Суду) та встановлює новий трьохрічний строк для подання позову про надання додаткової компенсації. Ті «виключені» особи, заяви яких були відхилені, можуть подати свої заяви протягом трьох років від дати винесення остаточного негативного рішення. У пояснювальній записці зазначено, що обмеження розміру відшкодування пояснюється існуючим фінансовим становищем Словенії та соціальною спрямованістю політики держави.
24. Відшкодування такого роду шкоди особа може вимагати в адміністративному порядку, коли йдеться про компенсацію у розмірі фіксованої суми, або в судовому порядку, коли йдеться про вимоги присудження додаткової компенсації, але за умови, що загальний розмір відшкодування не перевищує втричі фіксовану суму, яка становить 50 євро за кожний місяць «виключення».
25. Крім того, ті «виключені» особи, заяви яких про відшкодування були відхилені або провадження за заявами яких було призупинено, можуть звернутися з новими заявами.
26. Особам, які за програмою компенсацій мають право отримати відшкодування в розмірі понад 1 000 євро, спочатку негайно буде виплачено 1 000 євро, а решта суми відшкодування виплачуватиметься частинами.
27. Вони також матимуть право на інші форми справедливої сатисфакції, що має на меті сприяти їхній реінтеграції у словенське суспільство. Зокрема, йдеться про забезпечення їхнього обов’язкового медичного страхування за рахунок коштів органів влади, надання допомоги і забезпечення пільгових умов за програмами соціального забезпечення, надання доступу до інших форм соціального забезпечення та державних субсидій, надання допомоги та пільг у питанні житлового забезпечення (на умовах некомерційного найму), надання доступу до освіти, і, нарешті, забезпечення пільгових умов за програмами для іноземців, які не є громадянами держав-членів Європейського Союзу, що має на меті сприяти їхній інтеграції у культурне, економічне та соціальне життя Словенії.
28. У пояснювальній записці зазначено, що станом на липень 2013 року, коли було завершено підготовку законопроекту, 10046 з 25671 «виключених» осіб, включаючи 5360 неповнолітніх (див. також пункти 33 і 69 основного рішення Суду), вже вирішили питання свого статусу проживання в країні (2807 осіб одержали дозвіл на постійне проживання в країні, а 7239 набули громадянства Словенії). Деякі з «виключених» померли, а невстановлена кількість таких осіб покинула Словенію.
29. За інформацією, оприлюдненою на веб-сайті Міністерства внутрішніх справ 25 липня 2013 року, відповідно до зміненого закону про правовий статус вже надійшло 849 заяв про надання дозволів на постійне проживання в країні з чинністю ex nunc (174 заяви було відхилено, тоді як видано 138 дозволів на проживання в країні; 537 заяв станом на зазначену дату ще перебували на розгляді).
Крім того, вже надійшло 627 заяв про надання дозволів на постійне проживання в країні з чинністю ex tunc; 417 таких заяв було задоволено, сімдесят шість заяв відхилено або провадження за ними призупинено, і 134 заяви станом на зазначену дату ще перебували на розгляді.
ЩОДО ПРАВА
I. СТАТТЯ 41 КОНВЕНЦІЇ
30. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
2. Матеріальна шкода
1. Доводи заявників
a) Загальні зауваження
31. 26 вересня 2012 року, після того, як було винесено основне рішення Суду, заявники змінили свої вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди. 24 червня 2013 року вони підтвердили, що й далі наполягають на своїх вимогах про відшкодування з врахуванням внесених ними змін.
Заявники вимагали відшкодування матеріальної шкоди, що включає різні види збитків, завданих протягом усього періоду «виключення», починаючи з 26 лютого 1992 року, коли їх «виключили» з реєстру, і до дати, коли вони отримали дозволи на постійне проживання в країні, а саме: втрати минулих доходів, пов’язаних з виплатами соціальної і житлової допомоги, допомоги на подружжя та дітей, а також втрати майбутніх доходів, пов’язаних з правом на пенсію (при цьому вони послалися на рішення у справі Iatridis проти Греції (справедлива сатисфакція) [ВП], № 31107/96, § 37, ECHR 2000‑XI, та рішення у справі Willis проти Сполученого Королівства, № 36042/97, §§ 65-70, ECHR 2002‑IV).
32. Заявники наголосили, що «через невизначений по своїй суті характер» шкоди, спричиненої порушенням прав, та через сплив часу з моменту «виключення» їх з реєстру може виявитися неможливим точно визначити суми відшкодування, необхідні для забезпечення повної реституції (restitutio in integrum) щодо завданих їм матеріальних збитків (посилання на рішення у справі Young, James та Webster проти Сполученого Королівства (колишня стаття 50) від 18 жовтня 1982 року, § 11, серія A, № 55). Посилаючись на те, що при оцінці минулих і майбутніх збитків велика кількість відповідних параметрів не піддається точному визначенню, заявники запропонували Суду вирішити це питання на власний розсуд, керуючись принципом справедливості (посилання на рішення у справі Sunday Times проти Сполученого Королівства (№ 1) від 6 листопада 1980 року (колишня стаття 50), § 15, серія A, № 38). Зокрема, у рішенні, винесеному у справі Smith і Grady проти Сполученого Королівства (справедлива сатисфакція; №№ 33985/96 і 33986/96, §§ 18-21, ECHR 2000‑IX), Суд зазначив, що немає підстав для сумнівів у тому, що, якби не звільнення заявників зі збройних сил на порушення їхніх прав за Конвенцією, вони б і далі ефективно виконували свої службові обов’язки, і тому присудив їм справедливу сатисфакцію у зв’язку з матеріальною шкодою, завданою їм унаслідок втрат минулих і майбутніх доходів, урахувавши при цьому перспективи проходження ними служби.
b) Втрати минулих доходів
i) Соціальна допомога
33. Стосовно виплат соціальної допомоги заявники наголосили на незаперечності того, що з причин, які перебувають поза їхнім впливом і контролем, вони позбавлені можливості працевлаштування у Словенії або придбання засобів існування та отримання певних видів соціальної допомоги, передбаченої відповідним законодавством.
34. Кожен із заявників вимагав відшкодування в розмірі, що відповідає загальній сумі щомісячних виплат соціальної допомоги, на яку вони мають право. Цю загальну суму вони запропонували обчислювати, виходячи з нормативного розміру щомісячної допомоги (260 євро, які вони б могли одержувати, якби не були «виключені» з реєстру), помноженого на кількість місяців їхнього перебування в статусі «виключених» осіб, включаючи відсотки. Ця сума відповідає розміру соціальної допомоги, встановленому законом про соціальну допомогу (Zakon o socialno varstvenih prejemkih; офіційний вісник № 61/2010), який тлумачиться в поєднанні з пунктом 1 статті 152 закону про збалансування державних фінансів (Zakon za uravnoteženje javnih financ; офіційний вісник № 40/2012).
35. У відповідь на доводи Уряду заявники висловили думку, що позиція Уряду – згідно з якою нормативний розмір щомісячної допомоги може становити лише 230,61 євро відповідно до норм, чинних до грудня 2011 року, та за умов індексації цієї суми з урахуванням індексу споживчих цін за період до 30 червня 2013 року – є прийнятною (див. пункт 55 нижче).
36. Крім того, законодавство передбачало отримання соціальної допомоги на дітей і подружжя тими сім’ями, які мають недостатній рівень доходів, і згодом розмір такої допомоги на першу дитину було встановлено на рівні 208 євро, а на кожну наступну дитину – 182 євро, тоді як додатковий повнолітній член сім’ї мав право на 130 євро.
37. Що стосується заперечення проти права пана Berisha на задоволення його вимог про відшкодування за весь період «виключення» (див. пункти 56 і 71 нижче), то заявники зазначили, що Уряд не вказав, які саме суми пан Berisha нібито отримав у Німеччині після 1998 року. Він матиме право, принаймні, на різницю між відповідними двома сумами, належними за цей період, а також на загальну суму відшкодування за попередній період, ураховуючи відсутність переконливих доказів того, що він справді отримав якісь кошти в Німеччині, і, якщо отримав, тоді – в якій сумі. Пан Berisha також матиме право на відшкодування виплат соціальної допомоги стосовно своєї дружини та п’ятьох дітей.
38. Що стосується заперечення проти права пана Ademi на відшкодування такої шкоди, то заявники доводили, що повідомлення його дочки під час адміністративного провадження про те, що цей заявник отримував соціальну допомогу протягом усього періоду свого перебування в Німеччині (див пункти 56 і 75-76 нижче), не є достатньою підставою для позбавлення його цього права.
ii) Допомога на житло
39. Що стосується виплат допомоги на житло, то заявники вимагали відшкодування в розмірі 25% від суми соціальної допомоги, на яку вони мали б право відповідно до Закону 2007 року про соціальне забезпечення (Zakon o socialnem varstvu, офіційний вісник № 3/2007).
40. Заявники оспорили аргумент Уряду про те, що вони не виконали передбачених законом вимог, згідно з якими лише ті наймачі житла, які отримали «спеціально захищене право на найм житла» або «право користування житлом» (stanovanjska pravica – див. ухвалу у справі Berger-Krall та інші проти Словенії, № 14717/04, § 4, від 28 травня 2013 року), мають право на отримання виплат допомоги на житло і, до того ж, лише за умови, що вони подали заяву про надання такої допомоги, а після набрання чинності законом 2003 року про житло – також за умови, що вони є громадянами Словенії (див. пункт 57 нижче). Заявники стверджували, що Закон 1992 року про соціальне забезпечення (Zakon o socialnem varstvu, офіційний вісник № 54/1992) не передбачає, що «спеціально захищене право на найм житла» є умовою для присудження допомоги на житло. Погодившись з тим, що законом 2003 року про житло (Stanovanjski zakon, офіційний вісник № 69/2003) було встановлено умову наявності громадянства Словенії, заявники наголошували при цьому, що, якби їх не «виключили» з реєстру, вони на той час вже змогли б набути громадянства Словенії.
iii) Допомога на дітей
41. Стосовно допомоги на дітей заявники, яких це стосується, стверджували, що вони мали б право на таку допомогу відповідно до закону про реалізацію права користуватися державними коштами (Zakon o uveljavljanju pravic iz javnih sredstev, офіційний вісник № 62/2012). Розмір щомісячної допомоги на дітей для сімей, які не мають доходу, становив на той час 114,30 євро на першу дитину, 125,73 євро на другу і 137,18 євро на кожну наступну дитину. Допомога на дітей, відмінна від соціальної допомоги на дітей (див. пункт 36 вище), присуджувалася як сім’ям, які отримували соціальну допомогу, так і сім’ям з низьким рівнем доходів.
42. У відповідь на зауваження Уряду про те, що вимоги пана Berisha про відшкодування щодо його п’ятьох дітей можна було б вважати обґрунтованими лише за період, коли він перебував зі своєю сім’єю у Словенії (див. пункти 59 і 71‑74 нижче), заявники стверджували, що він має право на відшкодування за весь період, враховуючи вік його дітей.
43. Що стосується вимог пані Mezga про відшкодування виплат допомоги на двох її старших дітей, які живуть у Хорватії, то у відповідь на аргумент Уряду про те, що вона не мала б права на отримання виплат допомоги на дітей, оскільки її діти жили у прийомній сім’ї у Хорватії (див. пункт 60 нижче), заявники стверджували, що вона має право на відшкодування виплат такої допомоги щодо обох її дітей (дочки Ines та сина Enes), оскільки, якби заявницю не «виключили» з реєстру, її діти жили б з нею у Словенії і отримували б зазначену допомогу.
c) Втрати майбутніх доходів
Право на пенсію
44. Стосовно втрат майбутніх доходів заявники стверджували, що були позбавлені можливості сплачувати внески на пенсійне забезпечення і що не мають права на пенсію згідно з національним законодавством. Тому визначити мінімальну величину втрат їхніх майбутніх доходів можна, виходячи з розміру мінімальної пенсії, на яку вони мали б право.
45. Згідно із законом про страхування пенсіонерів та інвалідів (Zakon o pokojninskem in invalidskem zavarovanju, офіційний вісник № 106/99, з внесеними до закону змінами) базовий розмір мінімальної пенсії становив на той час 551,16 євро для людей, які працювали щонайменше п’ятнадцять років. Заявники мали б у майбутньому право на частину цієї суми, яка наразі дорівнює 192,90 євро для чоловіків і 209,44 євро для жінок. При розрахунку загальної суми відшкодування таких втрат, присудження якої вимагали заявники, вони врахували середню тривалість життя на сьогодні (73,83 років для чоловіків і 81,36 років для жінок).
46. Зауваження Уряду про те, що всі особи, які мають дозвіл на постійне проживання в країні і живуть у Словенії, у тому числі іноземці, та які набули право на пенсію, мають право отримувати грошову допомогу, призначену для малозабезпечених, або мінімальну пенсійну грошову допомогу (див. пункти 63-64 нижче), заявники трактують як зобов’язання про надання їм мінімальної пенсійної грошової допомоги після досягнення ними відповідного віку (шістдесяти трьох років, якщо йдеться про жінок, і шістдесяти п’яти років, якщо йдеться про чоловіків) у разі, якщо вони не матимуть права на пенсію та не матимуть доходу або майна вартістю 460 євро.
d) Окремі заявники
i) Пан Mustafa Kurić
47. Пан Kurić не мав визначеного правового статусу протягом періоду з 26 лютого 1992 року до 2 листопада 2010 року (вісімнадцять років, вісім місяців і сім днів).
Тобто в загальному підсумку він залишався без такого статусу протягом 224 місяців.
Заявник вимагав відшкодування виплат соціальної допомоги в розмірі 58 240 євро та відшкодування виплат житлової допомоги в розмірі 14 560 євро.
Він також вимагав відшкодування в розмірі 9 259,20 євро у зв’язку з порушенням права на пенсію. Оскільки вік заявника (сімдесят сім років) вже перевищував середню тривалість життя чоловіків, при розрахунку була взята середня тривалість життя жінок.
У загальному підсумку заявник вимагав відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 82 059,20 євро.
ii) Пані Ana Mezga
48. Пані Mezga втратила свій правовий статус 26 лютого 1992 року; 13 вересня 2007 року їй, як члену сім’ї громадянина Словенії, надали дозвіл на тимчасове проживання, а 1 березня 2011 року (через дев’ятнадцять років і два дні після втрати статусу) – на постійне проживання в країні. Таким чином, у загальному підсумку вона не мала визначеного правового статусу протягом 186 місяців і чекала 228 місяців, щоб отримати дозвіл на постійне проживання в країні, тимчасом як дозвіл на тимчасове проживання не давав їй права на одержання соціальної допомоги.
Заявниця вимагала відшкодування виплат соціальної допомоги в розмірі 59 280 євро та відшкодування виплат житлової допомоги в розмірі 14 820 євро.
Крім того, вона вимагала відшкодування виплат допомоги на дітей (йдеться про її старших дітей, які живуть у Хорватії): у розмірі 13 373,10 євро щодо дочки Ines і в розмірі 27 157,68 євро щодо сина Enes.
Заявниця також вимагала 85 451,52 євро на відшкодування збитків у зв’язку з порушенням права на пенсію.
У загальному підсумку заявниця вимагала відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 200 082,30 євро.
iii) Пан Tripun Ristanović
49. Пан Ristanović не мав визначеного правового статусу, починаючи з 26 лютого 1992 року і до 10 березня 2011 року (як неповнолітній – протягом чотирнадцяти років, п’яти місяців і двадцяти п’яти днів, і як повнолітній – протягом чотирьох років, шести місяців і двадцяти днів). Тобто в загальному підсумку він залишався без такого статусу протягом 228 місяців.
Заявник вимагав відшкодування виплат соціальної допомоги в розмірі 36 192 євро за період, коли він був неповнолітнім, і в розмірі 14 040 євро за період, коли він був повнолітнім, а також відшкодування виплат житлової допомоги в розмірі 3 510 євро.
Крім того, заявник (якому на момент подання ним своїх доводів було двадцять чотири роки) вимагав 6 386,58 євро на відшкодування щомісячних пенсійних внесків, які він міг би сплачувати.
У загальному підсумку на відшкодування матеріальної шкоди заявник вимагав 60 128,58 євро.
iv) Пан Ali Berisha
50. Пан Berisha не мав визначеного правового статусу, починаючи з 26 лютого 1992 року і до 19 жовтня 2010 року (вісімнадцять років, сім місяців і двадцять днів). Тобто в загальному підсумку він залишався без такого статусу протягом 223 місяців.
Заявник вимагав відшкодування виплат соціальної допомоги в розмірі 57 980 євро, які належать йому, і в розмірі 22 100 євро, які належать його дружині, а також відшкодування виплат житлової допомоги в розмірі 14 495 євро.
Крім того, він вимагав відшкодування виплат допомоги на п’ятьох його дітей, а саме: 17 602,20 євро на Dem, 16 973,55 євро на Egzon, 15 775,70 євро на Egzona, 10 974,40 євро на Haxhi і 6 996,18 євро на Valon.
Заявник також вимагав відшкодування в розмірі 71 758,80 євро у зв’язку з порушенням права на пенсію.
У загальному підсумку заявник вимагав відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 234 655,83 євро.
v) Пан Ilfan Sadik Ademi
51. Пан Ademi не мав визначеного правового статусу, починаючи з 26 лютого 1992 року і до 20 квітня 2011 року (дев’ятнадцять років, один місяць і двадцять один день). Тобто в загальному підсумку він залишався без такого статусу протягом 229 місяців.
Заявник вимагав відшкодування виплат соціальної допомоги в розмірі 59 540 євро та відшкодування виплат житлової допомоги в розмірі 14 885 євро.
Крім того, він вимагав відшкодування в розмірі 32 407,20 євро у зв’язку з порушенням права на пенсію.
У загальному підсумку заявник вимагав відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 106 832,20 євро.
vi) Пан Zoran Minić
52. Пан Minić не мав визначеного правового статусу, починаючи з 26 лютого 1992 року і до 4 квітня 2011 року (дев’ятнадцять років, один місяць і двадцять один день). Тобто в загальному підсумку він залишався без такого статусу протягом 230 місяців.
Заявник вимагав відшкодування виплат соціальної допомоги в розмірі 59 800 євро та відшкодування виплат житлової допомоги в розмірі 14 950 євро.
Крім того, він вимагав відшкодування в розмірі 78 703,20 євро у зв’язку з порушенням права на пенсію.
У загальному підсумку заявник вимагав відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 153 453,20 євро.
2. Доводи Уряду-відповідача
a) Загальні зауваження
53. У своїх зауваженнях від 24 червня 2013 року Уряд зазначив, що ситуації окремих заявників дуже відрізняються одна від одної і що деякі із заявників потенційно можуть претендувати на компенсацію виплат тих чи інших соціальних допомог та/або допомог на дітей. Але причинний зв’язок між стверджуваною шкодою і виявленим порушенням довести важко. Є чимало обставин, які неясні і точно невідомі.
54. До того ж, до чинного законодавства й далі вносяться зміни та встановлюються нові обмеження. Матеріально-побутове становище заявників також змінюється, і невідомо, чи відповідатиме воно всім критеріям, визначеним у тому чи іншому законодавчому акті. Нарешті, при визначенні сум компенсацій, на які потенційно можуть претендувати заявники, та при поданні їм конкретних пропозицій (див. пункти 65-78 розділу «Окремі заявники» нижче) слід належним чином урахувати існуючу економічну ситуацію у Словенії.
b) Втрати минулих доходів
i) Соціальна допомога
55. Уряд зазначив, що заявники вимагали відшкодування в розмірі загальної суми щомісячних виплат соціальної допомоги за період «виключення», на яку, як стверджується, вони можуть претендувати, визначивши цю суму на підставі нормативного розміру щомісячної допомоги, який становить 260 євро (див. пункт 34 вище). Однак до набрання чинності змінами, внесеними у 2012 році до закону про соціальну допомогу, нормативний розмір такої допомоги було встановлено на рівні 230,61 євро. На думку Уряду, нормативний розмір мінімальної соціальної допомоги, на яку потенційно можуть претендувати заявники, може становити лише 230,61 євро – ця сума застосовна до 31 грудня 2011 року і визначена з урахуванням інфляції. Проте на цій основі жодних реальних пропозицій зроблено не було, оскільки фактичні суми, які Уряд запропонував заявникам, були значно нижчими, і будь-яких пояснень, яким чином були розраховані ці суми, надано не було (див. пункти 66, 68, 70, 74, 76 і 78 нижче).
56. Далі Уряд зауважив, що з огляду на особисті обставини деяких із заявників вони не матимуть права отримати суми відшкодування за весь період «виключення». Крім того, для визначення сум відшкодування, на які потенційно можуть претендувати заявники, слід також взяти до уваги інші відповідні фактори і застосовне законодавство. Міністерство праці, з питань сім’ї, соціальної політики та рівних можливостей (далі – Міністерство) підготувало розрахунок розміру соціальних допомог, на які заявники потенційно можуть претендувати у разі виконання всіх умов; за основу при цьому взято розмір щомісячних виплат одиноким особам з поправкою на інфляцію.
ii) Допомога на житло
57. Що стосується виплат допомоги на житло, то Уряд стверджував, що вимоги заявників про відшкодування таких виплат є необґрунтованими. Згідно із законом 1992 року про соціальне забезпечення лише ті наймачі житла – незалежно від того, чи є вони громадянами Словенії – які до 19 жовтня 1991 року отримали «спеціально захищене право на найм житла», мають право на одержання такої допомоги, але за умови, що до 25 лютого 1992 року вони подали заяву про її надання. Крім того, навіть якщо такі заяви були задоволені, заявники мали б право одержувати житлову допомогу лише до 14 жовтня 2003 року, тобто до дати, коли набрав чинності закон 2003 року про житло, згідно з яким умовою для її одержання особою є наявність у неї громадянства.
За інформацією, наданою відповідними житловими фондами, з усіх заявників лише пан Kurić отримав «спеціально захищене право на найм житла», але він не звернувся до 1992 року із заявою про надання допомоги на житло.
У будь-якому разі причинний зв’язок між порушенням передбачених Конвенцією прав заявників і шкодою, яку, як стверджується, спричинено порушенням таких прав, не встановлено.
iii) Допомога на дітей
58. Що стосується виплат допомоги на дітей, то Уряд зазначив, що заявник пан Berisha висунув вимоги відшкодування таких виплат на п’ятьох своїх дітей, а заявниця пані Mezga – на двох своїх старших дітей, які живуть у Хорватії. Питання виплат допомоги на дітей регулювалися спочатку законом про сімейні доходи (Zakon o družinskih prejemkih, офіційний вісник № 65/93), а згодом – законом про батьківський захист і допомогу сім’ям (Zakon o starševskem varstvu in družinskih prejemkih, офіційний вісник № 97/2001). Згідно зі статтею 67 цього останнього закону право отримувати допомогу на дітей надається одному з батьків за певних умов.
59. Уряд погодився з тим, що вимоги заявника пана Berisha про відшкодування виплат такої допомоги можуть бути обґрунтованими частково – стосовно періодів, протягом яких він перебував зі своєю сім’єю у Словенії (див. пункти 71-73 нижче).
60. Що стосується пані Mezga, то Уряд стверджував, що вона не мала б права отримувати допомогу на дітей ані до набрання чинності законом про батьківський захист і допомогу сім’ям (яким скасовано таку допомогу для дітей, що виховуються у прийомних сім’ях), ані після набрання ним чинності 1 січня 2002 року, оскільки двоє її старших дітей живуть у прийомній сім’ї у Хорватії, а не у Словенії. Вона ніколи не вимагала допомоги на дітей у Словенії, а прийомна сім’я у Хорватії вже отримала хорватську допомогу на дитину стосовно її сина Enes.
c) Втрати майбутніх доходів
Право на пенсію
61. Що стосується втрати майбутніх доходів, то Уряд зазначив, що заявники вимагали відшкодування в розмірі найнижчої пенсії, на яку вони мали б право, якби не були виключені з реєстру постійних жителів. Але, на думку Уряду, з огляду на висунення ними вимог про відшкодування виплат соціальної допомоги вони не можуть вимагати відшкодування втрат майбутніх доходів, пов’язаних з правом на пенсію. Він вважає, що причинний зв’язок між виявленим порушенням передбачених Конвенцією прав заявників і шкодою, яка, як стверджується, спричинена їм таким порушенням, не встановлено.
62. Згідно із законом про страхування пенсіонерів та інвалідів пенсійні внески сплачуються в обов’язковому порядку фізичними особами, які працюють за наймом, які є самозайнятими особами або працюють на якихось інших умовах. Особа має право на пенсійне забезпечення лише у разі, якщо вона сплачувала відповідні внески протягом щонайменше п’ятнадцяти років і досягла встановленого законом віку, тимчасом як протягом останніх кількох років його постійно підвищували і очікується його подальше різке підвищення.
63. Безробітні не зобов’язані сплачувати пенсійні внески і мають право не на пенсійне страхування, а на соціальне забезпечення. До досягнення такими особами встановленого законом пенсійного віку (шістдесят три роки для жінок і шістдесят п’ять років для чоловіків) соціальне забезпечення здійснюється у формі надання соціальної допомоги. Після досягнення зазначеного віку кожен, хто не має права на пенсію або чия пенсія є занадто малою, отримує право на грошову допомогу, призначену для малозабезпечених, або мінімальну пенсійну грошову допомогу. Іноземці, які мають дозвіл на постійне проживання у Словенії, також можуть набути право на мінімальну пенсійну грошову допомогу. Поріг щомісячного доходу, який надає право на мінімальну пенсійну грошову допомогу, встановлено на рівні 460 євро.
64. Отже, з одного боку, особи, які не мають доходів або майна вартістю 460 євро, або які відповідають всім іншим відповідним критеріям, можуть набути права на мінімальну пенсійну грошову допомогу. З іншого боку, попри те, що стверджують заявники, вони не відповідають зазначеним критеріям, щоб мати право на пенсійне забезпечення.
d) Окремі заявники
i) Пан Mustafa Kurić
65. Що стосується соціальної допомоги, то Уряд зауважив, що пан Kurić працював за наймом до початку 2000 року, що підтверджується інформацією, наданою Інститутом медичного страхування. Однак з 1992 до 2000 року він не сплачував обов’язкові внески на соціальне забезпечення. Рівень його доходів свідчить про те, що до 1 липня 1999 року він не мав би права отримувати соціальну допомогу, але потенційно міг би мати право одержувати її, починаючи із зазначеної дати і до отримання ним дозволу на постійне проживання в країні; потенційно він може претендувати на суму в розмірі 29 479,09 євро.
66. Уряд готовий виплатити заявникові відшкодування такої допомоги в розмірі 8 843,73 євро.
ii) Пані Ana Mezga
67. Що стосується соціальної допомоги, то Уряд зауважив, що пані Mezga стала безробітною 30 листопада 1992 року і потенційно могла би мати право на соціальну допомогу після припинення надання їй допомоги по безробіттю. Крім того, чоловік заявниці та її двоє молодших дітей, які живуть у Словенії, отримували соціальну допомогу з 1999 року. Вона могла б претендувати на отримання виплат соціальної допомоги за цей період як член їхньої сім’ї. Згідно з підрахунками Міністерства, з урахуванням різних соціальних допомог пані Mezga потенційно може претендувати на суму відшкодування в розмірі 35 359,94 євро.
68. Уряд готовий виплатити заявниці відшкодування таких виплат у розмірі 10 607,98 євро.
iii) Пан Tripun Ristanović
69. Що стосується соціальної допомоги, то Уряд зауважив, що пан Ristanović, який до свого повернення до Словенії жив протягом кількох років у Сербії (див. пункти 132-133 основного рішення Суду), потенційно може – з урахуванням відповідних критеріїв – претендувати на суму відшкодування в розмірі 17 404,25 євро.
70. Уряд готовий виплатити заявникові відшкодування таких виплат у розмірі 5 112,08 євро.
iv) Пан Ali Berisha
71. Що стосується соціальної допомоги, то Уряд зауважив, що пан Berisha отримував аналогічну допомогу від органів влади Німеччини. На клопотання органів влади Словенії компетентні органи влади Німеччини підтвердили, що заявник отримував соціальну допомогу з 1998 року, за винятком періоду з 2001 до 2005 року та за винятком 2006 року, а, також що з 1991 року він отримував гроші з різних джерел для цілей пенсійного страхування, але не уточнили, про які саме суми та періоди йдеться. За даними, наявними у розпорядженні Міністерства, заявник може претендувати на відшкодування відповідних виплат у сумі 3 790,43 євро, які належать йому, і в сумі 2 653,30 євро, які належать його дружині, за період, протягом якого він перебував у центрі для шукачів притулку у Словенії (див. пункт 147 основного рішення Суду).
72. Що стосується допомоги на дітей, то заявник може претендувати на відшкодування виплат такої допомоги стосовно його п’ятьох дітей у розмірі 8 625,33 євро.
73. Отже, заявник потенційно може мати право на відшкодування виплат соціальної допомоги та допомоги на дітей у загальній сумі 15 069,06 євро.
74. Уряд готовий виплатити заявникові відшкодування таких виплат у розмірі 4 520,72 євро.
v) Пан Ilfan Sadik Ademi
75. Що стосується соціальної допомоги, то, з огляду на заяву дочки пана Ademi під час адміністративного провадження про те, що він отримував соціальну допомогу від органів влади Німеччини, Уряд доводив, що він не може претендувати на будь-які виплати такої допомоги. Органи влади Словенії звернулися із запитом до відповідної служби соціального забезпечення Німеччини, але відповіді не одержали. Водночас, як свідчить інформація, надана німецьким органом пенсійного страхування, у 2003 і 2004 роках заявник працював за наймом у Німеччині і в 2005 році отримував допомогу по безробіттю.
76. Уряд неготовий присуджувати заявникові відшкодування таких виплат.
vi) Пан Zoran Minić
77. Що стосується соціальної допомоги, то за інформацією, наявною в розпорядженні Уряду, з 26 лютого 1992 року до 6 квітня 1999 року пан Minić працював за наймом у м. Подуєво (Podujevo), Сербія (нині – Косово) (див. пункт 176 основного рішення Суду). Отже, він не міг би мати права на соціальну допомогу протягом зазначеного періоду і потенційно може претендувати на відшкодування виплат у сумі 31 463,38 євро за період, що залишився.
78. Уряд готовий виплатити заявникові відшкодування таких виплат у розмірі 9 439,02 євро.
3. Висновок Суду
a) Загальні принципи
79. Велика палата нагадує, що рішення у справі, в якому Суд констатував порушення, покладає на державу-відповідача юридичний обов’язок припинити порушення і забезпечити сатисфакцію за спричинені ним наслідки, щоб таким чином відновити, наскільки це можливо, становище, що передувало порушенню.
80. Договірна держава, яка є стороною у справі, може, у принципі, вільно обирати засоби, за допомогою яких вона забезпечуватиме виконання рішення, в якому Суд констатував порушення. Можливість обирати спосіб виконання судового рішення відображає свободу розсуду, якою Договірні держави користуються при виконанні свого головного обов’язку за Конвенцією – забезпечувати захист прав і свобод, які гарантує Конвенція (стаття 1). Якщо з огляду на характер порушення існує можливість повної реституції (restitutio in integrum), тоді саме держава-відповідач має забезпечити таку реституцію, адже сам Суд не має для цього ані відповідного повноваження, ані практичної можливості. З іншого боку, якщо внутрішнє право держави не передбачає відшкодування шкоди або передбачає лише її часткове відшкодування, тоді згідно зі статтею 41 Суд уповноважений надати потерпілій стороні таку сатисфакцію, яку він вважає за потрібне (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Papamichalopoulos та інші проти Греції (колишня стаття 50) від 31 жовтня 1995 року, § 34, серія A, № 330‑B; згадане вище рішення у справі Iatridis проти Греції (справедлива сатисфакція), §§ 32-33; і рішення у справі Guiso-Gallisay проти Італії (справедлива сатисфакція) [ВП], № 58858/00, § 90, від 22 грудня 2009 року).
81. Що стосується вимог заявників про відшкодування матеріальної шкоди, то згідно з практикою Суду між шкодою, відшкодування якої вимагають заявники, і порушенням Конвенції має існувати чіткий причинний зв’язок. За відповідних обставин сума відшкодування може включати компенсацію у зв’язку з втратою доходів (див. серед інших джерел, рішення у справі Barberà, Messegué та Jabardo проти Іспанії (колишня стаття 50) від 13 червня 1994 року, §§ 16-20, серія A № 285‑C, та рішення у справі Çakıcı проти Туреччини [ВП], № 23657/94, § 127, ECHR 1999‑IV).
82. Через невизначений по своїй суті характер шкоди, спричиненої унаслідок порушення, може виявитися неможливим точно визначити суми відшкодування, необхідні для забезпечення повної реституції (restitutio in integrum) щодо матеріальних збитків, завданих заявникам (див., mutatis mutandis, згадане вище рішення у справі Young, James та Webster проти Сполученого Королівства (колишня стаття 50), § 11). Відшкодування все-таки може бути присуджено, незважаючи на те, що при оцінці майбутніх збитків велика кількість відповідних параметрів не піддається точному визначенню; водночас, чим тривалішим є оцінюваний період, тим більш невизначеним стає зв’язок між порушенням і шкодою. Питання, що потребує вирішення в таких справах – це визначення розміру справедливої сатисфакції, яку необхідно присудити кожному заявникові стосовно як минулих, так і майбутніх матеріальних збитків, і це питання Суд має вирішувати на свій розсуд, керуючись принципом справедливості (див., mutatis mutandis, згадане вище рішення у справі Sunday Times проти Сполученого Королівства (№ 1) (колишня стаття 50), § 15; згадане вище рішення у справі Smith і Grady проти Сполученого Королівства (справедлива сатисфакція), §§ 18-19, ECHR 2000-IX; рішення у справі Z та інші проти Сполученого Королівства [ВП], № 29392/95, §§ 119-120, ECHR 2001‑V; і рішення у справі Centro Europa 7 S.R.L. та Di Stefano проти Італії [ВП], № 38433/09, §§ 218-222, ECHR 2012).
b) Застосування цих принципів у справі, що розглядається
83. В основному рішенні Велика палата визнала, що заявники, які до проголошення Словенією незалежності проживали на законних підставах на її території протягом кількох років, користувалися тоді як громадяни колишньої СФРЮ широким колом соціальних та політичних прав. Виключення заявників 26 лютого 1992 року з реєстру постійних жителів, що позбавило їх правового статусу, призвело до ряду негативних для них наслідків – зокрема, до знищення документів, що посвідчують особу, втрати можливості працевлаштування та медичного страхування, неможливості відновлення документів, що посвідчують особу, і посвідчень водія, а також труднощів у забезпеченні права на пенсію.
84. Велика Палата також наголосила, що внаслідок «виключення» заявники, які залишилися без будь-яких словенських документів, що посвідчують особу, опинилися у правовому вакуумі і, таким чином, кожен з них протягом тривалого періоду, що тривав майже двадцять років, перебував в уразливому становищі, у стані правової невизначеності й незахищеності. Суд наголосив на тяжкості наслідків виключення їх з реєстру (див. пункти 267, 302-303, 356 і 412 основного рішення Суду).
85. У своєму керівному рішенні від 3 квітня 2003 року Конституційний суд зазначив, що наявність статусу постійного жителя країни є важливим аспектом, від якого залежить можливість претендувати на певні права та певні види передбаченої законом допомоги – наприклад, претендувати на військову пенсію, на отримання соціальної допомоги або вимагати відновлення водійського посвідчення – і що «виключені» особи не мають такої можливості внаслідок неврегульованості свого правового статусу (див. пункти 59 і 215 основного рішення Суду).
86. На думку Великої палати, цілком очевидно, що сама по собі втрата правового статусу внаслідок «виключення» з реєстру призвела до значних матеріальних наслідків для всіх заявників – зокрема, вони втратили доступ до широкого кола соціальних і політичних прав та передбачених законом пільг (наприклад, втратили можливість мати документи, що посвідчують особу, водійські права, доступ до медичного страхування і освіти, а також можливість працевлаштування та інші можливості) до одержання ними дозволів на постійне проживання в країні (див. пункти 59, 215, 302 і 356 основного рішення Суду).
87. Велика палата зауважує у зв’язку з цим, що і заявники, і Уряд наголосили, що в цій справі надзвичайно важко точно визначити розмір матеріальної шкоди, спричиненої заявникам унаслідок виключення їх з реєстру, з огляду на невизначений по своїй суті характер відповідних наслідків та з огляду на строк, який минув з моменту здійснення такого заходу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Lustig-Prean та Beckett проти Сполученого Королівства (справедлива сатисфакція), №№ 31417/96 і 32377/96, § 22, від 25 липня 2000 року, і рішення у справі Lallement проти Франції (справедлива сатисфакція), № 46044/99, §§ 16-17, від 12 червня 2003 року). Позиції сторін з цього питання співпадають (див. пункти 31-32 і 53-54 вище).
88. Велика палата не може не погодитися з висновком сторін про те, що невизначений по своїй суті характер шкоди, спричиненої порушенням прав не дозволяє точно визначити суми відшкодування, необхідні для забезпечення повної реституції (restitutio in integrum) щодо матеріальних збитків, завданих заявникам (див. згадане вище рішення у справі Young, James та Webster проти Сполученого Королівства (колишня стаття 50), § 11).
89. Ураховуючи те, що заявників виключили з реєстру постійних жителів 26 лютого 1992 року без попереднього повідомлення і що про «виключення» вони дізналися зовсім випадково (див. пункти 29 і 343 основного рішення Суду), Велика палата вважає, що між незаконним заходом і матеріальною шкодою, завданою заявникам, існує багатобічний причинний зв’язок, оскільки наслідки цього заходу проявляються протягом тривалого часу і мають додаткові побічні ефекти. До того ж, наслідки «виключення» виявилися ще більш тяжкими з огляду на те, що протягом тривалого часу правовий статус заявників залишався неврегульованим. Таким чином, розмір шкоди, завданої унаслідок цього, не піддається точному підрахунку.
90. Отже, питання, яке має вирішити Велика палата, стосується права заявників на справедливу сатисфакцію (та у відповідних випадках – суми відшкодування) за матеріальну шкоду, завдану внаслідок порушення таких прав: на отримання виплат соціальної та житлової допомоги, допомоги на дітей та на пенсійне забезпечення; це питання Суд має вирішувати на свій розсуд, керуючись принципом справедливості (див., mutatis mutandis, згадане вище рішення у справі Z та інші проти Сполученого Королівства, §§ 121-122, і рішення у справі Lordos та інші проти Туреччини (справедлива сатисфакція), № 15973/90, §§ 64-70, від 10 січня 2012 року).
c) Втрати минулих доходів
i) Соціальна допомога
91. Велика палата зазначає, що Уряд, у принципі, не оспорював вимоги заявників про відшкодування виплат соціальної допомоги. Водночас Уряд заперечив наявність у деяких із заявників права вимагати відшкодування за періоди, протягом яких вони працювали або отримували допомогу по безробіттю, або, як свідчать матеріали, жили за кордоном та отримували там соціальну допомогу чи працювали. Уряд також оспорював заявлені суми відшкодування таких виплат (див. пункти 56 і 65-78 вище).
92. Велика палата зауважує, що саме «вилучення» імен заявників призвело до порушень, які Суд констатував в основному рішенні і у зв’язку з якими має бути оцінена матеріальна шкода. Вона вважає, що неможливо робити припущення стосовно того, якою була б або могла б бути ситуація заявників, якби не виключення їх з реєстру. Зокрема, неможливо визначити, чи залишилися б деякі із заявників жити або працювати у Словенії, якби їх не виключили з реєстру, і за відсутності достатніх доказів протилежного Велика палата виходитиме з того, що, якби правовий статус заявників у Словенії зберігся, вони б залишилися жити в цій державі. Так само неможливо, виходячи з матеріалів, наданих Суду для ознайомлення, визначити, чи були ті чи інші кошти, отримані заявниками як винагорода за трудову діяльність або як матеріальна допомога під час їхнього перебування за межами Словенії, такими, що перевищують суму збитків, яких вони зазнали в цій державі внаслідок виключення їх з реєстру, чи такими, що дорівнюють цій сумі. Документи, наявні у розпорядженні Суду, безперечно, не свідчать про незаконне збагачення заявників завдяки іншим джерелам доходу, якими вони, можливо, користувалися, тобто не дають підстав для звільнення Уряду-відповідача від обов’язку з відшкодування матеріальних збитків, завданих заявникам унаслідок позбавлення їх соціальної допомоги.
93. За цих обставин Велика палата визнає, що всі заявники повинні одержати компенсації у зв’язку з втратою можливості отримання соціальної допомоги, причиною чого було «вилучення» їхніх імен з реєстру.
94. Отже, на умовах, узгоджених між сторонами, Велика палата присудить відшкодування таких збитків кожному заявникові як зазначено нижче (див. пункти 110-115 у розділі «Окремі заявники» нижче).
ii) Допомога на житло
95. Велика палата зазначає, що згідно з доводами Уряду заявники не мали права одержувати житлову допомогу, оскільки до жовтня 1991 року з усіх заявників лише пан Kurić отримав «спеціально захищене право на найм житла» стосовно своєї квартири, але він так і не звернувся з відповідною заявою, подання якої вимагало чинне законодавство. Так чи інакше, Уряд зауважив, що з 14 жовтня 2003 року допомога на житло надається за умови наявності громадянства Словенії, і цю умову не виконав жоден із заявників (див. пункт 57 вище). Заявники заперечили проти положення Закону 1992 року про соціальне забезпечення, яке вимагає наявності «спеціально захищеного права на найм житла», але не навели відповідних додаткових аргументів. Що стосується умови про наявність громадянства, встановленої законом 2003 року про житло, то заявники стверджували, що, якби їх не виключили з реєстру, вони на той час вже змогли б набути громадянства Словенії (див. пункт 40 вище).
96. Велика палата не може робити припущення стосовно того, чи було б надано заявникам громадянство Словенії, якби їх не виключили з реєстру постійних жителів. Вона зазначає, що сторони не заперечують того факту, що заявники не мали б права на житлову допомогу відповідно до закону 2003 року про житло. Крім того, заявники не довели, що вони виконали б умови, передбачені попереднім законом.
97. Тому Велика палата не присуджує заявникам відшкодування таких збитків.
iii) Допомога на дітей
98. Що стосується допомоги на дітей, відшкодування виплат якої вимагали пані Mezga і пан Berisha стосовно своїх дітей, то Велика палата бере до уваги позицію Уряду, який заперечує наявність у пані Mezga права на відшкодування таких виплат з огляду на те, що двоє її старших дітей жили у прийомній сім’ї у Хорватії, та наявність у пана Berisha права на їх відшкодування стосовно його п’ятьох дітей за певні періоди (див. пункти 59-60 вище). Заявники стверджували, що цим двом заявникам слід присудити відшкодування таких виплат (див. пункти 41‑43 вище).
99. Велика палата зазначає, що сім’ї, які одержують соціальну допомогу, мають відповідно до чинного законодавства Словенії право претендувати на виплати допомоги на дітей (див. пункт 58 вище). Вона посилається на свій висновок про те, що, незалежно від конкретних особистих обставин заявників, унаслідок яких вони могли б втратити право на одержання допомог, передбачених чинним законом, усі заявники повинні одержати компенсації за те, що внаслідок втрати правового статусу як такого вони виявилися позбавленими можливості отримувати соціальну допомогу (див. пункти 92-94 вище). Особливо це стосується випадків, коли внаслідок «виключення» діти мусили перебувати за кордоном або жити окремо від своїх батьків. Велика палата зазначає у зв’язку з цим, що змінений закон про правовий статус також врегулював статус дітей «виключених» осіб (див. пункти 16 і 28 вище, а також пункт 77 основного рішення Суду).
100. Отже, на думку Великої палати, пані Mezga має право на відшкодування виплат на її двох старших дітей, а пан Berisha – на його п’ятьох дітей у нижченаведених сумах (див. пункти 111 і 113 нижче).
c) Втрати майбутніх доходів
Право на пенсію
101. Що стосується втрат майбутніх доходів, пов’язаних з правом на пенсію, то заявники зазначили, що вимагають відшкодування втрат у зв’язку з позбавленням їх можливості сплачувати внески на пенсійне забезпечення та відсутністю у них з цієї причини права на пенсію згідно з національним законодавством. Водночас вони стверджували, що визначити мінімальну величину втрат їхніх майбутніх доходів можна, виходячи з розміру мінімальної пенсії, на яку вони мали б право (див. пункти 44-45 вище).
102. Уряд стверджував, що з огляду на висунення заявниками вимог про відшкодування виплат соціальної допомоги вони не можуть вимагати відшкодування втрат майбутніх доходів, і наголосив, що безробітні особи мають право не на пенсійне страхування, а на соціальне забезпечення. Але після досягнення відповідного віку (шістдесяти трьох років жінками та шістдесяти п’яти років чоловіками) такі особи – включаючи іноземців, які мають дозвіл на постійне проживання у Словенії – мають право на мінімальну пенсійну грошову допомогу за умови, що їхній дохід не перевищує мінімального розміру, встановленого на рівні 460 євро (див. пункти 61-64 вище).
103. Велика палата погоджується з аргументом Уряду про те, що задоволення вимог заявників про відшкодування виплат соціальної допомоги виключає для них можливість вимагати відшкодування втрат майбутніх доходів, пов’язаних з правом на пенсію.
104. Тому Велика палата відхиляє ці вимоги.
105. Водночас вона бере до уваги повідомлення Уряду про те, що іноземці, які мають дозвіл на постійне проживання у Словенії, можуть набути право на мінімальну пенсійну грошову допомогу одразу після досягнення ними встановленого для цього віку і що це, в принципі, стосуватиметься заявників, якщо вони відповідатимуть умовам, передбаченим законом (див. пункти 63-64 вище).
e) Окремі заявники
106. Велика палата нагадує, що вона вирішила присудити кожному із заявників відшкодування виплат соціальної допомоги (див. пункт 94 вище).
107. Заявники вимагали відшкодування матеріальної шкоди, яка була завдана за період, починаючи з 26 лютого 1992 року, коли їх «виключили» з реєстру постійних жителів, і закінчуючи днем одержання ними дозволів на постійне проживання в країні (див. пункт 34 вище).
108. Водночас Велика палата зазначає, що стосовно Словенії Конвенція набрала чинності 28 червня 1994 року. Керуючись принципом справедливості і беручи до уваги наведені вище обставини, Суд визнає обґрунтованим присудження заявникам нижченаведених сум з урахуванням різної тривалості часу, протягом якого той чи інший заявник залишався «виключеною» особою, починаючи з 28 червня 1994 року і закінчуючи датою, на яку правовий статус заявника було остаточно відновлено, та за умови, що фіксована сума відшкодування за кожний місяць «виключення» становить 150 євро (див., mutatis mutandis, згадане вище рішення у справі Centro Europa 7 S.R.L. та Di Stefano проти Італії, §§ 220 і 222).
109. Велика палата також присудить суми відшкодування, як зазначено нижче (див. пункти 111 і 113 нижче), призначені для дітей пані Mezga і пана Berisha і визначені, виходячи з кількості місяців, що минули з дати набрання чинності Конвенцією стосовно Словенії (або у відповідних випадках – з дати народження дитини) до дати, на яку дитина досягла повноліття або на яку правовий статус відповідних заявників було врегульовано, а також з того, що фіксована сума відшкодування за кожний такий місяць становить 150 євро. Водночас вона не вважає за доцільне присуджувати справедливу сатисфакцію дружині пана Berisha, оскільки вона мала можливість подати до Суду заяву від себе особисто.
i) Пан Mustafa Kurić
110. Пан Kurić не мав правового статусу, починаючи з 28 червня 1994 року і до 2 листопада 2010 року (шістнадцять років, чотири місяці і дев’ять днів), тобто протягом 196 повних місяців.
Тому Велика палата присуджує йому відшкодування в розмірі 29 400 євро.
ii) Пані Ana Mezga
111. Пані Mezga не мала постійного правового статусу, починаючи з 28 червня 1994 року і до 1 березня 2011 року (шістнадцять років, вісім місяців і сім днів), тобто протягом 200 повних місяців. Тому Велика палата присуджує їй відшкодування виплат соціальної допомоги в розмірі 30 000 євро.
Відшкодування стосовно її дочки Ines має бути присуджено за період з 28 червня 1994 року до 22 листопада 2001 року, коли їй виповнилося вісімнадцять років (тобто за сім років, чотири місяці і двадцять сім днів; йдеться про вісімдесят вісім повних місяців); ця сума становить 7 040 євро.
Відшкодування стосовно її сина Enes має бути присуджено за період з 28 червня 1994 року до 26 квітня 2010 року, коли йому виповнилося вісімнадцять років (тобто за п’ятнадцять років, десять місяців і два дні; йдеться про 190 повних місяців); ця сума становить 15 200 євро.
Тому Велика палата присуджує заявниці відшкодування матеріальної шкоди в загальному розмірі 52 240 євро.
iii) Пан Tripun Ristanović
112. Пан Ristanović не мав правового статусу, починаючи з 28 червня 1994 року і до 10 березня 2011 року (шістнадцять років, вісім місяців і п’ятнадцять днів), тобто протягом 200 повних місяців.
Тому Велика палата присуджує йому відшкодування в розмірі 30 000 євро.
iv) Пан Ali Berisha
113. Пан Berisha не мав правового статусу, починаючи з 28 червня 1994 року і до 19 жовтня 2010 року (шістнадцять років, три місяці і двадцять п’ять днів), тобто протягом 195 повних місяців. Тому Велика палата присуджує йому відшкодування виплат соціальної допомоги в розмірі 29 250 євро.
Відшкодування стосовно його сина Dem має бути присуджено за період з 29 грудня 1997 року до 19 жовтня 2010 року, коли заявникові надали дозвіл на проживання в країні (тобто за двадцять років, дев’ять місяців і двадцять три дні; йдеться про 153 повних місяці); ця сума становить 12 240 євро.
Відшкодування стосовно його сина Egzon має бути присуджено за період з 13 липня 1999 року до 19 жовтня 2010 року (тобто за одинадцять років, три місяці і десять днів; йдеться про 135 повних місяців); ця сума становить 10 800 євро.
Відшкодування стосовно його дочки Egzona має бути присуджено за період з 29 березня 2001 року до 19 жовтня 2010 року (тобто за дев’ять років, шість місяців і двадцять три дні; йдеться про 114 повних місяців); ця сума становить 9 120 євро.
Відшкодування стосовно його сина Haxhi має бути присуджено за період з 9 лютого 2003 року до 19 жовтня 2010 року (тобто за сім років, вісім місяців і одинадцять днів; йдеться про дев’яносто два повних місяці); ця сума становить 7 360 євро.
Відшкодування стосовно його сина Valon має бути присуджено за період з 28 липня 2006 року до 19 жовтня 2010 року (тобто за чотири роки, два місяці і двадцять три дні; йдеться про п’ятдесят повних місяців); ця сума становить 4 000 євро.
Тому Велика палата присуджує заявникові відшкодування матеріальної шкоди в загальному розмірі 72 770 євро.
v) Пан Ilfan Sadik Ademi
114. Пан Ademi не мав правового статусу, починаючи з 28 червня 1994 року і до 20 квітня 2011 року (шістнадцять років, дев’ять місяців і двадцять шість днів), тобто протягом 201 повного місяця.
Тому Велика палата присуджує йому відшкодування в розмірі 30 150 євро.
vi) Пан Zoran Minić
115. Пан Minić не мав правового статусу, починаючи з 28 червня 1994 року і до 4 травня 2011 року (шістнадцять років, десять місяців і десять днів), тобто протягом 202 повних місяців.
Тому Велика палата присуджує йому відшкодування в розмірі 30 300 євро.
B. Судові та інші витрати
1. Доводи заявників
a) Вирішення питань в адміністративному порядку в національних органах
116. Заявники вимагали відшкодування витрат, понесених у зв’язку з вирішенням в адміністративному порядку в національних органах питань, пов’язаних з одержанням дозволів на постійне проживання в країні та набуттям громадянства. Відшкодування цих витрат має бути присуджено в розмірі фактичних витрат, відомих Уряду, або, за відсутності таких даних, в розмірі фіксованої суми – 200 євро на одного заявника. Самі заявники вже не мають у своєму розпорядженні документів, що підтверджують відповідні платежі.
b) Провадження в Суді
117. Крім того, заявники вимагали відшкодування в повному обсязі судових та інших витрат у розмірі 11 190,00 євро, обґрунтовано понесених у зв’язку з провадженням у Великій палаті після винесення основного рішення Суду, разом з відшкодуванням податку на додану вартість та додаткових податків (14 081,49 євро). Вони зауважили, що, враховуючи виняткові обставини справи та вкрай незадовільні матеріально-побутові умови заявників, їхні представники погодилися надати заявникам юридичні послуги, не вимагаючи за це будь-якої передоплати і зберігаючи за собою право домагатися безпосередньо в Суді відшкодування витрат Урядом-відповідачем (вони послалися на рішення у справі M.S.S. проти Бельгії і Греції [ВП], № 30696/09, §§ 412-414, ECHR 2011.
2. Доводи Уряду-відповідача
a) Вирішення питань в адміністративному порядку в національних органах
118. Уряд визнав, що заявники мусили нести витрати під час адміністративного провадження відповідно до закону про правовий статус та зміненого закону про правовий статус і що вони мають право на їх відшкодування, якщо вони їх справді понесли. Він оспорив фіксовану суму відшкодування в розмірі 200 євро на одного заявника.
Водночас, на думку Уряду, заявники не мають права на відшкодування витрат, понесених в адміністративному провадженні при вирішенні питання про набуття громадянства. Немає причинного зв’язку між витратами, понесеними при розгляді заяви про набуття громадянства, та констатованими порушеннями Конвенції.
119. Як свідчать матеріали, наявні в розпорядженні Уряду, чотири із заявників мають право на відшкодування витрат, фактично понесених при вирішенні в адміністративному порядку в національних органах питань, пов’язаних з одержанням дозволів на постійне проживання в країні.
120. Зокрема, пані Mezga має право на відшкодування витрат у сумі 29,47 євро, пан Ristanović – на відшкодування 79,87 євро, пан Ademi – на відшкодування 86,77 євро, а пан Minić – на відшкодування 143,31 євро.
b) Провадження в Суді
121. Уряд оспорив заявлену заявниками додаткову суму відшкодування судових та інших витрат, пов’язаних з провадженням справи в Суді. Згідно із законом про гонорари адвокатів (Zakon o odvetniški tarifi, офіційний вісник № 67/08), який регулював у Словенії ці питання щодо провадження справи в Суді, представник у справі має право на відшкодування витрат у розмірі від 500 до 1 500 євро.
122. Частина вимог про відшкодування, яка стосується ПДВ, також є спірною. У рахунку, наданому представниками заявників і датованому 31 липня 2012 року, коли Республіка Словенія виплатила компенсацію за моральну шкоду, не йдеться про зобов’язання зі сплати ПДВ, а лише про сплату 4-відсоткового податку до пенсійного фонду адвокатів. Отже, представники заявників не мають права на відшкодування ПДВ.
3. Висновок Суду
a) Вирішення питань в адміністративному порядку в національних органах
123. Що стосується вимог заявників про відшкодування витрат, понесених у зв’язку з вирішенням питань в адміністративному порядку в національних органах, то Велика палата зазначає, що заявники покладалися на інформацію, наявну в розпорядженні Уряду стосовно фактично понесених витрат. Їхньою альтернативною вимогою є присудження відшкодування, виходячи з фіксованої суми в розмірі 200 євро на одного заявника.
124. Велика палата зазначає, що останні подані Урядом-відповідачем матеріали містять точні дані про витрати, фактично понесені чотирма із заявників у зв’язку з провадженням за їхніми заявами про надання дозволів на постійне проживання в країні. Отже, вона присуджує 29,47 євро пані Mezga, 79,87 євро пану Ristanović, 86,77 євро пану Ademi та 143,31 євро пану Minić на відшкодування таких витрат. Крім того, Велика палата відхиляє вимоги про відшкодування витрат, пов’язаних з провадженнями за заявами про надання громадянства, оскільки мета порушення цих проваджень не полягала в запобіганні чи виправленні порушень Конвенції, які вона констатувала.
125. У підсумку Велика палата присуджує заявникам – пані Mezga, пану Ristanović, пану Ademi і пану Minić – 339,42 євро на відшкодування витрат, понесених у зв’язку з вирішенням питань в адміністративному порядку в національних органах.
b) Провадження в Суді
126. Велика палата зауважує, що основним рішенням Суду заявникам було присуджено відшкодування судових та інших витрат на загальну суму 30 000 євро, понесених у зв’язку з провадженням у Суді, включаючи відповідний етап провадження у Великій палаті (див. пункт 11 резолютивної частини та пункт 427 основного рішення Суду).
127. Що стосується питання, порушеного Урядом стосовно ПДВ, Велика палата нагадує, що в разі необхідності Суд присуджує заявникам відшкодування судових та інших витрат, щоб компенсувати витрати, які вони мусили понести, докладаючи зусиль, аби запобігти порушенню, домогтися його констатації Судом та (за необхідності) відповідної сатисфакції – після судового рішення, винесеного на їхню користь – або від компетентних національних органів, або (у відповідних випадках) від Суду (див. рішення у справах: Neumeister проти Австрії (колишня стаття 50) від 7 травня 1974, § 43, серія A, № 17; König проти Німеччини (колишня стаття 50) від 10 березня 1980 року, § 20, серія A, № 36; та Scordino проти Італії (№ 1) [ВП], № 36813/97, § 284, ECHR 2006‑V). Такі судові та інші витрати часто підлягають оподаткуванню; наприклад, більшість Високих Договірних Сторін обкладають певні товари і послуги податком на додану вартість (ПДВ). Коли йдеться про послуги адвокатів, перекладачів та інших фахівців, податок сплачується до державного бюджету цими фахівцями, але, незважаючи на це, ним обкладають суми, присуджені заявникам, і в кінцевому підсумку податок стягуються й з них. Заявники мають бути захищені від такого додаткового оподаткування. З цієї однієї причини в резолютивній частині своїх рішень Суд постановляє додати до сум, які присуджуються заявникові на відшкодування судових та інших витрат, суму будь-якого податку, що може стягуватися із заявника (див. рішення у справі «Об’єднання “Свідки Єгови” проти Франції» (Association Les Témoins de Jéhovah v. France) (справедлива сатисфакція), № 8916/05, § 37, від 5 липня 2012 року).
128. Згідно з практикою Суду, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактично понесені і були необхідними та обґрунтованими за розміром (див., наприклад, рішення у справі Maktouf та Damjanović проти Боснії і Герцеговини [ВП], №№ 2312/08 і 34179/08, § 94, ECHR 2013 (витяги)).
129. У справі, яка розглядається, беручи до уваги документи, що є в її розпорядженні, Велика палата визнає за доцільне присудити всім заявникам разом 5 000 євро на відшкодування зазначених витрат, понесених протягом провадження після винесення основного рішення Суду.
C. Пеня
130. Суд вважає, що пеня у разі несвоєчасної виплати має визначатися на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
I. СТАТТЯ 46 КОНВЕНЦІЇ
131. Стаття 46 Конвенції – у частині, що стосується справи – передбачає:
«1. Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
2. Остаточне рішення Суду передається Комітетові міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.
(...)»
А. Загальні принципи
132. Велика палата повторює, що стаття 46 Конвенції – згідно з тлумаченням її у контексті статті 1 – покладає на державу-відповідача правовий обов’язок здійснити під наглядом Комітету міністрів відповідні загальні та/або індивідуальні заходи для захисту права заявників, порушення якого було констатовано Судом. Такі заходи мають бути вжиті також стосовно й інших осіб, ситуація яких аналогічна ситуації заявників – перш за все шляхом вирішення проблем, які спонукали Суд до таких висновків (див. рішення у справі Scozzari і Giunta проти Італії [ВП], №№ 39221/98 і 41963/98, § 249, ECHR 2000-VIII; згадане вище рішення у справі Lukenda проти Словенії, § 94; та рішення у справі S. і Marper проти Сполученого Королівства [ВП], №№ 30562/04 і 30566/04, § 134, ECHR 2008). Комітет Міністрів постійно наголошує на цьому обов’язку при здійсненні нагляду за виконанням рішень Суду (див., наприклад, проміжні резолюції: DH(97)336 – у справах стосовно тривалості проваджень в Італії; DH(99)434 – у справах стосовно дій військ безпеки в Туреччині; ResDH(2001)65 – у справі Scozzari і Giunta проти Італії; та ResDH(2007)75 – у справах стосовно тривалості попереднього ув’язнення в Польщі).
133. З метою забезпечення ефективного виконання рішень, постановлених Судом у таких справах, Суд може застосувати процедуру «пілотного» рішення, яка дає йому змогу чітко вказати у такому рішенні на існування структурних проблем, які лежать в основі порушень, а також на конкретні засоби чи заходи, за допомогою яких держава-відповідач має усунути ці проблеми (див. рішення у справі Broniowski проти Польщі [ВП], № 31443/96, §§ 189-194 і резолютивна частина, ECHR 2004-V, та рішення у справі Hutten-Czapska проти Польщі [ВП], № 35014/97, §§ 231-239, ECHR 2006‑VIII). Але цей судовий підхід здійснюється при належному виконанні органами Конвенції своїх відповідних функцій: функція Комітету міністрів полягає в оцінці реалізації індивідуальних і загальних заходів відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції (див., mutatis mutandis, згадані вище рішення у справах Broniowski проти Польщі (дружнє врегулювання), § 42, та Hutten-Czapska проти Польщі (дружнє врегулювання), § 42).
134. Ще одним з важливих завдань процедури пілотного рішення є забезпечення можливості якомога скорішого відшкодування на національному рівні шкоди, заподіяної великій кількості осіб внаслідок існування загальної проблеми, на яку Суд указав у пілотному рішенні; таким чином реалізується принцип субсидіарності, який лежить в основі системи Конвенції (див. рішення у справі Burdov проти Росії (№ 2), № 33509/04, §§ 127 і 142, ECHR 2009, і рішення у справі Greens та M.T. проти Сполученого Королівства, № 60041/08 і 60054/08, § 108, ECHR 2010 (витяги)). Відповідно, у пілотному рішенні Суд може постановити про відкладення проваджень у всіх справах, пов’язаних з існуванням однієї і тієї самої проблеми, до здійснення відповідних заходів державою-відповідачем.
135. Крім того, не можна виключати, що навіть до вжиття державою-відповідачем тих чи інших загальних заходів або адекватних загальних заходів при виконанні нею пілотного рішення по суті (стаття 46 Конвенції) Суд може ухвалити рішення про вилучення «пілотної» заяви з реєстру справ з огляду на дружнє врегулювання (підпункт «b» пункту 1 статті 37 і стаття 39) або про присудження справедливої сатисфакції заявникові (стаття 41) (див. згадані вище рішення у справах Broniowski проти Польщі (дружнє врегулювання), § 36, і Hutten-Czapska проти Польщі (дружнє врегулювання), § 34).
136. Проте, якщо держава-відповідач зволікатиме зі здійсненням загальних заходів, порушуючи відповідний розумний строк (див. згадане вище рішення у справі Broniowski проти Польщі (по суті), § 198), залишить проблему невирішеною та продовжуватиме порушувати Конвенцію, тоді Суд не матиме іншого вибору, ніж відновити розгляд всіх аналогічних заяв, які перебувають у нього на розгляді, і ухвалити щодо них рішення, щоб запустити таким чином процес його виконання під наглядом Комітету міністрів та забезпечити дотримання Конвенції на національному рівні (див., mutatis mutandis, ухвалу у справі E.G. та інші проти Польші, № 50425/99, § 28, ECHR 2008 (витяги)).
B. Оцінка Суду
137. Велика палата зауважує, що в основному рішенні, ухваленому у справі, яка розглядається, Суд вирішив застосувати процедуру пілотного рішення відповідно до статті 46 Конвенції та правила 61 Регламенту Суду та постановив, що протягом одного року з дати ухвалення цього рішення (тобто не пізніше 26 червня 2013 року) держава-відповідач має запровадити як загальний захід на національному рівні спеціальну програму компенсацій (див. пункт 7 вище, пункт 9 резолютивної частини і пункт 415 основного рішення Суду).
138. Велика палата зазначає, що Уряд-відповідач не спромігся запровадити на національному рівні спеціальну програму компенсацій до 26 червня 2013 року, тобто до закінчення однорічного строку, встановленого основним рішенням Суду. Водночас Уряд-відповідач не заперечував, що для забезпечення належного виконання рішення у справі Kurić та інші проти Словенії необхідно на національному рівні запровадити загальні заходи, які стосуються не лише одноосібних інтересів окремих заявників і мають здійснюватися також в інтересах інших «виключених» осіб, що можуть бути потенційними жертвами порушення (див. пункт 6 вище та пункти 29, 408, 409 і 412 основного рішення Суду).
139. У зв’язку з цим Велика палата належним чином ураховує той факт, що 25 липня 2013 року Уряд подав на розгляд Парламенту законопроект про запровадження спеціальної програми компенсацій. 21 листопада 2013 року цей законопроект зі змінами було прийнято як закон. Прийнятий закон був оприлюднений 3 грудня 2013 року в офіційному віснику і 18 грудня 2013 року набрав чинності. Застосовуватиметься він з 18 червня 2014 року (див. пункт 20 вище).
140. Цей закон передбачає виплату компенсацій, розмір яких визначатиметься на підставі фіксованої суми відшкодування за кожний місяць «виключення», а також можливість вимагати додаткової компенсації відповідно до загальних норм Зобов’язального кодексу (див. пункти 20-27 вище). За виняткових обставин справи, що розглядається, видається доцільним спрощений підхід до відшкодування шкоди, згідно з яким за моральну та матеріальну шкоду, заподіяну «виключеним» особам, їм має бути виплачена фіксована сума компенсації; саме такий підхід застосувала Велика палата при вирішенні питання про відшкодування матеріальної шкоди у цьому рішенні (див. пункти 106-109 вище) та моральної шкоди в основному рішенні Суду (див. пункт 425 основного рішення Суду).
141. Велика палата зауважує у зв’язку з цим, що з огляду на принцип субсидіарності та пов’язану з ним можливість діяти в межах поля розсуду суми компенсацій, присуджуваних на національному рівні іншим постраждалим особам у контексті загальних заходів відповідно до статті 46 Конвенції, визначає на свій розсуд держава-відповідач за умови, що ці суми не суперечать вимогам рішення Суду про вжиття таких заходів (див., mutatis mutandis, рішення у справі Verein gegen Tierfabriken Schweiz (VgT) проти Швейцарії (№ 2) [ВП], № 32772/02, § 88, ECHR 2009).
142. Згідно зі статтею 46 Конвенції саме Комітет міністрів повинен буде в рамках нагляду за виконанням основного рішення Суду оцінити загальні заходи, запровадженні Республікою Словенія, та реалізацію цих заходів. Суд неодноразово наголошував, що в контексті статті 46 Конвенції (якщо не йдеться про застосування пункту 4 статті 46 у редакції, чинній з дати набрання чинності Протоколом № 14) він не має компетенції перевіряти, чи виконала Договірна держава зобов’язання, покладені на неї одним з рішень Суду (див. згадане вище рішення у справі Hutten-Czapska проти Польщі (дружнє врегулювання), § 43; рішення у справі Akdivar та інші проти Туреччини (колишня стаття 50) від 1 квітня 1998 року, § 44, Reports of Judgments and Decisions 1998‑II; згадане вище рішення у справі Verein gegen Tierfabriken Schweiz (VgT) проти Швейцарії, §§ 83-90; та рішення у справі «Об’єднана македонська організація “Ілінден - ПІРІН” та інші проти Болгарії (№ 2)» (The United Macedonian Organisation Ilinden – PIRIN and Others v. Bulgaria (no. 2)), №№ 41561/07 і 20972/08, § 66, від 18 жовтня 2011 року).
143. Нарешті, стосовно отриманих Судом аналогічних заяв Велика палата наголосила, що, хоча на момент ухвалення основного рішення Суду лише кілька таких заяв, поданих «виключеними» особами, перебували на розгляді Суду, ймовірність надходження численних заяв у майбутньому у зв’язку з системними, структурними чи подібного роду порушеннями є також важливим чинником, який має враховуватися в контексті недопущення нагромадження повторюваних справ у реєстрі Суду, і постановила відкласти розгляд всіх аналогічних заяв до запровадження відповідних заходів, спрямованих на виправлення становища (див. пункт 9 вище і пункт 415 основного рішення Суду).
144. У зв’язку з цим Велика палата зазначає, що на розгляді Суду наразі перебуває близько шістдесяти п’яти справ, які надійшли від «виключених» осіб і в яких фігурують понад 1000 заявників. Отже, вкрай важливо забезпечити швидке виконання рішення у справі Kurić та інші проти Словенії (див., mutatis mutandis, згадане вище рішення у справі Greens та M.T. проти Сполученого Королівства, § 111).
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Постановляє:
a) що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна виплатити заявникам такі суми:
і) пану Kurić – EUR 29 400 (двадцять дев’ять тисяч чотириста євро) на відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми;
ii) пані Mezga – EUR 52 240 (п’ятдесят дві тисячі двісті сорок євро) на відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми;
ііі) пану Ristanović – EUR 30 000 (тридцять тисяч євро) на відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми;
iv) пану Berisha – EUR 72 770 (сімдесят дві тисячі сімсот сімдесят євро) на відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми;
v) пану Ademi – EUR 30 150 (тридцять тисяч сто п’ятдесят євро) на відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми;
vi) пану Minić – EUR 30 300 (тридцять тисяч триста євро) на відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми;
vii) пані Mezga, пану Ristanović, пану Ademi та пану Minić – у сукупності EUR 339,42 (триста тридцять дев’ять євро і сорок два центи), що мають бути розподілені як зазначено в пункті 124 вище, на відшкодування судових та інших витрат, понесених у зв’язку з вирішенням питань в адміністративному порядку в національних органах, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із заявників;
viii) всім заявникам разом – EUR 5 000 (п’ять тисяч євро) на відшкодування судових та інших витрат, понесених у зв’язку з провадженням у Суді, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з них;
b) що з часу закінчення згаданого вище тримісячного строку і до моменту розрахунку на зазначені вище суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку (чинної у цей період невиплати), до якої має бути додано три відсоткові пункти;
2. Відхиляє решту вимог заявників стосовно справедливої сатисфакції.
Учинено англійською та французькою мовами і повідомлено письмово 12 березня 2014 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Michael O’BoyleDean Spielmann
Заступник секретаряГолова
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2014.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад підготовлено на замовлення і за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-якої іншої бази даних, в якій Суд також надає доступ до нього. Копіювання тексту перекладу допускається в некомерційних цілях за умови наведення повної назви справи разом із вищенаведеним повідомленням про авторські права та посиланням на Цільовий фонд «Права людини». З питань використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2014.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2014.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy