CASE OF MANOLE AND OTHERS v. MOLDOVA - [Ukrainian Translation] by the COE Human Rights Trust Fund

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012. Цей переклад було замовлено за підтримки Довірчого фонду з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду. Для докладної інформації розгляньте вказівку щодо авторського права в кінці цього документа.

© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.

© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012. La présente traduction a été effectuée avec la soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «MANOLE AND OTHERS ПРОТИ МОЛДОВИ»

(Заява № 13936/02)

Рішення

[Витяги]

Страсбург

17 вересня 2009 року

ОСТАТОЧНЕ

17/12/2009

Текст цього рішення може бути редакційно уточнено

У справі «Manole and Others проти Молдови»,

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ніколас Братца (Nicolas Bratza), Голова,
Йосеп Касадевалл (Josep Casadevall),
Джованні Бонелло (Giovanni Bonello),
Райт Марусте (Rait Maruste),
Лех Гарліцкі (Lech Garlicki),
Ян Шикута (Ján Šikuta),
Станіслав Павловскі (Stanislav Pavlovschi), судді,
та Лоренс Ерлі (Lawrence Early), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 27 серпня 2009 року,

ухвалюють це рішення, прийняте того ж дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за заявою (№ 13936/02) проти Республіки Молдова, поданою до Суду на підставі ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі − Конвенція) девʼятьма громадянами Молдови (далі – заявники: див. § 9-17 нижче), 19 березня 2002 року.

2. Заявників, яким було надано правову допомогу, представляли п. В. Нагачевскі (V. Nagacevschi) та п. В. Грібінчі (V. Gribincea), які діяти від імені неурядової організації «Юристи з прав людини» (“Lawyers for Human Rights”), яка знаходиться в м. Кишинів. Уряд Молдови (далі − Уряд) представляв його Уповноважений п. В. Парлог (V. Parlog).

3. Заявники, які працювали або раніше працювали журналістами на Телерадіо-Молдова (далі − ТРМ), стверджували, що вони потерпіли від незаконної практики політичного впливу на редакційну політику в порушення ст. 10 Конвенції.

4. 15 червня 2004 року палата Четверної секції Суду оголосила заяву частково неприйнятною та вирішила сповістити Уряд про звернення девʼяти заявників і запропонувала Уряду надати свої зауваження.

5. Відкрите слухання у цій справі відбулося 8 березня 2006 року у м. Страсбурзі у Палаці прав людини (ч.3 правила 59 Регламенту Суду).

Перед Судом постали:

(a) від Уряду
Пан В. Парлог (V. Parlog), Уповноважений,
ПаніД. Сарку (D. Sarcu),
ПаніЛ. Грімалскі (L. Grimalschi),
Пані І. Лупусор (I.Lupusor),Радники;

(b) від заявників
пан В. Нагачевські ( V. Nagacevschi),
пан В. Грібінча (V. Gribinceа),Адвокати,

Суд заслухав звернення п. Парлога, п. Нагачевські та п. Грібінчі.

6. Ухвалою від 26 вересня 2006 року Суд оголосив іншу частину заяви прийнятною.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Телерадіо-Молдова

7. ТРМ було створено Указом Президента як державну компанію 11 березня 1994 року на базі попередньо існуючої державної організації, що здійснювала телерадіомовлення. Статути ТРМ змінювалися у 1995 році, 1996 році та знову у 2002 році, коли її було перетворено на громадську компанію (див. § 59, 60 та 65 нижче) та зареєстровано як таку 26 липня 2004 року.

8. У листопаді 2004 року Молдовська телевізійна станція (NIT), що перебувала у приватній власності, розпочала транслювати в загальнонаціональному масштабі. До цього крім ТРМ лише один Румунський громадський канал (Romania 1) та один Російський громадський канал (OРT) були представлені по всій території Молдови. Канал Romania 1 не передавав місцевих новин, а канал OРT запровадив 10-хвилинну програму новин Молдови у 2002 році. Тоді як у жовтні 2004 року 61 % населення Молдови проживало в сільській місцевості, кабельне телебачення було доступним лише у великих містах, а користування сателітним телебаченям не було широко розвинутим. Відповідно до позиції Уряду висновок за результатами дослідження Центру незалежної журналістики (див. § 76 нижче) у 2004 році засвідчив, що ТРМ мав найбільшу кількість глядачів у Молдові, а вечірні новини ТРМ були улюбленою телевізійною програмою близько 20 % населення країни.

B. Заявники

9. Лариса Маноле (Larisa Manole) (перша заявниця) працювала на телебаченні з 1982 року і була керівником відділу телевізійних новин ТРМ у 2001-2002 роках, а також редактором і ведучою вечірньої програми новин румунською мовою. Вона залишила ТРМ у вересні 2002 року.

10. Коріна Фусу (Corina Fusu) (друга заявниця) була редактором та ведучою ранкового розважального шоу, а також вечірніх новин та передачі, присвяченої французькій культурі. Вона приєдналася до попередника ТРМ у 1990 році та була звільнена у листопаді 2004 року.

11. Мірча Сурду (Mircea Surdu) (третій заявник) був головним редактором та ведучим щотижневого вечірнього ток-шоу, присвяченого культурним, соціальним та політичним питанням. Він працював на каналі-попереднику ТРМ з 1985 року та був звільнений державною компанією у серпні 2004 року, але був взятий на роботу до громадської компанії у серпні 2004 року.

12. Діну Руснак (Dinu Rusnac) (четвертий заявник) був старшим редактором у відділі новин та ведучим вечірніх новин російською мовою. Він почав працювати на ТРМ у липні 2004 року та був звільнений у листопаді 2004 року..

13. Діана Доніца (Diana Donică) (пʼята заявниця) була старшим директором у телевізійному відділі культури та працювала над шоу, ведучим якого мув Мірча Сурду. Вона почала працювати на ТРМ у серпні 1994 року і була звільнена з роботи у державній компанії у серпні 2004 року, але її прийняли на роботу до громадської компанії у серпні 2004 року.

14. Леонід Мельник (Leonid Melnic) (шостий заявник) був продюсером низки програм та ток-шоу телевізійного відділу культури. Він приєднався до канала-попередника ТРМ у серпні 1992 року та був звільнений державною компанією, але працював у громадській компанії з серпня 2004 року.

15. Вікторія Чічеріану-Богату (Viorica Cucereanu-Bogatu) (сьома заявниця) працювала як спеціальний кореспондент у відділі телевізійних новин. Вона почала працювати на каналі-попереднику ТРМ у 1979 році та була звільнена у листопаді 2004 року.

16. Ангела Арама-Ліагу (Angela Aramă-Leahu) (восьма заявниця) була старшим редактором та ведучим у телевізійному відділі культури, а також продюсером та ведучою розважального шоу. Вона почала працювати на каналі-попереднику ТРМ у грудні 1983 року та була звільнена у листопаді 2004 року.

17. Людмила Васілаш (Ludmila Vasilache) (девʼята заявниця) була редактором та ведучою декількох програм телевізійного відділу культури. Вона розпочала працювати на каналі-попереднику ТРМ у лютому 1990 року. Вона була звільнена з державної компанії, але прийнята на роботу до громадської компанії у серпні 2004 року.

C. Подання сторін щодо незаконного політичного контролю на ТРМ у період між лютим 2001 року та листопадом 2004 року.

1. Заявники

18. Згідно з позицією заявників ТРМ був під політичним контролем протягом усього періоду його існування. Однак після лютого 2001 року, коли Комуністична партія отримала переважаючу більшість на парламентських виборах, дехто з вищого керівництва ТРМ був усунутий з посад, на які прийняли осіб, лояльних до Уряду. Як стверджували заявники, обмеження свободи вираження журналістів стали критичними.

19. Заявники стверджували, що інформація, котру поширювали у програмах новин, суворо контролювалася вищим керівництвом ТРМ. Тоді як до повноважень першої заявниці входило відбирати теми новин і писати текст для частини новин, ведучою яких вона і була, після 2001 року це завдання взяв на себе керівник відділу новин, який вирішував, які теми слід включати до новин на підставі списку, котрий готувала державна агенція новин «Молдпрес» (“Moldpres”). Вибірки новин подавалися на затвердження Голові ТРМ та Директору з питань радіо і телебачення. Матеріалу щодо діяльності парламенту, урядових чи президентських засідань, а також присвяченому візитам посадових осіб до регіонів надавався пріоритет у висвітленні.

20. Лише групі надійних журналістів та технічних працівників доручалося брати інтервʼю та робити репортажі на політичні теми. Тоді як до 2001 року редакторський контроль за журналістами здійснювався у значній мірі, їм не давали інструкцій щодо тону та спрямування того, яку саме інформацію висвітлити; інколи їм диктували увесь сценарій. Інтервʼю та інші репортажі, які не транслювалися в прямому ефірі, відбиралися та редагувалися для того, аби вони висвітлювали керуючу партію у вигідному світлі.

21. Відповідно до політики ТРМ, репортажі щодо діяльності проурядових субʼєктів та офіційних осіб тривали від 3 до 5 хвилин. Репортажі про інші події тривали максимум від 60 до 90 секунд. Як результат, дві треті ефірного часу новин було присвячено репортажам про урядові питання. Про будь-які конфлікти всередині країни чи про події, організовані опозицією, неурядовими організаціями чи людьми з поглядами, відмінними від тих, що їх пропагує керуюча партії, не висвітлювалося у репортажах. Жодна опозиційна партія не мала доступу до ефірного часу, а «чорний список» складався з визначних осіб у політичній, культурній та науковій сферах життя, які не підтримували Комуністичну партію і які тому не мали доступу до програм ТРМ. У рідкісних випадках, коли опозиційним політикам надавався ефірний час, інтервʼю з ними скорочувалися чи на їхні промови накладалися коментарі журналістів або текст, наданий урядовою агенцією новин «Молдпрес».

22. Інші програми також піддавалися цензурі. Суперечливі теми були заборонені; особи гостей та аудиторії у студії перевірялися; уникалося проведення програм в прямому ефірі та інтерактивних програм, а вхідні телефонні дзвінки відстежувалися. Щотижневий план трансцяції повинен був затверджуватися Головою ТРМ. Програми, яких він не схвалив, були виключені зі списку ефіру без попереднього повідомлення глядачів та учасників цих програм та без жодних пояснень.

23. Заявники стверджували, що використання таких слів та словосполучень як «румунський», «румунська мова», «Бессарабія», «історія румунів», «тоталітарний режим», було забороненим, так само як і будь-яке посилання на історичні періоди, наприклад, на період між двома світовими війнами, голодомор в СРСР, сталінський режим, заслання до ГУЛАГу та період національного відродження 1989 року.

24. Заявники відзначили низку особливих інцидентів протягом цього періоду. Зокрема, до журналіста було застосовано дисциплінарну відповідальність за використання словосполучень «тоталітарний комуністичний режим», «площа Великих національних зборів» під час репортажу в прямому ефірі в день незалежності 27 серпня 2001 року; скорочення інтервʼю з Мірча Снєгуром, першим президентом Молдови, у спеціальному репортажі у вечірніх новинах про День незалежності; оголошення догани журналісту, який записав інтервʼю з головою профспілки працівників кіно, під час якого респондент сказав, що «під час тоталітарного режиму знищувалися церкви»; скорочення інтервʼю з колишнім Генеральним секретарем Комуністичної партії G.E. від 22 вересня 2001 року, тому що він сказав, що «зараз не видно світла в кінці тунелю», коли говорив про економічну ситуацію в Молдові; видалення програми, яку повинні були транслювати 28 жовтня 2001 року про покійних співаків Доіну та Іона Алде Теодоровічі (Doina and Ion Aldea Teodorovici); відмова транслювати 13 лютого 2002 року інтервʼю з парламентарем Владом Кубреаковим (Vlad Cubreacov), у якому йшлося про заміну у шкільній програмі предмета «Історія румунів» на предмет «Історія Молдови»; відмова висвітлювати погляди опозиції під час репортажу 22 лютого 2002 року про дебати у парламенті щодо соціо-політичної ситуації; цензурування репортажу про прес-конференцію депутата парламентської фракції “Alianţa Braghiş” з критикою урядових пропозицій щодо адміністративно-територіальної реформи; заборона репортажів про конгрес філологів та конференцію, організовану істориками, оскільки на ній виражалися погляди щодо «історії румунів» та румунської мови; заборона у квітні 2002 року спеціального репортажу про відкриття музею національної історії, який було присвячено жертвам сталінських репресій; заборона спеціального репортажу у липні 2002 року про професора Елл Пелеріно, тому що вона зверталася до питання про радянську депортацію етнічних німців; видалення зі спеціального репортажу у липні 2002 року про покійного Георга Гімпа (Gheorghe Ghimpu) назви його книжки «Національна свідомість молдовських румунів»; заборона під час різдвяних свят 2002 та 2003 років будь-якого інтервʼю зі священиком православної церкви Бессарабської митрополії

25. 28 листопала 2003 року ток-шоу “Bună Seara”, ведучим якого був перший заявник, мало бути присвяченим дискусії про перетворення Молдови на федеративну державу, план чого було запропоновано Росією. Гостями ток-шоу були Владімір Філіпов (Vladimir Filipov), представник Ради Європи в Молдові, Клаус Нюркірх (Klaus Neurkirh), речник місії ОБСЄ, та три лідери парламентських фракцій: Віктор Степанюк (Victor Stepaniuc), Думітру Брагіс (Dumitru Braghiş) та Юрі Роска (Iurie Roşca). За кілька годин до початку трансцяції ток-шоу голова ТРМ сказав Владіміру Філіпову, що йому не слід брати у ньому участь, тому що шоу скасовано. Команда, що працювала над шоу та його ведучий, не були повідомлені про це. Представник ОБСЄ Дімітру Брагіс та Юрі Роска прийшли до студії. Глядачі зайняли свої місця та шоу почалося. Однак, без відома його учасників та без будь-якого пояснення, воно не транслювалося, а замість нього показували фільм. Журналісти, які працювали над цим шоу, згодом були допитані поліцією.

2. Уряд

26. Уряд проігнорував питання про інциденти, на які звернули увагу заявники. Однак він стверджував, що опозиційні політики мали доступ до національного телебачення та що про протести 2002 року повідомлялося, як показують тексти програм новин за період з 14 по 27 лютого 2002 року та за певні дні у квітні 2002 року, липні 2002 року та у листопаді 2003 року. Крім того, опубліковані програми телепередач містили такі програми на ТРМ: 14 травня 2004 року – програма під назвою «Трибуна політичних партій»; 12 липня 2004 року – програма під назвою «Громадське життя» за участю Президента Молдови; 15 липня 2004 року – «Демократичний процес та свобода ЗМІ» за участю п. В. Степанюка – лідера парламентської фракції комуністів, п. Д. Брагіша – лідера парламентської фракції «Молдова демократична», п. М. Петракова – лідера позапарламентської партії «Союз центристів» та інших осіб, які не були представниками жодної політичної сили.

27. З 2002 року для забезпечення інтересів основних національних меншин ТРМ розпочало транслювати програми на шести мовах, а саме на російській, українській, гагаузькій, болгарській, ромській та на мові ідиш.

28. Під час проведення виборчої кампанії 2005 року такі програми як «Година опозиції», а згодом і «Протилежна точка зору» дозволяли опозиції виражати свої погляди протягом протягом години щотижня. Поза виборчим періодом програма «Платформа політичних партій» надавала 10 хвилин щотижня опозиційним політикам для звернення до глядачів. Більше того, з 2005 року всі дебати у парламенті транслювалися на телевізійних та радіо каналах ТРМ.

D. Протести та страйки 2002 року

29. З 9 січня 2002 року основна на той час опозиційна партія Християнсько-демократична народна партія організувала щоденні демонстрації проти рішення Уряду змінити шкільну програму з історії та знов запровадити обовʼязкове вивчення російської мови. Демонстрації на площі Великих національних зборів перед основним будинком Уряду зібрали десятки тисяч протестувальників (див. щодо цього рішення Суду у справі «The Christian Democratic People’s Party проти Молдови» (справа № 28793/02, ECHR 2006-II)).

30. Відповідно до позиції Уряду, демонстрації висвітлювалися у новинах ТРМ, здебільшого у спеціальних репортажах заявниці Коріни Фусу. Однак заявники стверджували, що висвітлення демонстрацій було дуже обмеженим та дуже суворо контролювалося. Так, було заборонено надавати будь-яку інформацію щодо причин протестів чи про позицію опозиції, висловлену під час парламентських дебатів.

31. 25 лютого 2002 року 331 член трудового колективу ТРМ підписав таку декларацію протесту:

«Ми, працівники Телерадіо-Молдова, зазначаємо, що після здобуття перемоги Комуністичної партією на парламентських виборах, наша свобода вираження поглядів порушується.

Наші глядачі та слухачі позбавлені права на точну та неупереджену інформацію. Фактично, влада відновила на національному радіо та телебаченні політичне цензурування радянського типу, заборонене Конституцією Молдови. Як результат, Телерадіо-Молдова стало інструментом для промивання мізків та маніпуляції громадською думкою, оратором керуючої партії. Ми протестуємо проти цих тоталітарних дій, які порушують права телеглядачів, радіослухачів та свободу преси в цілому. Порушення таких демократичних принципів є небезпечним, оскільки це дистабілізує політичну ситуацію у нашій країні. Ми висловлюємо нашу солідарність з діями демонстрантів, спрямованими проти примусової русифікації та умисного руйнування демократичної системи. Ми вимагаємо заборони цензури у державній компанії «Телерадіо-Молдова» та поваги до прав людей на точну, достовірну та неупереджену інформацію. Ми вимагаємо, аби влада поважала демократичну та проєвропейську політику, яку обрали люди цієї країни.»

32. 26 лютого 2002 року цю декларацію було надіслано агенціям новин і тисяча людей зібрались перед адміністративним приміщенням ТРМ для протесту проти політичного контролю. Цього ж дня пізніше під час запису о 19 год 00 хв. програми новин четвертий заявник Діну Руснак відмовився читати наданий йому сценарій, у якому жодним словом не згадувалися події про протести біля адміністративної будівлі ТРМ. Команда новин розпочала трансляцію репортажу про демонстрації,              однак за кілька хвилин програму було зупинено та замінено документальним фільмом. До студії були викликані військові. Ларисі Манол не дозволили вести програму новин румунською мовою о 21 год. 00 хв. через її причетність до протестів.

33. 27 лютого 2002 року група працівників ТРМ вирішила продовдувати страйк шляхом зменшення інтенсивності роботи та утворила страйковий комітет для цієї мети. Страйковий комітет надіслав Голові ТРМ та Уряду перелік вимог, включаючи заборону цензури, а редактори та диктори вирішили розпочати робити програму новин без цензури. Група з близько 700 демонстрантів зібралася біля будівлі ТРМ.

34. Того дня 27 лютого 2002 року Президент Молдови прибув до ТРМ та зустрівся з представниками страйкового комітету. Він стверджував, що також є противником цензури. Однак він відхилив вимогу надати опозиції годину ефірного часу на тій підставі, що демонстрації на площі Великих національних зборів були незаконними.

35. 5 березня 2002 року четвертий заявник Діну Руснак включив до сценарію новин о 19 годині тему про відповідь страйкового комітету на деякі декларації Президента Молдови та інтервʼю з лідером Християнсько-демократичної народної партії Юрієм Роска. Керівник відділу новин видалив ці пункти зі сценарію. Під час програми, яка транслювалася у прямому ефірі, п. Руснак висловив твердження про цензуру та показав на камеру відредагований сценарій. Керівник відділу новин негайно дав вказівку технічним працівникам вимкнути звук.

36. 7 березня 2002 року парламент створив спеціальну парламентську комісію для розробки стратегії покращення роботи ТРМ.

E. Заходи дисциплінарної відповідальності, застосовані до першої та четвертого заявників

37. У відповідь на події 27 лютого 2002 року першій заявниці Ларисі Маноле, яка раніше читала новини румунською мовою кожного вечора, дозволяли вести їх лише раз чи двічі на тиждень. 6 березня 2002 року на тій підставі, що вона зробила помилку під час читання новин, її перевели з посади редактора та старшої ведучої новин до молодшої ведучої новин та більше не дозволяли вести новини.

38. Вона розпочала провадження у трудовій справі проти ТРМ. 11 вересня 2002 року Апеляційний суд ухвалив рішення на її користь, зобовʼязавши ТРМ поновити її на попередній посаді диктора новин. Однак ТРМ не погодилося з цим рішенням та п. Манол не повернули на колишню роботу. Їй не давали достатньо завдань як ведучій та, за її словами, її витісняли та піддавали цензурі у такій мірі, що вона вже не могла заробити собі на життя та змушена була звільнитися 13 листопада 2002 року.

39. У березні 2002 року четвертого заявника Діну Руснака було притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення йому суворої догани (“mustrare aspră”) за те, що він відійшов від затвердженого сценарію бюлетеню новин з власної ініціативи. Крім того, його було переведено з посади диктора та позбавлено права вести будь-які програми новин.

40. Він розпочав провадження проти ТРМ, і 23 вересня 2002 року Апеляційний суд скасував дисциплінарну санкцію щодо нього на тій підставі, що п. Руснак не порушив жодних договірних зобовʼязань, відійшовши від тексту сценарію. Цей суд відхилив його вимогу про поновлення на посаді диктора, оскільки було виявлено, що він займав цю посаду не за договором, а лише на підставі усних домовленостей. 25 жовтня 2002 року ТРМ зняло з нього дисциплінарне стягнення відповідно до рішення Апеляційного суду.

F. Звіт Координаційної ради з питань талебачення та радіо

41. У період з 16 по 19 квітня 2002 року представники Координаційної ради з питань телебачення та радіо (далі – Координаційна рада: див. § 58 нижче) організували серію зустрічей з керівниками та працівниками ТРМ для обговорення питань цензури й інших проблем компанії. 29 квітня 2002 року Координаційна рада опублікувала свої висновки:

«Адміністрація компанії та працівники виразили свій інтерес і бажання знайти швидке вирішення конфлікту, який виник у звʼязку з вимогами та створенням страйкового комітету.

Дискусія мала дві загальні теми:

політизований характер страйкового комітету і події, які сталися всередині [TРM];

соціальні і адміністративні питання з акцентом на нереалізований творчий потенціал співробітників.

Довгий ланцюжок подій привів до страйку. У компанії була дуже висока плинність топ-менеджерів керівного апарату та відділів, що мало серйозні наслідки. Всупереч своїм договірним трудовим зобовʼязанням, окремі журналісти та помічники директорів припинили виконувати інструкції щодо підготовки і трансляції програм, що призвело до проблем зі встановленими стандартами та до зневаги до правил і вимог телерадіомовлення. Політична упередженість окремих тележурналістів продемонстрована тим фактом, що їх група відразу ж підтримала демонстрації на площі Великих національних зборів, організовані парламентською партією опозиції. Скориставшись ситуацією, журналісти не тільки незаконно порушили професійні процедури, але й зробили внесок у загострення ситуації в компанії, розділивши співробітників на два табори: «ми» і «вони».

... Дисциплінарні стягнення, включаючи позбавлення ліцензії ведучого, застосовувалися до журналістів, які порушували процедури мовлення. Твердження про упередженість членів страйкового комітету були відхиилені бульшістю працівників ТРМ. Це призвело до утворення Антистрайкового комітету, до якого входило не менше членів, ніж до страйкового комітету.

Діяльність страйкового комітету не підтримувалася профспілковим комітетом ТРМ. Члени страйкового комітету висловлювали вимоги не лише до адміністрації компанії та Уряду, але й до Ради Європи без повідомлення про це Координаційної ради з питань телебачення та радіо

З огляду на поняття цензури та застосування цензури у творчому процесів, робилася спроба кваліфікувати як цензуру основні вимоги, що випливають з обовʼязку дотримуватися службових зобовʼязань. В той же час, йшлося про поняття як зовнішнього, так і внутрішнього цензурування.

Насправді, вони намагалися використовувати існування цензури, щоб виправдати погану якість своєї роботи і непрофесіоналізм. Журналісти не змогли належним чином виконати завдання, які вище керівництво поклало на них з метою створення неупереджених програм. Основні вимоги професіоналізму тлумачаться як форма диктату чи цензури. Проте не виключено, що деякі директори намагаються проводити свою власну пряму трансляцію на користь партійної лінії парламентської більшості. Спроби представників державної влади вплинути на повідомлення, що передається через програми все ще здійснюються, хоча Координаційна рада й не має жодних конкретних прикладів цього. Легко зрозуміти, що така форма незаконного впливу призвела до протестів з боку творчих працівників. Це типово для телебачення.

Таким чином, «політична цензура» була визначена як відсутність професіоналізму з боку деяких директорів стосовно організації творчого процесу. «Політична цензура» охоплюється поняттям «інтелектуальної цензури».

Було також відзначено, що адміністрація компанії не забороняє використання слів «Бессарабія», «румунський», «румунська мова», «румунська історія» або «тоталітарний режим» в історичному контексті; однак, не дозволяє використовувати їх в репортажах про поточні події. Для оголошення вимог членів страйкому було надано ефірний час. ...

Статут ТРМ ретельно вивчався Європейським Союзом до його прийняття Урядом. Однак деякі статті та положення ще не були відображені у творчій діяльності TРM або у відносинах між керівництвом і працівниками. Пропозиції про зміну державної компанії на громадську компанію є амбіційними і не мають фінансової основи. ...

Отже, Координаційна рада, дослідивши стан справ у державній компанії «Телерадіо-Молдова», вважає, що

Постійна практика зміни директорів і тиск на творчий колектив, який трактується як застосування цензури, є несумісними з діяльністю творчих працівників.

Статут державної компанії «Телерадіо-Молдова» та можливе створення в майбутньому державних посад в галузі телебачення і радіомовлення мають бути розглянуті публічно.

Положень Статуту слід суворо дотримуватися самій компанії, в обов’язки якої входить створення колегіальної Ради директорів.

Остаточне рішення про надання потужного устаткування і фінансування, включаючи винагороди, мають бути прийняті Парламентом і Урядом.

Статут і склад Художньої комісії з питань телебачення та радіо, а також інструкції з підготовки та запуску у виробництво програм, повинні бути переглянуті. У ньому повинна бути передбачене норма про постійний огляд законодавства щодо сфери мовлення та повна відповідальність за це.

Порядок підготовки та переорієнтації персоналу повинні бути переглянуті, а навчальні програми повинні організовуватися в студіях за кордоном».

G. Перетворення ТРМ на громадську компанію і процедура поновлення на роботі

42. 7 червня 2002 року Президент Молдови зробив заяву до преси стосовно ТРМ. Він висловив сумніви щодо резолюції Парламентської Асамблеї Ради Єропи стосовно пришвидшення процесу перетворення державної компанії ТРМ на громадську компанію (див. § 61 нижче), однак проголосив, що він схвалить рішення Парламенту щодо такого перетворення.

43. 26 липня 2002 року Парламент ухвалив Закон № 1320-XV «Про громадську національну телерадіоорганізацію Компанія «Телерадіо-Молдова», згідно з яким державна компанія стала громадською компанією (див. § 65 нижче).

44. Відповідно до нового закону працівники колишньої державної компанії повинні були пройти екзамен з тим, аби працювати у новій громадській компанії. Екзаменаційна комісія була призначена у травні 2004 року. Заявник, Мірча Сурду, був обраний як представник колективу ТРМ в комісії.

45. Усі заявники здавали іспити. Результати було оприлюднено 26 липня 2004 року. Коріна Фузу, Діну Руснак, Вікторія Чічеріану-Богату, Ангела Арама-Ліху та ще значна кількість осіб, які проявили активність під час страйку 2002 року, не склали іспиту на свої посади.

46. 27 липня 2004 року журналісти, яких не було взято на посади, організували прес-конференцію, на якій вони доводили, що їх було усунуто з політичних мотивів. Спеціальний репортаж про прес-конференцію було включено до програми новин о 19 год. 00 хв. Однак Голова ТРМ натомість вирішив транслювати документальний фільм про природу.

47. Того ж самого дня Голова ТРМ видав наказ, згідно з яким девʼятнадцятьом особам, які брали участь у прес-конференції, включаючи і пʼятьох заявників, заборонялося заходити до приміщень ТРМ. Журналісти та їхні прихильники продовжували протести за межами будівлі ТРМ ще протягом декількох місяців.

H. Позов проти процедури повторного прийняття на роботу

48. Заявники Коріна Фузу, Ангела Арама-Ліаху, Діну Руснак та 57 інших осіб позивалися до Палати у адміністративних справах Кишинівського апеляційного суду про незаконність процедури поновлення на роботі, зокрема оскаржуючи те, що Екзаменаційна комісія була створена незаконо.

49. Рішенням від 24 вересня 2004 року Кишинівський апеляційний суд відмовив у задоволенні позову як необгрунтованого. Він, зокрема, встановив, що Екзаменаційна комісія була створена відповідно до Закону № 1320-XV від 26 липня 2002 року і що цей закон не надавав заявникам жодних спеціальних прав щодо організації іспиту. ТРМ діяло в межах своїх дискреційних повноважень за цим законом, і не було підстав ставити під сумнів законодавчі положення.

50. 16 березня 2005 року Верховний суд відхилив позовні вимоги як необгрунтовані.

II. ПРИНЦИПИ І КЕРІВНІ ЗАСАДИ ГРОМАДСЬКОГО МОВЛЕННЯ, ЗАПРОВАДЖЕНІ КОМІТЕТОМ МІНІСТРІВ РАДИ ЄВРОПИ

51. На Четвертій європейській конференції Міністрів з питань політики щодо ЗМІ у Празі, що відбулася 7-8 грудня 1994 року, Комітет Міністрів прийняв такі резолюції:

Розолюція № 1 Щодо майбутнього громадського мовлення

...

52. У 1996 році Комітет Міністрів прийняв Рекомендацію № R(96)10 «Про гарантії незалежності громадського мовлення»...

53. У грудні 2000 року Комітет Мінстрів прийняв Рекомендацію Rec(2000)23 «Про незалежність та функції регулювальних органів у секторі мовлення», у якій, зокрема, наголошувалося, що задля гарантії існування широкого кола незалежних і автономних ЗМІ в секторі мовлення важливо забезпечити відповідне й виважене регулювання цього сектора, щоб гарантувати свободу ЗМІ й, водночас, урівноважити цю свободу з іншими законними правами та інтересами. ...

54. 27 вересня 2006 року Комітет Міністрів ухвалив «Декларацію про гарантію незалежності громадського мовлення у державах-членах»...

III. НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО І ПРАКТИКА

A. Юридичні засоби для оскарження національного права як такого, що не відповідає Конвенції

55. Відповідно до ст.4 Закону «Про Адміністративний суд Республіки Молдова» (Закон № 793-XIV від 10 лютого 2000 року) закони, розпорядження адміністрації нормативного характеру, укази та розпорядження Президента і Уряду нормативного характеру, не є предметом судової оцінки; вони є пердметом перевірки на конституційність. Перевірка конституційності застосовується, лише якщо Конституційний Суд є уповновеженим її здійснювати (ст. 4 Закону 317-XIII «Про Конституційний Суд» від 13 грудня 1994 року). До Конституційного Суду відсутній прямий доступ через індивідуальне звернення. Особи та установи, які мають право розпочати справу у Конституційному Суді, містяться у вичерпному переліку у ст. 25 Закону Молдови «Про Конституційний Суд» та у ст. 38 Кодексу про конституційну юрисдикцію, яка передбачає:

«Субʼєкти, що мають право звертатися до Конституційного Суду

а) Президент Республіки Молдова;

b) Уряд;

с) Міністр юстиції;

d) Вища Судова палата;

е) Економічний суд

f) Генеральний прокурор;

g) депутат Парламенту;

h) парламентска фракція;

i) омбудсмен;

j) Народні збори Гагаузії (Гагауз Єрі) ...».

B. Конституційні норми, що стосуються телерадіомовлення

56. Свобода вираження гарантується Конституцією у такому формулюванні:

«Стаття 32. Свобода думки та вираження

(1) Кожному громадянину гарантується свобода думки, а також свобода публічного вираження думок і поглядів за допомогою слова, зображення чи іншими можливими способами.

(2) Здійснення свободи вираження не повинно завдавати шкоди честі, гідності або праву іншої особи мати та виражати власні погляди чи судження.

(3) Забороняються і караються законом оспорювання і опорочування держави чи народу. Заклики до повстання, війни, агресії, національної, расової чи релігійної ворожнечі, підбурювання до дискримінації, територіального сепаратизму, суспільного насильства, а також інші дії, що посягають на конституційний режим, також забороняються і переслідуються в законному порядку.»

C. Закон «Про телебачення та радіо» 1995 року

57. Закон Молдови «Про телебачнення та радіо» № 603-XIII від 3 жовтня 1995 року встановив стандарти свободи вираження у телерадіомовленні:

«Стаття 2

(3) Організації, що здійснюють телерадіомовлення, не повинні піддаватися цензурі.

Стаття 3

Свобода вираження у сфері телерадіомовлення передбачає суворе дотримання Конституції і не може здійснюватися з порушенням гідності іншої особи, честі, приватного життя чи зображення.

Стаття 6

(1) Держава гарантує усі необхідні умови для діяльності суспільних організацій, що здійснюють телерадіомовлення.

(2) Держава гарантує надання суспільним телерадіоорганізаціям необхідного технічного обладнання для здійснення мовлення.

Стаття 29

Журналіст з організації телерадіомовлення, який діє від її імені, має право:

...

(h) на доступ до судів усіх рівнів.

58. Цей закон також запровадив Координаційну раду з питань телебачення та радіо (далі – Координаційна рада):

«Стаття 31

(1) Координаційна рада з питань телебачення та радіо складається з девʼяти членів, що призначаються:

(a) Парламентом – три члени (включаючи одного фахівця з телерадіозвʼязку);

(b) Президентом Республіки Молдова − три члени (включаючи одного фахівця з телерадіозвʼязку);

(c) Урядом – три члени (включаючи одного фахівця з телекомунікацій). ...»

D. Створення ТРМ як державної організації телерадіомовлення

59. ТРМ була створена 11 березня 1994 року Указом Президента №63, який передбачав:

«Стаття 1

Ліквідовується Національне радіо та телебачення.

Стаття 2

Створюється державна компанія «Телерадіо-Молдова».

Стаття 4

Управління державною компанією «Телерадіо-Молдова» здійснює Голова компанії, а координацію його діяльності забезпечує Координаційна рада.»

60. Статут ТРМ було доповнено Постановою Уряду № 502 від 12 вересня 1996 року у такому формулюванні:

«Стаття 2

Компанія є організацією громадського телерадіомовлення. Творча та редакційна діяльність компанії захищається від втручання державних органів та тиску з боку політичних партій.

Стаття 3

«Телерадіо-Молдова» має статус державної компанії.

Стаття 4

Засновником компанії є Уряд від імені держави Республіка Молдова. Діяльність компанії здійснюється державою через Координаційну раду з питань телебачення та радіо.

Стаття 10

Компанія ставить перед собою такі цілі:

Надавати правдиву і об’єктивну інформацію про соціально-політичне, економічне і культурне життя країни та зовнішні звʼязки держави;

З метою захисту інтересів всіх груп суспільства, пропагувати цінності миру і гуманізму, демократичні цінності і повагу до прав людини;

Створювати, накопичувати, зберігати і розвивати культурні і художні цінності.

Стаття 20

Творча та видавнича діяльність компанії є незалежними. Телевізійні і радіо програми, повинні бути захищені законом від втручання з боку органів державної влади та впливу і тиску з боку будь-якої політичної партії.

Стаття 22

Компанія зобовʼязана:

Подавати об’єктивно і неупереджено реалії національного і міжнародного суспільно-політичного життя; забезпечувати право громадян на інформацію; пропагувати аутентичні цінності національної культури, культури національних меншин і загальнолюдської культури;

Забезпечувати свободу вираження поглядів, свободу думки і свободу розповсюдження інформації;

Забезпечувати дотримання прав журналістів відповідно до національного законодавства і міжнародної практики; забезпечувати присутність осіб, які мають різні політичні та конфесійні погляди, на своїх передачах;

Надавати пріоритет і транслювати безкоштовно прес-релізи Парламенту, Уряду та Президента Республіки Молдова. ...

Стаття 23

Дослідницькі і творчі підрозділи компанії забезпечують право журналіста на власну думку і на свою власну позицію. Компанія не може зобов’язати журналіста для просування будь-яких ідей, які суперечать його чи її моральним цінностям.

Стаття 24

Програми, що транслюються компанією, не повинні пропагувати війну, агресію, етнічну, расову, класову чи релігійну ворожнечу, насильницькі антидержавниі дії, тероризм, громадську непокору, територіальний сепаратизм або будь-які ідеї й думки, що суперечать моральним нормам.

Стаття 30

Голова компанії, Генеральний директор телебачення і Генеральний директор радіо призначаються Парламентом за пропозиціїє Координаційної ради з питань телебачення та радіо або за власною ініціативою. Строк їх повноважень становить пʼять років. Заступник голови компанії призначається Координаційною радою з питань телебачення та радіо за пропозицією Голови компанії строком на пʼять років.

Стаття 31

Голова компанії:

керує компанією;...

приймає на роботу та звільняє з роботи працівників компанії;

здійснює нагляд за діяльністю Ради директорів компанії; ...

Стаття 33

Рада директорів є колегіальним дорадчим і розпорядчим органом Компанії. Вона складається з тринадцяти членів, які діють на підставі Положення про Раду директорів.

Стаття 34

Голова компанії автоматично є членом Ради директорів. Іншими членами є представники Уряду та Координаційної ради з питань телебачення та радіо.»

E. Перетворення ТРМ на громадську компанію

1. Рекомендації та доповіді Ради Європи щодо пропозиції перетворити ТРМ на компанію, що здійснює громадське мовлення

61. 24 квітня 2002 року Парламентська Асамблея прийняла Резолюцію 1280(2002) «Про функціонування демократичних інституцій у Молдові», у якій, зокрема, вказувалося:

«1. Парламентська Асамблея висловлює глибоку стурбованість з приводу подій, які відбуваються в Молдові з січня 2002 року, і занепокоєння про безперервне погіршення й радикалізацію політичного клімату, що є загрозою для стабільності в країні.

2. Демонстрації, організовані Християнсько-демократичною народною партією (ХДНП), тривають в центрі міста Кишинева понад три з половиною місяці. ...

7. Асамблея зазначає, що масштаб руху протесту журналістів і працівників Телерадіо-Молдова визначає необхідність швидко проводити реформи з тим, аби повністю гарантувати свободу вираження і сприяти громадському мовленню. Вона наполегливо закликає владу припинити практику цензури телевізійних програм і дозволити всім опозиційним політичним партіям, як парламентським, так і позапарламентським, широкий доступ до дискусійних програм. Вона просить Уряд і парламент Молдови без зволікання почати роботу з перетворення Телерадіо-Молдова в незалежну громадську корпорацію. ...»

10. Асамблея очікує, що молдовські політичні сили проведуть серйозний, конструктивний діалог і погодяться на компроміс, який повинен включати такі елементи: ...

iv. перегляд законодавства з питань радіо/телебачення та зміну статусу Телерадіо-Молдова з тим, аби зробити її незалежною громадською корпорацією; негайний початок роботи відповідного парламентського комітету; можливе відновлення розгляду законопроектів, розглянутих попереднім складом законодавчого органу; ... [ для завершення роботи над ними] до кінця нинішньої парламентської сесії, тобто до 31 липня 2002 року;

11. Асамблея закликає Уряд і Парламент Молдови прийняти вищезгадані заходи без зволікання. ...

14. Асамблея закликає владу Молдови в повній мірі співпрацювати з Радою Європи та її органами, зокрема: ...

ii. надавати для експертної оцінки Ради Європи майбутні закони з реформ телерадіомовлення та перетворення державної компанії «Телерадіо-Молдова» в незалежну корпорацію, що здійснює громадське мовлення; ...»

62. Того ж дня Парламентська Асамблея ухвалила Рекомендацію № 1554(2002) «Про функціонування демократичних інститутів у Молдові», яка містила, зокрема, таке прохання:

«5. Асамблея також просить Комітет Міністрів активізувати співпрацю з владою Молдови щодо:

i. пришвидшення експертної оцінки найближчих законів з реформування телерадіомовлення і перетворення Державної компанії «Телерадіо-Молдова» в незалежну корпорацію, що здійснює громадське мовлення; ...»

63. Після листування між молдавською владою і Генеральним секретарем Ради Європи, експерт, Кароль Якубович, керівник відділу стратегічного планування та розвитку на польському телебаченні, здійснив у письмовій формі аналіз законопроекту Уряду про громадське мовлення в Молдові. У своєму першому звіті від 22 липня 2002 року (АТСМ (2002) 19), п. Якубович зазначив, зокрема:

« [Проект Уряду] ... передбачає різні форми прямого політичного втручання в діяльність [організації телерадіомовлення]:

• Зобовʼязання у ч. 2 ст. 4 та ч. 1 ст. 6 поширювати «повідомлення, що становлять загальний інтерес, отримані від органів влади», і надавати ефірний час на прохання органів влади та органів державного управління для передачі таких повідомлень без будь-яких обмежень щодо змісту, характеру і причин для їх передачі.

• Призначення членів Наглядової ради безпосередньо Парламентом, Президентом та Урядом – ч. 2 ст. 13.

• Можливість звільнення в будь-який час органом, який їх призначив, у разі «порушення Закону про телебачення та радіо», тобто практично з будь-якого приводу – ч. 5 ст. 13.

• Вимога про те, що регламент Наглядової ради повинен затверджуватися Парламентом – ч. 7 ст. 13.

• Призначення Генерального директора безпосередньо Парламентом, який також може звільнити його/її з посади за пропозицією Наглядової ради – ст. 19.

• Право спеціального парламентського комітету вимагати письмових пояснень будь-яких дій з боку організації, що здійснює громадське телерадіомовлення, які, на думку Парламенту, порушують закон, а потім вимагати, разом з Координаційною радою, аби такі порушення були усунуті. ...

Пропоновані положення навряд чи можна вважати такими, що узгоджуються з Рекомендацією № R (96) 10 Комітету Міністрів Ради Європи «Про гарантії незалежності громадського мовлення» чи зі ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Положення ст. 10 про те, що свобода слова повинна здійснюватися «без втручання органів державної влади» вказує, зокрема, на перешкоди, створені з боку держави або державного органу, або посадової особи. Крім того, Європейський суд з прав людини визнав, що за певних обставин Конвенція може створювати позитивний обовʼязок держави щодо попередження, регулювання чи обмеження втручання з боку приватної особи або організації у свободу вираження. Справжнє ефективне здійснення свободи вираження поглядів та інформації залежить не лише від обов’язку держави не втручатися, але може вимагати вжиття позитивних заходів, щоб допомагати стимулювати чи захищати і відстоювати свободу вираження поглядів. Видається, що держави-учасниці Конвенції зобов’язані вжити необхідних заходів для захисту і сприяння свободі вираження, що здійснюється засобами масової інформації та журналістами. Положення, перелічені вище, не можуть бути узгоджені з цими зобов’язаннями, тому що вони сконцентровані на створенні позитивних причин для політичної влади втручатися в роботу організації громадського мовлення у такий спосіб, аби створити реальну можливість обмеження її свободи».

64. Другий аналіз п. Якубовича від 18 грудня 2002 року (АТСМ (2002) 30), стосувався, насамперед, з пропозицій про склад керівного органу ТРМ «Наглядова рада». Він послався на керівні розʼяснення, викладені в Додатку до Рекомендації Комітету міністрів № R (96) 10 (див. § 51 вище), що норми, котрі регулюють статус і членство в наглядових органах організацій громадського мовлення мають бути складені таким чином, аби уникнути піддання цих організацій ризику політичного або іншого втручання, і зазначив, що існують дві можливі моделі складу і способу призначення членів таких органів як Наглядова рада:

«• Відповідно до першої, визначені установи та групи громадянського суспільства мають право делегувати представника на свій вибір до Ради з питань телерадіомовлення на певний строк (наприклад, чотири роки). Прикладами таких організацій і груп є церкви, університети, театри, письменники, журналісти, музиканти, фермери, жінки, молодь, спортивні федерації, захисники навколишнього середовища, роботодавці, профспілки тощо.

• Згідно з другою, фіксована кількість членів (наприклад, девʼять або дванадцять) призначається парламентом або кількома державними установами (наприклад, одна третя − Парламентом, одна третя − Урядом, одна третя − Президентом). Оскільки члени Ради з питань телерадіомовлення повинні представляти інтереси громадянського суспільства, слід вживати значних зусиль, аби гарантувати, що вони насправді не представляють політичні погляди і інтереси тих, хто їх призначив...

За соціально-політичних умов в країні з перехідною економікою, друга модель містить потенційну суперечність: чи може особа, призначена парламентом, або парламентом, урядом і президентом, насправді представляти громадянське суспільство або інтереси суспільства в цілому? За умов надзвичайної політизації суспільного життя, чи можна покластися на те, що політичні призначенці не представлятимуть політичні погляди й інтереси тих, хто їх призначив?...

Оскільки ризик того, що вони будуть робити саме це, є дуже високим, перевагу слід, на наш погляд, надати першій моделі.

Звичайно, незважаючи на всі правові застережні заходи, ніхто не зможе контролювати, кого індивідуальні члени Ради захочуть слухати і чиїх поглядів вони захочуть дотримуватися. З огляду на це, важливо, щоб склад Ради був якомога більш плюралістичним, аби потенційний вплив, під яким можуть знаходитися члени Ради, було якомога більше диверсифіковано. ...»

2. Закон № 1320-XV про ТРМ та внесення змін і доповнень до нього

65. 26 липня 2002 року для перетворення ТРМ на організацію громадського телерадіомовлення Парламент ухвалив Закон № 1320-XV «Про громадську національну телерадіоорганізацію Компанія «Телерадіо-Молова». Закон, у якому не було враховано експертних рекомендацій експерта з Ради Європи (див. § 63-64 вище), передбачав:

«Стаття 1

Створюється громадська національна телерадіоорганізація Компанія «Телерадіо-Молдова». Вона є установою зі статусом юридичної особи і з функціональною автономією та редакційною незалежністю, яка забезпечує право на свободу поширювати правдиву і обʼєктивну інформацію по всій території Республіки Молдова...

Стаття 5

(2) Компанія повинна забезпечити широку різноманітність передач, які висвітлюють інтереси різних соціальних, національних, релігійних і політичних груп.

(3) Компанія зобовʼязана забезпечити дотримання принципу обʼєктивності та неупередженості в своїх новинах і документальних передачах.

Стаття 13

(1) Наглядова рада компанії є незалежним органом, який несе відповідальність за забезпечення дотримання прав людей та суспільства на отримання достовірної, повної та обʼєктивної інформації. Вона здійснює нагляд за дотриманням компанією законодавства та положень статуту.

(2) Наглядова рада складається з 15 членів, які є видатними діячами культурної, наукової, освітньої, медіа та інших сфер. Термін їх повноважень становить п’ять років, і вони призначаються:

(a) Парламентом – два члени (один від опозиції)...;

(b) Президентом Республіки Молдова – два члени;

(c) Урядом – два члени;

(d) Вищою радою магістратури – один член;

(e) творчим колективом компанії – один член;

(f) Організаціями національних меншин – два члени;

(g) Конфедерацією профспілок Молдови – один член;

(h) Конфедерацією вільних профспілок «Solidaritate» − один член;

(i) Творчими спілками (Спілкою письменників, Спілкою художників, Спілкою працівників кіно, Спілкою композиторів; Спілкою театральних діячів) – один член;

(j) Медіа-організацями (Спілкою журналістів, Асоціацією незалежної преси, Асоціацією електронної преси, Комітетом зі свободу преси, Незалежним центром жерналістики, Асоціацією засобів масової інформації) – один член;

(k) Обʼєднанням ветеранів – один член.

Стаття 14

Наглядова рада має такі повноваження:

призначає Голову компанії, Заступника голови, Виконавчого директора телебачення та Виконавчого директора радіо;

затверджує склад Ради директорів;

Стаття 20

Нагляд за діяльністю компанії

(1) Нагляд за діяльністю компанії здійснює Наглядова рада.

(2) Якщо Наглядова рада не виконує належним чином своїх повноважень з нагляду, Парламент може через спеціальну парламентську комісію вимагати від будь-якого органу компанії надання письмової інформації про дії чи бездіяльність, які, на думку Парламенту, порушують цей закон. Спеціальна парламентська комісія складається з представників усіх парламентських фракцій, які призначаються до її складу пропорційно до їхнього представництва у парламенті.

...

(4) Парламент разом з Координаційною радою з питань телебачення та радіо можуть вимагати усунення виявлених порушень.

(5) Компанія має право оспорити в суді відповідно до чинного законодавства законність отриманого припису про усунення порушень ...

...

(7) Будь-які заходи, вжині відповідно до цієї статті, не повинні порушувати право компанії на свободу інформації та свободу вираження.»

66. 18 вересня 2002 року Комітет Мінстрів ухвалив повідомлення-відповідь на Рекоментацію 1554 ПАРЄ (див. § 61 вище), у якій він стверджував, що статус ТРМ залишається проблемним. Хоча Закон № 1320-XV продемонстрував прогрес, він створив багато форм прямого політичного впливу на діяльність ТРМ, як вказав п. Якубович у його анлізі. Комітет Мінстрів наголосив, що норми закону не узгоджувалися зі стандартами Ради Європи та могли суперечити ст. 10 Конвенції.

67. 26 вересня 2002 року Парламентська Асамблея прийняла наступну Резолюцію № 1303 (2002) «Про функціонування демократичних інститутів у Республіці Молдова», у якій пропонувалося, аби органи влади Молдови «переглянули за осінь 2002 року Закон «Про громадську національну телерадіоорганізацію Компанія «Телерадіо-Молова» шляхом справжнього залучення до дискусії громадянського суспільства, асоціацій, що представляють ЗМІ та політичну опозицію, взявши до уваги рекомендації експертів Ради Європи. Зокрема, пропонували, аби «перегляд норм щодо складу, призначення та повноважень Наглядової ради став предметом якомога ширшого обговорення...».

68. Як наслідок, Уряд дійшов висновку, що Закон № 1320-XV не був достатнім, аби завершити перетворення ТРМ, та розробив законопроект про внесення змін та доповнень до згаданого закону, який крім кількох незначних поправок містив пропозицію про ліквідацію існуючого ТРМ та створення нової організації з такою ж самою назвою.

69. Пан Якубович опублікував аналіз цього законопроекту 24 жовтня 2003 року (ATCM(2003)025), у якому висловив такі зауваження:

“... Чинний зараз закон містить лише основні положення стосовно статусу компанії як організації, що здійснює громадське телерадіомовлення та описує її інтситуційну систему. Таким чином, було зрозуміло, що він повинен бути доповнений і розширений з тим, аби створити повну та прийнятну правову базу для організації, що здійснює громадське телерадіомовлення у Молдові, яка б узгоджувалася з Резолюцією № 1 «Майбутнє громадського мовлення», прийнятою на 4 Європейській конференції міністрів з питань політики щодо ЗМІ (Прага, 7-8 грудня 1994 року); Рекомендацією № R(96)10 Комітету Міністрів державам членам «Про гарантії незалежності громадського мовлення» та Рекоментіцією Rec(2003)9 Комітету Міністрів державам-членам «Про заходи підтримки демократичного та соціального розповсюдження цифрового мовлення».

Питання полягає в тому, чи пропоновані зміни досягають своєї цілі.

ВИСНОВОК

Поряд з пропозицією ліквідувати існуюче Телерадіо-Молдова і створити нову організацію під тією ж назвою на його місці, зміни стосують несуттєвих питань. ...

Відповідно, ці зміни не можуть розглядатися як завершення зусиль у повній мірі передбачити правове регулювання діяльності Телерадіо-Молдова, захищати його нормальне функціонування, незалежність, самостійність і фінансування, і створити правову визначеність для компанії. Вони не вносять суттєвих змін для того, аби управління Телерадіо-Молдова здійснювалося як організацією громадського мовлення. ...

Згідно зі змінами планується (і) ліквідувати державну компанію Телерадіо-Молдова; (іі) звільнити усіх її працівників та (ііі) позбавити її всіх активів (те, які активи згодом будуть передані до нової загальнонаціональної телерадіокомпанії «Телерадіо-Молдова», має бути предметом окремого рішення Уряду і не встановлено строку, до якого таке рішення повинне бути ухвалене. Не зрозуміло, чи це означає, що Телерадіо-Модова повинне призупинити свою діяльність та припинити мовлення тимчасово, чи ні. Це можна припустити з положення про те, що усі працівники повинні бути звільнені, однак можливо, все ж таки, планується продовжити мовлення.

Виконання цього плану може бути дуже деструктивним для Телерадіо-Молдова та його аудиторії. В той же час, не зрозуміло, для досягнення якої важливої мети це слугує. Як ми аргументуємо нижче, у законопроекті немає нічого такого, що робить цей закон абсолютно необхідним з правової точки зору. Більше того, видається, що ліквідація не буде завершеною, оскільки немає ні положення про призначення нової Наглядової ради або Правління, ні нового Голови. Якщо керівні органи організації залишаються, справжня ліквідація відсутня, а має місце масове звільнення працівників під виглядом ліквідації. ...»

70. Проте закон про внесення змін було прийнято Парламентом 17 жовтня 2003 року. ТРМ було зареєстровано Державною реєстраційною палатою як громадську компанію 26 липня 2004 року, а мовлення за новим статутом вона розпочала 8 серпня 2004 року.

71. 4 жовтня 2005 року Парламентська Асамблея ухвалила Резолюцію 1465 (2005) «Про функціонування демократичних інститутів у Молдові», у якій було зроблено, зокрема, такі зауваження:

“6. ... Однак справжня участь громадянського суспільства вимагає плюралістичного і динамічного медіа сектора, особливо телебачення. Повинні бути створені умови для справді незалежного та професійного громадського мовлення.

...

14. Асамблея наполягала, аби органи влади Молдови з огляду на права людини ...

14.1.1. переглянули законодавство щодо громадського мовлення (як національного, так і місцевого) та телерадіосектора в цілому;

14.1.2. проводити перетворення Телерадіо-Молдова в організацію, що здійснює справді громадське телерадіомовлення, як це визначено в Рекомендації Асамблеї 1641 (2004) про громадське мовлення; ...»

F. Доповіді, що стосуються незаконного політичного впливу на ТРМ.

1. Спостерігачі з міжурядових організацій

72. У січні 2004 року спеціальний представник Генерального секретаря Ради Європи у Молдові зробив таку заяву щодо ЗМІ в Молдові:

«Конституція Республіки Молдова гарантує свободу вираження і свободу преси. Тим не менш, ситуація в засобах масової інформації в Республіці Молдова є однією зі сфер уваги декількох посольств в Кишиневі, а також неурядових організацій. За останні два роки тиск влади на незалежні засоби масової інформації збільшився, поряд з підтримкою державних видань.

Ситуація в електронних засобах масової інформації є дуже важливою, зважаючи на те, що в сільській місцевості, де живе близько половини населення Республіки Молдова, доступ до інформації дуже обмежений. Газетні кіоски там практично відсутні, а друкована преса потрапляє туди з запізненням до тижня. Радіо є там основним джерелом інформації.

Опозиція не представлена належним чином у ефірі. Звільнення журналістів стають все більш частими.

• Одним з яскравих прикладів цензури на національному телебаченні була заборона трансляції у прямому ефірі популярного ток-шоу «Buna Seara» 28 листопада минулого року, на яке були запрошені лідери парламентських фракцій Степанюк, Брагіш і Роска, Спеціальний представник Генерального секретаря і прес-секретар місії ОБСЄ. За три години до початку програми Спеціального представника Генерального секретаря було офіційно повідомлено Головою TРM Єфремовим, що шоу не буде транслюватися в ефірі, тому що більшість лідерів вирішили не брати у ньому участі.

• Існує спільна домовленість між політичними силами, що телеканал Молдова 1 повинен транслювати перші 30 хвилин засідань Постійно діючого круглого столу без редагування. Це зобов’язання не виконувалося під час грудневого засідання круглого столу, а пояснювалося це тим, що участь в «Годині опозиції» через три дні є достатньою протягом тижня. У репортаж, який продовжив новини в той же день, делікатно уникали більшості заяв, що містили критику влади.

• Сама по собі програма «Година опозиції», яка виглядала як монолог опозиції, видається, не робила значного внеску до діалогу з більшістю. Ми потребуємо справжніх дебатів. ...»

73. Представник зі свободи ЗМІ Організації безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) мав другий візит до м. Кишинева з 18 по 21 жовтня 2004 року на запрошення Уряду. Метою подорожі було отримати інформацію щодо чинного стану свободи ЗМІ у країні та надати органам влади свої рекомендації. Представник зустрівся з посадовцями Уряду, парламентарями, журналістами та представниками неурядових організацій. 16 грудня 2004 року він опублікував свої «Зауваження та рекомендації», у яких стверджувалося, зокрема:

« Позитивні зрушення – плюралізм ...

У становищі молдовських ЗМІ є низка позитивних зрушень.

В цілому, плюралізм засобів масової інформації досить розвинутий в Молдові, як з огляду на кількість засобів масової інформації так і з огляду на різні точок зору, які представлені (хоча різноманітність в обох випадках більш присутня в друкованих ЗМІ, ніж в ЗМІ, що здійснюють телерадіомовлення). Політики всіх рангів регулярно піддаються критиці у ЗМІ; незалежні теле-і радіостанції є дуже відвертими у своїх коментарях щодо влади. Також триває відкрита дискусія щодо розвитку власне засобів масової інформації; ця дискусія була описана Міністром закордонних справ як «прозора». ...

Молдова також була однією з перших країн у регіоні, яка перетворила державну організації телерадіомовлення та громадську.

Проте більшість учасників дискусії зійшлися на тому, що існує низка невирішених проблем засобів масової інформації, які необхідно вирішувати у найближчому майбутньому. Деякі з цих недоліків, як вказав лідер парламентської опозиції Брагіш, «були результатом зростаючої демократії». На його думку, ОБСЄ необхідно брати активнішу участь у питаннях ЗМІ. Міністр закордонних справ також заявив, що «Молдова має деякі недоліки в галузі засобів масової інформації, але вони не є зробленими навмисно. Інші європейські країни також мають недоліки. Ми не хочемо йти неправильним шляхом, а тому ми вдячні за будь-які рекомендації, що виходять від ОБСЄ та інших міжнародних організацій.»

Метою цього висновку є запропонувати такі рекомендації та основі спостережень, зроблених під час візиту.

Загальний стан мовлення

Не може бути справжнього плюралізму, якщо нема конкуруючих каналів, що здійснюють загальнонаціональне мовлення. У цій ситуації необхідно провести прозорий відбір іншої загальнонаціональної частоти.

Зараз існує лише три загальнонаціональні канали мовлення в Молдові, і тільки один з них − громадська компанія Телерадіо-Молдова (TРM) − це молдовський канал з точки зору змісту. Два інші канали ретранслюють програми сусідніх країн − Румунії та Росії.

Здавалося б, ясно, що існує четверта загальнонаціональна частота; однак видача ліцензії на цю частоту була зупиненна ліцензуючим органом в 2002 році. Тендер на третій загальнонаціональний канал − той, що ретранслялює з мережі Росії − було оголошено 15 жовтня 2004 року, проте тендер на четверту частоту не було повторно оголошено. Для отримання додаткової інформації з проблем прозорості у ліцензуванні див. розділ, присвячений раді з питань телебачення та радіомовлення.

Ситуація навколо ТРМ

Забагато Уряду, замало інших голосів

Хоча ТРМ юридично перетворилася з державної орагнізації телераділмовлення на організацію, що здійснює громадське мовлення, однак вона насправді продовжує схилятися на бік Уряду. Як повідомляється, більшість політичних програм є новинами про та виходить від правлячої партії. У цій ситуації, коли TРM є єдиною вітчизняною загальнонаціональною організацією телерадіомовлення, збалансоване висвітлення політичних подій є ще більш важливим. TРM ще належить виконати свої зобов’язання як громадської організації телерадіомовлення.

ТРМ не проводить моніторингу змісту, незважаючи на те, що це передбачено новим Законом «Про громадську національну телерадіоорганізацію Компанія «Телерадіо-Молова». Згідно з поясненням керівництва компанії, причина цього полягає у нестачі ресурсів для того, аби робити відповідні записи. Але насправді саме Наглядова рада (далі − НР) повинна була хоча би спробувати запровадити такий моніторинг. НР, пояснюючи недостатню свою увагу до моніторингу, сказала, що в початковий період, коли TРM тільки почала свій шлях розвитку як організація громадського мовлення, було б неправильно здійснювати будь-який моніторинг.

Як результат, лише неурядові організації здійснювати такий моніторинг. Його результати активно оспорювалися керівництвом ТРМ, НР та посадовцями владної партії. Насправді, моніторинг неурядових організацій здійснювався на кількісній основі. «Хронометричний» метод є, зрозуміло, первинним і не може виявити нюансів у програмах. Однак цього методу достатньо, аби резутьтати переконливо показали, що новини на ТРМ з часу перетворення компанії були непропорційними на користь Уряду та виходили від Уряду.

Трудовий спір

Як менеджмент ТРМ, так і CADUP, котрий представляє журналістів, яких не взяли на роботу у результаті процесу перетворення з державної компанії на організацію громадського мовлення, погодилися на пошук компромісу через переговори.

Представник ОБСЄ і його співробітники провели низку зустрічей з керівництвом TРM і з представниками колишніх журналістів ТРМ, які не були прийняті на роботу після того, як TРM була офіційно перетворена з державної на громадську організацію телерадіомовлення. Олександр Іванко (Alexander Ivanko) спостерігав за роботою примирювальної комісії Телерадіо-Молдова, яка була створена для розгляду цього трудового спору.

Підгрунтя

У лютому 2002 року страйки і акції протесту проти цензури на TРM, підтримані понад 300 працівниками TРM, призвели до початку дискусії в Молдові про необхідність перетворення TРM в організацію, що здійснює громадське мовлення. Необхідне правове поле було створене під керівництвом Ради Європи.

Закон «Про громадську національну телерадіоорганізацію Компанія «Телерадіо-Молова» був прийнятий Парламентом 26 липня 2002 року. Закон був переглянутий 13 березня 2003 після того, як піддався критиці з боку Ради Європи. 13 листопада 2003 цей закон був змінений ще раз; цього разу з метою ліквідації державної організації телерадіомовлення. Це означало, що новостворена організація громадського телерадіомовлення не матиме жодних зобов’язань, щоб взяти на роботу всіх працівників державної організації. Як вказують декілька джерел, працівники ТРМ побоювалися, що процес відбору призведе до звільнення тих співробітників, які були найбільш активними під час протестів в лютому 2002 року і які проводили кампанію за перетворення TРM в незалежну організацію громадського мовлення.

Комісія з відбору персоналу, утворена з трьох членів, запропонованих Адміністративною радою, трьох членів, запропонованих Наглядовою радою, і одним членом, обраним працівниками ТРМ, була створена 30 квітня 2004 року. Комісія завершила відбір нових працівників до 7 серпня 2004 року.

907 особам були запропоновані контракти, 890 з них їх підписали. 140 посад залишилися вільними. Таким чином, комісія з відбору персоналу не закінчила свою роботу. Близько 190 працівників не отримали роботу.

Після оголошення результатів відбору для відділів новин 27 липня невдоволення серед співробітників TРM стосовно способу проведення цього відбору перетворилися на протести громадськості. 27 липня група працівників TРM заснувала Комітет по захисту людської та професійної гідності й зайняла приміщення, в якому комісія з відбору проводила засідання. У відповідь керівництво TРM призупинило контракти з 19 працівниками, і 30 липня поліція видалила протестувальників з будівлі.

Ці демонстрації, які зібрали тисячі людей в одній точці, почалися на знак протесту проти результатів відбору. Тому головною вимогою було повторно провести відбір. Ця вимога була пізніше змінена на «повернення до ситуації до початку процедури відбору». Змінену вимогу теоретично можна було задовольнити без повторного відбору шляхом укладення договорів з усіма 190 звільненими працівниками.

Всі співрозмовники погодилися, що ситуація навколо TРM була найбільш актуальним питанням ЗМІ в країні. Здавалося б, усі погодилися, що єдиним способом її подолання був переговорний процес. Як висловився Міністр закордонних справ Андрій Стратан: «Ми хочемо, щоб перетворення TРM було здійснене демократичним шляхом». Тим не менше, слід поставити певні питання.

Весь процес відбору, здається, був затьмарений відсутністю розуміння вимог до такого процесу. Хоча зрозуміло, що деякі з працівників, ймовірно, повинні бути звільнені, критерії відбору не були чітко визначені, і відбір сам по собі не був прозорим. Звинувачення в політичній упередженості не може бути спростоване з огляду на відсутність прозорості в процесі відбору.

Ставлення керівництва TРM, принаймні спочатку, не було конструктивним, що призвело до масових протестів і до патової ситуації, яка все ще не вирішена.

З іншого боку, CADUP, спочатку створений для захисту права звільнених працівників, розпочав додавати політичні вимоги до трудових.

У цій ситуації представник ОБСЄ спільно з головою Місії ОБСЄ в Молдові і Спеціальний представник Генерального секретаря Ради Європи рекомендували вищезгаданій примирювальній комісії, аби нова комісія з відбору була створена за наступною формулою:

- два члени комісії з відбору призначаються керівництвом Телерадіо Молдова;

- два члени комісії призначаються CADUP;

- три члени комісії призначаються шляхом консенсусу примирювальною комісією. Як альтернатива, один з цих трьох членів може бути іноземним експертом, що підтримує ОБСЄ чи Раду Європи.

На час написання цієї доповіді, питання все ще не було вичерпане. Примирювальна комісія ТРМ у листопаді провела лише два засідання. На обох вона обговорювала спільну пропозицію про вибори нової комісії з відбору, висловлену 21 жовтня Бюро Представника, Місією ОБСЄ та Радою Європи. Комісія не змогла дійти однозначної думки щодо спільної пропозиції. Посилаючись на відсутність прогресу у роботі комісії та з огляду на звинувачення керівництва ТРМ у «симуляції діалогу», представники журналістів-протестувальників вийшли зі складу примирювальної комісії 25 листопада.

Наглядова рада ТРМ [див. § 65 вище]

Чинна Наглядова рада (НР), хоча теоретично її більшість формується громадянським суспільством, не представляє весь спектр поглядів, що домінують у суспільстві, і фактично дозволяє політичну однобічність. Цей закон повинен бути змінений таким чином, аби дозволити інший склад НР. Кілька парламентарів з опозиції, журналістів та неурядових організацій скаржилися на склад НР, до якої входять: два представники від Парламенту (один від опозиції), два − від Уряду, двоє − призначаються Президентом і девʼять представників від різних організацій. Однак Президент, Уряд і Парламент контролюються однією партією, так само як і більшість громадських організацій, представлених у Наглядовій раді.

Лідер фракції Комуністичної партії Віктор Степанюк визнав, що не все громадянське суспільство представлене у раді, а лише «основні громадські організації», що залишає відкритим питання про те, хто і, що більш важливо, як визначає організацію як «основну». У вкрай політизованому кліматі в Молдові вкрай політизована НР розглядається як така, що підриває довіру до організації, яка здійснює громадське мовлення. Одна з пропозицій, висловлена лідером опозиції Брагішем, передбачала 12 членів НР, шість представників від керівної партії, шість − від опозиції, а рада повинна працювати лише на основі консенсусу.

Хоча ця ідея і звучить привабливо, вона також може завести у глухий кут, якщо рада не зможе погодити питання, залишивши керівництво ТРМ без контролю.

ОБСЄ та Рада Європи хотіли отримати пропозицію щодо структури НР, яка отримає схвалення усіх політичних сторін Молдови. Деякі пропозиції, особливо одна, підготована Асоціацією електронних ЗМІ (APEL), слід ретельно проаналізувати.

Координаційна рада з питань телебачення та радіо

Конкурси на розподіл пропонованих частот оголошуються в дуже короткі строки, і не дають достатньо часу для потенційних заявників, щоб підготувати всі необхідні документи. Склад ради не гарантує її обʼєктивності. Крім того, немає прозорості в процесі прийняття рішень щодо розподілу частот.

Скарги з приводу політичної упередженості при розподілі частот не можуть бути підтверджені доказами. Але при розгляді цих скарг, представник встановив, що процес дозволяє субʼєктивність при оцінці і голосуванні по конкурсам на розподіл частот.

Ліцензії на мовлення розподіляються радою. У системі, яка може бути схарактеризована як така, що має двох голів, ті частоти, які будуть використовуватися тим, хто отримає ліцензію, надаються раді Міністерством звʼязку. Як сказав один високопосадовець: «Ми не знаємо, коли ці частоти стають доступними».

Рада, яка складається з девʼяти осіб, призначається, відповідно, Урядом, Президентом і Парламентом. У такій ситуації, яка складася на сьогодні, коли більшість у всіх органах виконавчої та законодавчої гілок влади знаходяться під контролем однієї партії, ця система призводить до цілковитого політичного контролю за радою. Деякі співрозмовники скаржилися, що вони не вірили в обʼєктивність ради при видачі ліцензій для каналів.

Слід також відзначити, що конкурс на дуже важливий четвертий загальнонаціональний канал не було повторно проведено, адже не було жодного руху по цьому питанню. З іншого боку, в тендері на третю загальнонаціональну мережу, на яку завершилася ліцензія, було видано через 45 днів з моменту повідомлення, яке було оголошено лише в трьох газетах в маленькій друкованій рекламі.

Для забезпечення незалежності ради, процедура вибору не повинна бути політично орієнтованою, і слід зосередити увагу на залученні як членів ради осіб, які є авторитетними фахівцями в сфері телерадіомовлення.

Метод розподілу частот повинен бути змінений. Тільки одна установа повинна нести відповідальність як за створення, так і за розподіл частот. Це б виправило чинну «систему двох голів», коли рада знаходиться під владою Міністерства, не знаючи, коли (і чому) частоти можуть бути запропоновані для конкурсу. ...

Рекомендації

...

· Не може бути справжнього плюралізму там, де немає конкуруючих загальнонаціональних вітчизняних каналів. У цій ситуації прозорий конкурс є необхідним для іншої загальнонаціональної частоти.

Хоча ТРМ було юридично перетворено з державної на автономну громадську організацію телерадіомовлення, насправді воно продовжує схилятися в бік Уряду. Більшість політичних програм є новинами про та від керівної партії. У цій ситуації, коли ТРМ є єдиною вітчизняною загальнонаціональною організацією мовлення, збалансоване висвітлення політичних подій є ще більш важливим. ТРМ все ще повинно виправдати свої зобовʼязання громадської організації телерадіомовлення.

Як керівництво ТРМ, так і CADUP, який представляє журналістів, які не отримали роботу у резултаті перетворення ТРМ з державної на громадську організацію телерадіомовлення, повинні погодити компроміс шляхом переговорів.

Повинна бути створена нова комісія ТРМ з відбору.

Чинна Наглядова рада ТРМ (НР), хоча теоретично її більшість сформована громадянським суспільством, не представляє увесь спектр поглядів, що панують у суспільстві, і насправді дозволяє політичну однобічність. Чинний закон має бути змінений, щоб передбачити інший склад НР.

· Конкурси на розподіл частот пропонуються в дуже короткі строки і не дають достатньо часу для потенційних заявників, щоб підготувати всі необхідні документи. Склад ради не гарантує її об’єктивність. Крім того, немає прозорості в процесі прийняття рішень щодо розподілу частот. ...»

74. Приблизно в цей самий час ОБСЄ та Рада Європи спільно опублікували ... «Критерії для діяльності організацій громадського мовлення в Республіці Молдова»:

...

75. 12 травня 2004 року Європейська Комісія опублікувала документ «Європейська політика добросусідства. Звіт по країні Молдова» (SEC (2004) 567), у якому містилися міркування, зокрема, щодо демократії та прав людини у країні. У звіті зазначався висновок спостерігачів ОБСЄ за результатами моніторингу місцевих виборів 2003 року «про чітку упередженість на користь представників влади на державному телевізійному каналі»..

...

2. Неурядові організації

76. Незалежний центр журналістики (далі − НЦЖ) є неурядовою організацією, що базується у м. Кишиневі і виконує місію підтримувати професійну журналістику у Молдові та робити внесок у обʼєднання незалежної та неупередженої преси. Вона була заснована у 1994 році як проект неурядової організації «Open World House» та стала незалежною у 1998 році. Вона фінансується, зокрема, Фундацією Сороса.

77. НЦЖ здійснював моніторинг програми ТРМ у період від червня 2004 року до жовтня 2005 року. Відповідно до результатів моніторингу у звіті від серпня 2004 року, жоден представник від Християнсько-демократичної народної партії, яка була на той час однією з двох парламентських опозиційних партій, не зʼявлявся на телевізійних програмах ТРМ політичного характеру протягом того місяця, а інша парламентська опозиційна партія «Молдова демократична» зʼявлялася лише одного разу протягом 95 секунд. На противагу цьому, керуюча Комуністична партія зʼявлялася сім разів загальною тривалістю 889 секунд. Подібним чином виглядав звіт у вересні, жовтні та листопаді 2004 року. У своєму звіті, опублікованому у грудні 2004 року, НЦЖ виявив, що на телебаченні Уряд та його представники згадувалися в середньому 32 рази на день, тоді як опозиція згадувалася в середньому двічі на день. У радіопрограмах ТРМ Уряд згадувався в середньому 109 разів на день, а опозиція – 0,7 разів на день.

78. У звіті під назвою «Від державного до громадського: справжнє громадське мовлення у Білорусі, Молдові та Україні?» (грудень 2005 року), «Article 19», міжнародна неурядова організація, що базується в Лондоні, яка працює над питаннями, повʼязаними зі свободою вираження, виявила (зноски упущені):

“3.1. Огляд

Молдова стала першою країною СНД, яка розпочала процес зі створення громадського телебачення. Крім того, лише вона одна з трьох країн перетворила державну компанію телерадіомовлення «Телерадіо-Молдова» на організацію громадського телерадіомовлення. Проте, в той час як громадське мовлення існує теоретично, на практиці нова телекомпанія залишається лише номінально незалежною від державного контролю, і результати її роботи продовжують бути вкрай упередженим на користь існуючого режиму. Загалом, вона не змогла забезпечити глядачів та слухачів точною та обʼєктивною інформацією і плюралізмом думок і поглядів. Зміцнення побудови організації справді громадського мовлення буде залежати від здатності і волі влади в повній мірі запроваджувати нові прийняті положення, а також від успіху організованих зусиль громадянського суспільства.

...

Незважаючи на зміни, TРМ все ще знаходиться під впливом влади. Крім того, якість програм стала досить низькою з часу перетворення. Існує необхідність в додатковому фінансуванні для навчання працівників і підвищення стандартів професійної журналістики.

Іншим фактом, що викликає занепокоєння, є те, що має місце поступове зниження у різноманітності результатів роботи медіа. ...

ПРАВО

I. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ

79. Заявники стверджували, що коли вони працювали журналістами на ТРМ, їх було піддано режиму цензурування, навʼязаному державною владою через вище керівництво ТРМ, всупереч ст. 10 Конвенції. У ст. 10 Конвенції передбачено:

«1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.»

Уряд відхиляв ці твердження та вказував, що у будь-якому разі заявники не вичерпали національні засоби юридичного захисту.

A. Часові межі справи

80. Для розгляду цієї справи Суд взяв до уваги період, що почався в лютому 2001 року, коли заявники стверджували, що проблема політичного контролю над редакційною політикою на ТРМ стала гострою (див. § 18 вище), та завершується днем постановлення ухвали про прийнятність – 26 вересня 2006 року.

B. Попердні заперечення Уряду

1. Подання сторін

81. Уряд вказував у запереченнях, що заявники не вичерпали національних засобів юридичного захисту, доступних їм за нормами національного законодавства, як цього вимагає ч.1 ст. 35 Конвенції. Зокрема, заявники могли звертатися до національних судів щодо порушень їхнього права на свободу вираження, посилаючись на ст. 20 Конституції (див. § 56 вище), ч. 3 ст.2, ст. 3, 6 Закону (див. § 57 вище), та положення Закону № 1320 (див. § 65 вище). Уряд не зміг навести жодної подібної справи, яка попередньо розглядалася національними судами, пояснивши це тим, що Республіка Молдова не мала достатньо часу для розвитку судової практики у цій сфері. Однак, якщо б таку заяву було подано, її звичайно ж було б розглянуто по суті. Також у запереченнях вказувалося, що у завників залишалася можливість скаржитися до Наглядової ради ТРМ, яка відповідно до ст. 20 Закону № 1320-XV (див. § 65 вище) була компетентною контролювати дотримання ТРМ внутрішніх норм та норм законодавства взагалі. Крім того, заявники могли скаржитися до Координаційної ради.

82. Заявники стверджували, що на ТРМ мали місце адміністративна практика цензури та політичний контроль і що це звільняє їх від виконання обовʼязку вичерпання національних засобів юридичного захисту. Поряд з цим, вони стверджували, що ефективні засоби юридичного захисту на національному рівні були відсутні. Було б неможливо подати їхню скаргу до національних судів. Хоча теоретично національний суддя міг ухвалити рішення стосовно одиничних випадків заявленої цензури, за національним законодавством не було юридичного засобу захисту, ефективного щодо відсутності структурної незалежності ТРМ від Уряду та спроможного попередити випадки цензури у майбутньому. Координаційна рада складалася з девʼяти членів, троє з яких призначалися Парламентом, троє – Урядом, а троє – Президентом Молдови, що не робило її незалежним органом. Вона розглядала питання цензури на ТРМ у звіті від 29 квітня 2004 року (див. § 41 вище). Тоді як заявники зверталися до неї стосовно усіх актів цензури, про які вони стверджували у заяві до Суду, жоден з цих випадків не було розглянуто у звіті, який обмежився загальним висновком про те, що на ТРМ не було цензури. Зрештою, Наглядова рада була органом новоствореної громадської компанії, яка розпочала свою діяльність лише в серпні 2004 року та не могла розглядати скарги заявників тоді, коли відбувалися події, які оскаржуються у заяві до Суду.

2. Оцінка Суду

83. Суд нагадує, що принцип, за яким заявник спочатку має вичерпати засоби юридичного захисту, наявні у національній правовій системі, перед тим, як звернутися до міжнародного Суду, є важливим аспектом механізму захисту, встановленого Конвенцією (див. § 65 рішення Суду у справі «Akdivar and Others проти Туреччини» від 16.09.1996 р. (1996‑IV)). Роль Суду є субсидіарною щодо національних систем охорони прав людини. Цілком обгрунтованим є те, що національні суди повинні першопочатково мати можливість відповісти на питання про відповідність національного права Конвенції і що якщо, тим не менше, заява передається до Страсбургу, Суд повинен знати погляди національних судів як таких, що перебуваються у прямому і тривалому контакті з суспільством у їхніх країнах (див. § 42 рішення Суду у складі його Великої палати у справі «Burden проти Сполученого Королівства» від 29.04.2008 р. (справа № 13378/05)).

84. Відповідно до ч. 1 ст. 35 Конвенції заявник повинен мати можливість нормального звернення до засобів юридичного захисту, які є доступними та достатніми для відшкодування шкоди за заявлені порушення прав. Існування таких засобів захисту повинне бути достатньо певним не лише в теорії, але й на практиці, без цього вони не виконають вимоги доступності та ефективності (§ 66 рішення Суду у цитованій вище справі Akdivar and Others). На Уряд покладався тягар доказування перед Судом того, що засіб захисту був ефективним, доступним в теорії і на практиці на певний час, тобто доступним, та сам по собі давав можливість отримати відшкодування щодо скарг заявника та мав розумні перспективи успіху. Якщо цей тягар доказування виконано, заявник повинен довести, що згаданий Урядом засіб юридичного захисту насправді вичерпано або ж він з якоїсь причини є невідповідним чи неефективним за конкретних обставин справи, або що існували певні обставини, які завадили їй чи йому виконати цю вимогу (§ 68 цитованого вище рішення Суду у справі Akdivar and Others).

85. Проте правило про вичерпання національних засобів юридичного захисту не застосовується у тих випадках, коли доведено, що наявна адміністративна практика, зокрема повторення актів, несумісних з Конвенцією та офіційне толерантне ставлення до цього органів влади, і що вона має таку природу, що зробить звернення до суду безпеспективним та неефективним (див. § 159 рішення Суду у справі «Ireland проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 р. (Series A no. 25); §§ 66-67 цитованого вище рішення Суду у справі Akdivar and Others; ухвалу Суду про прийнятність у справі «Denmark проти Туреччини» від 08.06.1999 р. (справа № 34382/97); § 99 рішення Суду у складі Великої палати «Cyprus проти Туреччини» (справа № 25781/94, ECHR 2001-IV)). В ухвалі про прийнятність у справі «Caraher проти Сполученого Королівства» (справа № 24520/94, ECHR 2000-I) Суд підсумував свою практику щодо поняття «адміністративна практика»:

«У першій грецькій справі (Yearbook 11, с. 770) Комісія визначила два елементи, необхідні для існування «адміністративної практики»: повторення актів та офіційне толерантне ставлення до цього. Повторення актів було сформульовано як таке що стосується значної кількості актів, які повʼязані між собою певним чином обставинами, що їх супроводжують (напр., час та місце або ставлення осіб, які беруть в них участь), та які були не просто певною кількістю окремих актів. Суд вказав, що практика, несумісна з Конвенцією, складається з сукупності ідентичних чи аналогічних порушень, кількість яких є значною та які взаємоповʼязані таким чином, що становлять не просто окремі інциденти чи винятки, а модель чи систему (§ 159 рішення Суду у справі «Ireland проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 р. (Серія A №. 25, с. 64)). «Офіційне толерантне ставлення» означає, що, хоча акти є очевидно незаконними, вони допускаються у тому сенсі, що відповідальне за це керівництво, повідомлене про такі акти, не вживає заходів для покарання за них або ж для запобігання їхньому повторенню; чи що виший орган у відповідь на чисельні скарги демонструє байдужість, відмовляючись провести розслідування щодо їх правдивості чи неправдивості; чи що у судовому процесі у справедливому розгляді таких заяв буде відмовлено (у тій частині, що стосується, § 19 ухвали про прийнятність у справі «France, Norway, Denmark, Sweden and the Netherlands проти Туреччини» (справа № 9940-9944/82dec. 6.12.83, DR 35, с. 143 до с. 163)). Однак також слід зазначити, що наявність такої практики може бути встановлено навіть тоді, коли немає офіційної толерантності на вищих офіційних рівнях та навіть тоді, коли за деякі акти винні були притягнуті до відповідальності, оскільки органи влади вищого рівня зобовʼязані вживати активних заходів для припинення повторюваності актів (див., наприклад, § 159 цитованого вище рішення у справі «Ireland проти Сполученого Королівства»).

86. Суд вказує, що в ухвалі про прийнятність від 26 вересня 2006 року Судом було встановлено наявність тісного звʼязку між попередніми запереченнями Уряду та суттю скарг заявників про порушення ст. 10 Конвенції і, відповідно, він обʼєднав заперечення Уряду з розглядом справи по суті.

87. Таким чином, Суд дослідить скарги заявників, а після цого розгляне, чи у світлі усіх обставин справи попередні заперечення Уряду є обгрунтованими.

C. Щодо суті

1. Подання сторін

(a) Уряд

88. Уряд наголосив, що ТРМ був телевізійним каналом, який мав найбільшу кількість телеглядачів у країні і що вечірні новини були найбільш популярною програмою (див. § 8 вище). Це демонструвало, що населення Молдови вірило в незалежність, неупередженість та обʼєктивність ТРМ як телевізійного каналу.

89. Уряд заперечував наявність цензури на ТРМ. Він спростовував твердження про те, що був «чорний список» осіб і тем, які не могли представлятися, та стверджував, що опозиційні політики мали доступ до громадськості через ТРМ, що підтверджується програмами, котрі є у переліку програми телепередач (див. § 26 вище).

90. Уряд посилався на висновки Координаційної ради зі звіту від 29 квітня 2002 року (див. § 41 вище). Як встановила ця рада, заявники не правильно тлумачили поняття свободи вираження. Вони розглядали його як таке, що надає їм «карт бланш» казати те, що вони хочуть, у спеціальних репортажах, ігноруючи правові та моральні норми та порушуючи свої обовʼязки як журналістів, які працюють на єдину загальнонаціональну телерадіокомпанію на той час для того, аби надавати обʼєктивні та неупереджені послуг, вільні від політичного упередження.

91. Уряд стверджував, що протести страйкового комітету не були підтримані профспілкою ТРМ чи значною кількістю працівників його колективу. Заходи відповідальності, застосовані до Діну Руснака та Лариси Манол, були цілком обгрунтованими санкціями за порушення ними внутрішніх норм, зокрема зміну програми новин без поперднього узгодження. Декілька заявників, зокрема Мірча Сурду, Людміла Васілаш, Леонід Мельнік та Діана Доніца, продовжили працювати на ТРМ.

(b) Заявники

92. Заявники вважали, що національне право не забезпечувало достатніх гарантій проти цензури та незаконного політичного впливу. Таким чином, ні національне законодавство, ні внутрішені норми ТРМ не визначали поняття «редакційної політики». Вони стверджували, що держава не виконала своїх позитивних обовʼязків за ст. 10 Конвенції, тому що вона не ввела в дію законодавство, яке б надало гарантії проти зловживання втручанням з боку органів влади та яке б чітко встановило сферу та межі розсуду цих органів. Більше того, Парламент, відмовившись внести зміни до Закону № 1320-XV, як це було рекомендовано Радою Європи, утримав державний контроль за громадською компанією, який якраз і був причиною цензури. Такими діями та бездіяльністю держава також порушила право населення на отримання інформації. Парламентською Асамблеяєю та у звітах міжнародних експертів підтримувалася позиція, згідно з якою національне законодавство було незадовільним у тому розумінні, що воно надавало Уряду всеосяжний контроль за ТРМ та не забезпечувало належної охорони незалежності ТРМ.

93. Заявники стверджували, що результати опитуванння, на які посилався Уряд, відповідно до яких телевізійний канал ТРМ мав найбільшу кількість глядачів у Молдові, не визначали якості його програм, а вказували на нестачу альтернативних джерел інформації. Вони посилалися на звіти за результатами моніторингу НЦЖ (див. § 77 вище) та спостереження декількох міжнародних коментаторів (див. § 72-75 вище), аргументуючи їхні твердження, що програми на ТРМ були упередженими на користь керівної партії. Наведені Урядом приклади програм, у яких опозиційні політики брали участь, були винятками із загального правила. Навіть Координаційна рада у своєму звіті від 29 квітня 2002 року погодилася з тим, що певні теми чи словосполучення, такі як «Бесарабія, румунський, румунська мова, румунська історія, румунська історія чи тоталітарний режим» були забороненими, за винятком їх вживання в історичному контексті.

94. До 2002 року не було внутрішніх норм щодо способу прийняття на роботу чи звільнення з роботи Програмного директора, керівників відділів чи продюсерів. Голова ТРМ міг звільнити їх у будь-який час. Більше того, не було норм для створення художньої чи технічної ради, яка б оцінювала якість аудіовізуальної продукції. Нова процедура прийняття на роботу, організована у 2004 році, була визнана експертами Радою Європи такою, що позбавлена прозорості та чіткості щодо умов прийняття на роботу чи повторного прийняття на роботу членів колективу. Національні суди не надали засобу юридичного захисту заявникам, які втратили роботу.

2. Оцінка Суду

(a) Загальні принципи щодо плюралізму на телебаченні та радіо

95. Встановлюючи, чи ст. 10 Конвенції узгоджується з цією справою, Суд повинен звернутися до наступних принципів. Відправним пунктом є загальновідоме твердження: не може бути демократії без плюралізму. Однією з принципових ознак демократії є те, що вона пропонує можливість вирішення проблем країни через діалог без звернення до насильства, навіть якщо такі проблеми надокучливі. Демократія базується на свободі вираження. У сутності демократії − пропонування та обговорення різноманітних політичних програм, навіть тих, які можуть поставити питання щодо способу організації держави, за умови, що вони не шкодять самій демократії (див. §§ 41, 45 та 47 рішення Суду у справі «Socialist Party and Others проти Туреччини» 1998 року (Reports of Judgments and Decisions1998-III)).

96. Таким чином, свобода вираження поглядів, що охороняється ч. 1 ст. 10 Конвенції, становить одну з суттєвих основ демократичного суспільства та одну з основних умов його розвитку (§ 41 рішення Суду у справі «Lingens проти Австрії» від 08.07.1986 р. (Серія A № 103)). Свобода преси та інших агенцій новин надають громадськості один з найкращих засобів виявлення та формування думки про ідеї та ставлення до політичних лідерів. На пресу покладається обовʼязок повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань та з інших питань загального інтересу. Не лише преса виконує завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість також має право отримувати її (див., наприклад, § 49 рішення Суду у справі «Handyside проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 р. (Серія A № 24); §§ 41-42 цитованого вище рішення Суду у справі Lingens).

97. Аудіовізуальне медіа, таке як радіо чи телебачення, відіграє надзвичайно важливу роль щодо цього. З огляду на їхню можливість передавати повідомлення через звуки та зображення, такі засоби мають більш негайний та сильний вплив, ніж друковані ЗМІ ( рішення Суду у справі «Jersild проти Данії» від 23.09.1994 р. (Серія A № 298); § 79 рішення Суду у складі Великої палати у справі «Pedersen and Baadsgaard проти Данії» (справа № 49017/99, ECHR 2004‑XI)). Функція телебачення та радіо як звичних джерел розваг в особистому житті слухача чи глядача ще більше посилює їхній вплив (порівн. § 74 рішення Суду у справі «Murphy проти Ірландії» (справа № 44179/98, ECHR 2003‑IX (витяги)). Більше того, особливо у віддалених регіонах, телебачення та радіо можуть бути більш легко доступними, ніж інші засоби інформації.

98. Ситуація, у якій впливовій економічній чи політичній групі у суспільстві надається можливість отримати домінування над аудіовізуальними засобами інформації і, таким чином, здійснювати тиск на організації мовлення та, зрештою, скоротити їх редакційну свободу, підриває основоположну роль свободи вираження у демократичному суспільстві, як це зафіксовано у ст. 10 Конвенції, особливо тоді, коли вона слугує поширенню інформації та ідей загального інтересу, які громадськість має право отримувати (див. §§ 73 та 75 рішення Суду у справі «VGT Verein gegen Tierfabriken проти Швейцарії» (справа № 24699/94, ECHR 2001‑VI); див. також § 86 ухвали Комісії про прийнятність у справі «De Geillustreerde проти Нідерландів» від 06.07.1976 р. (справа № 5178/71, Decisions and Reports (DR) 8, с. 13)). Це також стосується випадків, коли домінуючою є державна чи громадська організація телерадіомовлення. Таким чином, Суд ухвалив, що через свою обмежувальну природу, режим ліцензування, який надає громадській організації мовлення монополію над доступними частотами, не може бути виправданим, якщо тільки не буде продемонстровано наявність нагальної суспільної потреби у цьому (§ 39 рішення Суду у справі «Informationsverein Lentia and Others проти Австрії» від 24.11.1993 р. (Серія A № 276)).

99. Насправді ефективне здійснення свободи вираження не залежить просто від обовʼязку держави не втручатися, а вимагає від неї вживання позитивних заходів захисту через право чи практику (див., наприклад, §§ 42-46 рішення Суду у справі «Özgür Gündem проти Туреччини» (справа № 23144/93, ECHR 2000-III); § 38 рішення Суду у справі «Fuentes Bobo проти Іспанії» від 29.02.2000 р. (справа № 39293/98); §§ 39-40 рішення Суду у справі «Appleby and Others проти Сполученого Королівства» (справа № 44306/98, ECHR 2003-VI)). Надаючи важливого значення тому, що знаходиться під загрозою згідно зі ст. 10 Конвенції, держава повинна бути абсолютним гарантом плюралізму (див. § 38 цитованого вище рішення Суду у справі Informationsverein Lentia and Others; §§ 44-47 цитованого вище рішення Суду у справі VGT Verein gegen Tierfabriken).

100. Суд вважає, що у сфері телерадіомовлення вказані принципи покладають обовʼязок на державу забезпечити, по-перше, аби громадськість мала доступ через телебачення та радіо до неупередженої і точної інформації та низки думок і коментарів, що відображають, з-поміж іншого, різноманість політичного кругозору всередині країни, а, по-друге, аби журналісти та інші фахівці сфери телерадіомовлення поширювали цю інформацію та коментарі. Вибір засобів, за допомогою яких досягнути цієї мети, має залежати від місцевих умов і, таким чином, підпадає під сферу розсуду держави. Таким чином, наприклад, якщо Суд чи колишня Комісія визнали, що система громадського мовлення може впливати на якість та врівноваженість програм (§ 33 цитованого вище рішення Суду у справі Informationsverein Lentia and Others; рішення Суду у справі «Tele 1 Privatfernsehgesellschaft mbH проти Австрії» від 21.09.2000 р. (справа № 32240/96); ухвала Комісії у справі «X. SA проти Нідерландів» від 11.01.1994 р. (справа № 21472/93, DR 76-A, с. 129)), за ст. 10 Конвенції не виникає обовʼязку впровадити таку систему за умови, що інші засоби вживаються для досягнення цих самих цілей.

101. Якщо держава вирішила створити систему громадського мовлення, з викладених принципів випливає, що національне право і практика повинні гарантувати, аби ця система забезпечувала плюралізм. Зокрема, якщо приватні станції залишаються занадто слабкими, аби запропонувати справжню альтернативу, а громадська чи державна організація є, таким чином, домінуючою у телерадіомовленні в країні чи у регіоні, для належного функціонування демократії обовʼязково, аби вона передавала неупереджені, незалежні та збалансовані новини, інформацію та коментарі, а на додаток − забезпечила форум для публічної дискусії, у якій може бути висловлений якомога ширший спектр поглядів та думок.

102. У звʼязку з цим, стандарти щодо громадського мовлення, які було погоджено договірними державами через Комітет Міністрів Ради Європи (див. §§ 51-54 вище), передбачили керівні положення щодо підходу, який слід застосовувати до тлумачення ст. 10 Конвенції у цій сфері. Суд зазначає, що у Резолюції № 1 «Щодо майбутнього громадського мовлення» (1994 року) держави-учасниці взяли зобовʼязання «гарантувати незалежність організацій громадського телерадіомовлення від політичного та економічного втручання». Більше того, у Додатку до Рекомендації № R(96)10 «Щодо гарантій незалежності громадського мовлення» (1996 року) Комітет Міністрів прийняв декілька детальних керівних розʼяснень, що мають за мету забезпечення незалежності організацій громадського мовлення. Вони містили рекомендацію про те, що «правове поле, яке регулює діяльність організацій громадського мовлення, має чітко передбачати їхню редакційну незалежність та інституційну автономію», з посиланням на декілька основних сфер діяльності, включаючи редагування та представлення новин і програм про актуальні проблеми, а також пошук, прийняття на роботу та управління колективом працівників. У керівних розʼясненнях також наголошувалося, що норми, котрі регулюють статус і призначення членів правління та наглядових органів організацій громадського мовлення, мають бути сформульовані у такий спосіб, аби уникнути ризику політичного чи іншого втручання. Вони, крім того, передбачали:

«правове поле, що регулює діяльність організацій громадського мовлення, має чітко передбачати, що вони повинні забезпечити, аби програми новин чесно висвітлювало факти та події і заохочували вільне формування точок зору».

Випадки, у яких від організацій громадського мовлення можуть вимагати передавати офіційні повідомлення, декларації чи інформаційні матеріали або повідомляти про акти чи рішення державних органів, або надати ефірний час для таких представників влади, повинні бути обмеженими до виняткових обставин, встановлених чітко у законах чи підзаконних актах. ...»

Зрештою, у Додатку до Рекомендації Rec(2000)23 «Про незалежність і функції регулювальних органів у секторі мовлення» Комітет Міністрів знову наголосив на важливості для держави прийняти детальні норми щодо членства і функціонування таких регулювальних органів для захисту від політичного втручання та впливу.

(b) Чи мало місце втручання у право заявників на свободу вираження у цій справі

103. Усі заявники, які протягом тривалого періоду працювали журналістами, редакторами чи продюсерами на ТРМ, скаржилися на обмеження їхньої свободи вираження. Суд нагадує, що відповідно до умов, викладених у ч.2 ст. 10 Конвенції, журналісти мають право поширювати інформацію. Захист ст. 10 Конвенції поширюється на працівників-журналістів та на інших працівників засобу інформації. Працюючий журналіст може скаржитися на прямий вплив загальних правил чи політики його роботодавця, яка обмежує журналістську свободу (див. ухвалу Комісії у справі «Purcell and Others проти Ірландії» від 16.04.1991 р. (справа № 15404/89, DR 70, с. 262). Санкція чи інший захід, вжитий роботодавцем щодо журналіста, може становити втручання у свободу вираження (див. § 38 цитованого вище рішення у справі Fuentes Bobo).

