ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «МУСІНА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF MUSINA AND OTHERS v. UKRAINE)
(Заява № 48419/16)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
26 березня 2026 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Мусіна та інші проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Марія Елосегі (María Elósegui), Голова,
Андреас Зюнд (Andreas Zünd),
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 48419/16), яку 09 серпня 2016 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) чотири громадянина України, зазначені у таблиці в додатку (далі – заявники), яких представляли пан М. Тарахкало, пані О. Чилутьян та пан Є. Чекарьов, юристи, які практикують у м. Київ;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 05 березня 2026 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1. Справа стосується скарги заявників за статтею 2 Конвенції щодо смерті їхнього родича А.М. (сина першої та другого заявників, брата третього заявника та батька четвертої заявниці), що настала, коли він перебував під контролем держави, а також стверджуваної неефективності розслідування.
2. У квітні 2014 року А.М., якому на той момент було 40 років, призвали на військову службу після оголошення спеціальної військової мобілізації. Як підтверджувалося декількома медичними оглядами, стан здоров’я заявника був задовільний.
3. У березні 2015 року А.М. мали звільнити з військової служби. Хоча наказ про його звільнення був датований 25 березня 2025 року, А.М. залишався у військовій частині ще кілька днів для завершення всіх формальностей (див. пункт 18).
4. 27 березня 2015 року близько 23 год 00 хв поблизу намету видачі протигазів, приблизно за 20 метрів від центрального контрольно-пропускного пункту, патруль виявив військовослужбовця у стані сильного алкогольного сп’яніння, який лежав на землі зі зв’язаними верхніми та нижніми кінцівками. У нього був кляп у роті, однак йому вдалося його витягти та покликати на допомогу. Чергові звільнили його та дозволили піти у напрямку казарми, не отримавши від нього жодних пояснень. Як згодом було встановлено, цим нетверезим військовослужбовцем був В.Ш.
5. 28 березня 2015 року близько 06 год 10 хв патруль виявив А.М. мертвим у тому ж наметі. Його зап’ястя були зв’язані за спиною двома пластиковими хомутами, а ноги прив’язані шматком електричного дроту до однієї з опор намету. Рот А.М. був заклеєний скотчем. Після його зняття з рота А.М. випав тканинний кляп.
6. Того ж дня було порушено кримінальне провадження за фактом умисного вбивства у зв’язку з «раптовою смертю» А.М. Однак відповідний запис у Єдиному реєстрі досудових розслідувань містив примітку про відсутність ознак насильницької смерті. Позиція військових органів влади полягала в тому, що на момент смерті А.М. уже не перебував на військовій службі, а тому військове командування не мало повноважень розслідувати його смерть. У зв’язку з цим розслідування було доручено Новомосковському міському відділу ГУМВС України.
7. Також 28 березня 2015 року Військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону розпочала розслідування за фактом можливої бездіяльності персоналу військової частини щодо доступу, контролю та забезпечення охорони її території. Неясно, які саме слідчі дії були проведені. Відомо лише, що 30 червня 2015 року це провадження було закрито у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
8. Під час огляду місця події 28 березня 2015 року за межами намету було виявлено наручний годинник А.М. Службовий собака взяв слід на місці події, попрямував у бік контрольно-пропускного пункту, дійшов до огорожі та втратив слід.
9. Того ж дня допитали декількох військовослужбовців, у тому числі тих, які брали участь у чергуванні 27 та 28 березня 2015 року. Вони стверджували, що не помітили нічого незвичного, за винятком того, що бачили декількох товаришів по службі у стані алкогольного сп’яніння, та випадку з В.Ш. (див. пункт 4). Останнього також допитали. Він стверджував, що 27 березня 2015 року вживав алкогольні напої разом з А.М. та двома «незнайомими» військовослужбовцями. В.Ш. зазначив, що не пам’ятав всіх подій. Він лише вказав, що один із «незнайомих» військовослужбовців вставив йому кляп у рот. Двоє з допитаних військовослужбовців зазначили, що вживали алкогольні напої разом з А.М. та В.Ш. приблизно до 14 год 00 хв 27 березня 2015 року та не знали, що відбувалося опісля.
10. 30 березня 2015 року було видано лікарське свідоцтво про смерть, згідно з яким А.М. помер від гострої коронарної недостатності.
11. 10 квітня 2015 року у висновку судово-медичної експертизи було підтверджено цей висновок. У ньому зазначалося, що смерть А.М. настала внаслідок коронарної недостатності на тлі сильного алкогольного сп’яніння. Експерт зазначив, що до смерті А.М. отримав легкі тілесні ушкодження (а саме: подряпини і садна біля ротової порожнини та на щоках), однак причинно-наслідкового зв’язку між цими тілесними ушкодженнями та його смертю не було. Також було зауважено про наявність підсохлого ґрунту навколо та всередині ніздрів і на роті.
12. 16 червня 2015 року слідчий відділ склав рапорт про те, що керівництво військової частини відмовилося надати інформацію щодо осіб, які перебували на території військової частини 27 та 28 березня 2015 року.
13. 27 червня 2015 року Новомосковський міський відділ ГУМВС України закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Посилаючись на висновок експерта від 10 квітня 2015 року (див. пункт 11), слідчий встановив, що А.М. помер від коронарної недостатності на тлі алкогольного сп’яніння. Крім того, було зазначено, що на тілі не було тілесних ушкоджень або будь-яких слідів, які б свідчили про насильницьку смерть.
14. 06 липня 2015 року Новомосковська міжрайонна прокуратура скасувала зазначену постанову як передчасну та незаконну. Того ж дня першій та другому заявникам було надано процесуальний статус потерпілих, і їх допитали в цьому статусі.
15. 20 листопада 2015 року було проведено додаткову судово-медичну експертизу з метою встановлення наявності причинного зв’язку між зв’язуванням рук і ніг А.М. та його смертю. Експерт повторив попередній висновок щодо причини смерті (див. пункти 10 і 11). Також було зазначено, що судово-медичне дослідження тіла не виявило жодних тілесних ушкоджень чи інших ознак насильницької смерті. Тому експерт дійшов висновку про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між тим фактом, що зап’ястя та ноги А.М. були зв’язаними, і його смертю.
16. 27 листопада 2015 року прокуратура Дніпропетровської області провела оперативну нараду з Новомосковським відділом поліції ГУНП в Дніпропетровській області. Було зауважено, що вказівки, надані слідчому декількома прокурорами, відповідальними за процесуальне керівництво, виконані не були, а розслідування було підірвано низкою серйозних упущень.
17. На початку січня 2016 року було проведено судово-цитологічну експертизу щодо пластикових хомутів і дроту, використаних для зв’язування А.М., скотчу та кляпа, вмісту під нігтями заявника, а також наручного годинника, виявленого поблизу намету. Жодного ДНК-матеріалу виявлено не було. Хоча на скотчі та кляпі була кров, експерт вважав неможливим встановити, чи належала вона А.М., оскільки для дослідження не було надано зразків крові. Крім того, під нігтями А.М. було виявлено деякі клітини шкіри, однак вони були непридатними для подальшої діагностики.
18. 18 червня 2016 року вперше допитали тимчасово виконуючого обов’язки командира військової частини Р.К. Він зазначив, що А.М. залишався у військовій частині після 25 березня 2015 року з метою «передачі своєї посади». Р.К. стверджував, що йому було невідомо, хто міг зв’язати А.М. та В.Ш., і він нікого не підозрював. Насамкінець він наголосив, що військова частина була режимним об’єктом із суворим контролем доступу, що виключало перебування сторонніх осіб.
19. 30 листопада 2016 року слідчий знову закрив кримінальне провадження. Його постанова була ідентичною постанові від 27 червня 2015 року (див. пункт 13). 03 березня 2017 року цю постанову також було скасовано з аналогічних підстав (див. пункт 14).
20. 30 березня 2017 року той же слідчий, який унаслідок численних скарг заявника неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності за низьку якість розслідування, виніс ще одну постанову про закриття кримінального провадження, формулювання якої було ідентичним формулюванню постанови від 27 червня 2015 року, з додаванням лише одного нового речення, в якому зазначалося, що у результаті додаткової судово-медичної експертизи було встановлено відсутність будь-якого причинного зв’язку між зв’язуванням А.М. та настанням його смерті.
оцінка суду попереднє питання21. Перша та другий заявники померли, поки провадження у Суді ще тривало. Третій і четверта заявники висловили бажання підтримати заяву від свого імені, а також від імені померлих заявників.
22. З огляду на свою відповідну практику (див., наприклад, рішення у справі «Таганова та інші проти Грузії та Росії» (Taganova and Others v. Georgia and Russia), заява № 18102/04 та 4 інші заяви, пункти 168 – 175, від 17 грудня 2024 року), Суд погоджується, що третій і четверта заявники, які є сином та онукою померлих заявників, мають право підтримати заяви від імені останніх.
стверджуване порушення статті 2 конвенції23. Заявники скаржилися, що держава не виконала своїх зобов’язань як за матеріальним, так і процесуальним аспектами статті 2 Конвенції.
Прийнятність24. Уряд стверджував, що заявники не вичерпали національні засоби юридичного захисту, оскільки вони не вимагали відшкодування шкоди у зв’язку зі смертю А.М. та не оскаржили постанову слідчого від 30 березня 2017 року про закриття кримінального провадження.
25. Заявники стверджували, що А.М. помер за обставин, які явно мали насильницький характер, на території військової частини, і обставини його смерті так і не були з’ясовані. Вони наголосили, що неодноразово скаржилися на неефективність розслідування, однак жодних покращень не відбулося. Заявники також зазначили, що вимагати відшкодування шкоди не мало сенсу, оскільки органи державної влади послідовно наполягали на тому, що смерть настала з природних причин.
26. Суд встановив, що тільки цивільне провадження, яке не передбачає встановлення особи стверджуваного винуватця або його покарання, не може враховуватися під час оцінки дотримання державою своїх процесуальних зобов’язань за статтею 2 Конвенції, і, крім того, ці зобов’язання не можуть бути виконані лише шляхом присудження відшкодування шкоди (див. рішення у справі «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Al-Skeini and Others v. the United Kingdom) [GC], заява № 55721/07, пункт 165, ЄСПЛ 2011).
27. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання засобів юридичного захисту у частині стосовно неподання заявниками позову про відшкодування шкоди.
28. Щодо інших заперечень Уряду стосовно неоскарження заявниками закриття кримінального провадження 30 березня 2017 року, Суд вважає, що вони порушують питання, тісно пов’язані з питанням ефективності розслідування. Тому він долучає це заперечення Уряду до розгляду по суті скарги заявників за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції.
29. Суд також зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
Суть Доводи сторін30. Заявники стверджували, що розслідування обставин смерті А.М. на національному рівні було підірване серйозними упущеннями та недоліками. Вони покладали відповідальність за смерть свого родича на державу. Зокрема, заявники доводили, що органи державної влади не надали переконливого пояснення смерті А.М., яка настала, коли він перебував під їхнім контролем.
31. Уряд посилався на, як повідомлялося, природну причину смерті, а також на той факт, що відповідно до наявних документів А.М. було звільнено з військової служби. На цих підставах він доводив, що держава не несла відповідальність. Уряд також вказав, що було проведено низку слідчих дій. Він стверджував, що, таким чином, розслідування відповідало вимогам статті 2 Конвенції.
Оцінка Суду32. Суд вважає за доцільне розпочати свій розгляд справи по суті, спочатку розглянувши процесуальний аспект скарги заявників за статтею 2 Конвенції, а саме, чи було ефективним розслідування обставин смерті А.М., а потім перейти до матеріального аспекту, а саме, питання, чи могла держава нести відповідальність за цю смерть (див. рішення у справах «A.П. проти Австрії» (A.P. v. Austria), заява № 1718/21, пункт 136, від 26 листопада 2024 року та «Петросян проти Вірменії» (Petrosyan v. Armenia), заява № 51448/15, пункт 120, від 09 січня 2025 року).
Процесуальний аспект33. Застосовані загальні принципи наведені, зокрема, в рішенні у справі «Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey [GC], заява № 24014/05, пункти 169 – 182, від 14 квітня 2015 року).
34. Суд зазначає, що, хоча розслідування смерті А.М. було розпочато без затримок, воно ґрунтувалося на припущенні про «відсутність ознак насильницької смерті» (див. пункт 6). Проте той факт, що верхні та нижні кінцівки А.М. були зв’язані, а в його роті був кляп і рот був заклеєний скотчем, переконливо свідчить про протилежне. Національні органи влади були зобов’язані прояснити всі обставини смерті А.М., зокрема насильство, якому він був підданий. Проте вони залишили це важливе питання без відповіді, що саме собою було недоліком, достатньо серйозним для того, щоб зробити розслідування неефективним (див. для порівняння рішення у справі «Манукян проти Вірменії» [Комітет] (Manukyan v. Armenia) [Committee], заява № 2303/12, пункти 14 – 15, від 21 червня 2022 року).
35. Суд також бере до уваги той факт, що розслідування було доручено місцевій поліції, тобто органу, незалежному від осіб, які ймовірно могли бути причетними до подій у межах військової частини. Проте працівники поліції навряд чи могла досягти будь-якого суттєвого прогресу у своєму розслідуванні з огляду на те, що військова частина відмовилася надати їм будь-яку інформацію щодо осіб, які перебували на її території на момент смерті А.М. (див. пункт 12). Крім того, тимчасово виконуючий обов’язки командира військової частини, якого вперше допитали більш ніж через рік після подій, прямо заперечив, що йому було відомо щось, що мало значення для справи, або що він когось підозрював, водночас виключивши можливість перебування сторонніх осіб на території військової частини (див. пункт 18).
36. Суд також зазначає, що ключові судово-медичні докази не були належним чином зібрані та досліджені. Зокрема, він зауважує, що судово-цитологічну експертизу пластикових хомутів і дроту, використаних для зв’язування А.М., скотчу та кляпа, вмісту під його нігтями, а також наручного годинника, виявленого поблизу намету, було проведено лише у січні 2016 року (тобто більш ніж через дев’ять місяців після смерті А.М. – див. пункт 17). Її результати виявилися малокорисними для розслідування з огляду на те, що жодного ДНК-матеріалу отримати не вдалося, клітини шкіри, виявлені під нігтями А.М., були непридатними для діагностики, а за відсутності у розпорядженні експерта зразків крові А.М. було неможливо встановити, чи належала кров на скотчі та кляпі А.М.
37. Крім того, кримінальне провадження за фактом смерті А.М. тричі закривалося з ідентичних підстав (див. пункти 13, 19 та 20), у тому числі після того, як самі національні органи влади визнали, що «вказівки, надані слідчому декількома прокурорами, відповідальними за процесуальне керівництво, виконані не були, а розслідування було підірване низкою серйозних упущень» (див. пункт 16). Суд неодноразово встановлював, що повторне винесення таких постанов про повернення справи на додаткове розслідування свідчить про серйозні недоліки у здійсненні кримінального провадження (див., наприклад, рішення у справах «Олейнікова проти України» (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, пункт 81, від 15 грудня 2011 року та «Вячеславова та інші проти України» (Vyacheslavova and Others v. Ukraine), заяв № 39553/16 та 6 інших заяв, пункт 389, від 13 березня 2025 року).
38. З огляду на наведені міркування Суд доходить висновку, що національні органи влади не провели належного та ефективного розслідування обставин смерті родича заявників. Таким чином, він встановлює, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції та відхиляє відповідне заперечення Уряду, яке раніше було долучено до розгляду по суті (див. пункт 28).
Матеріальний аспект39. У контексті осіб, які проходять обов’язкову військову службу, Суд неодноразово наголошував, що, як і у випадку осіб, які тримаються під вартою, військовослужбовці строкової служби перебувають під виключним контролем органів державної влади, оскільки будь-які події в армії були повністю або значною мірою відомі виключно органам державної влади. Отже, на органи державної влади покладається обов’язок захищати своїх військовослужбовців і надавати пояснення щодо будь-яких тілесних ушкоджень або випадків смерті, які мали місце в армії (див. рішення у справах «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine), заява № 52013/08, пункт 92, від 17 січня 2013 року та «Бойченко проти Росії» (Boychenko v. Russia), заява № 8663/08, пункт 77, від 12 жовтня 2021 року). Крім того, від держави очікується встановлення високих професійних стандартів серед військовослужбовців і забезпечення того, щоб такі особи відповідали необхідним критеріям (див. рішення у справах «Абдулла Їлмаз проти Туреччини» (Abdullah Yılmaz v. Turkey), заява № 21899/02, пункти 56 і 57, від 17 червня 2008 року та «Говганнісян і Назарян проти Вірменії» (Hovhannisyan and Nazaryan v. Armenia), заяви № 2169/12 та № 29887/14, пункт 122, від 08 листопада 2022 року).
40. Суд зазначає, що А.М. було виявлено мертвим на території військової частини, де він, очевидно, завершував адміністративні формальності, пов’язані з його звільненням з військової служби (див. пункти 3 та 5). Іншими словами, обставини, пов’язані з його смертю, були відомі виключно органам державної влади.
41. Суд уже доходив висновку, що розслідування на національному рівні мало серйозні недоліки та залишило без відповіді низку важливих питань, зокрема щодо насильства, якого зазнав А.М. до своєї смерті (див. пункти 34 – 38). З цього випливає, що органи державної влади не можуть вважатися такими, що виконали свій обов’язок надати задовільне та переконливе пояснення смерті родича заявників, яка настала під час його перебування під їхнім контролем (див. для порівняння рішення у справі «Оганджанян проти Вірменії» (Ohanjanyan v. Armenia), заява № 70665/11, пункти 158 – 160, від 25 квітня 2023 року).
42. Отже, було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ43. Третій та четверта заявники вимагали 50 000 євро кожен в якості відшкодування моральної шкоди, а також спільно вимагали 6 300 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, остання сума мала бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок пана Тарахкала.
44. Уряд заперечив проти зазначених вимог.
45. Суд вважає за доцільне присудити кожному третьому та четвертій заявникам 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
46. Крім того, з огляду на наявні в нього документи та свою практику, Суд вважає за доцільне присудити заявникам 2 800 євро в якості компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам. На прохання заявників зазначена присуджена сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок пана М. Тарахкала (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).
47. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
З цих підстав суд одноголосноПостановляє, що третій і четверта заявники мають право підтримати заяву від імені першої та другого заявників;Долучає до розгляду по суті скарги заявників за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції попереднє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту у зв’язку з тим, що заявники не оскаржили закриття провадження 30 березня 2017 року, та, розглянувши його, відхиляє його;Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції;Постановляє, що було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції;Постановляє, що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити третьому та четвертій заявникам такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: 10 000 (десять тисяч) євро кожному заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; 2 800 (дві тисячі вісімсот) євро заявникам спільно та додатково суму будь-якого податку, що може їм нараховуватися, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок їхнього представника, пана М. Тарахкала; із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 26 березня 2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Марія Елосегі
(María Elósegui)
Голова
ДОДАТОК
Перелік заявників:
№
П.І.Б. заявника
Рік народження
Місце проживання / інша відповідна інформація
Алла Іванівна МУСІНА
1952
Померла у 2023 році
Володимир Олексійович МУСІН
1951
Помер у 2021 році
Роман Володимирович МУСІН
1978
м. Вільногірськ
Владислава Андріївна СЕМЕНЮК (до 28 жовтня 2023 року: МУСІНА)
1998
м. П’ятихатки