Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.
This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.
Перелік 2 (меншини)
Mozer проти Молдови і Росії [ВП] - 11138/10
Рішення від 23.2.2016 [ВП]
Стаття 5
Стаття 5-1
Законний арешт або затримання
Затримання за постановою «судів» сепаратистського регіону Республіки Молдова: відсутність порушення, порушення
Стаття 1
Юрисдикція держав
Юрисдикція молдовської і російської держав щодо особи, яка перебуває в ув’язненні у сепаратистському регіоні Республіки Молдова
Стаття 3
Таке, що принижує гідність, поводження
Нелюдське поводження
Умови позбавлення свободи і відсутність медичної допомоги у тюрмі у сепаратистському регіоні Республіки Молдова: відсутність порушення, порушення
Стаття 8
Стаття 8-1
Повага до сімейного життя
Повага до приватного життя
Обмеження побачень з близькими і обмеження права спілкуватись своєю мовою у тюрмі у сепаратистському регіоні Республіки Молдова: відсутність порушення, порушення
Стаття 9
Стаття 9-1
Свобода релігії
Відмова пенітенціарного керівництва у сепаратистському регіоні Республіки Молдова дозволити ув’язненому зустрітись із пастором: відсутність порушення, порушення
Стаття 13
Ефективний засіб правового захисту
Відсутність ефективних засобів правового захисту, які дозволяли б оскаржувати порушення гарантованих Конвенцією прав ув’язнених у сепаратистському регіоні Республіки Молдова: відсутність порушення, порушення
Стаття 35
Стаття 35-1
Вичерпання національних засобів правового захисту
Ефективний внутрішньо-правовий засіб
Позов про відшкодування шкоди відповідно до закону № 1545 (1998) у Молдові не є ефективним засобом внутрішньо-правового захисту, який дозволяє оскаржувати протиправне позбавлення волі у сепаратистському регіоні: попередні зауваження відхилені
Факти – У листопаді 2008 року заявника, громадянина Молдови і представника німецької етнічної меншини, заарештували за підозрою у шахрайстві проти комерційного товариства, у якому він працював, органи самопроголошеної «Придністровської Молдавської Республіки» («ПМР»), не визнаної міжнародною спільнотою. Його заарештували до розгляду справи «народним судом Тирасполя». У липні 2010 року цей «суд» призначив заявнику покарання у вигляді семи років позбавлення волі, з відстрочкою виконання покарання у п’ять років, і постановив про його звільнення з-під варти під особисте зобов’язання не залишати місто. Пізніше заявник переїхав до Кишинева (Республіка Молдова) для лікування, а згодом – до Швейцарії.
У Європейському Суді заявник, який страждає на бронхіальну астму, легеневу недостатність і інші патології, скаржився на те, що йому не надавали медичної допомоги і утримували у нелюдських умовах «органи ПМР» (стаття 3 Конвенції), стверджував, що його арешт і позбавлення свободи були незаконними (стаття 5 § 1), скаржився на неналежні обмеження свого права на побачення з близькими і з пастором (статті 8 і 9) і стверджував, що не мав у своєму розпорядженні жодного ефективного засобу правового захисту (стаття 13). Він вважає, що як Молдова, так і Росія є відповідальними за стверджувані порушення його прав, гарантованих Конвенцією.
У травні 2014 року Палата Суду вирішила передати справу на розгляд до Великої Палати.
Право
Прийнятність
Стаття 1
Юрисдикція Молдови – Суд не бачить жодних підстав відрізняти даний випадок від попередніх справ (таких як Ilaşcu і Інші проти Молдови і Росії і Catan і Інші проти Молдови і Росії) щодо юрисдикції Молдови над подіями, які мали місце на території, контрольованій «ПМР». Хоча Молдова не здійснює фактичний контроль над діями «ПМР» у Придністров’ї, проте, оскільки відповідно до міжнародного публічного права цей регіон визнається частиною території Молдови, то це породжує для неї зобов’язання, засноване на статті 1 Конвенції, вживати усіх наявних правових і дипломатичних засобів, аби продовжувати гарантувати особам, які проживають у цьому регіоні, користування правами і свободами, закріпленими у Конвенції.
Висновок: юрисдикцію Молдови встановлено (одноголосно).
Юрисдикція Росії – За відсутності нової інформації, котра засвідчила б зміну ситуації протягом відповідного періоду (від листопада 2008 до липня 2010 років), Суд дотримується своїх попередніх висновків, відповідно до яких «ПМР» не могла би продовжувати існувати без військової, економічної і політичної підтримки Росії, попри зусилля, яких вживають Молдова і міжнародне співтовариство для врегулювання конфлікту і відновлення демократії і верховенства права у регіоні. Отже, підвищений рівень залежності «ПМР» від підтримки Росії становить вагомий чинник, котрий дозволяє вважати, що Росія продовжує здійснювати фактичний контроль і вирішальний вплив на владу «ПМР».
Висновок: юрисдикцію Росії встановлено (шістнадцять голосів проти одного).
Стаття 35 § 1 (вичерпання внутрішніх засобів правового захисту у Молдові) – Суд відхиляє заперечення молдовського уряду, відповідно до яких заявник, аби вичерпати внутрішні засоби правового захисту у Молдові, мав просити про відшкодування шкоди на підставі закону № 1545 від 1998 року. Суд зазначає, що цей закон не виглядає таким, що застосовується до незаконних дій органів, заснованих «ПМР», і йому не було надано жодного прикладу, коли б особа отримала від Молдови відшкодування після анулювання вироку, ухваленого «судами ПМР», і ніщо у законі № 1545 не дозволяло заявнику просити про відшкодування у випадку, коли молдовська держава не використовує або використовує із затримкою засоби дипломатичного або іншого впливу.
Висновок: попередні зауваження відхилено (одноголосно).
Щодо суті
Стаття 5 § 1: Суд нагадує, що рішення, постановлені, у тому числі й у кримінальному провадженні, судами невизнаних утворень можуть вважатись такими, що ухвалені у «законний спосіб», з точки зору Конвенції, за умови, що ці суди є частиною судової системи, яка функціонує на підставі «конституційної і правової» бази, що відповідає Конвенції. Перш за все Росія, котра є державою-учасницею, що здійснює фактичний контроль над даним невизнаним утворенням, має довести, що суди «ПМР» відповідають цьому критерію. В рішенні у справі Ilaşcu і Інші Суд, посилаючись на протиправні зовнішні вияви, що стали очевидними з огляду на обставини, за яких заявників судили і визнали винними, вирішив, що цей критерій не виконано. З огляду на відсутність інформації від російського уряду, а також на бідність офіційних джерел інформації щодо правової і судової системи у «ПМР», Суд не має можливості перевірити, чи суди «ПМР» і їхня практика на даний момент відповідають необхідним вимогам. Натомість, цілком зрозуміло, що система, створена у 1990 році, не була піддана поглибленому аналізу, на відміну від молдовського права перед вступом Молдови до Ради Європи у 1995 році. Отже, немає жодних підстав вважати, що у Придністров’ї існує система, яка відображала б судову традицію, відповідну до принципів Конвенції. Цей висновок підтверджується, зокрема, обставинами, за яких заявника було заарештовано, і за яких були постановлені рішення про взяття під варту і про продовження цього запобіжного заходу (з огляду, зокрема, на постанову про взяття під варту на невизначений строк, а також на розгляд за його відсутності скарг на рішення про продовження тримання під вартою), а також різними репортажами у ЗМІ, котрі дають підстави сумніватись у незалежності і якості «судів ПМР». Отже, ні суди «ПМР», ні жоден інший орган «ПМР» не могли ухвалити рішення, на підставі якого заявника було «[законно] заарештовано і затримано» у розумінні статті 5 § 1 c) Конвенції.
Відповідальність Молдови – В рішенні у справі Ilaşcu І Інші Суд постановив, що Молдова несе позитивні зобов’язання вживати відповідних і достатніх заходів задля гарантування передбачених статтею 5 § 1 прав заявників стосовно як заходів, необхідних для відновлення контролю над територією Придністров’я і вияву своєї юрисдикції, так і заходів, спрямованих на забезпечення поваги до особистих прав заявників.
Стосовно обов’язку відновити контроль, ніщо не вказує на те, що молдовський уряд, котрий вжив усіх доступних йому заходів для відновлення контролю над територією Придністров’я, змінив свою позицію щодо цього регіону протягом часу, коли заявник перебував під вартою. Щодо забезпечення поваги до особистих прав заявників, то молдовський уряд вжив значних зусиль для підтримки заявника, зокрема, шляхом звернення до численних міжурядових організацій і інших країн, зокрема до Росії, а також шляхом рішення Верховного суду Молдови анулювати вирок щодо заявника і розслідування його скарг про незаконне позбавлення свободи. Отже, Молдова виконала свої позитивні зобов’язання.
Висновок: відсутність порушення з боку Молдови (одноголосно).
Відповідальність Росії – Хоча й немає жодних доказів безпосередньої участі осіб, які б діяли від імені Російської Федерації у заходах, вжитих щодо заявника, проте Росія є відповідальною на підставі Конвенції у порушенні прав заявника через те, що вона здійснює постійну військову, економічну і політичну підтримку «ПМР», без якої це утворення не могло б існувати.
Висновок: порушення з боку Росії (шістнадцять голосів проти одного).
Стаття 3: Заявник скаржиться на відсутність медичної допомоги і на умови утримання під вартою.
Безспірно, заявник тяжко страждав від астматичних криз. Хоча лікарі вирішили, що стан його здоров’я погіршився, а спеціалісти й обладнання для його лікування відсутні, проте влада «ПМР» не лише відмовила заявнику у госпіталізації у звичайній лікарні з метою лікування, але й, натомість, ще посилила його страждання і поглибила ризик для його здоров’я, перевівши заявника до звичайної тюрми. З огляду на відсутність пояснення стосовно відмови надати заявнику належне лікування, Суд вважає, що він не міг скористатись належною медичною допомогою.
На підставі, зокрема, звітів Європейського комітету із запобігання катуванням (КЗК) і Спеціального доповідача ООН із запобігання катуванням Суд вважає повністю доведеним, що умови перебування заявника під вартою становили нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження, через, поміж іншим, надмірне перенаселення тюрми, відсутність доступу до природнього освітлення і відсутність справної вентиляційної системи, що, у поєднанні із цигарковим димом і нездоровою вологістю камери, посилювало астматичні кризи заявника.
З огляду на причини, наведені щодо статті 5 § 1, Суд вважає, що відповідальність за порушення покладається виключно на Росію.
Висновок: відсутність порушення з боку Молдови (одноголосно); порушення з боку Росії (шістнадцять голосів проти одного).
Стаття 8: Заявник стверджує, що протягом дуже тривалого часу йому не дозволяли бачитись з рідними. Під час побачень, які були зрештою дозволені, йому і його родині не дозволяли розмовляти їхньою рідною німецькою мовою.
Із долучених до справи документів Суд не вбачає жодних підстав для відмови у побаченні з родиною і зазначає, що, безсумнівно, заявник не міг бачити своїх рідних протягом шести місяців після першого арешту. Не було надано жодного пояснення, чому було необхідно розділяти заявника з його родиною протягом такого тривалого строку. Також Суд вирішив в принципі неприйнятною присутність тюремного охоронця під час побачень з родиною. Зрозуміло, що цей охоронець був присутній з єдиною метою – підслуховувати розмову між заявником і його рідними, тим більше, що побачення переривалось, якщо вони відмовлялись розмовляти мовою, яку розумів охоронець. Не було надано жодного пояснення і тому, для чого було необхідно так ретельно стежити за побаченнями. Отже, незалежно від наявності чи відсутності правової бази для втручання у реалізацію заявником цих прав, обмеження щодо його побачень з рідними, які відвідували його у тюрмі, не відповідали іншим умовам, передбаченим статтею 8 § 2 Конвенції.
З огляду на причини, наведені щодо статті 5 § 1 (див. вище), Суд вважає, що відповідальність за порушення покладається виключно на Росію.
Висновок: відсутність порушення з боку Молдови (одноголосно); порушення з боку Росії (шістнадцять голосів проти одного).
Стаття 9: Заявник скаржиться, що йому не дозволяли зустрічатись із пастором. Суд нагадує, що відмова влади надати ув’язненому дозвіл на зустріч зі священиком становить втручання у реалізацію прав, гарантованих статтею 9 Конвенції. Важко встановити, чи існує правова база, яка виправдовувала б відмову у дозволі на такі зустрічі, як і не було наведено жодних підстав для пояснення такої відмови. Суд вважає, що не було доведено, що втручання у реалізацію заявником цих прав переслідувало законну мету або було пропорційним щодо неї.
З огляду на причини, наведені щодо статті 5 § 1 (див. вище), Суд вважає, що відповідальність за порушення покладається виключно на Росію.
Висновок: відсутність порушення з боку Молдови (одноголосно); порушення з боку Росії (шістнадцять голосів проти одного).
Стаття 13: Заявник мав право на ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 задля подання обґрунтованих скарг за статтями 3, 8 і 9 Конвенції. Суд вже дійшов висновку під час вивчення заперечень молдовського уряду щодо невичерпання засобів правового захисту, що процедура із відшкодування шкоди, яку заявник міг ініціювати у молдовських судах на підставі закону № 1545 від 1998 року, не може вважатись ефективним засобом правового захисту. Російський уряд не стверджував, що заявник мав у «ПМР» будь-який ефективний засіб правового захисту. Відповідно, заявник не мав жодного ефективного засобу правового захисту, який дозволив би йому подати скарги за статтями 3, 8 і 9 Конвенції.
Відповідальність Молдови – Характер позитивних зобов’язань, які має виконати Республіка Молдова, не вимагає, аби вона сплачувала заявнику відшкодування за порушення, скоєні «ПМР». Відповідно, відхилення попередніх заперечень щодо невичерпання внутрішніх засобів правового захисту не має жодного впливу на аналіз Судом дотримання Республікою Молдова своїх позитивних зобов’язань.
Покладене на Молдову позитивне зобов’язання полягає у вжитті усіх доступних їй правових і дипломатичних засобів, аби продовжувати гарантувати особам, які проживають у Придністров’ї, користування правами і свободами, визначеними Конвенцією. Відповідно, «засоби правового захисту», котрі Молдова має надати заявнику, полягають у наданні йому можливості повідомити молдовській владі детальну інформацію щодо свого становища і у тому, щоб бути повідомленим про різні правові і дипломатичні кроки, яких вона вживатиме. Молдова запровадила власні суди, слідчі і державні органи, котрі працюють паралельно з органами, запровадженими «ПМР». Хоча ці молдовські органи ухвалюють рішення, наслідки яких можуть втілюватись тільки поза Придністров’ям, проте їхня функція полягає у тому, щоб забезпечити належне доведення справ до відома молдовської влади, яка на цій підставі може вжити правових і дипломатичних кроків, аби спробувати втрутитись у конкретному випадку, зокрема, закликаючи Росію ухвалити щодо «ПМР» позицію, яка відповідала б її зобов’язанням щодо Конвенції, і стежити за тим, щоб рішення, ухвалені у «ПМР», також відповідали цим зобов’язанням.
Молдова запровадила доступні для заявника процедури, пропорційні її обмеженій спроможності захищати його права, і таким чином виконала свої позитивні зобов’язання.
Відповідальність Росії – З огляду на причини, наведені щодо статті 5 § 1 (див. вище), Суд вважає, що присутня відповідальність Росії.
Висновок: відсутність порушення з боку Молдови (одноголосно); порушення з боку Росії (шістнадцять голосів проти одного).
Стаття 17: Заявник скаржиться на порушення статті 17 Конвенції двома державами-відповідачами через їх толерантне ставлення до незаконного режиму, що існує у «ПМР».
Суд вважає, що ця скарга, так, як вона була сформульована заявником, не належить до сфери дії статті 17. Як би не було, немає підстав вважати, що будь-яка з держав-відповідачів умисно намагалась знищити одне чи кілька прав, на які посилається заявник у даній справі, або запровадити ширші обмеження цих прав, ніж передбачено Конвенцією.
Висновок: неприйнятність (як явно необґрунтована).
Стаття 41: 20 000 євро на відшкодування моральної шкоди; 5 000 євро на відшкодування матеріальної шкоди.
(Див. Ilaşcu і Інші проти Молдови і Росії [ВП], 48787/99, 8 липня 2004 року, Інформаційне повідомлення 66; Ivanţoc і Інші проти Молдови і Росії, 23687/05, 15 листопада 2011 року, Інформаційне повідомлення 146; Catan і Інші проти Молдови і Росії [ВП], 43370/04, 8252/05 і 18454/06, 19 жовтня 2012 року, Інформаційне повідомлення 156; див. також Кіпр проти Туреччини [ВП], 25781/94, 10 травня 2001 року)
Full & Egal Universal Law Academy