Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.
This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.
Інформаційний бюлетень з практики Суду 224
Грудень 2018
Magyar Jeti Zrt проти Угорщини - 11257/16
Рішення від 4.12.2018 [секція IV]
Стаття 10
Стаття 10-1
Свобода вираження поглядів
Інформаційний інтернет-портал визнаний винним за розміщення гіпер-посилання, що спрямовує до дифамаційного контенту: порушення
Факти – Компанія-заявник керувала популярним інтернет-порталом новин в Угорщині. Після інциденту, коли футбольні вболівальники, перебуваючи під впливом наркотичних речовин, викрикували расистські гасла і висловлювали погрози учням школи, у якій учні були переважно ромами, лідер місцевого органу самоврядування ромської меншини дав інтерв’ю ЗМІ, зосереджуючись на ромських питаннях. Описуючи ці події, лідер заявив, зокрема, що футбольні вболівальники були «напевне членами «Jobbik». ЗМІ завантажив відео з цим інтерв’ю на Youtube. Компанія-заявник опублікувала на своєму сайті статтю про інцидент, включно з гіпер-посиланням на відео.
Права політична партія «Jobbik» подала позов про наклеп. Вона стверджувала, що, використовуючи термін «Jobbik» для опису футбольних фанатів і публікуючи гіпер-посилання на відео на Youtube, відповідачі порушили її право на репутацію. Компанія-заявник була визнана відповідальною за розповсюдження дифамаційних висловлювань, порушуючи тим самим право політичної партії на репутацію. Її апеляційні скарги були відхилені.
Право – стаття 10: Рішення національних судів становили втручання у право компанії-заявника на свободу вираження поглядів і переслідували законну мету захисту прав інших осіб. З огляду на висновок Суду про необхідність втручання, не було необхідності вирішувати, чи відповідні внутрішньо-правові положення були передбачуваними.
Справа компанії-заявника стосувалася “обов’язків та відповідальності” інформаційного інтернет-порталу, з точки зору статті 10, у конкретній ситуації, коли он-лайн стаття містила гіпер-посилання, що скеровує до доступного Інтернет контенту, який пізніше було визнано дифамаційним. Беручи до уваги роль Інтернету у підвищенні доступу громадськості до новин та інформації, самою метою гіпер-посилань було, завдяки посиланню на інші сторінки та веб-ресурси, дозволити Інтернет-користувачам перейти до та з матеріалу в мережі, що характеризується наявністю величезної кількості інформації. Гіпер-посилання сприяли безперешкодному функціонуванню Інтернету, роблячи інформацію доступною завдяки зв’язку між собою. Гіпер-посилання, як техніка звітування, істотно відрізнялися від традиційних публікацій, оскільки, як правило, вони просто спрямовували користувачів на контент, доступний де-інде в Інтернеті. Вони не становили пов’язані висловлювання аудиторії та не повідомляли про їхній зміст, а лише слугували для привернення уваги читачів до існування матеріалу на іншому веб-сайті. Іншою відмінною рисою гіпер-посилань, у порівнянні з діями, спрямованими на розповсюдження інформації, було те, що особа, яка посилається на інформацію через гіпер-посилання, не здійснювала контролю за контентом веб-сайту, до якого гіпер-посилання створювало доступ, і який може бути змінений після створення посилання, окрім природнього винятку, коли гіпер-посилання вказує на контент, контрольований тією ж особою. Крім того, контент, якого стосується гіпер-посилання, вже було розповсюджено первинним видавцем, надаючи необмежений доступ для громадськості.
Питання про те, чи може розміщення гіпер-посилання виправдано, з точки зору статті 10, призвести до відповідальності за зміст, вимагає індивідуальної оцінки в кожному випадку, враховуючи наявність низки чинників. Зокрема, для аналізу відповідальності компанії-заявника, як видавця гіпер-посилання, були важливі наступні аспекти: (i) чи журналіст схвалив оскаржуваний контент; (ii) чи журналіст повторив оскаржуваний контент (не схвалюючи його); (iii) чи журналіст просто розмістив гіпер-посилання на оскаржуваний зміст (без підтвердження або повторення); (iv) чи знав журналіст або міг розумно знати, що оскаржуваний контент був наклепницьким або іншим чином незаконним; (v) чи діяв журналіст добросовісно, дотримувався журналістської етики і здійснив належну перевірку, очікувану від відповідальної журналістики?
У згаданій статті йдеться лише про те, що інтерв’ю, проведене з лідером місцевого органу самоврядування ромської меншини, може бути знайдене на Youtube, і було надано засоби доступу до нього через гіпер-посилання, без додаткових коментарів або навіть повторення частин інтерв’ю, на яке було зроблене посилання. Політична партія взагалі не згадувалася. Ніде в статті автор жодним чином не посилався на те, що висловлювання, доступні через гіпер-посилання, є правдивими, або що він схвалює матеріал, на який було зроблене гіперпосилання, або бере на себе відповідальність за нього. Він також не використовував гіпер-посилання в контексті, який сам по собі мав дифамаційне значення. Отже, можна зробити висновок, що оскаржувана стаття не є підтвердженням інкримінованого контенту.
У зв’язку з питанням про повторення, покарання журналіста за допомогу у розповсюдженні заяв, зроблених іншою особою в інтерв’ю, серйозно перешкоджатиме пресі робити внесок у обговорення проблем, що становлять громадський інтерес, і його не слід передбачати, якщо для цього немає особливо вагомих причин. Не можна виключити, що за певних особливих збігів обставин навіть просте повторення висловлювання, наприклад, на додаток до гіпер-посилання, може потенційно викликати питання про відповідальність. Такі ситуації можуть скластися тоді, коли журналіст не діяв добросовісно і відповідно до журналістської етики та із сумлінністю, якої слід очікувати від відповідальної журналістики, що розглядає питання, які становить громадський інтерес. Проте це не стосувалось справи компанії-заявника, у якій згадана стаття не повторювала жодних наклепницьких заяв, і публікація насправді була обмежена розміщенням гіпер-посилання.
Щодо того, чи було відомо журналісту та компанії-заявнику, чи мало бути розумно відомо, що гіпер-посилання надає доступ до наклепницького чи іншого незаконного контенту, то це питання має бути вирішене у світлі ситуації, як вона була представлена авторові на той час, а не на основі ретроспективної оцінки, зробленої на підставі висновків, зроблених у рішеннях національних судів.
Журналіст у цьому випадку міг би припустити, що контент, до якого він надав доступ, хоча, можливо, і суперечливий, проте залишається в межах допустимої критики політичних партій і, як такий, не буде незаконним. Хоча висловлювання політика були визнані наклепницькими, оскільки у них стверджувалось, без фактичних підстав, що особи, пов’язані з Jobbik, вчинили акти расистського характеру, Суд переконаний, що такі висловлювання не можна беззастережно вважати явно незаконними.
Більш того, відповідний угорський закон, витлумачений компетентними національними судами, виключив будь-яку значущу оцінку прав заявника на свободу вираження поглядів згідно зі статтею 10, в ситуації, коли обмеження вимагали б максимального розгляду, з огляду на обговорення питання, що становить загальний інтерес. Дійсно, суди постановили, що гіпер-посилання становили поширення інформації та розподіляли об’єктивну відповідальність, і такий напрямок дій фактично виключав будь-яке врівноваження між конкуруючими правами, тобто права на репутацію політичної партії та права на свободу вираження поглядів компанії-заявника. Така об’єктивна відповідальність може мати передбачувані негативні наслідки для потоку інформації в Інтернеті, що спонукатиме авторів статтей і видавців взагалі утримуватися від гіпер-посилання на матеріал, над спірним контентом якого вони не мають контролю. Це може мати прямий або непрямий вплив на свободу слова в Інтернеті.
Впровадження національними судами об’єктивної відповідальності щодо компанії-заявника не ґрунтувалося на відповідних і достатніх підставах. Таким чином, цей захід становив непропорційне обмеження права на свободу вираження поглядів.
Висновок: порушення (одноголосно).
Стаття 41: 597.04 EUR на відшкодування матеріальної шкоди; вимоги щодо моральної шкоди не висувались.
(див. також Delfi AS проти Естонії [ВП], 64569/09, 16 червня 2015, Інформаційний бюлетень 186; Bédat проти Швейцарії [ВП], 56925/08, 29 березня 2016, Інформаційний бюлетень 194; і Stoll проти Швейцарії [ВП], 69698/01, 10 грудня 2007, Інформаційний бюлетень 103)
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це резюме було підготовлене секретаріатом Суду і не є обов’язковим для нього.
Посилання на Інформаційні бюлетні Суду
Full & Egal Universal Law Academy