© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2016. Цей переклад було замовлено за підтримки Трастового фонду з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Переклад не є обов’язковим для Суду. Для додаткової інформації дивіться повний текст копірайту наприкінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2016. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2016. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень практики Суду № 187
Липень 2015 року
Назарєнко проти Росії – заява № 39438/13
Рішення від 16.7.2015 [Перша секція]
Стаття 8
Позитивні обов’язки
Пункт 1 статті 8
Повага до сімейного життя
Повне та автоматичне виключення заявника з життя дитини після того як було встановлено, що він не був її біологічним батьком: порушення
Факти – Під час свого шлюбу заявник та його дружина мали доньку А. Пізніше пара розлучилася і заявник мав права спільної опіки над дитиною. Після оспорювання батьківства заявника було встановлено, що він не був біологічним батьком дитини. У результаті, і попри те, що національні органи влади визнали, що він виховував та піклувався про дитину упродовж п’яти років, він втратив всі батьківські права стосовно дитини, у тому числі право підтримувати контакт з нею. Його ім’я було вилучено із свідоцтва про народження дитини, у дитини також було змінено прізвище. Національне законодавство не передбачало жодних винятків, які дозволили б заявнику, за відсутності біологічного зв’язку з дитиною, підтримувати будь-які відносини з донькою.
Право – Стаття 8: А. була народжена під час шлюбу заявника і була зареєстрована як його донька. Не маючи сумнівів щодо свого батьківства стосовно А., заявник виховував її та піклувався про неї більше п’яти років. Як було встановлено органом опіки та експертами-психологами, між заявником та А. існував тісний емоційний зв’язок. Тому їхні відносини становили сімейне життя у розумінні пункту 1 статті 8. Відсутність біологічних зв’язків з дитиною не спростовувала існування сімейного життя у цілях цього положення (див., стосовно прийомних батьків, рішення у справі Kopf and Liberda v. Austria, заява № 1598/06, 17 січня 2012 року).
Суд був стурбований негнучкістю положень російського законодавства, які регулювали право на підтримання контакту. Уряд не навів жодних причин, чому це було “необхідно в демократичному суспільстві” визначити негнучкий перелік осіб, які мають право на спілкування з дитиною, та не зробити жодних винятків з тим, щоб врахувати різноманітність сімейних ситуацій та найкращі інтереси дитини. У результаті, особа, яка, як заявник, не мала родинного зв’язку із дитиною, але яка піклувалася про неї тривалий час та сформувала з нею тісний особистий зв’язок, не могла отримати право на спілкування за будь-яких обставин та безвідносно до найкращих інтересів дитини.
Суд не був переконаний, що найкращі інтереси дітей у сфері права на спілкування дійсно могли бути визначені шляхом загального юридичного припущення. Справедливе збалансування прав усіх осіб, кого це стосується, вимагало вивчення конкретних обставин справи. Відповідно, стаття 8 Конвенції могла тлумачитися таким чином, що вона покладала на держави обов’язок дослідити в кожній окремій справі, чи відповідає найкращим інтересам дитини підтримання контакту з особою, незалежно від її біологічного зв’язку з нею, якщо вона піклувалася про дитину достатньо тривалий період часу. Відмовивши заявнику в праві на спілкування з А. без будь-якого розгляду питання того, чи було б таке спілкування в найкращих інтересах А., Росія не виконала цей обов’язок.
Особа, яка виховувала дитину впродовж певного часу як власну дитину, не повинна бути повністю виключена з життя дитини після того як стало відомо, що він не був її біологічним батьком, якщо тільки для цього не існувало інших доречних причин, які стосуються найкращих інтересів дитини. Таких причин у цій справі представлено не було. Ніде не зазначалося, що контакт із заявником завдавав би шкоди розвитку А. Навпаки, як було встановлено органом опіки та експертами-психологами, існував міцний взаємний зв’язок між заявником та А. і заявник добре дбав про дитину.
У підсумку, органи влади не виконали свій обов’язок надати можливість підтримання родинних зв’язків між заявником та А. Повне та автоматичне виключення заявника з життя А. після позбавлення його батьківських прав через негнучкість національного законодавства, зокрема, відмова в наданні прав на спілкування без належного врахування найкращих інтересів А., таким чином, становило неповагу до сімейного життя заявника.
Висновок: порушення (одноголосно).
Стаття 41: Вимог щодо відшкодування шкоди заявлено не було.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад рішення, підготовлений секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Для переходу до інформаційних бюлетенів практики Суду натисніть тут.
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2016
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Трастового фонду з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Переклад не є обов’язковим для Суду, також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Він може бути завантажений з бази даних рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () чи будь-якої іншої бази даних, з якою Суд поділився цим перекладом. Переклад може бути відтворено у некомерційних цілях за умови цитування в повному обсязі назви справи, а також зазначення наведеного вище копірайту та згадки про Трастовий фонд з прав людини. Якщо планується використати будь-яку частину цього перекладу в комерційних цілях, прохання звернутися за адресою publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2016
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2016
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante: publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy