ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ЛЕОНТЬЄВ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF LEONTYEV AND OTHERS v. UKRAINE)
(Заява № 23249/14)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
05 жовтня 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Леонтьєв та інші проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni), Голова,
Ладо Чантурія (Lado Chanturia),
Марія Елосегі (María Elósegui), судді,
та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 14 вересня 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою, поданою 19 березня 2014 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
ФАКТИ
3. Перелік заявників та відповідні деталі щодо заяви наведені у таблиці в додатку.
ПРАВО СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 Конвенції
4. Заявники скаржилися на необґрунтованість або недостатню вмотивованість судового рішення. Вони посилалися, прямо чи по суті, на пункт 1 статті 6 Конвенції.
5. Суд нагадує, що відповідно до його тривалої та усталеної практики він не має діяти як суд четвертої інстанції, а тому не ставитиме під сумнів рішення національних судів за пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо тільки їхні висновки не вважаються свавільними або явно необґрунтованими (див. рішення у справі «Бочан проти України (№ 2)» [ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2)) [GC], заява № 22251/08, пункт 61, ЄСПЛ 2015 з подальшими посиланнями).
6. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов’язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов’язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, пункт 29, Серія A № 303‑A та «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (García Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999‑I). Ці принципи застосовувалися у низці справ проти України (див., наприклад, рішення у справах «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42 – 47, від 15 листопада 2007 року, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року).
7. Розглядаючи факти цієї справи у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що національні суди не виконали свого обов’язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули відповідні та важливі аргументи, висунуті заявниками. Конкретні процесуальні недоліки вказані у таблиці в додатку, і вони дають підстави Суду дійти висновку, що заявники були позбавлені свого права на вмотивоване судове рішення.
8. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
9. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
10. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), пункт 29) Суд вважає за доцільне присудити суму, зазначену у таблиці в додатку.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНООголошує заяву прийнятною;Постановляє, що ця заява свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з необґрунтованістю або недостатньою вмотивованістю судового рішення;Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суму, зазначену в таблиці у додатку; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 05 жовтня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina)
в.о. заступника Секретаря
Карло Ранцоні
(Carlo Ranzoni)
Голова
ДОДАТОК
Заява зі скаргами за пунктом 1 статті 6 Конвенції
(необґрунтованість або недостатня вмотивованість судового рішення)
№ заяви
Дата подання
П.І.Б. заявника
Рік народження
Предмет провадження на національному рівні
Ключові аргументи, які не були розглянуті судом
Остаточне рішення на національному рівні
Дата
Назва суду
Сума, присуджена в якості відшкодування моральної шкоди кожному заявнику
(в євро)[1]
23249/14
19.03.2014
(3 заявників)
Ігор Миколайович ЛЕОНТЬЄВ
1971
В’ячеслав Михайлович КУЧМЕНКО
1965
Олена Олексіївна КУЗМІНОВА
1977
Третя особа, Д., звернулася до суду з позовом проти підприємства-забудовника, який побудував будинок, у якому заявники володіють квартирами. Д. стверджував, що, хоча згідно з договором із забудовником він інвестував кошти для придбання нежитлового приміщення на одинадцятому поверсі будинку, забудовник відмовився надати йому певні документи, необхідні для реєстрації його права власності на приміщення. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги і визнав Д. власником приміщення. Перший заявник, який не був поінформований про провадження у суді, але дізнався про його рішення, звернувся з апеляційною скаргою, стверджуючи, що суд першої інстанції розглянув питання, яке стосувалося його прав. Він стверджував, що: (i) відповідне приміщення насправді не було окремим приміщенням, а радше місцем загального користування будинку і, як таке, було спільною сумісною власністю всіх власників квартир у будинку; та (ii) договір між Д. і забудовником був нікчемним, і йому насправді не були потрібні які-небудь документи від забудовника, які останній був би зобов’язаний видати. До апеляційної скарги приєдналися другий та третя заявники. 03.04.2013 Апеляційний суд міста Києва скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що (i) Д. не обґрунтував свої позовні вимоги до забудовника стосовно надання документів; (ii) суд також вважав правомірним втручання заявників у провадження як співвласників нежитлових приміщень загального користування у будинку.
Вищий спеціалізований суд задовольнив касаційну скаргу Д., скасував рішення апеляційного суду та залишив без змін рішення суду першої інстанції. Вищий спеціалізований суд не погодився з висновками апеляційного суду щодо неналежного обґрунтування вимог (i), але не прокоментував його висновок (ii).
Вищий спеціалізований суд не прокоментував вирішальні висновки апеляційного суду та основні аргументи заявників щодо статусу приміщень як місць загального користування будинку та наявності у заявників права спільної сумісної власності на них.
09.10.2013,
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
1 500
[1] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.
Full & Egal Universal Law Academy