CASE OF MYTSYK AND KRAVCHUK v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Ministry of Justice of Ukraine

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «МИЦИК ТА КРАВЧУК ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF MYTSYK AND KRAVCHUK v. UKRAINE)

(Заява № 51984/17)

РІШЕННЯ
 

СТРАСБУРГ

16 травня 2024 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Мицик та Кравчук проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni), Голова,
 Маттіас Гуйомар (Mattias Guyomar),
 Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,

та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 51984/17), яку 04 липня 2017 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) двоє громадян України, пан Олег Володимирович Мицик та пан Петро Іванович Кравчук (далі – заявники), 1968 і 1986 років народження відповідно, які проживають у м. Львів, їх представляли пан М. Тарахкало та пані О. Чилутьян, юристи, які практикують у м. Київ;

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані Маргарита Сокоренко;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 11 квітня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1.  Заявники, які є практикуючими адвокатами, скаржилися за статтею 3 Конвенції, що працівники правоохоронних органів піддали їх жорстокому поводженню, коли вони намагалися бути присутніми під час обшуку вдома у свого клієнта, а ефективного розслідування у зв’язку з цим поведено не було. Вони також скаржилися, що цей випадок призвів до порушення статті 8 Конвенції.

2.  26 травня 2015 року заявники підписали договір з пані К., згідно з яким вони мали надавати правову допомогу її чоловікові під час кримінального провадження щодо нього за фактом отримання хабаря. З цим документом вони прибули до будинку свого клієнта, щоб бути присутніми під час обшуку, який вже розпочався. Однак їм не дозволили зайти до будинку та вивели з приміщення всупереч їхній волі. Згідно з твердженнями заявників це було зроблено в жорстокий і насильницький спосіб. Вони стверджували, що працівники правоохоронних органів схопили їх за передпліччя та потягли до виходу, у тому числі їх тягнули вниз по крутих сходах. Коли заявники намагалися чинити опір, їм, як стверджується, завдали удари по ліктях і руках. Згідно з твердженнями Уряду фізична сила до заявників не застосовувалася.

3.  Заявники надали Суду відеозапис подій, який зробив один із них. Попри низьку якість відео, на ньому видно емоційну розмову, під час якої слідчий у цивільному одязі неодноразово просив заявників піти, оскільки обшук розпочався до їхнього прибуття і він не знав, хто вони і як вони потрапили до приміщення. Неодноразові твердження заявників, що вони були захисниками, які прагнули надати правову допомогу відповідній особі, а також їхні посилання на підписаний договір про надання правової допомоги, вочевидь, були проігноровані. Було чутно, як заявники просили деяких присутніх осіб забрати від них руки, а останні казали, що виведуть заявників із приміщення, застосувавши силу, та погрожували застосувати кайданки.

4.  Наступного дня заявники поскаржилися на цей випадок до прокуратури. Перший заявник також звернувся до місцевої лікарні для отримання медичної допомоги у зв’язку із синцями на обох ліктях і саднами на правому зап’ясті та лівому лікті.

5.  28 травня 2015 року було порушено провадження за ознаками кримінальних правопорушень: перевищення службових повноважень працівником правоохоронного органу, поєднане із застосуванням насильства; перешкоджання посадовою особою законній діяльності захисника по наданню правової допомоги; умисне нанесення захиснику тілесних ушкоджень легкої або середньої тяжкості під час здійснення ним діяльності з надання правової допомоги.

6.  03 червня 2015 року судово-медичний експерт оглянув першого заявника та задокументував множинні синці, які уже зникали, та два лінійні садна на його руках і зап’ястях. Експерт також послався на довідку з місцевої лікарні від 27 травня 2015 року про те, що того дня перший заявник звернувся за медичною допомогою у зв’язку із синцями та саднами на руках і зап’ястях. Згідно з висновком експерта синці були «заподіяні тупими предметами з обмеженою поверхнею, можливо, пальцями рук чи руками, стисненими в кулак», а садна – «загостреними предметами, можливо, нігтями пальців рук». Експерт оцінив тілесні ушкодження як легкі та дійшов висновку, що перший заявник міг отримати їх 26 травня 2015 року.

7.  04 червня 2015 року такий же огляд було проведено щодо другого заявника, тілесними ушкодженнями якого були невеликі жовті синці на кожному передпліччі. Експерт зазначив, що вони могли бути заподіяні пальцями, можливо, 26 травня 2015 року.

8.  Слідчий, який проводив обшук і якого допитали як свідка під час подальшого розслідування, стверджував, що заявники, як сторонні особи, були виведені з місця проведення обшуку трьома працівниками Служби безпеки України (далі – СБУ), які були на місці для забезпечення порядку. Він також зазначив, що після обшуку пана К. доставили до відділу поліції, де заявники почали представляти його інтереси, коли пред’явили необхідні документи.

9.  Слідчий, який розглядав скаргу заявників, звертався з численними запитами до СБУ, щоб з’ясувати особи відповідних працівників і викликати їх на допит як свідків. СБУ послідовно відповідала, що ця інформація була конфіденційною, а також відмовлялася провести будь-яке службове розслідування у зв’язку з цим.

10.  Кримінальне провадження закривали і відновлювали щонайменше шість разів і, вочевидь, воно досі триває. Як встановив Шевченківський районний суд міста Львова в ухвалах від 17 червня та 02 грудня 2016 року, 30 червня 2017 року, 02 лютого, 12 червня та 26 вересня 2018 року, а також від 09 серпня 2019 року, постановлених у відповідь на скарги заявників, жодної слідчої дії із серпня 2015 року до серпня 2019 року проведено не було. Однак протягом цього періоду розслідування закривалося щонайменше тричі у зв’язку з відсутністю доказів на підтримку твердження заявників про жорстоке поводження.

11.  Не зрозуміло, чи проводилися після цього слідчі дії: скасовуючи 05 березня 2021 року та 08 квітня 2022 року постанови слідчого від 09 жовтня 2020 року та 20 липня 2021 року про закриття кримінального провадження, Личаківський районний суд міста Львова приділив особливу увагу доводам заявників про неефективність розслідування з огляду на неявку слідчого у засідання, ненадання ним відповідей на запити судді чи будь-яких матеріалів справи.

ОЦІНКА СУДУ

12.  Заявники скаржилися за статтею 3 Конвенції, що вони були піддані жорстокому поводженню працівників правоохоронних органів, а ефективного розслідування у зв’язку з цим проведено не було.

13.  Уряд стверджував, що заявники не вичерпали доступні національні засоби юридичного захисту, оскільки розслідування досі тривало, і вони мали можливість подати цивільний позов про відшкодування шкоди.

14.  Суд вважає, що питання вичерпання національних засобів юридичного захисту тісно пов’язане із суттю скарги заявників на стверджувану неефективність розслідування, а тому воно має бути долучено до розгляду цієї скарги по суті. Суд також зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

(a)   Скарга за процесуальним аспектом статті 3 Конвенції

15.  Загальноприйнятим принципом практики Суду є те, що якщо фізична особа висуває небезпідставну скаргу на піддання її поводженню, яке порушує статтю 3 Конвенції, під час перебування під контролем працівників поліції або інших подібних представників держави, це положення за своєю суттю вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування має бути здатним призвести до встановлення та покарання винних осіб, а також відповідати вимогам оперативності, ретельності, незалежності та громадського контролю (див., наприклад, рішення у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC], заява № 39630/09, пункти 182 – 185, ЄСПЛ 2012).

16.  Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що твердження заявників про жорстоке поводження на національному рівні було підтверджено судово-медичними доказами щонайменше стосовно походження та часу отримання ними тілесних ушкоджень (див. пункти 6 і 7). Отже, їхня скарга була небезпідставною для цілей виникнення у держави процесуального обов’язку провести ефективне розслідування цього питання на національному рівні.

17.  Проте наведені далі безперечні недоліки та затримки вказують, що проведене розслідування не відповідало необхідному стандарту ефективності.

18.  Зокрема, Суд зазначає, що хоча безпосередня причетність працівників СБУ до випадку із заявниками була беззаперечною, а наявний відеозапис вказував на можливі насильницькі наміри осіб, які, як вбачається, були її працівниками, СБУ відмовилася як співпрацювати з прокуратурою, так і провести будь-яке власне розслідування цього питання (див. пункти 3 і 9). За таких обставин розслідування навряд чи призвело б до точного встановлення фактів або встановлення та за потреби покарання винних осіб.

19.  Крім того, Суд зауважує, що розслідування перебувало в глухому куті щонайменше чотири роки, і жодна слідча дія не була проведена в період із серпня 2015 року до серпня 2019 року (див. пункт 10). Також відсутня інформація, що будь-які такі дії проводилися після цього періоду. На сьогодні – тобто через понад сім років після порушення кримінальної справи – розслідування не дійшло жодних переконливих висновків. Така непомірно довга затримка, пояснення якій надано не було, сама собою несумісна з обов’язками держави за статтею 3 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Мікеладзе та інші проти Грузії» (Mikeladze and Others v. Georgia), заява № 54217/16, пункт 68, від 16 листопада 2021 року).

20.  Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, яке він раніше долучив до розгляду по суті (див. пункт 14), і вважає, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

(b)   Скарга за матеріальним аспектом статті 3 Конвенції

21.  Суд нагадує, що твердження про жорстоке поводження мають підтримуватися відповідними доказами. Для оцінки цих доказів Суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», але додає, що така доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту (див. рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, пункт 161, Серія A № 25 і «Гефген проти Німеччини» [ВП] (Gäfgen v. Germany) [GC], заява № 22978/05, пункт 92, ЄСПЛ 2010).

22.  Оскільки Суд встановив, що твердження заявників були такими, які зобов’язували органи державної влади розпочати офіційне розслідування (див. пункт 16), то беручи до уваги доводи сторін та всі наявні у його розпорядженні матеріали, він вважає, що наявні у нього докази не дають йому можливості встановити поза розумним сумнівом, що заявники зазнали поводження, яке, як стверджувалося, суперечить статті 3 Конвенції (див. рішення у справі «Сладкова проти Чеської Республіки» (Sládková v. the Czech Republic), заява № 15741/15, пункт 88, від 10 листопада 2022 року).

23.  Проте Суд наголошує, що відсутність такої можливості щонайменше частково є наслідком непроведення національними органами влади ефективного розслідування у відповідний час (там само, пункт 89 з подальшими посиланнями на практику).

24.  З огляду на наведене не було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

25.  Заявники стверджували, що їм перешкоджали у виконанні їхніх професійних обов’язків у зв’язку з виведенням їх з місця проведення обшуку 26 травня 2015 року. На їхню думку, це становило порушення їхнього права на повагу до приватного життя за статтею 8 Конвенції.

26.  Обґрунтовуючи своє твердження, що застосований до них захід був свавільним, заявники зазначали, що існувала ціла низка заходів, передбачених законодавством, які міг би застосувати слідчий, якби він вважав, що вони діяли всупереч процесуальним нормам чи професійній етиці – від ініціювання дисциплінарного провадження щодо заявників до їхнього затримання та притягнення до кримінальної відповідальності за потреби. Однак жодних подібних заходів вжито не було.

27.  Уряд заперечив проти цієї скарги як необґрунтованої. Він стверджував, що заявники прибули після початку обшуку і не пред’явили належним чином свої документи слідчому. Отже, на думку Уряду, у слідчого не було іншого виходу, окрім як вивести з приміщення заявників як сторонніх осіб.

28.  Насамперед Суд перевірить, чи застосовна стаття 8 Конвенції до цієї справи, і, чи має він, таким чином, юрисдикцію ratione materiae розглядати відповідну скаргу по суті.

29.  У своєму нещодавньому рішенні у справі «Анґер’ярв і Грейноман проти Естонії» (Angerjärv and Greinoman v. Estonia), заяви № 16358/18 і № 34964/18, пункти 119 – 123, від 04 жовтня 2022 року), в якому заявники скаржилися за статтею 8 Конвенції на їхнє видалення як законних захисників із судових засідань, Суд вважав за доцільне дотримуватися стосовно застосовності статті 8 Конвенції підходу, заснованого на наслідках, викладеного в рішенні у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115, від 25 вересня 2018 року), оскільки стверджуване втручання в права заявників полягало в несприятливому заході, застосованому в контексті їхнього професійного життя. Подібного підходу слід дотримуватися і в цій справі.

30.  Суд зазначає, що заявники не змогли довести, що оскаржуваний захід мав будь-які негативні наслідки для їхньої професійної діяльності. Як вони самі зазначили, щодо них не було порушено жодних дисциплінарних або кримінальних проваджень (див. пункт 26). Вони також не стверджували про репутаційну чи фінансову шкоду. Крім того, хоча їм не дозволили перебувати під час конкретної відповідної слідчої дії, заявники мали змогу представляти інтереси свого клієнта незабаром після цього (див. пункт 8).

31.  У контексті наведеного Суд вважає, що негативні наслідки, якщо такі були, які оскаржуваний захід міг мати на приватне життя заявників (зокрема, щодо їхнього «внутрішнього кола» та їхніх можливостей встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми) не перевищили рівень серйозності для порушення питання за статтею 8 Конвенції (див. для порівняння згадане рішення у справі «Анґер’ярв і Грейноман проти Естонії» (Angerjärv and Greinoman v. Estonia), пункт 127).

32.  З цього випливає, що ця стаття не застосовна, і скаргу заявників слід відхилити як несумісну за критерієм ratione materiae з положеннями Конвенції на підставі підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

33.  Заявники вимагали 50 000 євро кожен в якості відшкодування моральної шкоди та 3 750 євро спільно в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, остання сума мала бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок пана Тарахкала. У зв’язку з цим вони подали договори про надання правової допомоги, підписані в червні 2017 року, з погодинною ставкою у розмірі 150 євро, а також акт виконаних робіт із зазначенням двадцяти п’яти годин роботи захисника. Згідно з договорами заявники були зобов’язані оплатити виконану роботу, якщо і коли Суд присудить відповідну компенсацію.

34.  Уряд заперечив проти цих вимог.

35.  Суд вважає за доцільне присудити кожному заявнику по 1 800 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

36.  Крім того, беручи до уваги наявні в нього документи та свою практику, Суд вважає за розумне присудити 800 євро в якості компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам. На прохання заявників сума, присуджена за цим пунктом, має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок пана М. Тарахкала (див., наприклад, рішення у справі «Хлаїфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).

37.  Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

(a)   упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  1 800 (одна тисяча вісімсот) євро кожному заявнику та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii)  800 (вісімсот) євро заявникам спільно та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися їм, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок їхнього представника, пана М. Тарахкала;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 травня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Карло Ранцоні

(Carlo Ranzoni)

Голова