© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015 рік. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду. Для подальшої інформації дивіться повні примітки щодо авторських прав у кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 186
Червень 2015 року
Lambert і Інші проти Франції [ВП] - 46043/14
Рішення від 5.6.2015 [ВП]
Стаття 2
Позитивні зобов’язання
Припинення штучних живлення і гідратації, що підтримують життя особи, яка перебуває у стані повної залежності: немає порушення
Стаття 34
Locus standi
Відсутність у близьких чоловіка, який перебуває у стані повної залежності, повноважень на те, щоб порушувати скарги від його імені
Факти – Заявниками є батьки, одноутробний брат і сестра Венсана Ламбера. Під час автокатастрофи у вересні 2008 року Венсан Ламбер отримав тяжкі черепно-мозкові травми, які спричинили параліч і повну неспроможність. Він отримує штучні гідратацію і живлення парентеральним шляхом. У вересні 2013 року лікар, відповідальний за Венсана Ламбера, розпочав колегіальне провадження, передбачене т.зв. законом Леонетті щодо прав хворих і закінчення життя. Він проконсультувався з шістьма лікарями, при цьому один з них був вибраний заявниками, зібрав дві сімейні ради у складі дружини, батьків і восьми братів і сестер Венсана Ламбера. За наслідками цих зборів дружина Венсана Ламбера і шестеро з восьми братів і сестер висловились за припинення штучного живлення і гідратації, як і п’ять із шести лікарів-консультантів, а заявники висловились проти. Лікар розмовляв також із Франсуа Ламбером, племінником Венсана Ламбера. 11 січня 2014 року лікар, відповідальний за Венсана Ламбера, оголосив своє рішення перервати штучні живлення і гідратацію пацієнта.
Державна Рада, до якої звернулись за процедурою термінового тимчасового заходу, вказала, що останнє повне обстеження було здійснене два з половиною роки тому і їй необхідна якнайповніша інформація, зокрема щодо стану здоров’я Венсана Ламбера. Державна Рада вирішила доручити проведення експертизи консиліуму у складі трьох лікарів з визнаною компетентністю у галузі неврології. Водночас Державна Рада, з огляду на обсяг і складність наукових, етичних і деонтологічних питань, що виникли під час розгляду справи, вирішила за необхідне запропонувати Національній медичній академії, Національному консультаційному комітету з питань етики і Національній раді спілки лікарів, а також панові Жану Леонетті надати у якості amicus curiae письмові загальні зауваження, які могли би дати необхідні вказівки щодо застосування понять нерозумної впертості і штучного підтримання життя. Експерти дев’ять разів оглядали Венсана Ламбера, провели низку обстежень, ознайомились з усіма матеріалами щодо історії хвороби і з усіма матеріалами судової справи, необхідними для проведення експертизи. 24 червня 2014 року Державна Рада постановила, що рішення про припинення штучного живлення і гідратації, ухвалене відповідальним лікарем 11 січня 2014 року, є законним.
Відповідно до правила 39 Регламенту, Суд вирішив призупинити виконання рішення Державної Ради на строк провадження у ньому. 4 листопада 2014 року палата Суду передала справу на розгляд Великої Палати.
Заявники зокрема стверджують, що припинення штучного живлення і гідратації Венсана Ламбера суперечитиме зобов’язанням держави за статтею 2.
Право – a) Прийнятність
i. Щодо здатності діяти від імені і в інтересах Венсана Ламбера
α) Щодо заявників – Огляд юриспруденції підводить до двох основних критеріїв: ризик того, що права безпосереднього потерпілого будуть позбавлені ефективного захисту, і відсутність конфлікту інтересів між потерпілим і заявником. Суд, по-перше, не виявив жодного ризику того, що права Венсана Ламбера будуть позбавлені ефективного захисту. Дійсно, заявники у якості близьких Венсана Ламбера можуть посилатись в Суді від власного імені на захищене статтею 2 право на життя. Застосовуючи другий критерій, Суд нагадав, що одним із вирішальних аспектів внутрішнього провадження було якраз встановлення бажань Венсана Ламбера. За таких обставин не є доведеним, що існує подібність інтересів між висловленим заявниками і тим, чого бажав би Венсан Ламбер. Тому заявники не мають повноважень порушувати від імені і замість Венсана Ламбера висловлені ними скарги, засновані на статті 2.
β) Стосовно Рашель Ламбер (дружина Венсана Ламбера) – Жодне положення Конвенції не дозволяє третім особам представляти іншу особу під час провадження. Водночас, відповідно до правила 44 § 3 a) Регламенту, третьою особою може бути будь-яка зацікавлена особа «окрім заявника.» За таких обставин прохання Рашель Ламбер має бути залишене без задоволення.
ii. Щодо статусу заявників як потерпілих – Близькі родичі особи, відносно якої стверджується, що її смерть породжує відповідальність держави, можуть вважатись потерпілими від порушення статті 2 Конвенції. Незважаючи на те, що на цей час Венсан Ламбер живий, очевидно, що коли штучні живлення і гідратація будуть припинені, його смерть настане невдовзі. Тому попри те, що йдеться про потенційне або можливе порушення заявники у якості близьких Венсана Ламбера можуть посилатись на статтю 2.
b) Щодо суті – Стаття 2 : Як заявники, так і Уряд розрізняють умисно завдану смерть і медичне утримання і підкреслюють важливість цієї відмінності. В контексті французького законодавства, яке забороняє умисно заподіювати смерть і тільки за певних точно визначених обставин дозволяє припинити або не застосовувати лікування, яке штучно підтримує життя, Суд вирішив, що дана справа не торкається негативних зобов’язань держави у розумінні згаданої статті 2 і вивчатиме скарги заявників виключно з огляду на позитивні зобов’язання держави.
Суд врахував під час розгляду даної справи елементи: існування у внутрішньому праві і практиці правової бази, відповідної до вимог статті 2, врахування бажань, попередньо висловлених заявником і його близькими, а також думка інших членів медичного персоналу і можливість судового оскарження у випадку сумніву щодо ухвалення найкращого рішення в інтересах пацієнта. Він врахував також критерії, запропоновані «Вказівками щодо ухвалення рішень стосовно медичного лікування осіб, що знаходяться присмерті» Ради Європи.
Поміж державами-членами Ради Європи немає консенсусу щодо дозволу на припинення лікування, яке штучно підтримує життя, попри те, що більшість держав, схоже, дозволяють це. Хоча формальності, що супроводжують припинення лікування, є різними у різних державах, проте існує консенсус щодо визначальної ролі волевиявлення пацієнта в ухваленні рішення, яким би не був спосіб його висловлення. Тому державам слід надати можливість розсуду не лише щодо дозволу або заборони на припинення лікування, яке штучно підтримує життя, і супутніх формальностей, але й стосовно способу врівноваження між захистом права на життя пацієнта і правом на повагу до його приватного життя і особистої автономності.
i. Правова база – Положення закону Леонетті, розтлумачені Державною Радою, становлять достатньо чітку правову базу у розумінні статті 2 Конвенції, щоб у точний спосіб регламентувати рішення лікаря у такій ситуації, як у даній справі, визначивши поняття «лікування, яке може бути припинене або обмежене» і «нерозумної впертості» і передбачивши критерії, котрі мають бути взяті до уваги у рамках процесу ухвалення рішення. Тому держава запровадила правову базу, здатну забезпечити захист життя пацієнтів.
ii. Процес ухвалення рішення – Хоча у французькому праві дане провадження називається «колегіальним» і має численні стадії консультування (з медичним колективом, принаймні з одним стороннім лікарем, з довіреною особою, родиною і близькими), тільки відповідальний за пацієнта лікар має сам постановити рішення. Волевиявлення пацієнта має бути враховане. Саме рішення має бути мотивоване і заноситься до історії хвороби.
У даній справі колегіальне провадження тривало з вересня 2013 року до січня 2014 року і на всіх етапах його здійснення перевищувало передбачені законом вимоги. Рішення лікаря обсягом у тринадцять сторінок було мотивованим. Державна Рада дійшла висновку, що у ньому не було жодних порушень.
На цей час французьке право передбачає консультування з родиною (а не її участь в ухваленні рішення), але не передбачає проведення мирового посередництва у випадку незгоди між її членами. Воно не передбачає також порядок, у якому слід брати до уваги думки членів родини, на противагу тому, що передбачено у деяких інших державах. За відсутності консенсусу у цьому питанні організація процесу ухвалення рішення, включно із визначенням особи, яка ухвалює остаточне рішення припинити лікування, і умови ухвалення рішення належать до можливості розсуду держави. У даній справі процедура була проведена тривало і сумлінно, перевищуючи передбачені законом вимоги, і вважає, що хоча заявники і не згодні з її результатом, це провадження відповідало вимогам, що випливають зі статті 2 Конвенції.
iii. Судове оскарження – Державна Рада розглянула справу на пленарному засіданні, що не є типовим для термінового провадження. У рішенні від 24 червня 2014 року Державна Рада перш за все розглянула сумісність відповідних положень Кодексу охорони здоров’я зі статтями 2, 8, 6 і 7 Конвенції, потім відповідність рішення відповідального лікаря до положень закону. Вона перевірила належність проведення колегіального провадження і дотримання передбачених законом засадових умов, які вона знайшла, зокрема з огляду на висновки експертного звіту, дотриманими. Державна Рада також підкреслила, що із висновків експертів слідує, що клінічний стан Венсана Ламбера відповідає хронічному вегетативному стану, що він зазнав тяжких і широких ушкоджень, тяжкість котрих, як і строк у п’ять з половиною років, що сплинув від моменту нещасного випадку, дають підстави вважати їх незворотніми і з «несприятливим клінічним прогнозом». Державна Рада вирішила, що ці висновки підтверджують правильність висновків відповідального лікаря. Державна Рада, підкресливши «особливу вагу», якої лікар має надати волевиявленню пацієнта, спробувала встановити, яким було бажання Венсана Ламбера. Оскільки він не склав попередніх розпоряджень і не призначив довіреної особи, то Державна Рада взяла до уваги свідчення його дружини, Рашель Ламбер. Вона показала, що вона і її чоловік, обоє медичні помічники, часто обговорювали професійний досвід щодо пацієнтів у реанімації або щодо осіб з багатопрофільною інвалідністю, і що за таких нагод пан Ламбер чітко і неодноразово висловлював бажання проти штучного підтримання життя у випадку, якщо він опиниться у стані тяжкої неповносправності. Державна Рада вирішила, що ці висловлювання, зміст котрих підтвердив брат Венсана Ламбера, були точно датовані і переказані Рашель Ламбер. Державна Рада також врахувала, що більшість інших братів і сестер Венсана Ламбера вказали, що такі розмови відповідають особистості, досвіду і переконанням їхнього брата, і зазначила, що заявники не стверджують про те, що він казав зворотнє. Державна Рада зрештою відзначила, що передбачена законом родинна нарада мала місце.
Саме пацієнт, навіть у стані, коли не може висловити свою волю, є тим, чия згода має бути осердям процесу з ухвалення рішення, у якому є головним суб’єктом і учасником. У «Вказівках щодо ухвалення рішень стосовно медичного лікування осіб, що знаходяться присмерті» Ради Європи вказано, що пацієнта залучають до процесу ухвалення рішення за допомогою бажання, яке він міг попередньо висловити усно одному з членів родини або одному з близьких. Суд також зазначає, що відповідно до наданої інформації з порівняльного права, у деяких державах, за відсутності попереднього розпорядження або «біологічного заповіту», презюмоване волевиявлення пацієнта встановлюється за допомогою різних засобів (заяви законного представника, родини, інші свідчення щодо особистості пацієнта, його переконання тощо).
За таких обставин Державна Рада на підставі отриманих доказів встановила, що вони є достатньо точними для того, щоб визначити бажання Венсана Ламбера щодо припинення або продовження лікування.
iv. Остаточні висновки – Суд визнав відповідними до вимог статті 2 як передбачену внутрішнім правом законодавчу базу, витлумачену Державною Радою, так і процес ухвалення рішення, який у даній справі було проведено з належною сумлінністю. Водночас стосовно порушених заявниками судових проваджень Суд зробив висновок, що дана справа було предметом поглибленого розгляду, під час якого були висловлені усі точки зору і всі складові були ретельно зважені, беручи до уваги як детальну медичну експертизу, так і загальні зауваження найвищих медичних і етичних організацій.
Тому що внутрішні державні органи, беручи до уваги надану їм у даній справі можливість розсуду, дотримались своїх позитивних зобов’язань за статтею 2 Конвенції.
Висновок: немає порушення (дванадцять голосів проти п’яти).
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це резюме, підготовлене Секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Посилання на Інформаційні повідомлення з юриспруденції
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015 рік.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська і французька. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду, і Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити із бази даних юриспруденції Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-якої іншої бази даних, котрим Суд передав його. Його можна відтворювати з некомерційною метою, за умови цитування повної назви справи, наведеної примітки щодо авторських прав і посилання на Фундацію з прав людини. Якщо є намір використати будь-яку частину перекладу з комерційною метою, звертайтесь, будь ласка, за адресою publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@
Full & Egal Universal Law Academy