CASE OF MISHCHENKO v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Office of the Agent before the European Court of Human Rights

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «МІЩЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF MISHCHENKO v. UKRAINE)

(Заява № 10415/16)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

09 жовтня 2025 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Міщенко проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Андреас Зюнд (Andreas Zünd), Голова
 Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy),
 Ваге Григорян (Vahe Grigoryan), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 10415/16), яку 09 лютого 2016 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Михайло Петрович Міщенко (далі – заявник), 1965 року народження, який проживає у м. Гарен (Нідерланди) і якого представляв пан С. Німий, юрист, який практикує у м. Хмельницький;

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 11 вересня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1.  Справа стосується скарг заявника за пунктом 1 статті 6 та статтею 8 Конвенції, що незаконний запис його телефонних розмов у межах проведення негласних слідчих дій і використання цих записів як доказу проти нього підірвали справедливість судового розгляду його справи.

2.  До подій цієї справи заявника неодноразово визнавали винним у незаконному зберіганні наркотичних засобів та крадіжці. Зокрема, 17 лютого 2014 року його визнали винним у крадіжці та призначили покарання у виді двох років обмеження волі – тобто тримання у кримінально-виконавчій установі відкритого типу поблизу місця його проживання – із застосуванням іспитового строку на один рік та шість місяців.

3.  Згідно з вироком Полонського районного суду від 20 листопада 2014 року, який був залишений без змін Апеляційним судом Хмельницької області 25 лютого 2015 року та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ 20 серпня 2015 року, заявника визнали винним у крадіжці приблизно 150 кг картоплі з приватного погребу, у проникненні до приміщення та викраденні 1020 доларів США з приватного будинку, а також у спробі передачі наркотичних засобів до установи виконання покарань. Його було виправдано за обвинуваченнями щодо п’яти інших епізодів крадіжки. Заявнику обрали покарання у виді трьох років позбавлення волі за крадіжку картоплі, чотири роки – за проникнення до приміщення та викрадення грошових коштів, і сім років – за злочин, пов’язаний з обігом наркотичних засобів. Остаточне покарання, визначене шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, становило сім років позбавлення волі. Воно було надалі збільшено до восьми років позбавлення волі з урахуванням невідбутої частини покарання за попереднім вироком від 17 лютого 2014 року.

4.  Визнаючи заявника винним у крадіжці картоплі, суди посилалися на різні речові докази та показання свідків. Стосовно визнання його винним у вчиненні злочину, пов’язаного з обігом наркотичних засобів, суди посилалися на показання особи, яка мала доставити наркотики до установи виконання покарань. Вона добровільно передала працівникам міліції упаковку з макаронними виробами, усередині якої були заховані наркотичні засоби, та повідомила, що діяла на прохання заявника. Крім того, були надані зроблені під час негласних слідчих дій записи телефонних розмов заявника з невстановленою особою, у яких вони обговорювали, які наркотичні засоби можна було б доставити до установи виконання покарань, в якій кількості, як їх можна було б заховати тощо. Насамкінець щодо визнання заявника винним за проникнення до приміщення та викрадення грошових коштів, суди, головним чином, посилалися на зроблені під час негласних слідчих дій записи його телефонних розмов напередодні та упродовж ночі вчинення крадіжки.

5.  Заявника представляв захисник за його власним вибором, починаючи з апеляційної стадії провадження.

6.  У своїй апеляційній скарзі заявник поставив під сумнів автентичність записів його телефонних розмов, зроблених під час негласних слідчих дій, аргументуючи це тим, що не пам’ятав тих розмов. Він також оскаржив допустимість цього доказу, стверджуючи, що його було отримано без попереднього дозволу суду. Апеляційний суд звернувся із запитами у зв’язку з цим та був поінформований, що 13 травня та 05 червня 2014 року слідчий суддя санкціонував проведення негласних слідчих дій стосовно заявника на період тридцяти днів. Хоча жодних додаткових відомостей надано не було з огляду на «засекречений» характер вказаних ухвал, апеляційний суд вважав отриману інформацію достатньою для відхилення твердження заявника про те, що оскаржувані заходи були незаконними. Він також відхилив його загальне твердження про можливу неавтентичність записів.

7.  Уряд повідомив, що не зміг надати Суду копії ухвал від 13 травня та 05 червня 2014 року, оскільки вони були знищені після закінчення встановленого законом строку зберігання.

Оцінка суду

8.  Заявник поставив під сумнів існування судових ухвал від 13 травня та 05 червня 2014 року, які санкціонували негласне перехоплення його телефонних розмов. Він стверджував, що ані він сам, ані суди, які розглядали його справу, не мали змоги вивчити ці ухвали. Тому заявник доводив, що втручання у його право на повагу до приватного життя було незаконним.

9.  Уряд стверджував, що оскаржуване втручання було належним чином санкціоноване судом.

10.  Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

11.  Відповідні загальні принципи сумісності проведення негласних слідчих (розшукових) дій з вимогами статті 8 Конвенції були наведені, зокрема, в рішенні у справі ««Біг Бразер Воч» та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Big Brother Watch and Others v. the United Kingdom) [GC], заява № 58170/13 та 2 інші заяви, від 25 травня 2021 року).

12.  Суд погоджується, і сторонами не оскаржується, що заходи з перехоплення телефонних розмов заявника становили втручання у здійснення його прав, викладених у статті 8 Конвенції. Суд виходитиме з припущення, що оскаржувані заходи мали законну підставу у національному законодавстві (див. для порівняння рішення у справі «Денисюк та інші проти України» (Denysyuk and Others v. Ukraine), заява № 22790/19 та 3 інші заяви, пункт 96, від 13 лютого 2025 року).

13.  З наявних у цій справі матеріалів вбачається, що судам, які розглядали кримінальне провадження щодо заявника, було відмовлено у доступі до відповідних ухвал про санкціонування проведення негласних слідчих дій лише на тій підставі, що вони були «засекречені». Суд також вважає правдоподібним твердження заявника про те, що він також ніколи не бачив цих ухвал. Крім того, через ненадання Урядом копій відповідних ухвал Суду, він не має змоги встановити їхній зміст.

14.  За таких обставин Суд вважає, що Уряд не продемонстрував, що заходи з проведення негласних слідчих дій щодо заявника були санкціоновані в результаті належного та детального судового розгляду, який, зокрема, був результатом встановлення балансу між відповідними конкуруючими інтересами, як того вимагає Конвенція та застосовне національне законодавство (для порівняння рішення у справі «Зубков та інші проти Росії» (Zubkov and Others v. Russia), заява № 29431/05 та 2 інші заяви, пункти 130 – 133, від 07 листопада 2017 року та згадане рішення у справі «Денисюк та інші проти України» (Denysyuk and Others v. Ukraine), пункти 98 – 100).

15.  Цього достатньо для встановлення Судом, що було порушено статтю 8 Конвенції.

16.  Заявник скаржився, що, не розглянувши судові ухвали про надання дозволу на запис його телефонних розмов під час негласних слідчих дій та посилаючись на ці записи під час визнання його винним, національні суди підірвали справедливість судового розгляду його справи. Хоча заявник посилався на пункти 1 та 2 статті 6 Конвенції, Суд вважає, що ця скарга підлягає розгляду лише за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

17.  Уряд стверджував, що заявник мав справедливий судовий розгляд.

18.  Суд зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому Суд визнає її прийнятною.

19.  Суд посилається на відповідні принципи своєї практики, викладені, наприклад, у справі «Махарік проти Чеської Республіки» (Macharik v. the Czech Republic), заява № 51409/19, пункти 51 – 53, від 13 лютого 2025 року).

20.  Суд зауважує, що хоча відповідний доказ був отриманий з порушенням статті 8 Конвенції (див. пункт 15), його використання національними судами автоматично не тягне за собою порушення статті 6 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Махарік проти Чеської Республіки» (Macharik v. the Czech Republic), пункт 54). У зв’язку з цим Суд хотів би зазначити, що хоча зміст відповідних судових ухвал, які санкціонували прослуховування мобільного телефону заявника, не було розкрито, ніщо не свідчить, що органи досудового розслідування не отримали такий дозвіл, як це стверджував заявник, або що вони діяли недобросовісно.

21.  Суд також зазначає, що заявник мав ефективну можливість оскаржити використання відповідного доказу, він скористався цією можливістю, і його відповідні аргументи були належним чином розглянуті. Насправді після подання заявником апеляційної скарги апеляційний суд направив запити до компетентних органів державної влади та встановив, що судовий дозвіл на проведення оскаржуваних негласних слідчих дій було отримано (див. пункт 6).

22.  Стосовно якості відповідного доказу Суд зазначає, що заявник не навів жодних аргументів, в яких би оскаржував автентичність аудіозаписів, окрім твердження про те, що він не пам’ятав цих розмов (там само).

23.  Стосовно важливості спірного доказу, то Суд зауважує, що вирок заявника стосувався декількох обвинувачень, і докази проти нього не обмежувалися лише відповідними записами (див. пункт 4). Зокрема, визнаючи заявника винним у спробі організувати передачу наркотичних засобів до установи виконання покарань, що передбачало найсуворіше покарання, суди також посилалися на показання свідків, щодо яких заявник не висував жодних скарг на підставі статті 6 Конвенції.

24.  Насамкінець Суд зазначає, що заявник не стверджував про порушення будь-яких своїх прав на захист.

25.  Загалом Суд вважає, що загальна справедливість судового розгляду не була безповоротно підірвана визнанням допустимим оскаржуваного доказу (див. для порівняння рішення у справі «Лисюк проти України» (Lysyuk v. Ukraine), заява № 72531/13, пункти 68 – 76, від 14 жовтня 2021 року та згадане рішення у справі «Махарік проти Чеської Республіки» (Macharik v. the Czech Republic), пункти 55 – 59).

26.  Отже, не було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

27.  Заявник вимагав 100 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

28.  Уряд заперечив проти цієї вимоги, як надмірної та необґрунтованої.

29.  З огляду на наявні докази та ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як того вимагає стаття 41 Конвенції, Суд вважає, що заявнику слід присудити 1 200 євро за цим пунктом.

30.  Заявник не висунув вимоги щодо судових та інших витрат. Тому Суд вважає, що немає підстав присуджувати йому якусь суму у зв’язку з цим.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1 200 (одна тисяча двісті) євро, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 жовтня
2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Секретар

Андреас Зюнд

(Andreas Zünd)

Голова