ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «НИЧИПОРЕНКО ТА ДЕМІДОВА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF NYCHYPORENKO AND DEMIDOVA v. UKRAINE)
(Заяви № 8278/21 та № 41605/23)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
12 грудня 2024 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Ничипоренко та Демідова проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Діана Сирку (Diana Sârcu), Голова,
Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková),
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 21 листопада 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі – Конвенція).
2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
ФАКТИ
3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.
4. Заявниці скаржилися на непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами. У заяві № 8278/21 заявниця також висунула інші скарги за положеннями Конвенції.
ПРАВО
ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ6. Заявниці скаржилися, головним чином, на непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами. Вони посилалися, прямо або по суті, на статтю 3 Конвенції.
7. Насамперед Суд зазначає, що відповідне поводження підпадає під сферу дії статті 3 Конвенції. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції вимагає від органів державної влади проведення ефективного офіційного розслідування стверджуваного жорстокого поводження, навіть якщо таке поводження було вчинено приватними особами (див. рішення у справах «M.C. проти Болгарії» (M.C. v. Bulgaria), заява № 39272/98, пункт 151, ЄСПЛ 2003-XII та «Денис Васільєв проти Росії» (Denis Vasilyev v. Russia), заява № 32704/04, пункт 99, від 17 грудня 2009 року). Мінімальні стандарти ефективності, наведені у практиці Суду, включають у себе вимоги, що розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а уповноважені органи державної влади повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Менешева проти Росії» (Menesheva v. Russia), заява № 59261/00, пункт 67, ЄСПЛ 2006-III).
8. Процесуальні вимоги статті 3 Конвенції виходять за межі стадії досудового розслідування, коли розслідування призводить до вжиття юридичних дій у національних судах: провадження в цілому, у тому числі стадія судового розгляду, має відповідати вимогам статті 3 Конвенції. Це означає, що національні суди за жодних обставин не повинні допускати випадків, за яких завдані тілесні та моральні страждання залишатимуться безкарними. Це важливо для збереження громадської впевненості у принципі верховенства права і його підтримки, а також у попередженні будь-яких ознак толерантності органів державної влади до незаконних дій або співучасті у них (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Оккали проти Туреччини» (Okkalı v. Turkey), заява № 52067/99, пункт 65, ЄСПЛ 2006 XII (витяги)).
9. Розглядаючи факти цієї справи у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що органи державної влади, які були уповноважені порушити та розслідувати кримінальні провадження, насправді не намагалися оперативно та ретельно розслідувати їх, встановити факти та за потреби притягнути до відповідальності винних осіб. Конкретні недоліки наведено у таблиці в додатку.
10. У керівній справі «Мута проти України» (Muta v. Ukraine), заява № 37246/06, від 31 липня 2012 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цих справах.
11. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що розслідування не відповідали критеріям ефективності.
12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ13. У заяві № 8278/21 заявниця висунула інші скарги, які також порушували питання за статтею 6 Конвенції з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, вони також не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті висновків в рішеннях у справах, наведених в таблиці у додатку.
ІНШІ СКАРГИ14. У заяві № 41605/23 заявниця додатково скаржилася за статтями 6 і 13 Конвенції на тривалість провадження у її справі.
15. З огляду на наведені висновки за статтею 3 Конвенції Суд вважає, що немає потреби окремо розглядати скарги заявниці за статтями 6 і 13 Конвенції (подібний підхід див. в рішеннях у справах «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014 та «Валюженич проти Росії» (Valyuzhenich v. Russia), заява № 10597/13, пункт 27, від 26 березня 2019 року).
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ16. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі «Побокін проти України» [Комітет] (Pobokin v. Ukraine) [Committee], заява № 30726/14, від 06 квітня 2023 року) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Вирішує об’єднати заяви;Оголошує прийнятними скарги на непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами, та інші скарги за усталеною практикою Суду, наведені в таблиці у додатку, і вважає, що немає потреби розглядати окремо решту скарг у заяві № 41605/23;Постановляє, що ці скарги свідчать про порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами;Постановляє, що було порушено Конвенцію у зв’язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю в додатку); Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявницям суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 грудня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina)
В.о. заступника Секретаря
Діана Сирку
(Diana Sârcu)
Голова
ДОДАТОК
Перелік заяв зі скаргами за статтею 3 Конвенції
(непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами,
або за обставин, які виключають причетність представників держави)
№
№ заяви
Дата подання
П.І.Б. заявника
Рік народження
Події, що передували справі, та провадження на національному рівні
Ключові питання
Інші скарги за усталеною практикою
Сума, присуджена кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди
(в євро)[1]
8278/21
25.01.2021
Катерина Петрівна НИЧИПОРЕНКО
1984
30.06.2018 заявницю побила палицею Х., яка проникла до її будинку. Заявниця отримала струс головного мозку. За її заявою 01.07.2018 було порушено кримінальне провадження. 19.10.2018 районна прокуратура визнала неналежність проведення розслідування та дала вказівки слідчому. 05.12.2018, 17.01.2019, 07.05.2019 та 14.06.2019 суд визнавав незаконною бездіяльність слідчого щодо розгляду клопотань заявниці, поданих у межах кримінального провадження. Під час оперативних нарад у прокуратурі 20.02.2019 та 07.06.2019 було вкотре наголошено на неефективності розслідування кримінального провадження, а слідчому було доручено вжити заходів для активізації досудового розслідування. 03.07.2019 слідчий виніс постанову про закриття провадження у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування. 26.09.2019 суд скасував цю постанову як необґрунтовану. 06.11.2019 провадження знову було закрито з посиланням на закінчення строку досудового розслідування. 10.01.2020 суд скасував цю постанову, посилаючись на непроведення необхідних слідчих дій. Ще одну постанову про закриття кримінального провадження від 24.01.2020 вкотре 27.05.2020 скасував Київський апеляційний суд у зв’язку з недостатнім обґрунтуванням. Розслідування формально триває, хоча матеріали справи, що зберігалися в Макарівському відділенні поліції Київської області, були знищені 18-19.03.2022 внаслідок бойових дій російської армії. 04.03.2020 заявниця подала цивільний позов проти Х., вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок нападу Х. Заявниця також клопотала до суду про витребування матеріалів кримінального провадження та допит її матір, яка була свідком нападу. Однак 07.09.2020 суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання у зв’язку з тим, що заявниця не зазначила обставин, які могли б підтвердити показання свідка. Відповідач зауважень до позову не подавала. 30.09.2020 заявниця подала суду копію протоколу допиту матері, складеного під час досудового розслідування. 23.10.2020 суд першої інстанції залишив позов без задоволення у зв’язку з недостатньою кількістю доказів. Заявниця подала апеляційну скаргу, повторно клопотавши до суду про допит її матері. 24.11.2020 апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання, дійшовши висновку, що в матеріалах справи містилося достатньо доказів для вирішення справи. 12.01.2021 у своїй остаточній постанові апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, коротко виклавши свій висновок, що заявниця не надала достатніх доказів для встановлення факту протиправної поведінки та винних дій з боку Х. Цей висновок не супроводжувався детальним обґрунтуванням. Обидва суди вирішили розглядати справу в порядку письмового провадження.
12.02.2021 Макарівський районний суд Київської області частково задовольнив позов заявниці до відділу поліції, присудивши їй 1 722 українських гривень (далі – грн) та 2 000 грн в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно, завданої неефективним розслідуванням. Ця постанова не оскаржувалася та 25.03.2021 набрала законної сили.
Незабезпечення права заявника на ефективну участь у розслідуванні (рішенні у справі «Чернега та інші проти України» (Chernega and Others v. Ukraine), заява № 74768/10, пункти 165 і 166,
від 18 червня 2019 року з подальшими посиланнями);
невжиття необхідних заходів для проведення ретельного розслідування справи (рішення у справі «Скороходов проти України» (Skorokhodov v. Ukraine), заява № 56697/09, пункти 34 і 35, від 14 листопада 2013 року);
безпідставні постанови про закриття справи або зупинення досудового розслідування (рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України» (Aleksandr Nikonenko v. Ukraine), заява № 54755/08, пункт 45, від 14 листопада 2013 року);
недоліки, визнані самими національними органами влади (рішення у справі «Мута проти України» (Muta v. Ukraine), заява № 37246/06, пункт 65,
від 31 липня 2012 року).
п.1 ст. 6 Конвенції - відсутність справедливого судового розгляду - Недостатнє обґрунтування судових рішень у цивільній справі заявниці, зокрема, з огляду на відмову судів прийняти показання свідка заявниці (див. рішення у справах «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02), пункти 42 – 47, від 15 листопада 2007 року; «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року).
3 900
41605/23
07.11.2023
Світлана Володимирівна ДЕМІДОВА
1967
Згідно з твердженнями заявниці 22.07.2006 на неї напав її сусід О. та вона отримала тілесні ушкодження (крововиливи та подряпини).
20.12.2006 заявниця подала заяву про кримінальне правопорушення щодо О. Після декількох відмов районного суду порушити кримінальну справу та скасування цих постанов апеляційним судом як необґрунтованих, справу було передано за підслідністю до іншого районного суду, який зрештою 15.07.2009 порушив кримінальну справу щодо О.
23.12.2011 О. було звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з амністією, а кримінальне провадження щодо нього – закрито.
12.04.2012 апеляційний суд скасував цю постанову у зв’язку з неповним розглядом справи та направив її на новий розгляд до суду першої інстанції.
20.07.2012 О. було звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності, а кримінальне провадження щодо нього – закрито. 06.11.2012 апеляційний суд скасував цю постанову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
05.07.2013 та 22.09.2014 за висновками судово-медичної експертизи було встановлено, що тілесні ушкодження заявниці були легкими.
28.11.2014 О. було звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з амністією, а кримінальне провадження щодо нього – закрито. 27.07.2015 апеляційний суд скасував цю постанову у зв’язку з неповним розглядом справи та направив її на новий розгляд до суду першої інстанції.
04.04.2016 О. було звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності та закрито кримінальне провадження щодо нього; 16.05.2017 апеляційний суд скасував цю постанову у зв’язку з процесуальними недоліками та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
28.07.2020 О. було визнано винним у нанесенні тілесних ушкоджень та обрано покарання у виді штрафу й звільнено від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строку давності. Цивільний позов заявниці було задоволено, і О. зобов’язали відшкодувати їй шкоду у розмірі 9 000 грн (225 євро). 17.01.2022 апеляційний суд та 11.08.2022 Верховний Суд залишили цей вирок без змін.
З поданих матеріалів не вбачається, що проводились будь-які інші слідчі дії, окрім судово-медичних експертиз.
Заявниця стверджує, що копія ухвали Верховного Суду не була їй вручена, а можливість отримати її самостійно була обмежена у зв’язку з воєнним станом та її евакуацією з прифронтової зони Харківської області до Німеччини. 27.06.2023 вона повернулася в Україну, а 05.07.2023 доручила захиснику представляти її інтереси. 18.07.2023 її захисник отримав доступ до матеріалів справи.
Неодноразова безпідставна відмова у порушенні кримінальної справи/реєстрації скарги в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (рішення у справі «Скороходов проти України» (Skorokhodov v. Ukraine), заява № 56697/09, пункт 34, від 14 листопада 2013 року);
невжиття необхідних заходів для проведення ретельного розслідування справи (рішення у справі «Скороходов проти України» (Skorokhodov v. Ukraine), заява № 56697/09, пункти 34 і 35, від 14 листопада 2013 року та «Мута проти України» (Muta v. Ukraine), заява № 37246/06, пункт 65, від 31 липня 2012 року);
загальний затяжний характер розслідування та провадження у суді (рішення у справі «Мута проти України» (Muta v. Ukraine), заява № 37246/06, пункт 65, від 31 липня 2012 року).
3 000
[1] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявницям.