ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «МОРДВАНЮК ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF MORDVANYUK v. UKRAINE)
(Заява № 1199/16)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
22 квітня 2021 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Мордванюк проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Арнфінн Бордсен (Arnfinn Bårdsen), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Маттіас Гуйомар (Mattias Guyomar), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 1199/16), яку 25 грудня 2015 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України,
пан Володимир Анатолійович Мордванюк (далі –заявник);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про скарги за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 01 квітня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
вступ
1. Справа стосується скарги заявника на надмірну тривалість провадження у його справі, пов’язаній з виплатою пенсії, та на відсутність у його розпорядженні ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з цим всупереч пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції. Провадження тривало з 2004 року, і після передачі справи до суду у м. Донецьк на початку 2014 року органи державної влади більше не мають доступу до матеріалів справи.
Факти
2. Заявник народився у 1956 році та проживає у с. Секретарка Миколаївської області.
3. Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина.
4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
5. У листопаді 2004 року заявник подав цивільний позов, оскаржуючи дії місцевого Управління Пенсійного фонду України у м. Донецьк щодо обчислення та виплати його пенсії.
6. 23 грудня 2004 року Кіровський районний суд міста Донецька (далі – суд першої інстанції) та 22 лютого 2005 року Апеляційний суд Донецької області відмовили у задоволенні його позовних вимог.
10 червня 2009 року Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. 24 листопада 2010 року суд першої інстанції, пославшись на набрання чинності новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року, закрив цивільне провадження та запропонував заявнику повторно подати свій позов на підставі цього Кодексу.
8. 07 лютого 2011 року на підставі Кодексу адміністративного судочинства України заявник повторно звернувся до суду першої інстанції зі своїм позовом.
9. 26 червня 2012 року суд задовольнив його позовні вимоги.
09 жовтня 2012 року Донецький апеляційний адміністративний суд скасував цю постанову і відмовив у задоволенні позову.
10. 12 березня 2014 року ВАСУ направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
11. Заявник стверджував, що 01 липня 2014 року суд першої інстанції ухвалив постанову про відмову у задоволенні його позовних вимог. Він зазначає, що йому не був наданий текст цієї постанови і він не може отримати його через ситуацію в області. Заявник подав лише копію надісланої йому 28 червня 2014 року повістки про виклик, якою його було повідомлено про судове засідання, призначене на
01 липня 2014 року.
12. Після подій, описаних в рішенні справі «Цезар та інші проти України» (Tsezar and Others v. Ukraine), заява № 73590/14 та 6 інших заяв, від 13 лютого 2018 року), справа заявника, підсудна суду першої інстанції, була передана до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, але останній суд не зміг продовжити розгляд справи, оскільки матеріали справи залишилися в будівлі суду у м. Донецьк і згідно з твердженнями сторін були їм недоступні.
ПРАВОСТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ пункту 1 статті 6 та статті 13 КОНВЕНЦІЇ
13. Заявник скаржився, що тривалість відповідного цивільного провадження була несумісною з вимогою «розумного строку», і у нього не було ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цим. Він посилався на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають:
Пункт 1 статті 6 Конвенції
«Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ... який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...»
Стаття 13 Конвенції
«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»
14. Уряд заперечив проти цього аргументу.
15. Суд вважає, що хоча розгляд справи заявника формально включав два провадження – цивільне та адміністративне – вони стосувалися одного питання і ґрунтувалися на однакових фактах та аргументах. Лише у зв’язку з внесенням змін до законодавства, якими було змінено правила підсудності адміністративних справ, заявник мусив ініціювати друге провадження (див. пункт 7).
16. Тому Суд вважає, що тривалість обох проваджень слід оцінювати загалом, і це означає, що до постановлення ухвали Вищим адміністративним судом 12 березня 2014 року провадження тривало уже протягом дев’яти років і більше двох місяці у трьох інстанціях (див. пункти 5 – 10).
17. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника і відповідних органів державної влади, а також важливість предмету спору для заявника (див. рішенні у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).
18. У керівній справі «Красношапка проти України» (Krasnoshapka v. Ukraine), заява № 23786/02, від 30 листопада 2006 року) Суд вже встановлював порушення у зв’язку з питаннями, аналогічними питанням у цій справі.
19. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд доходить висновку, що протягом відповідного періоду тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
20. Суд також зазначає, що заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою.
21. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
22. З огляду на цей висновок Суд не вважає за необхідне розглядати, чи після 12 березня 2014 року органи державної влади докладали всіх необхідних зусиль для відновлення матеріалів справи.ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
23. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
24. Заявник вимагав 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
25. Уряд заперечив проти цієї вимоги, вважаючи її необґрунтованою.
26. Суд присуджує заявнику 2 300 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
27. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНООголошує заяву прийнятною;Постановляє, що ця скарга свідчить про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження;Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 2 300 (дві тисячі триста) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 квітня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Арнфінн Бордсен
(Arnfinn Bårdsen)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy