CASE OF MATYUSHONOK v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Ministry of Justice of Ukraine

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «МАТЮШОНОК ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF MATYUSHONOK v. UKRAINE)

(Заява № 34590/06)

РІШЕННЯ
 

СТРАСБУРГ

11 липня 2024 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Матюшонок проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Ладо Чантурія (Lado Chanturia), Голова,
 Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström),
 Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 34590/06), яку 01 серпня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Володимир Олександрович Матюшонок (далі – заявник), 1985 року народження, який наразі відбуває покарання у виді позбавлення волі у с. Губник, йому була надана правова допомога і його представляли пані О. Ащенко і пані Н. Охотнікова, юристи, які практикують у м. Харків, а згодом пан О. Овчинников, юрист, який практикує у м. Страсбург;

рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції, про скарги за статтями 3, 6, 8, 13 та 34 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;

рішення Суду відкласти провадження sine die після 2014 року на підставі твердження Уряду, що він не мав доступу до матеріалів кримінальної справи заявника, які залишилися в Криму після його незаконної окупації Російською Федерацією у 2014 році;

рішення Суду, ухвалене 07 червня 2023 року з огляду на давність справи, відновити провадження та запропонувати сторонам подати свої доповнені зауваження, якщо такі є;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 20 червня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1.  Справа стосується тверджень заявника про систематичне жорстоке поводження з ним під час тримання його під вартою та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим (відповідні фактологічні деталі наведені в таблиці у додатку). Вона також стосується стверджуваної несправедливості судового розгляду справи заявника у зв’язку з надмірно суворим покаранням, обраним Верховним Судом України за відсутності захисника заявника. Справа порушує питання за статтями 3 і 6 Конвенції.

2.  Вироком від 31 травня 2005 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (далі – апеляційний суд), засідаючи як суд першої інстанції, визнав заявника та трьох інших осіб винними у вчиненні двох епізодів умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб і пов’язаного з цим злочину. Їм було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього належного їм майна, а також вони були зобов’язані спільно виплатити відшкодування шкоди потерпілим.

3.  Заявник, його захисник і мати заявника, яка діяла як представник свого сина, подали касаційні скарги, оскаржуючи суворість покарання та вимагаючи врахувати щире каяття заявника, його вік та інші обставини, і замінити довічне позбавлення волі позбавленням волі на певний строк. Співобвинувачені заявника, М., Г. та М.-М., також оскаржили вирок від 31 травня 2005 року. М. та М.-М. визнали свою вину та просили замінити довічне позбавлення волі позбавленням волі на певний строк, тоді як Г. заперечив свою вину і просив направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Прокурор також просив Верховний Суд України замінити довічне позбавлення волі всім обвинуваченим позбавленням волі на певний строк. Прокурор посилався на їхній вік і характеристики, а також зазначив, що обвинувачені раніше не мали судимостей; що Г. мав дитину на утриманні і вони з М. не брали участі у вчиненні злочинів повною мірою, як це було заплановано, а радше відмовилися від його вчинення; а заявник, М. та М.-М. визнали свою вину та щиро покаялися.

4.  09 лютого 2006 року Верховний Суд України розглянув справу в присутності прокурора, заявника, його співобвинувачених і захисника Г. У постановленій у той же день ухвалі Верховний Суд України залишив без змін суть вироку апеляційного суду від 31 травня 2005 року. Щодо питання обрання покарання Верховний Суд України, перелічивши згадані у пункті 3 відповідні факти, вважав виправданим за обставин справи зменшити покарання Г. і М. до позбавлення волі на строк п’ятнадцять років. Ця ухвала стала остаточною.

ОЦІНКА СУДУ

5.  Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

6.  Загальні принципи щодо заборони жорстокого поводження та зобов’язання провести ефективне розслідування таких обвинувачень наведені в рішенні у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81 – 90, 100 і 101, ЄСПЛ 2015).

7.  Розглядаючи цю скаргу у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що розслідування на національному рівні не вказувало на серйозні спроби перевірити твердження заявника про жорстоке поводження. Він зазначає, що твердження заявника були розглянуті винятково в межах дослідчих перевірок. Суд уже встановлював, що такі слідчі процедури не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий може вживати лише обмежений перелік дій, а потерпілий не має офіційного статусу, тобто його ефективна участь у процедурі виключена (див., рішення у справі «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 53, від 06 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями). Дослідчі перевірки у справі заявника, головним чином, обмежувалися допитом працівників установ, чиї свідчення були прийняті беззастережно, та дослідженням журналів цих установ. Ані заявник, ані вказані ним свідки не були допитані. Суд також зазначає, що хоча відмови працівників медичної частини зареєструвати його тілесні ушкодження становили частину скарг заявника, органи державної влади неодноразово посилалися на відсутність таких задокументованих тілесних ушкоджень як на підставу для відхилення тверджень заявника про жорстоке поводження у зв’язку з відсутністю доказів.

8.  Крім того, як вбачається, до 2010 року органи державної влади не призначали судово-медичну експертизу заявника, попри численні скарги заявника на побиття. У результаті проведеного в 2010 році судово-медичного дослідження, яке було призначено за клопотанням заявника і, як вбачається, було єдиним доступним медичним доказом, на тілі заявника було виявлено сліди декількох тілесних ушкоджень різного типу, що загоїлися (див. деталі в таблиці у додатку). Уряд не надав жодних пояснень походженню цих тілесних ушкоджень. Він також не надав доказів, що заявник, який постійно перебував під вартою з моменту його затримання у жовтні 2003 року, отримав ці тілесні ушкодження до його поміщення під контроль органів державної влади. Отже, невиконання державою-відповідачем своїх обов’язків щодо надання доказів спонукає Суд погодитися з послідовними та детальними твердженнями заявника, що тілесні ушкодження були отримані під час тримання його під вартою. На підставі наявних у нього доказів Суд не може та не вважає за необхідне визначати, яка саме установа була відповідальна за нанесені тілесні ушкодження.

9.  Суд вважає наведені твердження достатніми для висновку, що розслідування скарг заявника на жорстоке поводження не відповідало вимогам статті 3 Конвенції, і держава несе відповідальність за зазнане заявником поводження, яке можна охарактеризувати як нелюдське та таке, що принижує гідність.

10.  Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення матеріального та процесуального аспектів статті 3 Конвенції.

11.  Заявник скаржився за пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції, що його вирок був несправедливим. Він стверджував, що Верховний Суд України належним чином не розглянув аргументи стосовно обрання більш м’якого покарання, а надання йому професійної правової допомоги під час засідання краще б захистило його інтереси. Зокрема, заявник зазначив, що двом його співобвинуваченим, у тому числі підбурювачу злочину, покарання було зменшено до п’ятнадцяти років позбавлення волі, тоді як обране йому покарання, наймолодшому у групі, залишилося без змін, попри наявність пом’якшуючих обставин. Він також зазначив, що обране покарання було більш суворим, ніж просив прокурор.

12.  У своїх первинних зауваженнях, поданих до Суду у грудні 2014 року, Уряд посилався на відсутність у нього можливості прокоментувати цю скаргу у зв’язку з відсутністю доступу до матеріалів кримінальної справи заявника, які залишилися в Криму після його незаконної окупації Російською Федерацією в 2014 році. У своїх подальших зауваженнях від 02 листопада 2023 року на підставі документів, наданих заявником, Уряд стверджував, що стаття 6 Конвенції порушена не була. Він доводив, що відсутність захисника не вплинула на справедливість судового розгляду, оскільки як захисник заявника, так і сам заявник й мати заявника висунули аргументи, які обмежувалися проханням про пом’якшення вироку, у своїх письмових касаційних скаргах, які належним чином розглянув Верховний Суд України.

13.  Насамперед Суд зазначає, що ця справа стосується не визначення вини – у своїй заяві до Суду заявник не заперечував, що він вчинив злочини, за які його засудили, – а лише питання обрання покарання. Суд повторює, що визначення належного строку позбавлення волі за конкретний злочин належить до дискреційних повноважень органів державної влади, а його повноваження обмежуються перевіркою, чи було заявнику надано гарантію справедливого судового розгляду в цілому (див., наприклад, рішення у справі «Кані проти Албанії» (Cani v. Albania), заява № 11006/06, пункт 55, від 06 березня 2012 року).

14.  Суд зазначає, що заявнику було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі за подвійне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Таке покарання було у переліку видів покарань, передбачених за вчинений злочин. Під час розслідування та судового розгляду в апеляційному суді його інтереси представляв захисник, а у своїй касаційній скарзі до Верховного Суду України він не висував жодних скарг щодо цих стадій провадження, окрім надмірної суворості покарання, обраного апеляційним судом.

15.  Стосовно провадження у Верховному Суді України, на яке скаржився заявник, наявні матеріали свідчать, що його захисник був відсутній у засіданні Верховного Суду України, тоді як заявник був присутній. За відсутності відповідної інформації та документів з матеріалів справи, таких як стверджувані клопотання заявника про надання правової допомоги або протоколу засідання, Суд не може визначити причину неявки захисника. Однак очевидно, що захисник виступив на захист заявника у своїй письмовій касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду України на вирок апеляційного суду. Його доводи відображали аргументи, наведені заявником та його матір’ю у їхніх власних касаційних скаргах, спрямованих на пом’якшення покарання на підставі визнання вини, щирого каяття та інших обставин (див. пункт 3).

16.  Отже, у цій справі не можна стверджувати, що інтереси заявника не були представлені під час провадження у Верховному Суді України (див. для порівняння рішення у справах «Максименко проти України» (Maksimenko v. Ukraine), заява № 39488/07, пункти 26 – 32, від 20 грудня 2011 року та «Довженко проти України» (Dovzhenko v. Ukraine), заява № 36650/03, пункти 62 – 65, від 12 січня 2012 року), або що відсутність захисника у засіданні завдала незворотної шкоди правам заявника на захист або справедливості судового розгляду. Таким чином, як випливає з наявних матеріалів, питання про суворість покарання було єдиним, яке порушив заявник у Верховному Суді України, і Верховний Суд України розглянув це питання у контексті касаційних скарг, поданих усіма сторонами у справі, та матеріалів справи. Суд не вбачає жодних ознак свавілля чи явної необґрунтованості в тому, як Верховний Суд України розглянув це питання та дійшов висновку про наявність підстав для пом’якшення вироків лише двом обвинуваченим (див. пункт 4).

17.  З огляду на наведене Суд вважає, що провадження у цій справі в цілому не можна вважати несправедливим. З цього випливає, що ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена на підставі пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

18.  Заявник висунув інші скарги, які також порушували питання за статтями 3, 8, 13 і 34 Конвенції, що охоплюються відповідною усталеною практикою Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що ці скарги також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в рішеннях у справах, наведених в таблиці у додатку.

19.  Заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції, що умови тримання його під вартою під час перевезення між установами були неналежними, як і надана йому під час перебування під вартою медична допомога; а також за статтею 8 Конвенції, що органи державної влади не надсилали частину його кореспонденції. Беручи до уваги свої попередні висновки, Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у справі, і тому немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті цієї частини заяви (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

20.  Заявник вимагав 100 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 850 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

21.  Уряд закликав Суд відхилити всі вимоги як надмірні та необґрунтовані.

22.  Ухвалюючи рішення на засадах справедливості та з огляду на наявні у нього документи, Суд вважає за належне присудити заявнику 15 600 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

23.  Суд також зазначає, що заявник не подав договори про надання правової допомоги зі своїм захисником або завірений акт виконаних робіт під час провадження у Суді. У контексті цього та з огляду на той факт, що заявнику вже була надана правова допомога, Суд нічого не присуджує за цим пунктом (див. рішення у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 77, від 18 грудня 2008 року).

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 15 600 (п’ятнадцять тисяч шістсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 липня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Ладо Чантурія

(Lado Chanturia)

Голова

ДОДАТОК