ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «МАРТИНОВСЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF MARTYNOVSKIY v. UKRAINE)
(Заява № 69358/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
12 лютого 2026 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Мартиновський проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ґільберто Фелічі (Gilberto Felici), Голова,
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy),
Ваге Григорян (Vahe Grigoryan), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 69358/13), яку 19 вересня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Роман Юрійович Мартиновський (далі – заявник), 1965 року народження, який проживає у м. Київ, та якого представляли пан А.В. Яковлєв та пан М. Кіккас, юристи, які практикують у м. Київ;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані Маргарита Сокоренко з Міністерства юстиції;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 22 січня 2026 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Заява стосується тимчасового зупинення права заявника на зайняття адвокатською діяльністю (статті 6, 8 та 13 Конвенції).
2. Заявник почав займатися адвокатською діяльністю у 1993 році та на момент подій працював адвокатом у м. Севастополь (Крим, Україна).
3. 12 жовтня 2012 року учасники установчої конференції адвокатів м. Севастополя обрали заявника своїм представником у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури України (далі – ВКДКА), одному з керівних органів адвокатури України.
4. 07 грудня 2012 року ВКДКА провела своє перше засідання, проте заявник не був присутній. Згідно з твердженнями заявника його не повідомили про засідання.
5. Адвокат Д. поскаржився до ВКДКА, що у зв’язку з відсутністю на засіданні 07 грудня 2012 року заявник порушив статтю 62 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим з’їздом адвокатів 17 листопада 2012 року та опублікованих 18 січня 2013 року, яка передбачала, що адвокати, обрані до органів адвокатського самоврядування, мали не допускати дій, які могли призвести до блокування роботи цих органів. Д. зазначив, що напередодні засідання 07 грудня 2012 року ВКДКА розмістила на своєму вебсайті повідомлення про дату та місце проведення засідання 07 грудня 2012 року. Д. просив ВКДКА позбавити заявника права на зайняття адвокатською діяльністю. Суд немає копії скарги Д.
6. 24 січня 2013 року голова ВКДКА передав скаргу Д. до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області (далі – КДКА Закарпатської області). Він зазначив, що згідно з частиною другою статті 63 Правил адвокатської етики скарга, подана на адвоката, обраного до органу адвокатського самоврядування, підлягала розгляду кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури іншого регіону, ніж регіон, в якому було обрано адвоката.
7. У лютому 2013 року заявник дізнався, що КДКА Закарпатської області розглядала скаргу щодо нього.
8. 05 березня 2013 року заявник надіслав листа до КДКА Закарпатської області. Він зазначив, що в повідомленні, на яке посилався Д., не згадувалося ім’я чи адреса заявника, тому було незрозуміло, чи адресувалося воно заявнику. Заявник також зазначив, що під час засідання 07 грудня 2012 року ВКДКА прийняла свій Регламент, який доводив, що її діяльність не була заблокована його відсутністю. У своїй скарзі Д. зазначив, що заявника було обрано до ВКДКА установчою конференцією адвокатів Чернігівської області, тоді як насправді він був обраний установчою конференцією адвокатів м. Севастополя. Заявник також зазначив, що згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» скаргу Д. мала розглядати КДКА м. Севастополя, оскільки адреса його робочого місця було у м. Севастополь; направлення скарги до КДКА іншого регіону було незаконним. Заявник дійшов висновку, що було незрозуміло, як права Д. були порушені його відсутністю на засіданні.
9. 17 квітня 2013 року, за відсутності заявника, Дисциплінарна палата КДКА Закарпатської області зупинила право заявника на зайняття адвокатською діяльністю на строк шість місяців у зв’язку з його неявкою на засідання 07 грудня 2012 року та порушення статті 62 Правил адвокатської етики. Палата зазначила, не посилаючись на конкретні докази, що всі члени ВКДКА були повідомлені про засідання 07 грудня 2012 року шляхом розміщення повідомлення на вебсайті.
10. 22 квітня 2013 року заявника повідомили про засідання та рішення від 17 квітня 2013 року.
11. 16 травня КДКА Закарпатської області залишила без змін рішення від 17 квітня 2013 року.
12. Заявник оскаржив рішення від 17 квітня та 16 травня 2013 року до ВКДКА, проте оскарження не передбачало зупиняючої дії. У скарзі він скаржився, що КДКА Закарпатської області не була наділена компетенцією розглядати скаргу, оскільки згідно зі статтею 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» скарги щодо адвокатів підлягали розгляду кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури регіону за адресою робочого місця адвоката. Він також зазначив, що згідно із законом Голова ВКДКА не був наділений компетенцією передавати скаргу до КДКА Закарпатської області. Також він зазначив, що його право на рівність сторін було порушено, оскільки його не повідомили про засідання до його проведення 17 квітня 2013 року.
13. Оскільки його право на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено, заявнику не дозволили бути присутнім у засіданні ВКДКА 19 квітня 2013 року.
14. 18 липня 2013 року Д. подав свої пояснення до ВКДКА з проханням відхилити скаргу заявника.
15. У 2013 році ВКДКА провела два засідання у справі заявника, але не змогла ухвалити рішення. У 2014 році засідання не проводилися.
16. У липні 2014 року Рада адвокатів України прийняла зміни до Регламенту ВКДКА, згідно з якими проєкт рішення вважався відхиленим, якщо за нього не проголосувала більшість членів ВКДКА.
17. Заплановане на 2015 рік засідання було скасовано у зв’язку зі зміною доповідача у справі заявника.
18. У липні 2013 року, у результаті зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю, заявник заснував неурядову організацію (НУО – Регіональний центр з прав людини) і з того часу сконцентрувався на своїй роботі в ній. У період з 2013 до 2015 роки заявник працював головою Ради директорів Координаційного центру з надання правничої допомоги – державної установи, яка координувала надання фінансованих державою послуг правничої допомоги. У той самий період заявник розробив методичні рекомендації для адвокатів, які були опубліковані Координаційним центром, і отримав винагороду за цю роботу.
19. У 2016 році доповідач у справі заявника підготував проєкт рішення ВКДКА, в якому пропонував задовольнити скаргу заявника на рішення від 17 квітня та 16 травня 2013 року та скасувати ці рішення.
20. 22 липня 2016 року проєкт рішення було поставлено на голосування під час засідання ВКДКА, на якому були присутні 19 із 30 членів ВКДКА. З 19 членів 11 проголосували за прийняття рішення, 6 – проти, а 2 – утрималися. З огляду на зміни до Регламенту, прийняті у 2014 році (див. пункт 16), проєкт рішення був відхилений, а рішення щодо зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю заявника залишилися чинними.
21. 05 жовтня 2016 року заявник подав позов до Окружного адміністративного суду міста Києва щодо рішень КДКА Закарпатської області та рішення ВКДКА. Він скаржився, що зміни до Регламенту були прийняті незаконно, а потім незаконно застосовані до його скарги на рішення, ухвалені до прийняття змін до Регламенту. Заявник доводив, що він був визнаний винним у порушенні Правил адвокатської етики, які були опубліковані 18 січня 2013 року, тобто після того, як він, як стверджувалося, їх порушив. Заявник доводив, що його не було повідомлено про засідання 07 грудня 2012 року. Він також скаржився, що Голова ВКДКА не мав права передавати його справу до іншого регіону. Він зазначив, що його було повідомлено про засідання 17 квітня 2013 року після того, як це засідання вже відбулося.
22. У незазначену дату 2016 року заявник також подав позов на рішення ВКДКА до Подільського районного суду міста Києва.
23. 22 грудня 2016 року Подільський районний суд залишив позовну заяву без розгляду. Заявник оскаржив цю ухвалу до Київського апеляційного адміністративного суду.
24. Представник ВКДКА звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з клопотанням зупинити розгляд позовної заяви заявника, поданої 05 жовтня 2016 року, до завершення розгляду його скарги на ухвалу від 22 грудня 2016 року. Заявник не заперечив проти цього клопотання. 16 лютого 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив клопотання та зупинив розгляд позовної заяви від 05 жовтня 2016 року.
25. 06 березня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу від 22 грудня 2016 року. Результат цього провадження залишається невідомим.
26. У матеріалах справи міститься копія листа заявника від 05 травня 2018 року до Голови Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому заявник зазначив, що 05 квітня 2017 року він поінформував цей суд про ухвалу від 06 березня 2017 року та клопотав про відновлення розгляду його позовної заяви, поданої 05 жовтня 2016 року, проте жодної подальшої відповіді на цей лист надано не було. У Суду немає листа заявника від 05 квітня 2017 року.
27. 15 травня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва відновив розгляд позову заявника, поданого 05 жовтня 2016 року. Суд зазначив, що заявник повідомив його про ухвалу від 06 березня 2017 року та клопотав про відновлення провадження у справі.
28. Також 15 травня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва призначив засідання у справі заявника на 13 червня 2018 року.
29. У січні 2019 року, а потім знову в січні та серпні 2020 року заявник звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва щодо перебігу розгляду його справи, але не отримав відповіді. Уряд не надав інформації про перебіг розгляду справи з травня 2018 року до квітня 2021 року.
30. 08 квітня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва визнав законними усі рішення, прийняті щодо заявника органами адвокатського самоврядування.
31. Апеляційна та касаційна скарги заявника були залишені без задоволення (остаточна ухвала Верховного Суду від 09 грудня 2021 року). Суди встановили, що КДКА Закарпатської області та ВКДКА розглянули справу заявника згідно з встановленим законом порядком, зокрема, направлення скарги Д. до КДКА Закарпатської області було законним. Проте суди не були наділені компетенцією стосовно повторного розгляду фактів справи та ухвалення рішення щодо питання, чому заявник був відсутній під час засідання 07 грудня 2012 року.
32. Згідно з твердженнями заявника він зміг ознайомитися з остаточною ухвалою у своїй справі лише у листопаді 2022 року. Заявник не пояснив, чому він не зміг ознайомитися з вказаною ухвалою до цієї дати.
ОЦІНКА СУДУ СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ33. Заявник скаржився за статтею 8 Конвенції, що у зв’язку з рішеннями від 17 квітня та 16 травня 2013 року він був позбавлений можливості займатися адвокатською діяльністю. Він скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність у національному законодавстві засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргою за статтею 8 Конвенції.
34. Уряд стверджував, що заявник мав бути ознайомлений зі статтею 62 Правил адвокатської етики, а тому негативні наслідки його власної поведінки були для нього передбачуваними. Заявник не поінформував Дисциплінарну палату про причини своєї відсутності на засіданні 07 грудня 2012 року. Ніщо не свідчило, що скорочення доходу заявника – внаслідок зупинення його права на зайняття адвокатською діяльністю – мало серйозний вплив на його особисте життя. Крім того, заявнику не було заборонено працювати юристом (див. пункт 18). Зупинення права не було пов’язане з якістю юридичних послуг, які заявник надавав своїм клієнтам, тому воно не могло вплинути на його репутацію як адвоката та його взаємодію із суспільством. Оскаржуване зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю не поставило під сумнів моральні якості заявника та не вплинуло на суть його професійної репутації. Зупинення права заявника було лише тимчасовим і не вплинуло на його майбутню кар’єру. Таким чином, зупинення права заявника на зайняття адвокатською діяльністю не досягло рівня суворості, необхідного для застосування статті 8 Конвенції.
35. Заявник стверджував, що Правила адвокатської етики були затверджені Установчим з’їздом адвокатів 17 листопада 2012 року та опубліковані лише 18 січня 2013 року. Таким чином, 07 грудня 2012 року заявник не був обізнаний зі змістом статті 62 цих Правил. Заявник також зазначив, що він не був повідомлений про засідання від 07 грудня 2012 року, а Уряд не надав доказів протилежного. У 2015 році інформація про тимчасове зупинення права заявника на зайняття адвокатською діяльністю усе ще була внесена до Єдиного реєстру адвокатів України. Таке тимчасове зупинення права негативно вплинуло на кар’єру заявника значно опісля 2012 року, зокрема, з 2013 до 2023 роки він лише тридцять п’ять разів був уповноважений представляти клієнтів як адвокат. Тимчасове зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю значно вплинуло на репутацію заявника як адвоката та як особи. Заявник надав копію публікації в медіа щодо його тимчасового зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю, в якій було зазначено, що він «знехтував своїми обов’язками та не був на засіданні комісії». Ні КДКА Закарпатської області, ні ВКДКА не розглядали менш суворого покарання, навіть припустивши, що заявник справді вчинив якийсь проступок.
36. Суд повторює, що існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути звільнення, пониження в посаді, відмова у доступі до професії або інші подібні несприятливі заходи. До цих аспектів входить (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки за якими, як правило, виникають питання, пов’язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, вирішального значення набуває рівень суворості з огляду на всі наведені аспекти. Саме заявник має переконливо продемонструвати, що цей рівень був досягнутий у його справі. Заявник має надати докази, які підтверджуватимуть наслідки оскаржуваного заходу. Суд визнає, що стаття 8 Конвенції є застосовною лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на його приватне життя. Суд встановив критерії для оцінки суворості або серйозності стверджуваних порушень у різних нормативно-правових контекстах. Страждання заявника мають оцінюватись шляхом порівняння його життя до та після вжиття відповідного заходу. Під час визначення серйозності наслідків у справах, пов’язаних з трудовими відносинами, доцільно оцінити суб’єктивне сприйняття заявника на фоні об’єктивних обставин конкретної справи. Цей аналіз повинен охоплювати як матеріальний, так і моральний вплив заходу. Однак заявник має визначити та обґрунтувати характер та ступінь своїх страждань, які повинні мати причинно-наслідковий зв’язок з оскаржуваним заходом. З огляду на правило вичерпання національних засобів юридичного захисту основні елементи таких тверджень мають бути належним чином доведені до відома національних органів влади, до компетенції яких входить розгляд відповідних питань (див. рішення у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункти 115 – 117, від 25 вересня 2018 року).
37. Суд зазначає, що хоча ця справа не стосується трудових відносин у прямому сенсі, вона все ж стосується несприятливих заходів, застосованих в контексті професійного життя особи. Тому Суд вважає, що загальні принципи щодо застосування статті 8 Конвенції, наведені в згаданому рішенні у справі «Денісов проти України» (Denisov v. Ukraine), також є актуальними для цієї справи (див. рішення у справі «Багіров проти Азербайджану» (Bagirov v. Azerbaijan), заяви № 81024/12 і № 28198/15, пункт 87, від 25 червня 2020 року; див. також, mutatis mutandis, рішення у справах «Полях та інші проти України» (Polyakh and Others v. Ukraine), заява № 58812/15 та 4 інші заяви, пункти 207 – 211, від 17 жовтня 2019 року; «Конвертіто та інші проти Румунії» (Convertito and Others v. Romania), заява № 30547/14 та 4 інші заяви, пункт 29, від 03 березня 2020 року та ухвалу щодо прийнятності у справі «Платіні проти Швейцарії» (Platini v. Switzerland), заява № 526/18, пункт 56, від 11 лютого 2020 року).
38. Суд зауважує, що зупинення права заявника на зайняття адвокатською діяльністю було тимчасовим і тривало шість місяців. Суд не вбачає причинно-наслідкового зв’язку між оскаржуваним зупиненням і тим фактом, що з 2013 року до 2023 року заявник, згідно з його власними твердженнями, був уповноважений представляти клієнтів як адвокат лише тридцять п’ять разів. По-перше, заявник не надав інформації щодо кількості договорів на представництво, які він укладав до зупинення його права на зайняття адвокатською діяльністю, а, по-друге, не можна виключати той факт, що заявник добровільно зосередився на іншій діяльності, а не на представництві клієнтів як адвокат, після зупинення його права на зайняття адвокатською діяльністю (див. пункт 18).
39. Суд також зазначає, що заявник не стверджував, що він втратив увесь свій дохід або його значну частину у зв’язку із зупиненням його права на зайняття адвокатською діяльністю. Крім того, сторони не оскаржували, що у період з 2013 до 2015 роки заявник розробляв методичні посібники для адвокатів та отримував винагороду за цю роботу. Під час та після зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю заявник продовжував працювати в юридичній сфері, а саме, як експерт неурядової організації та як голова ради директорів державної установи (там само). Навіть якщо тимчасове зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю вплинуло на становище заявника серед його «внутрішнього кола», інших адвокатів чи суспільства загалом, немає жодних фактологічних підстав, не кажучи вже про наведені заявником докази, які б вказували, що такі наслідки були настільки суттєвими, щоб становити втручання у гарантовані статтею 8 Конвенції права заявника (див. рішення у справі «Дж.Б. та інші проти Угорщини» (J.B. and Others v. Hungary), заяви № 45434/12, № 45438/12 і № 375/13, пункт 133, від 27 листопада 2018 року).
40. Отже, оцінюючи суб’єктивне сприйняття заявника з огляду на об’єктивні події, матеріальний та моральний вплив зупинення його права на зайняття адвокатською діяльністю на підставі представлених Суду доказів, слід дійти висновку, що негативний вплив оскаржуваного заходу на приватне життя заявника не перетнув поріг суворості, щоб це питання могло бути порушене за статтею 8 Конвенції.
41. З цього випливає, що ця стаття не застосовується і скаргу заявника слід відхилити як несумісну за критерієм ratione materiae з положеннями Конвенції на підставі підпункту «а» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції. Стосовно статті 13 Конвенції, це положення не може існувати незалежно, пов’язана з ним скарга також є несумісною за критерієм ratione materiae з положеннями Конвенції у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції і повинна бути відхилена на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.
СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ Відсутність доступу до засобу юридичного захисту, який мав зупиняючу дію42. Заявник скаржився за статтями 6 та 13 Конвенції, що він не мав доступу до суду та ефективного засобу юридичного захисту, оскільки його скарги на рішення від 17 квітня 2013 року не мали зупиняючої дії, а це означало, що рішення було виконано до того, як він зміг ефективно його оскаржити.
43. Уряд стверджував, що адвокатура є незалежним інститутом і держава не несла відповідальності за її дії чи бездіяльність. Суди, які переглядали рішення адвокатури, діяли згідно із законом, і їхні рішення не були свавільними або явно необґрунтованими. Заявник звернувся до суду, оскаржуючи стверджувані процесуальні порушення, допущені органами адвокатури, а тому він скористався своїм правом на доступ до суду.
44. Сторонами не оскаржується застосовність цивільного аспекту статті 6 Конвенції, оскільки заявник подав небезпідставну скаргу за Конвенцією стосовно «вирішення спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру» (див. рішення у справі «Камелія Богдан проти Румунії» (Camelia Bogdan v. Romania), заява № 36889/18, пункт 64, від 20 жовтня 2020 року).
45. Суд вважає, що застосований до заявника захід не спричинив незворотних наслідків, які б обов’язково вимагали доступу до засобу юридичного захисту із зупиняючою дією (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ді Соза Рібейру проти Франції» [ВП] (De Souza Ribeiro v. France) [GC], заява № 22689/07, пункти 82 і 83, ЄСПЛ 2012). З цього випливає, що ця частина заяви є явно необґрунтованою відповідно до підпункту «а» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції.
Тривалість провадження46. Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, заявник скаржився, що розгляд його скарг на рішення про зупинення його права на зайняття адвокатською діяльністю був надто тривалим.
47. Уряд стверджував, що він не ніс відповідальності за період, протягом якого скарги заявника розглядалися установами адвокатури. Стосовно розгляду його скарг судами, заявник вплинув на тривалість провадження, оскільки ініціював паралельне провадження у Подільському районному суді (див. пункт 24). Жодних затримок, за які б несли відповідальність національні суди, не було.
48. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади, а також важливість предмету спору для заявників (див. рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).
49. Суд зауважує, що заявник звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва 05 жовтня 2016 року. Остаточна ухвала у справі була постановлена 09 грудня 2021 року. Заявник ознайомився з цією ухвалою у листопаді 2022 року.
50. Суд зауважує, що у лютому 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва призупинив розгляд справи заявника, оскільки заявник подав позов щодо рішень установ адвокатури до Подільського районного суду. Залишається невідомим, чому провадження було поновлено через рік після 06 березня 2017 року, коли Київський апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу від 22 грудня 2016 року (пункт 25). Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази, що заявник дійсно повідомив Окружний адміністративний суд міста Києва про ухвалу від 06 березня 2017 року у квітні 2017 року. Тому Суд не може встановити, чи ніс за затримку у поновленні провадження у період з березня 2017 року до травня 2018 року відповідальність заявник або Уряд.
51. Суд також зауважує, що після поновлення провадження у травні 2018 року заявник неодноразово звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва у 2018 та 2019 роках щодо перебігу розгляду його справи, але не отримав жодної відповіді. Він також зауважує, що Уряд не надав інформації про хід розгляду справи протягом цього періоду (див. пункт 29).
52. Суд погоджується, що відповідальність за тривалість провадження у цій справі може бути покладена на Уряд лише з 05 жовтня 2016 року, коли заявник звернувся до суду. Однак, на думку Суду, національні суди не повинні були ігнорувати той факт, що розгляд скарг заявника різними установами адвокатури на той момент тривав близько трьох років.
53. Суд зауважує, що предмет справи не був особливо складним, оскільки суди мали право лише перевіряти законність провадження в установах адвокатури.
54. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, у тому числі можливий вплив заявника на затримки, які могли б виправдати загальну тривалість провадження на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що в цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
55. Таким чином, ця скарга є прийнятною та свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
Інші питання за статтею 6 Конвенції56. Заявник стверджував, що ані установи адвокатури, ані суди не розглянули справу по суті, а саме, чи був він повідомлений про засідання 07 грудня 2012 року. Він скаржився, що зміни до Регламенту (див. пункт 16) були прийняті незаконно, а потім незаконно застосовані до його справи, оскільки рішення щодо нього були ухвалені до внесення змін. Він також скаржився, що направлення його справи до КДКА Закарпатської області було незаконним, а рішення від 17 квітня 2013 року було ухвалено за його відсутності.
57. Суд зазначає, що заявник зміг висунути ці скарги в установах адвокатури, а потім до судів. Суди розглянули їх, застосувавши належну процедуру, та встановили, що порядок розгляду в установах адвокатури був законним. Суди навели відповідне та достатнє обґрунтування для своїх висновків, і Суд не вбачає підстав відходити від їхніх висновків. У рішеннях судів не можна помітити жодної свавільності.
58. З огляду на наведене Суд вважає, що ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена на підставі підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ59. Заявник вимагав 4 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
60. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
61. Беручи до уваги факти справи та свої висновки, Суд вважає, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, зазнаної заявником. Отже, Суд не вбачає підстав присуджувати йому будь-яку суму за цим пунктом.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНООголошує прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість провадження, а решту скарг у заяві – неприйнятними;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тривалістю провадження;Постановляє, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, зазнаної заявником;Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 лютого
2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Ґільберто Фелічі
(Gilberto Felici)
Голова