ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «МІТСОПУЛОС ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF MITSOPOULOS v. UKRAINE)
(Заява № 62006/09)
РІШЕННЯ
(Справедлива сатисфакція)
СТРАСБУРГ
07 вересня 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Мітсопулос проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits), Голова,
Марія Елосегі (María Elósegui),
Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 13 липня 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. У рішенні, ухваленому 09 грудня 2021 року (далі – основне рішення), Суд постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з переглядом «за нововиявленими обставинами» ухваленого на користь заявника рішення, яке набрало законної сили та підлягало виконанню, і яким було визнано його право власності на будинок, внаслідок чого він не міг користуватися своїм правом власності у період з 20 травня 2009 року до 27 квітня 2016 року.
2. Відповідно до статті 41 Конвенції заявник вимагав різні суми в якості справедливої сатисфакції.
3. Оскільки питання застосування статті 41 Конвенції було не готове до вирішення, Суд відклав його розгляд та запропонував Уряду і заявнику надати свої письмові зауваження з цього питання та, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони могли досягти (див. пункт 31 основного рішення та пункт 4 резолютивної частини).
4. Жодної угоди сторонами досягнуто не було. Як заявник, так і Уряд надали свої зауваження.
ПРАВО
5. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
ШКОДА6. Стосовно матеріальної шкоди заявник вимагав, щоб йому присудили суму рівнозначну орендній платі, яку він міг би отримати в період з вересня 2002 року до липня 2019 року, якби будинок залишався у його власності, а також відсотки, які він міг отримати, якби поклав на депозитний рахунок у банк кошти, зароблені у такий спосіб. У зв’язку з цим він вимагав 3 182 106 євро. На підтвердження він надав аналіз цін на ринку оренди подібного нерухомого майна та середніх депозитних ставок банків; обидва ґрунтувалися на інформації з різних спеціалізованих інтернет-ресурсів і були створені ним самим.
7. Заявник також вимагав 20 688 євро та 25 000 євро в якості відшкодування грошових коштів та інших дорогоцінних речей (а саме: ювелірних виробів і побутової техніки), як стверджувалося, вкрадених з його будинку, коли той не перебував у його власності.
8. Заявник також вимагав 30 000 євро у зв’язку з душевними стражданнями через те, що він не міг користуватися будинком або жити там зі своєю сім’єю, і пов’язаною з цим невизначеністю, яка, як стверджується, досі залишається.
9. Уряд заперечив проти цих вимог. Він зазначив, що заявник міг подати заяву про перегляд його справи Верховним Судом на підставі основного рішення з метою отримання restitutio in integrum, але не зробив цього. У будь-якому випадку Уряд заперечив проти вимог заявника про відшкодування матеріальної шкоди як надмірних і необґрунтованих. Стосовно вимог щодо, як стверджувалося, вкраденого майна Уряд доводив, що вони не були пов’язані з встановленими порушеннями, а тому були повністю необґрунтованими. Уряд наголосив, що заявник ніколи не звертався із заявою про порушення кримінального провадження у зв’язку зі стверджуваною крадіжкою, хоча під час такого провадження можна було б встановити відповідні факти та особу злочинця. Уряд також заперечив проти вимог заявника у зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди.
10. Стосовно аргументу Уряду, що заявник мав подати заяву про перегляд його справи, Суд повторює, що, як правило, вимога вичерпання національних засобів юридичного захисту, у тому числі можливість відновлення провадження, не застосовується до вимог про справедливу сатисфакцію, поданих до нього за статтею 41 Конвенції (див. рішення у справі «С.Л. та Дж.Л проти Хорватії» (справедлива сатисфакція) (S.L. and J.L. v. Croatia) (just satisfaction), заява № 13712/11, пункт 15, від 06 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями). У будь-якому випадку Уряд не зміг довести, що перегляд справи заявника Верховним Судом міг призвести до надання йому компенсації за шкоду, завдану встановленими порушеннями, які чітко ґрунтуються на неможливості заявника користуватися своїм правом власності на будинок у період з дати ухвалення рішення Оболонським районним судом міста Києва від 20 травня 2009 року, яким було скасовано рішення від 22 січня 2007 року про визнання його права власності на будинок та відновлено розгляд справи, та рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, яким було визнано його право власності.
11. З огляду на це Суд погоджується, що заявник мав зазнати як матеріальної, так і моральної шкоди у зв’язку з цим.
12. Стосовно вимог про відшкодування матеріальної шкоди, пов’язаної з, як стверджується, вкраденими речами, Суд погоджується з Урядом, що ці вимоги не мають стосунку до порушення, встановленого в основному рішенні, і є необґрунтованими.
13. Щодо інших вимог заявника Суд вважає, що завдану йому матеріальну шкоду можна розглядати з огляду на вигоду, яку він міг би отримати, якби мав змогу користуватися своїм правом власності на будинок у період з 20 травня 2009 року до 27 квітня 2016 року. Однак Суд не може погодитися з наданими заявником розрахунками, оскільки він взяв за початкову точку 2002 рік і ґрунтував свої розрахунки на Інтернет-джерелах, які вибрав і тлумачив самостійно, а не на офіційному експертному звіті чи іншій оцінці (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Свіргунець проти України» (справедлива сатисфакція) [Комітет] (Svirgunets v. Ukraine) (just satisfaction) [Committee], заява № 38262/10, пункт 11, від 20 грудня 2022 року та «Брайловська проти України» (справедлива сатисфакція) [Комітет] (Braylovska v. Ukraine) (just satisfaction) [Committee], заява № 14031/09, пункт 18, від 14 травня 2020 року). Суд також вважає вимогу заявника щодо відсотків, які він міг би отримати, якби поклав отриману орендну плату в банк, дуже спекулятивною та не пов’язаною з встановленими порушеннями.
14. З огляду на той факт, що точний розрахунок сум, необхідних для відшкодування матеріальних збитків, понесених заявником, неможливий у зв’язку із самого початку невизначеною за своїм характером шкодою, спричиненою встановленим порушенням, Суд вважає, що це питання має бути вирішене ним на власний розсуд на засадах справедливості.
15. Отже, Суд присуджує заявнику 25 000 євро в якості відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди.
СУДОВІ ТА ІНШІ ВИТРАТИ16. За цим пунктом заявник вимагав 813 049,22 українських гривень (далі – грн, близько 21 050 євро), сплачених ним своєму законному представнику згідно з чотирма договорами: договором від 23 грудня 2008 року (за послуги, надані до квітня 2016 року, які охоплювали витрати, пов’язані з розглядом справи щодо права власності на будинок на національному рівні (494 724,33 грн – близько 12 810 євро) та поданням заяви до Суду (49 049 грн – близько 1 270 євро), а також договори від 24 листопада 2014 року, 22 березня 2016 року та 25 червня 2018 року, кожен з яких стосувався послуг, наданих під час різних інших як цивільних, так і кримінальних справ на національному рівні щодо доступу до будинку та користування ним. Заявник подав детальну інформацію щодо наданих послуг, а також квитанції до кожного з договорів.
Заявник також вимагав 3 700 доларів США (приблизно 3 450 євро), які згідно з умовами договору від 11 лютого 2019 року він погодився сплатити своєму представнику після отримання справедливої сатисфакції згідно з рішенням Суду. Ця загальна сума мала охоплювати всі юридичні послуги, пов’язані з подальшим провадженням у Суді. Заявник не надав актів виконаних робіт чи іншої детальної інформації щодо цього.
17. Уряд заперечив проти цих вимог як надмірних і необґрунтованих.
18. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Це може включати витрати на правову допомогу, понесені на національному рівні для запобігання чи усунення порушення Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Ай.Джей.Л. та інші проти Сполученого Королівства» (справедлива сатисфакція) (I.J.L. and Others v. the United Kingdom) (just satisfaction), заява № 29522/95 та 2 інші заяви, пункт 18, від 25 вересня 2001 року), а також витрати, понесені з метою встановлення Судом порушення Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Ді Соза Рібейру проти Франції» [ВП] (De Souza Ribeiro v. France) [GC], заява № 22689/07, пункт 111, ЄСПЛ 2012). Крім того, витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню лише тією мірою, якою вони стосуються встановленого порушення (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (справедлива сатисфакція) [ВП] (Beyeler v. Italy) (just satisfaction) [GC], заява № 33202/96, пункт 27, від 28 травня 2002 року).
19. Суд зазначає, що договори від 24 листопада 2014 року, 22 березня 2016 року та 25 червня 2018 року стосуються судових та інших витрат, понесених у контексті проваджень на національному рівні і не пов’язаних з предметом основного рішення.
20. Отже, єдині судові та інші витрати, які можуть бути розглянуті Судом, це ті, які згадуються в договорах від 23 грудня 2008 року та 11 лютого 2019 року.
21. З огляду на це та враховуючи наявні в нього документи і зазначені критерії та міркування, Суд вважає за розумне присудити заявнику 5 000 євро, що охоплює судові та інші витрати, понесені під час провадження на національному рівні та у Суді (див., наприклад, mutatis mutandis, рішення у справі «Гудмудур Андрі Астрадсон проти Ісландії» [ВП] (Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland) [GC], заява № 26374/18, пункт 308, від 01 грудня 2020 року).
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Постановляє, що:a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 25 000 (двадцять п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди; а також 5 000 (п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 07 вересня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова