Справа „Лафарг проти Румунії”
(„Lafargue v. Romania”)
У рішенні, ухваленому 13 липня 2006 року у справі “Лафарг проти Румунії”, Суд постановив, щомало місце порушення ст. 8 Конвенції, яке виявилось у неспроможності компетентних органів Румунії вжити належних і достатніх заходів для забезпечення права заявника на побачення та на проживання зі своїм сином[1].
Відповідно до ст. 41 Конвенції Суд призначив сплатити заявнику 15000 євро як компенсацію моральної шкоди та 7400 євро на відшкодування судових витрат.Обставини справи
Заявник Гастон Лафарг є громадянином Франції, народився 1964 року і мешкає у м. Сен-Вінсент-де-Поль (Франція).
Заявник одружився з громадянкою Румунії п. П. У 1995 році у подружжя народився син П’єр Альберт. У 1997 році пара розлучилася. Місцевий суд у Румунії надав головну опіку над дитиною матері хлопчика. У грудні 1999 року суд постановив додаткове рішення, в якому надав заявнику право на проживання з сином упродовж одного тижня у період зимових свят та двох тижнів у літній період. Це рішення було підтримано апеляційним судом. Відтоді заявник намагається реалізувати надані йому права.
З метою домогтися виконання рішення від 1999 року п. Лафарг звертався до місцевої виконавчої служби. Він просив, аби судові виконавці офіційно викликали п. П. з дитиною. Однак кожного разу колишня дружина заявника або взагалі не з’являлася, або приходила сама, пояснюючи, що хлопчик відвідував дідуся і бабусю або знаходився у лікарні, чи взагалі відмовлявся бачитися з татом.
Заявник також кілька разів у супроводі судового виконавця навідувався до помешкання п. П. Однак побачитися зі сином йому таки не вдалося. Кожного разу матір хлопчика або не відчиняла йому двері, або дозволяла зайти тоді, коли П’єра Аьберта не було вдома.
Заявник чотири рази звертався до суду з метою змусити свою колишню дружину виконувати судове рішення стосовно опіки над сином. Однак троє з цих проваджень завершилися відмовою у розгляді справи з огляду на відсутність належних підстав для спору. Внаслідок розгляду четвертої заяви п. П. було зобов’язано сплатити штраф у розмірі 160 євро.
Заявник, зі свого боку, звернувся до французьких органів влади, відповідальних за застосування Гаазької конвенції про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей (від 25 жовтня 1980 року). На прохання цих органів Міністерство юстиції Румунії звернулося до внутрішнього суду із позовом про складання для заявника детального графіку його доступу до дитини. Наразі розгляд цієї справи ще не завершений. Однак у 2005 році суд склав для заявника графік відвідин дитини (кожної другої п’ятниці від четвертої години по обіді до вечора та кожної другої неділі зранку до п’ятої години після обіду).
Відтоді, як Уряд Румунії було повідомлено про прийняття Судом до розгляду заяви п. Лафарга, заявник нарешті зміг почати регулярно зустрічатися зі сином. Побачення відбувалися у присутності психолога.Зміст рішення Суду
Заявник скаржився на неспроможність румунських органів влади забезпечити швидке виконання судових рішень, відповідно до яких заявнику надавалось право регулярно бачитись з дитиною та проживати з нею у певний час. Пан Лафарг зазначав про порушення ст. 8 Конвенції.
Суд відзначив, що з травня 2000 року (з часу звернення рішення до виконання) на румунські компетентні органи був покладений обов’язок сприяти заявнику у доступі до дитини. Хоча судовий виконавець і супроводжував заявника кожного разу під час відвідин дитини, однак усі спроби батька побачитись з хлопчиком залишались безуспішними. Це траплялося здебільшого через поведінку матері дитини. Суд зауважив, що компетентні органи не вдалися до жодних інших заходів, спрямованих на забезпечення виконання рішення суду щодо спілкування заявника зі своїм сином. І лише на початку 2005 року побачення стали можливими.
Незважаючи на протидію своєї колишньої дружини, заявник активно намагався побачитися з дитиною. Багато разів він перетинав кордон між Францією та Румунією з надією зустріти хлопчика. І тільки після надходження до властей повідомлення від Суду для заявника було створено реальні умови бачити свого сина. Це були короткі зустрічі, організовані місцевою соціальною службою. Вони тривали упродовж п’яти місяців. Зрештою ці побачення припинилися, навіть попри позитивний висновок психолога щодо підвищення їх значення для взаємин між заявником та його сином. Хоча згадані побачення і не були достатньо ефективним способом здійснення прав, наданих заявнику судом, однак вони продемонстрували те, що у держави були достатні засоби, аби сприяти заявнику у здійсненні його можливостей щодо доступу до дитини.
Суд звернув увагу також і на те, що у відповідь на численні скарги заявника щодо порушення кримінальної справи проти його дружини п. П. було зобов’язано сплатити невеликий штраф. Це сталося аж після шести років її безупинних ухилянь від виконання рішення суду. До того ж, у матеріалах, наданих Урядом Суду, не конкретизується інформація про те, чи п. П. справді сплатила відповідний штраф.
Отож Суд дійшов висновку, що упродовж майже шести років румунські органи влади виявилися неспроможними вжити належних та достатніх заходів для забезпечення заявнику права на доступ та проживання зі сином. Таким чином, вони порушили право заявника на повагу до його сімейного життя. Тому Суд постановив, що мало місце порушення ст. 8 Конвенції.
[1] Рішення стане остаточним відповідно до вимог ч.2 ст. 44 Конвенції, оскільки воно може бути предметом перегляду. (Прим. перекладачів)
Full & Egal Universal Law Academy