ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «КУРІПКА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KURIPKA v. UKRAINE)
(Заява № 7918/07)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
10 листопада 2016 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Куріпка проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Андре Потоцький (André Potocki), Голова
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 18 жовтня 2016 року,
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 7918/07), яку 29 січня 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Ігор Володимирович Куріпка (далі – заявник).
2. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина.
3. 14 лютого 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1964 році. Наразі він відбуває покарання у виді позбавлення волі.
5. На час подій заявник мав попередні судимості у 1983 та 1989 роках. Він був звільнений з установи виконання покарань у жовтні 2002 року.
A. Кримінальне провадження щодо заявника
6. Після звільнення з установи виконання покарань заявник спільно проживав з Т.Б. у селі Благовіщенка Запорізької області. Сестра Т.Б. спільно проживала з Ш. у тому ж селі.
7. Увечері 24 квітня 2006 року Ш. відвідав Т.Б. і заявника. Між ним та заявником виник конфлікт, який переріс у бійку, яку Т.Б. намагалася зупинити. У певний момент заявник схопив ножа і вдарив Ш. у груди. Останнього доставили до лікарні, проте незабаром він помер.
8. Пізніше того вечора заявник був доставлений до відділу міліції, де його допитали у зв’язку з подією. Він заявив, що не знав, хто міг завдати ножове поранення потерпілому. Заявника не звільнили з-під варти і залишили у відділі міліції.
9. 25 квітня 2006 року о 02 год. 00 хв. заявник зізнався, що в нього була бійка з Ш. і що під час бійки він схопив ножа і двічі вдарив Ш. у груди та живіт.
10. 25 квітня 2006 року о 20 год. 00 хв. слідчий склав протокол затримання заявника. Згідно з протоколом заявник підозрювався у вчинені вбивства.
11. 26 квітня 2006 року заявнику вперше було дозволено проконсультуватися із захисником. У той день він був знову допитаний. Він пояснив, що вдарив Ш. ножем, падаючи від нанесеного ним удару. Удар ножем був ненавмисним. Пізніше у той же день у ході відтворення обстановки та обставин події заявник показав, як його вдарив Ш., і як він завдав йому смертельне ножове поранення.
12. 27 квітня 2006 року суд постановив взяти заявника під варту на час проведення досудового розслідування.
13. 28 квітня 2006 року заявника знов допитали. Перед допитом заявник підписав відмову від свого права мати захисника. Тоді він дав показання щодо події аналогічні тим, які він давав раніше.
14. 15 червня 2006 року заявнику було пред’явлено обвинувачення у вчиненні вбивстві за обтяжуючих обставин та він ще раз був допитаний у присутності свого захисника. Того дня він заявив, що діяв в межах самооборони, оскільки Ш. підійшов до нього зі скляною пляшкою.
15. 02 серпня 2006 року Апеляційний суд Запорізької області (далі – апеляційний суд) розпочав розгляд справи заявника. Під час судового засідання він заявив, що завдав смертельне ножове поранення Ш., який наблизився до нього зі скляною пляшкою, намагаючись захистити себе.
16. 08 серпня 2006 року суд визнав заявника винним у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин та засудив його до довічного позбавлення волі. Суд посилався на речові та документальні докази, показання, а також висновки експертиз, які були досліджені під час засідань. Суд посилався, зокрема, на зізнавальні показання заявника, надані 25 квітня 2006 року та пізніше. Його твердження, що він діяв у межах самооборони, було відхилене у зв’язку з необґрунтованістю.
17. Заявник та його захисник оскаржили вирок, стверджуючи, що він був необґрунтованим, та що його право мати захисника не було забезпечено належним чином.
18. 21 грудня 2006 року Верховний Суд України розглянув справу заявника та залишив вирок без змін. Проте, з огляду на його поведінку одразу після події, а саме його спроби надати потерпілому медичну допомогу, він зменшив строк покарання до п’ятнадцяти років позбавлення волі.