104. Заявники стверджували, що керівництво ТРМ вимагало від них дотримуватися практики уникнення тем, які вважалися неприємнми чи шкідливими для Уряду. Суд вважає визначальним щодо цього той факт, що Уряд не відповідав на окремі приклади цитованих заявниками програм чи частин програм, які вище керівництво ТРМ, як стверджувалося, відмовлялося транслювати з огляду на їхній предмет (див. § 24-25 вище). Крім того, вражаючим є той факт, що у звіті Координаційної ради від 29 квітня 2002 року (див. § 41 вище), який схвалив Уряд, було зроблено висновок, що тогочасною політикою ТРМ була заборона вживати певні слова чи словосполучення, зокрема слова, що стосуються спільної культури та мови Румунії і Молдови та порушень прав людини, які відбувалися під час радянської епохи. Такий список, що містив слова і теми, які журналістам та іншим особам, котрі зʼявлялися на національному телебаченні, не дозволялося згадувати, за будь-яких обставин, вимагає дуже серйозного виправдання, аби узгоджуватися зі свободою вираження. Однак Уряд не назвав жодних причин, аби пояснити, як таке обмеження може бути сумісним з вимогами ст. 10 Конвенції. У контексті триваючих дебатів у Молдові щодо національної ідентичності та, тим більше, щодо геополітичного курсу, Суд вважає, що існував сильний громадський інтерес до того, аби такі питання відкрито та вичерпно обговорювалися на національному телебаченні, а ефірний час надавався для висловлення усіх конкуруючих точок зору.

105. Заявники також стверджували, що від них вимагали дотримуватися політики ТРМ щодо непропорційного розподілу ефірного часу для повідомлень про дії членів керуючої політичної партії, натомість мало висвітлювати або не висвітлювати дії та погляди опозиційних партій. У звʼязку з цим, Суд зазначає, що п. 18 Рекомендації Комітету Міністрів Rec(2000)23 вставнолює, що основною функцією контольних органів є слідкувати за дотриманням організацією мовлення своїх законодавчих зобовʼязань, а ч. 1 ст. 13 Закону № 1320-XV вимагає, аби Наглядова рада здійснювала моніторинг щодо ТРМ (див.§ 53 та 65 вище). Однак з інформації, наданої Суду, не випливає, що такий моніторинг здійснювався. Таким чином, за відсутності достовірних доказів протилежного, Суд вважає дані, підібрані НЦЖ, достовірними (див. § 77 вище). Це показало наявність у 2004 та 2005 роках стійкої системи відсутності згадувань про політичну опозицію та значний обсяг сюжетів новин, присвячених діяльності Президента та Уряду. Кількісні дані НЦЖ були підкріплені більш загальними спостереженнями та коментарями представників Ради Європи, ОБСЄ та «Article 19» (див. § 72-78 вище).

106. Таким чином, на основі наданих доказів Суд дійшов висновку, що під час розглянутого періоду мало місце значне схиляння щодо повідомлень про діяльність Президента і Уряду у новинах та інших програмах на ТРМ, натомість незначна можливість надавалася представникам опозиційних партій отримати доступ до телебачення для висловлення їхніх поглядів. Крім того, Суд має докази політики обмеження дискусії чи згадування певних тем, тому що вони вважалися політично чутливими чи такими, що можуть якимось чином погано вплинути на Уряд. Заявники, як журналісти, редактори та продюсери телевізійної станції ТРМ, напевно зазнали впливу такої політики. Таким чином, Суд вважає, що заявники зазнали тривалого втручання у їх права на свободу вираження протягом усього періоду, що розглядається.

(c) Позитивний обовʼязок держави згідно зі статтею 10 Конвенції у цій справі

107. Як викладено вище (§ 94-101), за ст.10 Конвенції виникає позитивний обовʼязок держави. Держава, як основний гарант плюралізму, повинна забезпечити через своє право і практику доступ громадськості через телебачення та радіо до неупередженоїї та точної інформації та низки думок і коментарів, що відображають, з-поміж іншого, різноманість політичного кругозору всередині країни, та щоб журналісти й інші фахівці сфери телерадіомовлення поширювали цю інформацію та коментарі. Якщо держава вирішила створити систему громадського мовлення, з викладених принципів випливає, що національне право і практика мають гарантувати, аби ця система забезпечувала плюралізм. У звʼязку з цим, стандарти щодо громадського мовлення, які були погоджені Високими договірними сторонами через Комітет Міністів Ради Європи, надають орієнтири щодо підходу, який слід застосувати для тлумачення ст. 10 Конвенції у цій сфері.

108. Суд зазначає, що під час переважної частини розглянутого періоду ТРМ був єдиною організацією телерадіомовлення Молдови, яка створювала телевізійні програми, корті могли переглядатися по всій країні (див. § 8 вище). Більш того, близько 60 % населення проживало у сільській місцевості з відсутнім або обмеженим доступом до кабельного чи сателітного телебачення, або, як вказував Спеціальний представник Генерального секретаря, без газет (див. § 72 вище). За цих обставин було життєво важливим для функціонування демократії у Молдові, аби ТРМ передавало точні та збалансовані новини й інформацію та аби його програми відображали весь спектр політичних думок і дебатів у країні, а державні органи мали чітко визначений позитивний обовʼязок створити умови для того, аби це відбувалося.

109. Для виконання цього обовʼязку, як викладено у вище наведених керівних розʼясненнях, розроблених Комітетом Міністрів, важливо створити правові рамки, які б забезпечили незалежність ТРМ від політичного втручання та контролю. Щодо цього Суд зазначає, що Постанова Уряду № 502 (1996), якою було внесено зміни до статуту ТРМ, передбачала відповідно до Додатку до Рекомендації № R(96)10, що «творча та редакційна діяльність ТРМ ...захищається законом від втручання органами влади та тиску від політичних партій» (див. § 60 вище). Однак закон не передбачає структури, яка б зробила таку незалежність можливою. Стаття 4 Постанови № 502 передбачала, що «діяльність компанії скеровується державою через Координаційну раду з питань телебачення та радіо». Координаційна рада складалася з девʼяти членів, які пропорційно призначалися Парламентом, Президентом Молдови та Урядом без гарантії, що вони не будуть звільнені з посади. Голова ТРМ, його заступники та Рада директорів призначалися Парламентом за пропозицією Координаційної ради. За цих обставин за період з лютого 2001 року і далі, коли одна політична партія контролювала Парламент, президентство та Уряд, національне законодавство не передбачало ні жодної гарантії політичного балансу у складі вищого керівництва ТРМ та наглядового органу, наприклад, шляхом включення до його складу членів, що призначаються політичною опозицією, ні захисту від втручання з боку керуючої партії у прийняття рішень та функціонування цих органів.

110. Закон № 1320-XV істотно не виправив ці проблеми. На місці колишньої Ради директорів було створено Наглядову раду, відповідальну, з-поміж іншого, за призначення вищого керівництва ТРМ та за моніторинг його програм на предмет точності й обʼєктивності. Однак, як відзначив п. Якубович у своєму аналізі (див. § 63, 64 та 69 вище), норми щодо призначення членів Наглядової ради не передбачають адекватних гарантій від політичного упередження. Суд поділяє цей погляд. Зокрема, ч. 2 ст. 13 Закону № 1320-XV передбачає, що лише один член Наглядової ради має призначатися однією з опозиційних партій; не було гарантії для запобігання тому, щоб усі інші 14 членів не були лояльними до керуючої партії.

(d) Висновок щодо відповідності статті 10 Конвенції

111. Як підсумок, у світлі, зокрема, фактичної монополії ТРМ над організаціями телерадіомовлення Молдови, Суд доходить висновку, що державні органи не виконали свого позитивного обовʼязку. Законодавче поле протягом усього періоду, що розглядається, мало недоліки, через які воно не передбачало істотних гарантій проти контролю вищого керівництва ТРМ і, таким чином, за його редакційною політикою, з боку політичного органу − Уряду. Ці недоліки не були усунуті, коли Закон № 1320-XV приймали та змінювати.

(e) Вичерпання національних засобів юридичного захисту

112. Далі Суд має дослідити попередні заперечення Уряду щодо невичерпання засобів юридичного захисту та твердження заявників про те, що мала місце адміністративна практика цензури й політичного контролю на ТРМ (див. § 81-82 вище). Суд встановив, що під час періоду, що розглядається, одна політична партія домінувала у виконавчому та законодавчому органах держави і що національне право не передбачало адекватних гарантій від політичного втручання у діяльність та від контролю за редакційною політикою ТРМ (див. § 109-110 вище). За цих обставин, без сумніву, був підвищений ризик такої адміністративної практики, про що зазначали заявники. Більше того, Суд вважає, що приклади політичного упередження та обмеження щодо репортажів, які він встановив вище (див. § 104-106 вище) є достатніми для того, щоб підтримати висновок про те, що протягом розглянутого періоду мала місце модель чи система використання ТРМ для пропагування політики керуючої партії, що становить адміністративну практику у розумінні правактики Суду (див. § 84 вище). За цих обставин заявники звільняються від звичайного правила, яке вимагає вичерпання ними національних засобів юридичного захисту перед зверненням із заявою до Суду.

113. Більше того, Суд вважає, що національне право не передбачає механізму, який би дозволив заявникам оскаржити у національних судах законодавство або регулятивні адміністративні акти Президента чи Уряду щодо невідповідності Конвенції (див. § 55 вище). Хоча Конституційний суд міг переглядати акти Президента, Уряду або Парламенту на предмет конституційності, заявники не мали права безпосередньо звертатися до нього. Коли заявники розпочали провадження щодо заявленої незаконності процедури повторного прийняття на роботу, яка призвела до втрати роботи чотирма з них, Апеляційний суд відхилив їхні заяви на тій підставі, що було неможливо оскаржити норми закону (див. § 49 вище). За цих обставин, Суд не вважає, що заявники мали доступ до ефективного національного засобу юридичного захисту щодо основної частини їхньої скарги.

(f) Висновок

114. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду та встановлює наявність порушення ст. 10 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 46 ТА СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

115. Статті 46 та 41 Конвенції передбачають:

«Стаття 46

1. Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

2. Остаточне рішення Суду передається Комітету Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.»

«Стаття 41

Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

116. Суд нагадує, що у разі встановлення ним порушення, держава-відповідач має юридичне зобовʼязання згідно зі ст. 46 Конвенції не лише сплатити присуджені виплати на підставі ст. 41 Конвенції, а також обрати під наглядом Комітету Міністрів, заходи загального характеру та/або, якщо це доцільно, заходи індивідуального характеру, прийняті у національній правовій системі для того, аби припинити встановлені Судом порушення та якомога швидше виправити їх наслідки. Держава-відповідач залишається вільною під наглядом Комітету Міністрів Ради Європи обирати засоби, за допомогою яких вона виконає свої юридичні зобовʼязання за ст. 46 Конвенції, забезпечуючи те, аби такі засоби були сумісними з висновками, викладеними у рішенні Суду (див. § 249 рішення Суду у складі Великої палати у справі «Scozzari and Giunta проти Італії» ( справа № 39221/98 and 41963/98, ECHR 2000-VIII); § 20 ухвали Великої палати щодо справедливої сатисфакції у справі «Brumărescu проти Румунії» (справа № 28342/95, ECHR 2001-I); § 61 рішення Суду у справі «Kauczor проти Польщі» від 03.02.2009 р. (справа № 45219/06)).

117. У цій справі Суд нагадує, що він встановив порушення ст. 10 Конвенції, що випливають з недоліків законодавчого поля, у якому працює ТРМ. Він вважає, що держава-відповідач має юридичний обовʼязок за ст. 46 Конвенції вжити заходів загального характеру при першій можливлості виправити ситуацію, що призвела до порушення ст. 10 Конвенції. У світлі виявлених Судом недоліків, ці заходи загального характеру повинні включати законодавчу реформу для того, аби забезпечити відповідність законодавчої бази вимогам ст. 10 Конвенції та взяти до уваги Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R(96)10 (див. § 52 вище) та рекомендації п. Якубовича (див. § 63-69 вище).

118. Суд вважає, що питання справедливої сатисфакції за ст. 41 Конвенції ще не готове до вирішення. Відповідно, необхідно відкласти його та зупинити подальшу процедуру, беручи до уваги можливість дружнього врегулювання між сторонами (ч. 4 правила 75 Регламенту Суду).

З ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОСТАЙНО

1. Відхиляє попередні заперечення Уряду;

2. Ухвалює, що мало місце порушення ст. 10 Конвенції;

3. Ухвалює, що питання заяви за ст. 41 Конвенції не готове до вирішення та, відповідно,

(a) відкладає вирішення цього питання в цілому;

(b) запрошує Уряд та заявників надати протягом трьох місяців з моменту набуття рішенням статусу остаточного відповідно до ч. 2 ст. 44 Конвенції свої письмові міркування з цього питання і, зокрема, повідомити Суд про можливість досягнення дружнього врегулювання;

(c) відкладає подальшу процедуру та доручає Голові палати повноваження встановити це у разі виникнення потреби.

Учинено англійською мовою та оголошено у письмовій формі 17 вересня 2009 року відповідно до ч. 2 та ч. 3 правила 77 Регламенту Суду.

Лоренс ЕрліНіколас Братца
СекретарГолова

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012.

Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька. Цей переклад було замовлено за підтримки Довірчого фонду з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду і не покладає на Суд жодної відповідальності щодо якості цього перекладу. Його можна завантажити з бази даних HUDOC практики Європейського суду з прав людини () або з будь-якої іншої бази даних, у якій Суд його розмістив. Його можна відтворювати у некомерційних цілях, за умови, що цитується повна назва справи, разом з вказівкою на авторське право і посиланням на Довірчий фонд з прав людини. Якщо планується використовувати будь-яку частину цього перекладу для комерційних цілей, будь-ласка, контактуйте publishing@.

© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2012.

The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.

© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2012

Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@

Full & Egal Universal Law Academy