© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2016. Цей переклад було замовлено за підтримки Трастового фонду з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Переклад не є обов’язковим для Суду. Для додаткової інформації дивіться повний текст копірайту наприкінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2016. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2016. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень практики Суду № 185
Травень 2015 року
Мейджі та інші проти Сполученого Королівства – заяви №№26289/12, 29062/12 та 29891/12
Рішення від 12.5.2015 [Секція IV]
Стаття 5
Пункт 3 статті 5
Негайно постати перед суддею або іншою посадовою особою
Неможливість для судді розглянути питання умовного звільнення на ранніх стадіях тримання під вартою: відсутнє порушення
Факти – Заявники були арештовані за підозрою в участі у вбивстві офіцера поліції. 48 годин після цього вони були допроваджені до судді окружного суду, який перевірив законність їх затримання та дозволив продовження тримання під вартою ще на 5 днів (для додаткових допитів та проведення експертиз). Пізніше, їх досудове тримання під вартою було продовжено далі. Заявники були врешті-решт звільнені без пред’явлення їм обвинувачення після 12 днів.
Відповідно до Додатку 8 до Акта Північної Ірландії про тероризм 2000 року, затриманий міг триматися під вартою до 28 днів без пред’явлення обвинувачення. Законність такого затримання повинна була перевірятися компетентним суддею упродовж 48 годин та кожні 7 днів після того. Хоча цей суддя мав право звільнити особу, якщо її арешт або тримання під вартою на ранніх стадіях було незаконним, суддя не мав права звільнити під заставу.
Право – Пункт 3 статті 5: Пункт 3 статті 5 структурно стосується двох окремих питань: ранніх стадій після арешту, коли особа потрапляє під владу держави, та період до початку судового розгляду в кримінальному суді, під час якого особа може триматися під вартою або бути звільнена під умову чи без. Ці дві складові надають різні права та не є очевидно пов’язані логічно чи в часі.
Стосовно першої частини, практика Суду встановлює, що повинен існувати захист, через судовий контроль, особи, яка була заарештована або затримана “за розумною підозрою у вчиненні [кримінального] правопорушення”, тобто навіть до того, як могло бути пред’явлено будь-яке кримінальне обвинувачення. Такий судовий контроль повинен бути негайним, автоматичним (іншими словами, не залежати від клопотання затриманого) та здійснюватися незалежним суддею чи іншою посадовою особою, яка має право видати наказ про звільнення, заслухавши особу та розглянувши законність та обґрунтування арешту і тримання під вартою.
Суд визнав, що ці умови були виконані у справі заявників, та розглянув далі питання того, чи повинна була існувати можливість умовного звільнення під час строку тримання заявників під вартою. Суд відзначив, що хоча заявники двічі поставали перед суддею окружного суду під час перебування під вартою в поліції, вони жодного разу не постали перед суддею, який мав би повноваження видати наказ про умовне звільнення. Суд, проте, встановив, що заявники були затримані на відносно короткий період (12 днів) і тому весь цей час знаходилися на “ранніх стадіях” позбавлення свободи, коли їх тримання під вартою могло обґрунтовуватися існуванням розумної підозри вчинення ними кримінального правопорушення. Ніщо в практиці Суду за пунктом 3 статті 5 не вказувало на необхідність розгляду також питання про їх умовне звільнення у цей період.
У будь-якому разі, існувала низка гарантій для захисту заявників від свавільного затримання: суддя міг продовжити затримання максимум лише на сім днів, а загальний строк не міг перевищувати двадцяти восьми днів; перед тим як дозволити продовження строку, суддя повинен був перевірити, щоб існували розумні підстави вважати, що подальше затримання було необхідним і що розслідування здійснювалося старанно та без зволікань; крім того, суддя також повинен був перевірити, щоб арешт був законним, та розглянути підстави для арешту по суті; перший заявник надав свідчення під присягою під час першого розгляду і доводи обох заявників були заслухані під час наступного розгляду; нарешті, заявники мали можливість оскаржити продовження їх затримання в судовому порядку.
У світлі цих чинників, відсутність можливості умовного звільнення під час строку позбавлення свободи заявників не становила собою проблему за пунктом 3 статті 5.
Висновок: відсутнє порушення (одноголосно).
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад рішення, підготовлений секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Для переходу до інформаційних бюлетенів практики Суду натисніть тут.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2016
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Трастового фонду з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Переклад не є обов’язковим для Суду, також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Він може бути завантажений з бази даних рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () чи будь-якої іншої бази даних, з якою Суд поділився цим перекладом. Переклад може бути відтворено у некомерційних цілях за умови цитування в повному обсязі назви справи, а також зазначення наведеного вище копірайту та згадки про Трастовий фонд з прав людини. Якщо планується використати будь-яку частину цього перекладу в комерційних цілях, прохання звернутися за адресою publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2016
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2016
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante: publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy