ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «МИЩИШИН ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF MYSHCHYSHYN v. UKRAINE)
(Заява № 41557/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
06 жовтня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Мищишин проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström), Голова,
Івана Джеліч (Ivana Jelić),
Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková), судді,
та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 25 серпня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою, поданою 14 червня 2013 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
ФАКТИ
3. Відомості про заявницю та інформація щодо заяви наведені у таблиці в додатку.
4. Заявниця скаржилася на відмову у доступі до судів вищих інстанцій.
ПРАВО
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ5. Заявниця скаржилася на відмову у доступі до судів вищих інстанцій. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:
Пункт 1 статті 6 Конвенції
«Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ... який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру....»
6. Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов’язків цивільного характеру до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Стаття 6 Конвенції не зобов’язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов’язків цивільного характеру. Крім того, до компетенції Суду не належить розгляд стверджуваних помилок щодо питань факту або права, яких припустилися національні суди, якщо тільки такі помилки не порушили права та свободи, що охороняються Конвенцією. З іншого боку, ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Гаврилов проти України» (Gavrilov v. Ukraine), заява № 11691/06, пункти 23 – 25, від 16 лютого 2017 року з подальшими посиланнями).
7. У керівній справі «Мушта проти України» (Mushta v. Ukraine), заява № 8863/06, пункти 40 – 47, від 18 листопада 2010 року) Суд уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питання, аналогічного розглянутому у цій справі.
8. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті скарги заявниці. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі застосування відповідних процесуальних норм, яке призвело до відмови заявниці у доступі до судів вищих інстанцій, можна вважати занадто формалістичним.
9. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ10. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
11. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі ««Гаврилов проти України» (Gavrilov v. Ukraine), пункт 36) Суд вважає за доцільне присудити суму, зазначену у таблиці в додатку.
12. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що ця заява свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відмовою у доступі до суду;Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці суму, зазначену у таблиці в додатку, яка має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 жовтня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina)
В.о. заступника Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
Голова
ДОДАТОК
Заява зі скаргами за пунктом 1 статті 6 Конвенції
(відмова у доступі до судів вищих інстанцій)
№ заяви
Дата подання
П.І.Б. заявника
Рік народження
Конкретне порушення, на яке скаржилися
Практика
Факти та відповідна інформація
Сума, присуджена в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди кожному заявнику (в євро)[1]
41557/13
14.06.2013
Оксана Василівна МИЩИШИН
1979
Непередбачуваність та/чи занадто формалістичне застосування відповідних процесуальних норм
Рішення у справі «Мушта проти України» (Mushta v. Ukraine), заява № 8863/06, від 18 листопада
2010 року
Постановою від 10.06.2010 Франківський районний суд міста Львова частково задовольнив адміністративний позов заявниці щодо соціальних виплат. Заявниця стверджувала, що протягом двадцятиденного строку для подання апеляційної скарги вона не отримала повного тексту цієї постанови. Попри це вона подала апеляційну скаргу до Апеляційного суду Львівської області та просила суд дозволити їй внести зміни в неї та сплатити відповідні збори пізніше, коли вона отримає повний текст постанови. Згодом заявниця отримала копію ухвали суду апеляційної інстанції від 25.08.2010 про залишення апеляційної скарги її опонента (державного органу) без руху та з вказівкою останньому сплатити судовий збір. Пізніше вона отримала копію ухвали суду апеляційної інстанції від 10.09.2010 про визнання апеляційної скарги неподаною у зв’язку з невиконанням ухвали від 25.08.2010 (тобто про сплату судового збору). Заявниця подала касаційну скаргу, в якій вона, inter alia, заперечувала отримання якої-небудь ухвали з вказівкою про сплату нею судового збору та долучила копію ухвали від 25.08.2010, яку вона отримала. Ухвалою від 14.02.2013 Вищий адміністративний суд України залишив без задоволення її касаційну скаргу, встановивши існування доказів, що на адресу «апеляційного суду надійшло повідомлення» про вручення поштового відправлення заявниці, а тому вона була «належним чином повідомлена про залишення апеляційної скарги без руху».
1 500
[1] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці.