ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «КУЗНЕЦОВ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KUZNETSOV AND OTHERS v. UKRAINE)
(Заяви № 9988/16, № 41238/16 та № 44703/19)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
12 січня 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Кузнецов та інші проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström), Голова,
Ладо Чантурія (Lado Chanturia),
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяви (№ 9988/16, № 41238/16 та № 44703/19), які подали у різні дати, зазначені в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) троє громадян України, пан Сергій Вадимович Кузнецов, пан Олег Станіславович Підгайний та пан Олександр Вікторович Шепелєв (далі – заявники);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про скарги за статтею 8 Конвенції на звільнення заявників та за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість провадження щодо поновлення їх на посадах, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 08 грудня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1. Справа стосується звільнення заявників і тривалості провадження щодо поновлення їх на посадах за пунктом 1 статті 6 та статтею 8 Конвенції.
факти
2. Деталі щодо заявників наведені у Додатку. Заявників представляв пан Г.М. Авраменко, юрист, який практикує у м. Чернігів.
3. Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.
4. Факти справи можуть бути узагальнені таким чином.
5. Заявники були державними службовцями, яких звільнили з їхніх посад державної служби після прийняття Закону України «Про очищення влади» (далі – Закон «Про очищення влади»). Політичне та законодавче підґрунтя процесу люстрації в Україні узагальнено в рішенні у справі «Полях та інші проти України» (Polyakh and Others v. Ukraine), заява № 58812/15 та 4 інші заяви, пункти 6 – 15 та 60 – 103, від 17 жовтня 2019 року). Індивідуальні обставити заявників є такими.
Пан КУЗНеЦОВ (далі – ПЕРШИЙ ЗАЯВНИК)6. 29 жовтня 2014 року першого заявника звільнили з посади заступника начальника оперативного управління Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Чернігівській області.
7. У листопаді 2014 року він оскаржив своє звільнення до Чернігівського окружного адміністративного суду (далі – Чернігівський суд). 26 листопада 2014 року Чернігівський суд відкрив провадження.
8. 23 грудня 2014 року Чернігівський суд за клопотанням першого заявника зупинив провадження до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи щодо конституційності Закону України «Про очищення влади».
9. 20 січня 2020 року Чернігівський суд поновив провадження у справі першого заявника.
10. 07 травня 2020 року Чернігівський суд ухвалив рішення частково на користь першого заявника. У своєму рішенні суд посилався на різні міжнародні договори та документи, у тому числі Ради Європи (див. згадане рішення у справі «Полях та інші проти України» (Polyakh and Others v. Ukraine), пункти 104 – 109). Суд зауважив, що звільнення першого заявника становило втручання в його приватне життя. Суд вважав, що першого заявника було звільнено з посади виключно у зв’язку з його перебуванням на цій посаді і не було доведено вчинення ним будь-яких протиправних дій або його причетність іншим чином до узурпації влади Президентом Януковичем. Суд дійшов висновку, що звільнення першого заявника за загальним правилом без оцінки його особистої ситуації було протиправним і ухвалив поновити його на посаді. Першому заявнику було присуджено 416 359,80 українських гривень (далі – грн, еквівалент 12 461,05 євро) в якості відшкодування втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
11. 13 жовтня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд (далі – апеляційний суд) задовольнив апеляційну скаргу першого заявника та вніс зміни до рішення суду першої інстанції. Він підтримав висновки суду нижчої інстанції щодо протиправності звільнення першого заявника, посилаючись на практику Суду, зокрема на згадане рішення у справі «Полях та інші проти України» (Polyakh and Others v. Ukraine). Однак апеляційний суд вніс зміни до рішення суду першої інстанції, постановивши поновити першого заявника на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав, оскільки його початкової посади більше не існувало. Він також повторно обрахував і збільшив суму присудженого йому відшкодування до 969 910,76 грн (еквівалент 29 091,68 євро).
12. 25 лютого 2021 року першого заявника поновили на посаді заступника начальника оперативного управління Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області (правонаступника Міністерства доходів і зборів України).
13. 02 березня 2021 року він пішов на пенсію.
Пан ПІДГАЙНИЙ (далі – ДРУГИЙ ЗАЯВНИК)14. 23 жовтня 2014 року другого заявника звільнили з посади начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України.
15. 14 листопада 2014 року він оскаржив своє звільнення до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі – Київський суд).
16. 10 грудня 2014 року Київський суд зупинив провадження та звернувся до Верховного Суду України з проханням внести до Конституційного Суду України подання щодо отримання висновку про конституційність окремих положень Закону України «Про очищення влади».
17. 11 вересня 2019 року другий заявник звернувся до Київського суду з клопотанням про поновлення провадження у справі.
18. 12 вересня 2019 року провадження було поновлено.
19. 12 листопада 2019 року суд визнав протиправним звільнення другого заявника та поновив його на посаді. Обґрунтування суду було подібним до обґрунтування судового рішення у справі першого заявника (див. пункт 10). Другому заявнику було присуджено
1 977 797,24 грн (еквівалент 73 082,27 євро) в якості відшкодування втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
20. 03 лютого 2020 року апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції.
21. 15 жовтня 2020 року Касаційний адміністративний суд, який є частиною Верховного Суду, залишив рішення судів нижчих інстанцій без змін.
ПАН ШЕПЕЛЄВ (далі – ТРЕТІЙ ЗАЯВНИК)22. 28 жовтня 2014 року третього заявника звільнили з посади заступника начальника штабу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області.
23. 19 листопада 2014 року він оскаржив своє звільнення до Кіровоградського окружного адміністративного суду (далі – Кіровоградський суд).
24. 20 листопада 2014 року Кіровоградський суд відкрив провадження у справі третього заявника.
25. 16 червня 2015 року Кіровоградський суд розглянув клопотання третього заявника про звернення до Верховного Суду України з проханням внести до Конституційного Суду України подання щодо отримання висновку про конституційність окремих положень Закону України «Про очищення влади». Оскільки таке подання вже перебувало на розгляді Конституційного Суду України, Кіровоградський суд зупинив провадження до закінчення конституційного провадження.
26. 29 січня 2020 року провадження було поновлено за клопотанням третього заявника.
27. 09 червня 2020 року Кіровоградський суд визнав його звільнення протиправним і поновив на посаді. Обґрунтування суду було подібним до обґрунтування судового рішення у справі першого заявника (див. пункт 10). Суд також зазначив, що третій заявник не вимагав відшкодування втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а тому нічого не присудив. Суд вказав, що третій заявник міг висунути таку вимогу про відшкодування в окремому провадженні без обмеження будь-яким строком.
28. 22 червня 2020 року третього заявника поновили на посаді.
29. 10 липня 2020 року його звільнили за власним бажанням.
30. 01 жовтня 2020 року Третій апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції. Третій заявник не подавав касаційну скаргу.
ВІДПОВІДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА
31. Відповідна нормативно-правова база та практика наведені в згаданому рішенні у справі «Полях та інші проти України» (Polyakh and Others v. Ukraine), пункти 71 – 102).
ПРАВО
ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ32. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ33. Заявники скаржилися, що провадження стосовно поновлення їх на посадах тривало невиправдано довго усупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:
«Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ... який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...»
Прийнятність34. Суд зазначає, що ця скарга не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
Суть35. Заявники стверджували, що через зупинення провадження в їхніх справах, спричинене розглядом Закону України «Про очищення влади» Конституційним Судом України, їхні вимоги щодо поновлення на посадах розглядалися із серйозними затримками.
36. Уряд не подав жодних зауважень.
37. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися в контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади, а також важливість предмету спору для заявників (див. рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).
38. У керівній справі «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine), заява № 23853/02, від 30 листопада 2006 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
39. У цій справі провадження щодо поновлення заявників на посадах тривало майже шість років (додаткову інформацію див. у Додатку).
40. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів чи аргументів, здатних виправдати загальну тривалість проваджень на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
41. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ42. Заявники скаржилися, що їх було звільнено протиправно усупереч статті 8 Конвенції, яка передбачає:
«1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.»
Прийнятність
43. В оновленій фактологічній інформації стосовно закриття проваджень у справах заявників Уряд стверджував, що заявники більше не могли вважатися потерпілими, оскільки були поновлені на своїх посадах та їм було присуджено відшкодування.
44. Заявники повторили свою скаргу та зазначили, що національні суди встановили порушення їхніх прав за статтею 8 Конвенції.
45. Суд зазначає, що всі три заявники були поновлені на відповідних посадах і отримали відшкодування, яке вимагали. Заявники не обґрунтували у чому полягала суть їхньої скарги після цих подій. З огляду на зазначене Суд вважає, що ця скарга є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ46. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
Шкода47. Заявники вимагали такі суми в якості відшкодування матеріальної шкоди:
перший заявник – 438 386,35 українських гривень (далі – грн, еквівалент 13 081,79 євро), що становило індексацію суми, присудженої національним судом в якості відшкодування втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу, з урахуванням інфляції (див. пункт 10);
другий заявник – 633 304,93 грн (еквівалент 18 898,31 євро), що становило індексацію суми, присудженої національним судом в якості відшкодування втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу, з урахуванням інфляції (див. пункт 19);
третій заявник – 2 403 732,20 грн (еквівалент 71 729,22 євро), що становило втрачену заробітну плату за час вимушеного прогулу (див. пункт 27) та індексацію цієї суми з урахуванням інфляції.
48. Кожен заявник також вимагав 5 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
49. Уряд вважав суми, які вимагалися, необґрунтованими.
50. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою (див., inter alia, рішення у справі «Полях та інші проти України» (Polyakh and Others v. Ukraine), заява № 58812/15 та 4 інші заяви, пункт 333, від 17 жовтня 2019 року); а тому відхиляє цю вимогу. Проте у контексті висновків у цій справі Суд присуджує заявникам такі суми в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися: 2 000 євро першому заявнику; 600 євро другому заявнику та 2 000 євро третьому заявнику.
Судові та інші витрати51. Заявники також вимагали по 1 000 євро кожен в якості компенсації судових та інших витрат.
52. Уряд стверджував, що заявники не обґрунтували свої вимоги достатніми задокументованими доказами.
53. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Суд також зазначає, що згідно з Правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога справедливої сатисфакції має бути викладена за окремими пунктами і подана в письмовій формі разом з відповідними підтверджуючими документами або посвідками, без наявності яких Палата може відхилити вимогу повністю або частково (див. рішення у справі «Малік Бабаєв проти Азербайджану» (Malik Babayev v. Azerbaijan), заява № 30500/11, пункт 97, від 01 червня 2017 року). У цій справі заявники подали договори про надання правової допомоги, укладені на суму 30 000 грн (еквівалентно трохи більше 1 000 євро у всіх трьох справах), і підтвердження того, що захисник отримав ці суми. З огляду на наведені деталі та суми, вказані у договорах, Суд вважає, що суми компенсації судових та інших витрат мають бути сплачені у повному обсязі, тобто по 1 000 євро кожному заявнику.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Вирішує об’єднати заяви;Оголошує прийнятною скаргу на тривалість провадження за пунктом 1 статті 6 Конвенції, а решту скарг у заявах – неприйнятними;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;Постановляє, що:(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам такі суми та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) першому заявнику – 2 000 (дві тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) другому заявнику – 600 (шістсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(iii) третьому заявнику – 2 000 (дві тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(iv) кожному заявнику по 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам, в якості відшкодування судових та інших витрат;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 січня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
Голова
ДОДАТОК
Перелік справ:
№
Заява №
Назва справи
Подано
Заявник
Рік народження
Місце проживання
Громадянство
Початок провадження
Кінець провадження
Загальна тривалість
Інстанції
1.
9988/16
Кузнецов проти України
10.12.2015
Сергій Вадимович КУЗНЕЦОВ
1971
м. Чернігів
Україна
26.11.2014
13.10.2020
5 років, 10 місяців та 19 днів
2 інстанції
2.
41238/16
Підгайний проти України
07.07.2016
Олег Станіславович ПІДГАЙНИЙ
1965
м. Чернігів
Україна
14.11.2014
15.10.2020
5 років, 11 місяців та 2 дні
3 інстанції
3.
44703/19
Шепелєв
проти України
15.08.2019
Олександр Вікторович ШЕПЕЛЄВ
1971
м. Кропивницький
Україна
19.11.2014
01.10.2020
5 років, 10 місяців та 14 днів
2 інстанції