Цей переклад підготовлений Радою Європи в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 роки та фінансований за рахунок коштів на рівні Плану дій, наданих Естонією, Ірландією, Латвією, Литвою, Ліхтенштейном, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Угорщиною, Фінляндією, Чеською Республікою, Швейцарією, Швецією та Канадою.
This translation is produced by the Council of Europe within the framework of the Council of Europe Action Plan for Ukraine 2018-2021 and funded with Action Plan-level funds provided by the Czech Republic, Estonia, Finland, Hungary, Ireland, Latvia, Liechtenstein, Lithuania, Luxembourg, the Netherlands, Norway, Poland, Romania, Sweden, Switzerland, Turkey and Canada.
Nusret Kaya і Інші проти Туреччини - 43750/06, 43752/06, 32054/08 і інші
Рішення від 22.4.2014 [Секція II]
Стаття 8
Стаття 8-1
Повага до кореспонденції
Повага до сімейного життя
Обмеження, накладене на ув’язнених громадян Туреччини щодо використання курдської мови під час телефонних переговорів: порушення
Факти – Заявники, які відбувають покарання у тюрмі, зазнали обмеження з боку пенітенціарної адміністрації у використанні курдської мови під час телефонних розмов із рідними. Їхні звернення до судів з метою скасування цих обмежень були залишені без задоволення.
Право – Стаття 8 : Обмеження, накладені на телефонні розмови заявників із членами їхніх сімей на тій підставі, що вони бажали спілкуватись курдською мовою, можна вважати втручанням у реалізацію права на повагу до сімейного життя і до кореспонденції у розумінні статті 8 § 1 Конвенції. Порушене у ній питання стосується не мовної свободи заявників як такої, а їхнього права підтримувати активний зв’язок з родиною. Відповідно до рекомендацій, наведених у Європейських пенітенціарних правилах* 2006 року, важливо, щоб адміністрація допомагала ув’язненим підтримувати зв’язок з близькими родичами. У даній справі національне право визнавало за в’язнями можливість підтримувати зв’язок із зовнішнім світом шляхом телефонних переговорів. Водночас, ці переговори з міркувань безпеки могли контролюватись пенітенціарною адміністрацією, і, з метою належного контролю, під час телефонних розмов в’язні в принципі мали говорити виключно турецькою мовою. Звичайно, національне право передбачало правила реалізації цього положення і не містило жодного положення, яке забороняло би в’язням використовувати під час телефонних розмов із родичами іншу мову, ніж турецька. Ця можливість підпадала під певні формальні вимоги, такі як, можливість для пенітенціарної адміністрації перевірити, чи особа, з якою ув’язнений бажав говорити іншою мовою, дійсно не розуміє турецьку мову. Із чинних на той час норм і рішень національних судів видно, що вартість цієї перевірки покладалась на відповідних ув’язнених.
Звичайно, Суд вже погоджувався з тим, що особливі міркування безпеки (такі як запобігання ризику втечі) можуть виправдати застосування специфічного режиму ув’язнення і заборону ув’язненому спілкуватися з рідними мовою власного вибору, якщо не буде встановлено, що він не володіє іншою мовою, якою йому дозволено висловлюватись. Тому за обставин даної справи згадане положення застосовувалось загалом і недиференційовано до всіх ув’язнених, незалежно від будь-якої індивідуальної оцінки вимог безпеки, які могли бути пов’язані з особою кожного з них або зі злочинами, за які їх було засуджено. Державні органи, вивчаючи прохання заявників про можливість спілкуватись по телефону турецькою мовою, знали, що ця мова в Туреччині є однією з поширених і використовується певними ув’язненими у спілкуванні з родичами. Проте, державні органи, схоже, не розглядали можливість застосувати систему перекладу. Для поваги до сімейного життя важлива допомога ув’язненому з боку пенітенціарної адміністрації у підтриманні активного зв’язку із сім’єю. У даній справі не було підстав брати під сумнів ані твердження заявників про те, що у сімейних стосунках вони використовують курдську мову, ані те, що їхні родичі володіли тільки цією мовою, що Суд вважає у даній справі важливою обставиною.
Практика застосування до заявників, які бажали говорити зі своїми родичами по телефону курдською мовою, попередньої процедури, спрямованої на перевірку того, чи вони дійсно не могли говорити турецькою мовою, не була заснована на належних і достатніх підставах з огляду на обмеження, які вона спричиняла для заявників під час спілкування з рідними. Тому втручання у право заявників вести телефонні розмови з рідними курдською мовою не може вважатись необхідним. Зміна редакції статті 88/2 p) положення, яка передбачає зміни умов для подання прохання про іншу мову телефонних переговорів, ніж турецька, тільки підтверджує цей висновок. Так, відповідно до положень цієї статті у зміненій редакції достатньо простої заяви про те, що прохач або його рідні не розуміють турецьку мову.
Висновок: порушення (п’ятьма голосами проти двох).
Стаття 41: 300 євро кожному заявнику на відшкодування моральної шкоди.
* Рекомендація Rec(2006)2 Комітету Міністрів Ради Європи про Європейські пенітенціарні правила, ухвалена 11 січня 2006 року.
Full & Egal Universal Law Academy