ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «МУТЬЄВА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF MUTYEVA AND OTHERS v. UKRAINE)
(Заява № 77217/17 та 4 інші заяви –
див. перелік у додатку)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
18 липня 2024 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Мутьєва та інші проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni), Голова,
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits),
Марія Елосегі (María Elósegui), судді,
та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 27 червня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
ФАКТИ
3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.
ПРАВО
ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ4. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ5. Заявники скаржилися на непроведення ефективного розслідування смерті чи дорожньо-транспортних пригод, які становили загрозу життю, до яких не були причетні представники держави. Вони посилалися, прямо чи по суті, на пункт 1 статті 2 Конвенції.
6. Насамперед Суд зазначає, що ця справа має розглядатися з огляду на зобов’язання держави провести ефективне розслідування за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції. Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування наведені в рішенні у справі «Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey) [GC], заява № 24014/05, пункти 169 – 182, від 14 квітня 2015 року). Зокрема, після виникнення зобов’язання провести розслідування, дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (там само, пункт 225).
7. До того ж це зобов’язання не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає з викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими – до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).
8. Розглядаючи факти цієї справи у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що розслідування характеризувалися різними недоліками, які підірвали здатність органів досудового розслідування встановити обставини смерті родичів заявників чи обставини дорожньо-транспортних пригод, які становили загрозу життю, а також відповідальних осіб, якщо такі були. Конкретні недоліки вказані в таблиці у додатку.
9. У керівних справах «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, від 15 вересня 2011 року), «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, від 17 жовтня 2013 року та «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
10. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі розслідування не відповідали критерію ефективності. Він зазначає, зокрема, що в заяві № 77217/17, ефективність розслідування була безповоротно підірвана ще до вересня 2013 року, а тому висновки Суду в цьому рішенні стосуються лише цього періоду (див. рішення у справі «Бургас проти України» (Burgas v. Ukraine), заява № 8976/07, пункти 45 і 46, від 18 грудня 2018 року [Комітет] [Committee]).
11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ12. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), пункти 74 – 80) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку. Щодо заяви № 13261/18, зокрема, Суд, з огляду на надані заявником документи, вирішує присудити повну суму, яку вимагає заявник, в якості справедливої сатисфакції моральної шкоди та частину судових і інших витрат, а також відхиляє решту його вимог.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Вирішує об’єднати заяви;Оголошує заяви прийнятними;Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 2 Конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування смерті чи дорожньо-транспортних пригод, які становили загрозу життю, до яких не були причетні представники держави; Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Відхиляє решту вимог заявника (у заяві № 13261/18) щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 18 липня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina)
В.о. заступника Секретаря
Карло Ранцоні
(Carlo Ranzoni)
Голова
ДОДАТОК
Перелік заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 2 Конвенції
(непроведення ефективного розслідування смерті чи дорожньо-транспортних пригод,
які становили загрозу життю, до яких не були причетні представники держави)
№
№ заяви
Дата подання
П.І.Б. заявника
Рік народження
П.І.Б. представника та місцезнаходження
Події, що передували справі, та провадження на національному рівні
Ключові питання
Сума, присуджена кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди
(в євро)[1]
Сума, присуджена у кожній заяві в якості компенсації судових та інших витрат (в євро)[2]
77217/17
02.09.2013
Наталія Вікторівна МУТЬЄВА
1976
Заєць Сергій Анатолійович
м. Ірпінь
29.11.2011 мати заявниці А. була знайдена мертвою у її домоволодінні.
У А. було декілька порізів на лівому зап’ясті та передпліччі, поруч був виявлений осколок скла. Судово-медичне освідчення встановило, що А. померла від крововтрати внаслідок зазначених ушкоджень. Дійшовши висновку про самогубство А., 08.12.2011 працівники міліції ухвалили рішення про відмову в порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю події правопорушення. Прокуратура скасувала цю постанову у зв’язку з неповнотою розслідування; були надані вказівки стосовно слідчих дій, які необхідно було вжити для його завершення. У вказівках, зокрема, було зазначено необхідність проведення додаткового допиту судово-медичного експерта стосовно ймовірності нанесення смертельних порізів виявленим на місці події осколком скла, а також щодо походження тілесних ушкоджень на голові А. та гематом на інших частинах її тіла (вочевидь, на коліні).
Отже, до 13.09.2013 не було проведене ефективне розслідування, і з цієї дати можливість проведення ефективного розслідування була підірвана.
Постанови про відмову у порушенні провадження виносилися без належного розгляду обставин справи (рішення у справі «Олейнікова проти України» (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, пункти 80 і 81, від 15 грудня 2011 року з подальшими посиланнями),
на етапі досудового розслідування було вжито недостатньо заходів (рішення у справі «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, пункт 52, від 15 вересня 2011 року),
надмірна тривалість дослідчих перевірок (рішення у справі «Юхимович проти України» (Yukhymovych v. Ukraine), заява № 11464/12, пункт 67, від 17 грудня 2020 року).
6 000
250
13261/18
28.02.2018
Ігор Володимирович ЯНС
1981
Левченко Вікторія Олексіївна
м. Харків
14.10.2006 заявник переходив дорогу і його збив автомобіль, яким керував К. Заявник був доставлений до лікарні, де він три дні перебував у комі.
Він отримав серйозні травми голови та переломи ніг, в зв’язку з чим потребував декількох оперативних втручань та тривалого лікування.
17.10.2006 порушено кримінальну справу. 27.11.2006 проведено судово-медичну експертизу. Згідно з висновком судово-медичної експертизи заявник отримав відкриту черепно-мозкову травму, здавлення головного мозку, субдуральна та епідуральна гематоми, переломи кісток черепа та основи черепа, рани тім’яної та потиличної областей черепа, закриті переломи обох кісток лівої голені.
05.01.2007 заявник отримав статус потерпілого. 22.10.2008 цивільний суд затвердив дружню мирову угоду між заявником і порушником К. У період з січня 2008 року до вересня 2019 року кримінальне провадження неодноразово закривалося у зв’язку з відсутністю складу злочину та згодом поновлювалося у зв’язку з неефективністю та неповнотою розслідування. У зв’язку з цим стосовно слідчого було порушено дисциплінарне провадження за фактом процесуальних недоліків. Національні суди вказали на численні суперечності в показаннях свідків і у заключеннях чотирьох автотехнічних експертиз, проведених у період з жовтня 2007 року до жовтня 2012 року; вони також критикували нездатність слідчого вжити заходів для належного розслідування справи.
Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень, 06.10.2020 суд постановив останню ухвалу про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження. Суд встановив, що слідчий не провів усіх необхідних слідчих дій та не виконав вказівки попередньої ухвали суду від 19.09.2019. Як вбачається, розслідування досі триває.
Національні органи влади самі критикували процес проведення розслідування у зв’язку з його неефективністю (рішення у справах «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, пункт 56, від 31 липня 2012 року та «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, пункт 40,
від 17 жовтня 2013 року),
органи досудового розслідування насправді не намагалися провести ретельне розслідування (рішення у справах «Любов Єфіменко проти України» (Lyubov Efimenko v. Ukraine), заява № 75726/01, пункти 76 – 80, від 25 листопада 2010 року та «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пункти 84 – 88, від 17 січня 2013 року),
неодноразове повернення справи на додаткове розслідування внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів (рішення у справі «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункт 50,
від 03 листопада 2011 року),
численні недоліки у зборі доказів (рішення у справі «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, пункт 67, від 05 листопада 2015 року).
4 500
55
54958/18
03.11.2018
Олег Валерійович ТРОЦЬ
1962
Ковальова Олександра Сергіївна
с. Софіївська Борщагівка
13.11.2010 син заявника був застрелений під час полювання. 18.11.2010 працівники міліції порушили кримінальну справу. У невстановлену дату, один із мисливців – Т. свою провину визнав повністю.
10.12.2010 Т. повідомлено про підозру у вчиненні вбивства через необережність. 29.06.2011 обвинувальний акт направлено до суду.
Заявник стверджував, що було ймовірним, що його сина вбив інший мисливець, а не Т. У липні та жовтні 2014 року і січні 2015 року було проведено додаткові судові експертизи.
04.08.2015 міськрайонний суд визнав Т. винним у вчиненні вбивства через необережність. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень 12.10.2015 апеляційний суд за клопотанням заявника призначав повторну судову експертизу. Він мотивував це тим, що висновки декількох попередніх експертиз, проведених під час досудового розслідування та судового розгляду, були неповними та містили певні суперечності.
13.02.2017 апеляційний суд підтвердив визнання винуватості Т., але скасував вирок і звільнив Т. від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності. Апеляційний суд зазначив, що i) хоча не було точно встановлено, що витягнута з тіла сина заявника картеч була вистрілена з рушниці Т., було достатньо доказів для встановлення вини Т. у вчиненні вбивства з необережності понад розумний сумнів, а саме зізнання Т., показання Т. та інших свідків під час досудового розслідування та судового розгляду, протоколи відтворення обстановки та обставин події та протоколи огляду місця події; ii) показання Т. та інших свідків, які збігалися у частині істотних обставин вчиненого злочину; iii) хоча деякі розбіжності в показаннях Т. та інших свідків, на які посилався заявник, не могли бути усунені з плином часу, ці розбіжності не вплинули на правильність висновку про вину Т. поза розумним сумнівом; iv) не було виявлено об’єктивних доказів, які б підтверджували припущення заявника щодо іншої можливої причини смерті його сина; v) оскільки з моменту вчинення злочину до ухвалення остаточного вироку минуло понад 5 років, минув строк давності.
25.04.2018 Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду (заявник отримав 08.05.2018).
Відсутність ретельності та оперативності підірвала здатність органів державної влади встановити обставини справи (рішення у справах «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 60, від 12 січня 2012 року; «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року),
поступове псування/втрата доказів (рішення у справі «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункт 50, від 03 листопада 2011 року).
6 000
250
26679/20
16.06.2020
Віталій Ігорович МАРТИНЮК
1978
Мицик Олег Володимирович
м. Львів
14.01.2013 С. керував автомобілем з шістьма пасажирами (включаючи заявника), який перевернувся під час виконання маневру з перевищенням дозволеної швидкості. Того ж дня порушено кримінальне провадження за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху, яке призвело до спричинення чотирьом пасажирам тілесних ушкоджень середньої тяжкості. 31.01.2013 і 11.02.2013 призначено судово-медичні експертизи; згідно з висновками заявник отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. 07.02.2013 заявник отримав статус потерпілого. 28.02.2013 С. повідомлено про підозру у вчиненні злочину (стверджувалося, що С. керував автомобілем без посвідчення водія та в стані алкогольного сп’яніння).
У період з 15.03.2013 до 20.06.2013 розслідування було зупинено у зв’язку з лікуванням С. Не погоджуючись із встановленим ступенем тяжкості отриманих тілесних ушкоджень, заявник клопотав про проведення повторної судово-медичної експертизи, але йому було відмовлено. 09.07.2013 стосовно С. складено обвинувальний акт. 11.07.2013 справу було направлено до суду для розгляду. 28.10.2013 заявник звернувся до суду з клопотанням про призначення судової-автотехнічної експертизи (яка не була проведена на стадії досудового розслідування); суд задовольнив клопотання і 07.03.2014 висновок експерта надійшов до суду. 02.06.2014 С. визнано винним за обвинуваченням; цивільний позов заявника було задоволено частково. 16.12.2014 апеляційний суд скасував вирок, оскільки суд розглядав справу за відсутності заявника, незважаючи на його клопотання про відкладення розгляду, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 25.03.2015 заявник подав клопотання про призначення судово-медичної експертизи, стверджуючи, що попередня дійшла неправильних висновків. Клопотання було задоволено, і 12.06.2015 експерти дійшли висновку, що внаслідок ДТП заявник отримав тяжкі тілесні ушкодження; 03.11.2015 прокурор повідомив підозрюваного про новий обвинувальний акт. 28.02.2017 суд першої інстанції повернув прокурору обвинувальний акт для усунення недоліків (зокрема, у зв’язку з неправильною кваліфікацією дій С., зумовлену неправильним встановленням ступеня тяжкості тілесних ушкоджень заявника). 28.04.2017 справу направлено до суду для розгляду. 12.03.2021 суд першої інстанції ухвалив вирок, який не оскаржувався. Суд визнав С. винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху, яке призвело до спричинення тяжких тілесних ушкоджень.
Відсутність ретельності та оперативності підірвала здатність органів державної влади встановити обставини справи (рішення у справах «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 60, від 12 січня 2012 року; «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року),
національні органи влади самі критикували процес проведення розслідування у зв’язку з його неефективністю (рішення у справах «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року та «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, пункт 56, від 31 липня 2012 року),
неодноразове повернення справи на додаткове розслідування внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів (рішення у справі «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункт 50,
від 03 листопада 2011 року).
6 000
250
6861/23
18.01.2023
Олександр Васильович ФОРТУНА
1951
Ямковий Владислав Іванович
м. Кривий Ріг
11.11.2008 заявник отримав тяжкі тілесні ушкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди як пасажир одного з автомобілів, які зіткнулися; внаслідок ДТП загинуло двоє людей. 12.11.2008 порушено кримінальну справу. Заявник звернувся з цивільним позовом у кримінальній справі щодо обвинуваченого Ч. (один з водіїв).
Вироком від 20.12.2010 суд першої інстанції визнав Ч. винним. Проте 26.04.2011 апеляційний суд скасував вирок та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, встановивши недостатність проведених слідчих дій, зокрема непроведення додаткової судово-автотехнічної експертизи з відтворенням обстановки та обставин події. У наступні роки суд неодноразово зупиняв провадження та повертав справу на додаткове розслідування слідчому, оскільки останній не виконував вказівки суду в повному обсязі. 23.01.2014 апеляційний суд ухвалою довів до відома прокурора області та Генерального прокурора України про зволікання у кримінальному проваджені у зв’язку з бездіяльністю слідчого.
22.05.2019 суд першої інстанції постановив ухвалу про закриття кримінального провадження та звільнення Ч. від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням встановленого законом строку давності. Цивільний позов залишився без розгляду, тому заявник звернувся до цивільного суду з окремим позовом про відшкодування шкоди. 23.02.2022 цивільний суд частково задовольнив позовні вимоги заявника та зобов’язав Ч. відшкодувати матеріальну та моральну шкоду.
Апеляційний суд дещо змінив рішення, змінивши загальну суму відшкодування на 223 686 українських гривень (6 027,69 євро).
Неодноразове повернення справи на додаткове розслідування внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів (рішення у справі «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункт 50,
від 03 листопада 2011 року),
органи досудового розслідування насправді не намагалися провести ретельне розслідування (рішення у справах «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пункти 84 – 88, від 17 січня 2013 року та «Любов Єфіменко проти України» (Lyubov Efimenko v. Ukraine), заява № 75726/01, пункти 76 – 80, від 25 листопада 2010 року),
відсутність ретельності та оперативності підірвала здатність органів державної влади встановити обставини справи (рішення у справах «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 60, від 12 січня 2012 року; «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року),
національні органи влади самі критикували процес проведення розслідування у зв’язку з його неефективністю (рішення у справах «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, пункт 40, від 17 жовтня 2013 року та «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, пункт 56, від 31 липня 2012 року).
6 000
250
[1] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.
[2] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.