© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 165
Липень 2013
M.A. проти Кіпру - 41872/10
Рішення 23.7.2013 [Секція IV]
Стаття 5
Стаття 5-1
Позбавлення свободи
Перевезення і утримання у відділку поліції групи іммігрантів з метою встановлення і депортації нелегальних резидентів: порушення
Стаття 13
Ефективний засіб
Відсутність засобу з автоматичною призупиняючою дією проти наказу про депортацію: порушення
Стаття 4 Протоколу No. 4
Заборона колективного вислання іноземців
Індивідуальні накази про депортацію, сформульовані однаковими реченнями і видані відносно групи іммігрантів після завершення провадження щодо надання притулку відносно кожного з них: немає порушення
Факти – Заявник, громадянин Сирії курдського походження, втік із Сирії у 2005 році і зробив невдалу спробу клопотання про притулок на Кіпрі. Його справа була поновлена службою, відповідальною за надання притулку, у 2008 році, оскільки було отримано нову інформацію. У 2010 році, коли ще тривало поновлене провадження, заявник приєднався до постійної акції протесту, спрямованої проти урядової політики надання притулку. Влада вирішила видворити протестувальників, посилаючись на антисанітарні умови, незаконне використання електроенергії і скарги від представників громадськості. Одного раннього ранку у червні 2010 року 250 працівників поліції оточили табір, відвели протестувальників до автобусів, які чекали на них, і відвезли їх до штабу поліції з метою встановити їхній імміграційний статус. Тим, хто виявився біженцями або bona fide шукачами притулку, дозволили піти. Ті, чия присутність у країні виявилась нелегальною, були взяті під варту з метою депортації. 22 протестувальників було депортовано того ж дня, а 44 інших, включно із заявником, було обвинувачено у нелегальному перебуванні і перевезено до місць затримання на Кіпрі. Заявника визнали таким, хто незаконно перебуває у Республіці, проти нього було видано накази про депортацію і взяття під варту, незважаючи на те, що тривало провадження щодо отримання притулку. Наступного дня заявник і 43 інші особи курдського походження подали до Європейського Суду прохання про застосування тимчасового заходу відповідно до правила 39. Суд вказав кіпрському уряду, що вони не повинні бути депортовані, доки Суд не матиме можливості отримати і розглянути усі документи, які стосуються їхніх скарг. У серпні 2010 року міністр внутрішніх справ оголосив заявника незаконним іммігрантом з підстав громадського порядку, спираючись на твердження, що він отримував гроші від заможних курдських іммігрантів у обмін на дозволи на проживання і роботу на Кіпрі. На цій підставі було видано нові накази про депортацію і взяття під варту, а попередні скасовано. Тимчасовий захід відповідно до правила 39 відносно заявника було вивчено Європейським Судом у вересні 2010 року і продовжено. Заявник розпочав у національних судах провадження habeas corpus, скаржачись на утримання під вартою. Зрештою у 2012 році його апеляцію до Верховного суду було залишено без задоволення, оскільки тим часом, у травні 2011 року, його звільнили після надання статусу біженця.
Право – статті 2 і 3: Заявнику надали статус біженця, і він більше не зазнавав ризику депортації до Сирії і тому не міг стверджувати, що є потерпілим від порушення прав, гарантованих цими статтями.
Висновок: неприйнятність (несумісність ratione personae).
Стаття 13 в сукупності зі статтями 2 і 3: Скарги заявника за статтями 2 і 3 були обґрунтованими, тому він міг спиратись на статтю 13. Хоча рішення про надання йому статус біженця усунуло ризик того, що його буде депортовано, це не визнало і не надало йому відшкодування за його скаргою, що процедура судового нагляду була неефективною. Тому він досі міг стверджувати, що є “потерпілим” стосовно цієї скарги.
Якщо скарга передбачає, що вислання заявника може створити для нього реальний ризик поводження всупереч статтям 2 або 3, ефективний засіб має бути таким, який би запобіг виконанню заходів, котрі суперечать Конвенції, і наслідки яких були потенційно незворотними; це вимагало безпосереднього розгляду національною владою, особливо швидкої реакції і автоматичної призупиняючої дії. На той час, коли було видано накази про депортацію і взяття під варту, справа заявника розглядалась службою, відповідальною за надання притулку, а таке провадження, відповідно до внутрішнього права, мало призупиняючу дію. Тому заявник законно перебував на Кіпрі і не мав бути підданий депортації. Проте, наказ про депортацію залишався чинним протягом кількох місяців, доки тривало провадження щодо отримання притулку, і його не було депортовано до Сирії виключно завдяки застосуванню правила 39. Як визнав Уряд, така ситуація склалась внаслідок помилки з боку державних органів. Для виправлення цієї помилка не існувало жодного ефективного судового засобу. Окрім того, не існувало ефективних гарантій для захисту заявника від помилкової депортації. Зокрема, звернення до Верховного суду для анулювання наказу про депортацію не мало автоматичної призупиняючої дії. Щодо тверджень Уряду, що згаданий засіб був призупиняючим “на практиці”, то вимоги статті 13 і інші положення Конвенції є гарантіями, а не просто заявами про намір або практичними пристосуваннями. Загалом, заявник не мав ефективного засобу щодо своїх скарг за статтями 2 і 3.
Висновок: порушення (одноголосно).
(див. у зв’язку з цим Gebremedhin [Gaberamadhien] проти Франції, 25389/05, 26 квітня 2007 року, Інформаційне повідомлення 96; і De Souza Ribeiro проти Франції [ВП], 22689/07, 13 грудня 2012 року, Інформаційне повідомлення 158)
Стаття 5 § 1: Для оцінки законності затримання заявника Суд визначив три окремі стадії.
По-перше, щодо перевезення до штабу поліції, протестувальники не мали іншого вибору, як сісти на автобуси і залишатись у штабі. З огляду на суперечливий характер, обсяг і мету поліцейської операції, включно з фактом, що вона були проведена раннім ранком, то de facto було позбавлення свободи. Щодо правової підстави для такого позбавлення свободи, то Уряд посилався на законні повноваження і обов’язки поліції арештовувати, охороняти порядок на громадських дорогах і регулювати рух. Проте, Уряд не стверджував, що під час арешту заявника було застосовано одне з таких повноважень. Зрозуміло, що метою операції було також ідентифікувати протестувальників, які нелегально перебували в країні, з метою депортувати їх. Влада вирішила, що було б неможливо здійснити ефективну перевірку на місці без провокування насильницького спротиву, і тому протестувальників відвезли до штабу поліції. Суд бере до уваги складну ситуацію, у якій опинилась влада Кіпру, але це не може виправдати застосування засобів, які спричиняють позбавлення свободи без жодної чіткої правової підстави. Позбавлення заявника свободи протягом згаданого строку суперечило, таким чином, статті 5 § 1.
По-друге, взяття заявника під варту на підставі наказів про депортацію і взяття під варту, виданих у червні 2010 року, було протиправним, оскільки ці накази були видані помилково, в той час як він мав статус законного резидента, оскільки повторне провадження щодо його клопотання про притулок ще тривало.
Зрештою, встановлена законом процедура не була застосована щодо утримання заявника під вартою від серпня 2010 року і до його звільнення у травні 2011 року, оскільки йому не повідомили відповідно до внутрішнього законодавства про нові накази про депортацію і взяття під варту.
Загалом, увесь строк перебування заявника під вартою від червня 2010 року до травня 2011 року суперечило статті 5 § 1.
Висновок: порушення (одноголосно).
(див. Austin і Інші проти Сполученого Королівства [ВП], 39692/09, 40713/09 і 41008/09, 15 березня 2012 року, Інформаційне повідомлення 150; і Medvedyev і Інші проти Франції [ВП], 3394/03, 29 березня 2010 року, Інформаційне повідомлення 128).
Стаття 4 Протоколу №4: Щодо усіх зацікавлених осіб був здійснений індивідуальний розгляд особистих обставин. Зокрема, їхні клопотання про отримання притулку вивчались індивідуально протягом більше ніж п’яти років. Ті, хто подавали апеляцію, мали індивідуальний розгляд і відхилення апеляцій. Органи, відповідальні за надання притулку, розіслали відповідним особам окремі листи, у яких повідомлялось про належні рішення. Державні органи здійснили перевірку обставин щодо кожної особи перед тим, як видати накази, і щодо кожної особи видавались окремі накази про депортацію і взяття під варту. Також було підготовлено індивідуальні листи, у яких затриманих осіб повідомляли про рішення державних органів взяти їх під варту і депортувати. Той факт, що протестувальники, включно із заявником, були разом привезені до штабу поліції, що деякі були депортовані групами, або що накази про депортацію і листи були сформульовані однаковими реченнями і тому точно не посилались на рішення щодо притулку, ще сам по собі не свідчить про колективний захід у тому розумінні, якого йому надає юриспруденція Суду. Хоча було зроблено помилку щодо статусу деяких осіб, включно із заявником, цей факт, хоч і сумний, не може вважатись таким, що доводить існування колективного вислання.
Висновок: немає порушення (одноголосно).
(див. також Čonka проти Бельгії, 51564/99, 5 лютого 2002 року, Інформаційне повідомлення 39)
Суд також встановив відсутність порушення статті 5 § 2 і порушення статті 5 § 4 (швидкість розгляду).
Стаття 41: 10000 євро щодо моральної шкоди.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy