© WTS Consulting LLC, , . [Переклад опублікований за посиланням ]. Дозвіл на перевидання цього перекладу наданий виключно з метою включення його в базу даних HUDOC.
© WTS Consulting LLC, , . [Translation already published by link ]. Permission to re-publish this translation has been granted for the sole purpose of its inclusion in the Court’s database HUDOC.
ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ОСТЕРЛУНД ПРОТИ ФІНЛЯНДІЇЇ»
(Заява № 53197/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
10 лютого 2015 року
ОСТАТОЧНЕ
10/05/2015
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Остерлунд проти Фінляндії»,
Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Гідо Раймонді, Голова,
Пяйві Хірвеля,
Леді Біянку,
Нона Тсотсорія,
Здравка Калайдієва,
Пол Магоні,
Фаріс Вехабовіс, судді,
та Франсойс Еленс-Пассос, Секретар секції,
Після обговорення за зачиненими дверима 20 січня 2015 року,
Виносить таке рішення, яке було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа була розпочата за заявою (№ 53197/13) яку 23 липня 2013 року подав до Суду проти Фінляндії на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – «Конвенція») п. Раббе Ролей Рагнар Остерлунд (далі – «Заявник»).
2. Заявника представляв п. Мікко Сііка-Ахо, практикуючий адвокат в Хельсінкі. Уряд Фінляндії (далі – «Уряд») представляв його Уповноважений п. Арто Косонен з Міністрества закордонних справ.
3. Заявник скаржився, зокрема, що в цій справі був порушений принцип ne bis in idem.
4. 3 грудня 2013 року Уряд було повідомлено про заяву щодо принципу ne bis in idem, а частина заяви була визнана недопустимою.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявник народився 1962 року та проживає у місті Карьяа.
A. Провадження, що стосується донарахування податків
6. В 2004 та 2005 роках по двох компаніях Заявника була проведена податкова перевірка, в результаті якої був складений акт перевірки 20 грудня 2015 року.
7. 25 серпня та 12 вересня 2006 року податкові органи донарахували заявнику додаткові податкові зобов’язання та донарахування за податкові періоди з 2000 по 2003 рр. у зв’язку з тим, що він, зокрема, отримував приховані дивіденди від компаній. Сума податкових донарахувань коливалась від 240 до 5000 євро.
8. Листом від 16 вересня 2008 року заявник звернувся до Комітету з податкових питань з проханням скасувати рішення від 25 серпня та 12 вересня 2006 року щодо податкових періодів з 2002 по 2003 рр.
9. 16 вересня 2008 року заявник звернувся зі скаргою до Адміністративного суду міста Хельсінкі стосовно податкових періодів 2000 та 2001 років.
10. 24 лютого 2010 року Комітет з податкових питань відмовив заявнику в перегляді податкових періодів 2002 та 2003 років.
11. Листом від 12 квітня 2010 року заявник звернувся в Адміністративний суд міста Хельсінкі з проханням скасувати податкові рішення стосовно податкових періодів за 2002 та 2003 рр., та скасувати податкові донарахування, обґрунтовуючи це тим, що податкові рішення порушують принцип ne bis in idem (неможливості притягнення до відповідальності двічі за одне і те ж порушення).
12. 5 квітня 2011 року Адміністративний суд міста Хельсінкі скасував деякі податкові донарахування щодо податкових періодів з 2001 по 2003 рр. та відповідні податкові рішення. Щодо решти суд відмовив у задоволенні заявнику. Суд обґрунтував відмову тим, що він не бачить перешкод в нарахуванні податків щодо прихованих дивідендів, незважаючи на те, що з цього приводу вже було прийнято остаточне рішення в кримінальному провадженні, оскільки нарахування податків щодо прихованих дивідендів не вважається кримінальним покаранням. Таким чином, питання притягнення до кримінальної відповідальності двічі в цьому відношенні не виникає. Отже, податкові рішення за періоди 2002 та 2003 рр. були підтримані. Що стосується податкових донарахувань та права стягувати додаткові податки, то суд визнав, що податкові донарахування та штрафи за здійснення податкового шахрайства є такими, що стосуються одного й того ж питання. Податкові донарахування, таким чином, стосувались діянь, за які заявник вже був засуджений чи виправданий. Оскільки обидві справи велися одночасно, а не послідовно, не було жодних перешкод продовжувати провадження, що стосується донарахування податків. Прийняття остаточного рішення в кримінальному провадженні, тоді як адміністративне провадження ще розглядалося, не могло перешкоджати продовженню провадження, що стосується донарахування податків. Таким чином, не було підстав змінювати податкові донарахування, оскільки відповідні обвинувачення в кримінальному провадженні, а саме щодо приховування дивідендів за періоди 2002 та 2003 рр., були залишені без задоволення. Оскільки провадження в результаті призвели і до засудження в кримінальному порядку, і до стягнення податкових донарахувань, що суперечило Статті 4 Протоколу № 7 Конвенції, податкові донарахування за періоди з 2001 по 2003 рр. були скасовані. Рішення не було одностайним.
13. 13 червня 2011 року заявник звернувся зі скаргою на Рішення Адміністративного суду до Вищого адміністративного суду, обґрунтовуючи її вже представленими перед Адміністративним судом доводами. Заявник стверджував, що його виправдання запобігало подальшому розгляду цього ж питання в провадженні, що стосується донарахування податків.
14. 23 січня 2013 року Вищий адміністративний суд відмовив заявнику у відкритті провадження, але задовольнив клопотання бізнес-омбудсмена про відкриття провадження. В результаті було скасовано рішення Адміністративного суду щодо скасування податкових донарахувань та залишено без змін рішення нижчих інстанцій. Суд обґрунтував це тим, що в його рішенні від 20 квітня 2011 року було досліджено предмет ne bis in idem та відповідну судову практику. В цій справі стягнення та податкові донарахування стосувалися одного і того ж предмета. В той же час принцип ne bis in idem міг бути застосовним, лише за умови остаточного завершення першого провадження перед відкриттям другого провадження. В цій справі провадження були одночасними. Таким чином, податкові донарахування могли бути накладені на заявника, навіть якщо в кримінальному провадженні вже було прийнято остаточне рішення. Тому суд вважає, що рішення Адміністративного суду має бути скасоване.
Б. Кримінальне провадження
15. 25 квітня 2007 року прокурор подав обвинувачення проти заявника, серед іншого, і за податкове шахрайство з обтяжуючими обставинами за податкові періоди з 2001 по 2003 рр. Відповідно до обвинувачень заявник звинувачувався в тяжкому податковому шахрайстві, оскільки він ухилявся від сплати податків. Податкові органи приєдналися до обвинувачень та подали скаргу на відшкодування в сумі 150 508,52 євро плюс відсоток, що було сумою несплаченого податку.
16. 20 березня 2008 року Окружний суд м. Раасепорі присудив заявнику 7 місяців умовного ув’язнення за тяжке податкове шахрайство. Заявника також було зобов’язано сплатити податковим органам 89 113,80 євро плюс відсоток в якості компенсації за ухилення від сплати податків. Суд визнав, що заявник ухилявся від сплати податків протягом податкового періоду з 2001 по 2003 рр., але, через нестачу доказів, відхилив обвинувачення, які стосуються прихованих дивідендів.
17. 14 серпня 2009 року заявник звернувся в Апеляційний суд м. Турку з клопотанням скасувати обвинувачення у тяжкому податковому шахрайстві, оскільки вже були здійснені податкові донарахування у цьому відношенні.
18. 15 квітня 2009 року Апеляційний суд м. Турку залишив без змін рішення Окружного суду, обґрунтувавши це тим, що можливе накладення податкових донарахувань на заявника не може перешкоджати його засудженню за податкове шахрайство та винесенню вироку.
19. Заявник звернувся у Верховний суд (точно не встановлено коли), надавши такі ж обґрунтування, як і до Апеляційного суду.
20. Верховним судом (точно не встановлено коли) було відкрито провадження.
21. 19 листопада 2010 року Верховний суд залишив без змін рішення Апеляційного суду. Суд з’ясував, що обвинувачення в тяжкому податковому шахрайстві беззаперечно стосувалося незадекларованого прибутку за податкові періоди 2001 та 2003 рр., за який податкові донарахування були накладені. Суд вважав, що факт того, що в провадженні, яке стосувалось донарахування податків, вже було прийнято остаточне рішення, в той час як кримінальне провадження ще продовжувалось, не перешкоджав продовженню розгляду справи. В даній справі обвинувачення було здійснене до закінчення граничного строку подачі заяви про перегляд податкових донарахувань. Податкові донарахування стосовно періодів 2001-2003 рр. все ще були на розгляді у Адміністративному суді. Оскільки обвинувачення в кримінальному провадженні були здійснені, в той час як провадження, що стосується донарахування податків, ще продовжувалось, то не було жодних перешкод для здійснення розгляду обвинувачень у тяжкому податковому шахрайстві. Це рішення було опубліковане (ККО 2010:82).
II. ЗАСТОСОВНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА
A. Закон про процедуру здійснення податкових нарахувань
22. П. 57, пп. 1 Закону про процедуру здійснення податкових нарахувань (Закон № 1558/1995 в редакції, доповненій Законом № 1079/2005), передбачено, що в разі неподання особою податкової декларації чи надання неповної, неправдивої інформації податковим органам, в результаті чого податок був сплачений не в повному обсязі або частково, платник податку зобов’язаний сплатити несплачені податки разом з додатковим податком та податковим донарахуванням.
Б. Кримінальний кодекс
23. Відповідно до Розділу 29, п. 1 та п. 2 Кримінального кодексу (в редакції, доповненій Законами № 1228/1997 та № 769/1990), особа, яка (1) надає податковим органам неправдиву інформацію стосовно фактів, які впливають на визначення податкових зобов’язань, (2) подає декларацію, приховавши факти, які впливають на визначення податкових зобов’язань, (3) з метою ухилення від сплати податків не здійснює обов’язку, що стосується оподаткування та впливає на визначення податкових зобов’язань, чи (4) діє будь-яким іншим чином шляхом обману і у такий спосіб спричиняє чи намагається спричинити невизначення податку, або заниження податку або відшкодування податку без належних підстав, підлягає засудженню за податкове шахрайство у вигляді накладення штрафу або ув’язнення на період до двох років. Якщо шляхом здійснення податкового шахрайства (1) передбачалось отримання значної грошової вигоди або (2) якщо злочинні дії здійснювалися систематично, і податкове шахрайство оцінюється в сукупності як тяжке, правопорушник підлягає засудженню за тяжке податкове шахрайство до ув’язнення на період від чотирьох місяців до чотирьох років.
В. Судова практика Верховного суду
24. