ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «МАЛИНОВСЬКА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF MALYNOVSKA v. UKRAINE)
(Заява № 74576/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
03 лютого 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Малиновська проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Івана Джеліч (Ivana Jelić), Голова,
Ганна Юдківська (GannaYudkivska),
Арнфінн Бордсен (Arnfinn Bårdsen), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 74576/13), яку 15 листопада 2013 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України,
пані Елла Станіславівна Малиновська, 1967 року народження, яка проживає у м. Київ (далі – заявниця), їй було надано право самостійно представляти свою справу;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина, про скаргу за статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції та визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 13 січня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1. Справа стосується скарги заявниці за статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції на відмову їй у праві на апеляційне оскарження у справі про адміністративне правопорушення.
2. 16 травня 2013 року суддя Шевченківського районного суду
міста Києва визнав заявницю винною у вчиненні дрібного хуліганства (адміністративне правопорушення) та наклав стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк п’ять діб. У постанові зазначалося, що вона могла бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення і підлягала негайному виконанню.
3. Заявницю було негайно поміщено під варту. Вона подала апеляційну скаргу та безуспішно клопотала про відстрочку виконання постанови до розгляду її апеляційної скарги.
4. 21 травня 2013 року заявницю звільнили після відбуття нею строку адміністративного арешту у повному обсязі.
5. 11 червня 2013 року Апеляційний суд міста Києва повернув її апеляційну скаргу без розгляду. Суд постановив, що він мав право розглядати апеляційні скарги лише на постанови місцевих судів, які не набрали законної сили, тоді як постанова у справі заявниці набрала законної сили та підлягала виконанню негайно після її винесення. Таким чином, законних підстав для апеляційного перегляду не було.
оцінка суду
6. Заявниця скаржилася на порушення її права на апеляційне оскарження у кримінальних справах за статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції, враховуючи, що подання нею апеляційної скарги не мало зупиняючої дії у зв’язку з виконанням постанови про позбавлення волі, і навіть після цього її апеляційна скарга розглянута не була.
7. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
8. Уряд стверджував, що права заявниці порушені не були. Водночас Уряд звернув увагу Суду на Рішення Конституційного Суду від
23 листопада 2018 року, яким було визнано неконституційними положення Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно негайного виконання постанов про позбавлення волі у справах про адміністративні правопорушення, і на цих підставах вони втратили чинність.
9. Відповідні положення національного законодавства, чинні на момент подій, а також загальні принципи, закріплені в практиці Суду щодо статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції, наведені в рішенні у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12, пункти 16 та 48 – 52, від 30 жовтня 2014 року).
10. Обставини цієї справи дещо схожі на обставини в згаданому рішенні у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), пункти 46 – 55). Як і у цій справі, заявницю у згаданій справі було визнано винною у вчиненні дрібного хуліганства відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді адміністративного арешту. Хоча чинні положення законодавства щодо апеляційного перегляду були однаковими, у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine) апеляційну скаргу заявниці розглянули по суті, тоді як у цій справі апеляційний суд відмовив у розгляді апеляційної скарги заявниці.
11. Суд зазначив в рішенні у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), що апеляційна скарга заявниці не мала зупиняючої дії і на момент її розгляду заявниця вже відбула накладене стягнення у повному обсязі. Суд вважав незрозумілим, як такий апеляційний перегляд міг ефективно усунути недоліки рішення суду нижчої інстанції на такій запізнілій стадії. Це було ключовим міркуванням, яке призвело до висновку Суду про порушення статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції (див. згадане рішення у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), пункт 53).
12. Ситуація у цій справі була ще гіршою: апеляційна скарга заявниці не тільки не мала зупиняючої дії у зв’язку з негайним виконанням постанови про позбавлення волі, а й не була розглянута по суті взагалі.
13. Хоча Суд бере до уваги вдосконалення національного законодавства, на які посилався Уряд (див. пункт 8), воно відбулося приблизно через п’ять років після подій у цій справі і не має стосунку до скарги заявниці.
14. З цього випливає, що було порушено статтю 2 Протоколу № 7 до Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
15. Заявниця не подала вимоги щодо справедливої сатисфакції, коли їй запропонували зробити це після повідомлення про заяву Уряд. Натомість вона послалася на вимогу, сформульовану нею раніше у формулярі заяви.
16. Під час повідомлення про справу заявницю було поінформовано, що зазначене нею на попередній стадії бажання щодо справедливої сатисфакції не компенсуватиме собою неподання такої «вимоги» у її зауваженнях. Отже, у контексті загальних принципів, викладених у практиці Суду, та його усталеної практики в таких питаннях Суд вважає, що заявниця не подала «вимогу» у розумінні Правила 60 Регламенту Суду (див. рішення у справах «Нагметов проти Росії» [ВП] (Nagmetov v. Russia) [GC], заява № 35589/08, пункти 57 – 62, від 30 березня 2017 року та «Емінагаоглу проти Туреччини» (Eminağaoğlu v. Turkey), заява № 76521/12, пункт 167, від 09 березня 2021 року). Отже, немає «вимоги», яка б підлягала розгляду.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено статтю 2 Протоколу № 7 до Конвенції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 03 лютого
2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Івана Джеліч
(Ivana Jelić)
Голова