B. Листування заявника під час його перебування під вартою
19. Тричі у період з серпня до жовтня 2006 року апеляційний суд дозволяв заявнику побачення з родичами.
20. 16 серпня 2006 року заявник звернувся до апеляційного суду з клопотанням надати дозвіл на листування з його родичами. Його клопотання було зареєстроване канцелярією СІЗО під номером 2/к 517. Відповіді отримано не було.
21. 02 жовтня 2006 року заявник подав аналогічне клопотання, яке було зареєстроване канцелярією СІЗО під номером 2/к-579. Відповіді отримано не було.
22. 12 жовтня 2006 року у зв’язку з цим заявник подав скаргу прокурору, але відповіді не отримав.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Закон України «Про попереднє ув’язнення» від 30 липня 1993 року
23. Стаття 13 Закону передбачає, inter alia, що особа, взята під варту, може листуватися з родичами, іншими громадянами та юридичними особами з письмового дозволу органу, в провадженні якого знаходиться її справа.
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 ТА ПІДПУНКТУ «с» ПУНКТУ 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
24. Заявник скаржився, що він не мав доступу до захисника на початковому етапі провадження.
25. Суд вирішив розглянути скаргу за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:
«1. Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ... який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
...
(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
..»
A. Прийнятність
26. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
27. Заявник підтримав свою скаргу.
28. Уряд стверджував, що право заявника на юридичну допомогу не було порушено, оскільки він зізнався у вчиненні злочину як за відсутності, так і у присутності захисника. Щодо допиту 28 квітня 2008 року, то у той день заявник добровільно відмовився від свого права мати захисника. На думку Уряду, провадження було справедливим і порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції не було.
29. Суд повторює, що доступ до захисника має надаватись з першого допиту підозрюваного міліцією, за винятком випадків, коли за конкретних обставин кожної справи продемонстровано, що існують вагомі підстави для обмеження цього права. Навіть якщо вагомі підстави можуть у виняткових випадках виправдати відмову у доступі до захисника, таке обмеження, незалежно від його обґрунтування, не повинно невиправдано порушувати права обвинуваченого за статтею 6. Право на захист в принципі буде непоправно порушене, якщо зізнавальні показання, надані під час допиту міліцією без доступу до захисника, використовуватимуться з метою засудження. Відповідно, критерій оцінки сумісності обмеження доступу до захисника з правом на справедливий судовий розгляд складається з двох етапів. На першому етапі Суд має оцінити наявність вагомих підстав для обмеження. На другому етапі він повинен оцінити шкоду, завдану праву на захист, в результаті обмеження у відповідній справі (див. рішення у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) [GC], заяви № 50541/08, № 50571/08, № 50573/08 та № 40351/09, пункти 256 та 257, від 13 вересня 2016 року). Якщо немає вагомих підстав для обмеження доступу до юридичної допомоги, Суд повинен з особливою ретельністю оцінити його справедливість. Тягар доказування покладається на Уряд, який зобов’язаний переконливо пояснити чому, за виняткових та конкретних обставин справи, загальна справедливість судового розгляду не була непоправно порушена обмеженням доступу до юридичної допомоги (там само, пункт 265).
30. У цій справі заявник був доставлений до відділу міліції 24 квітня 2006 року. Після первинного допиту, під час якого він не визнав своєї вини, міліція не відпустила його та тримала його у відділі цілу ніч. Протокол затримання дійсно був складений значно пізніше, 25 квітня 2006 року о 20 год. 00 хв. Проте, абстрагуючись від зовнішніх ознак, Суд вважає, що за винятком підозри у вчиненні заявником вбивства Ш., не було жодних інших підстав утримувати його у відділі міліції цілу ніч. На момент подій, зокрема під час другого допиту міліцією 25 квітня 2006 року о 02 год. 00 хв., на якому були отримані зізнавальні показання, із заявником вже de facto поводились як з підозрюваним (див. рішення у справах «Сергій Афанасьєв проти України» (Sergey Afanasyev v. Ukraine),
заява № 48057/06, пункт 58, від 15 листопада 2012 року; «Євген Петренко проти України» (Yevgeniy Petrenko v. Ukraine),
заява № 55749/08, пункт 90, від 29 січня 2015 року, і, для порівняння, рішення у справі «Смолік проти України» (Smolik v. Ukraine),
заява № 11778/05, пункт 54, від 19 січня 2012 року).
31. Відповідно, згідно з наведеними принципами практики Суду заявник мав право на доступ до захисника під час допиту, на якому він зізнався у вчиненні злочину.
32. Постає питання, чи була відсутність захисника виправданою. З огляду на факти, Суд не вбачає жодних вагомих підстав для обмеження права заявника на захисника у той період.
33. Крім того, відсутність юридичної допомоги на початковому етапі слідства порушила права заявника на захист. При обґрунтуванні вини заявника суд першої інстанції прямо послався на його первинні зізнавальні показання від 25 квітня 2006 року. Верховний Суд України підтримав обґрунтування суду першої інстанції щодо цього і не вбачав жодних недоліків щодо прав заявника на захист на початковому етапі провадження.
34. Наведені міркування є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ
35. Заявник скаржився, що він не міг листуватися зі своїми родичами під час тримання його під вартою, оскільки не міг отримати відповідний дозвіл від органів влади. Він посилався на статтю 8 Конвенції, яка передбачає:
«1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».
A. Прийнятність
36. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
37. Заявник підтримав свою скаргу.
38. Уряд стверджував, що обмеження права заявника на листування ґрунтувалося на статті 13 Закону України «Про попереднє ув’язнення» та було сумісним зі статтею 8 Конвенції. З огляду на критерій пропорційності Уряд підкреслив, що, хоча заявнику не був наданий дозвіл на листування з його родичами, він мав три побачення з родичами протягом відповідного часу.
39. Суд зазначає, що у цій справі заявник не міг вести листування зі своїми родичами через засоби поштового зв’язку, оскільки незважаючи на його клопотання органи влади не надали йому відповідного дозволу згідно зі статтею 13 Закону України «Про попереднє ув’язнення». Отже, було втручання у право заявника на повагу до кореспонденції.
40. Раніше Суд розглядав аналогічну скаргу та встановив, що застосовне національне законодавство не визначало з достатньою чіткістю обсяг та спосіб здійснення дискреційних повноважень, наданих державним органам влади щодо надання ув’язненим дозволу на листування. Суд доходить висновку, що втручання не було здійснене «відповідно до закону» та порушувало статтю 8 Конвенції (див. рішення у справі «Довженко проти України» (Dovzhenko v. Ukraine), заява № 36650/03, пункти 77 – 79, від 12 січня 2012 року). Суд не вбачає підстав відійти від зазначеного висновку у цій справі.
41. Відповідно, було порушення статті 8 Конвенції.
III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
42. Заявник також скаржився на інші порушення його прав за Конвенцією.
43. Суд розглянув ці скарги та вважає, що у світлі всіх наявних в нього матеріалів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Відповідно, Суд відхиляє їх як явно необґрунтовані відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
44. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
45. Заявник вимагав 100 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
46. Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою.
47. У цій справі Суд встановив порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції. Проте він не може робити припущення щодо результату провадження у справі заявника (див. згадане рішення у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom), пункт 315). Суд зазначає, що національне законодавство передбачає можливість відновлення провадження у справі (див. рішення у справі «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 50 та 51, від 17 березня 2016 року). Крім того, Суд вважає, що у зв’язку з фактами, що стали підставою для встановлення порушення у цій справі, заявник мав зазнати болю та страждань. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 1 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
48. Заявник не подав вимог за цим пунктом. Тому Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
49. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятними скарги щодо порушення права заявника на доступ до захисника, а також його права на повагу до кореспонденції, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції;
3. Постановляє, що було порушення статті 8 Конвенції;
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1 000 (одну тисячу) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово
10 листопада 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мілан Блашко
(Milan Blaško)
Заступник Секретаря
Андре Потоцький
(André Potocki)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy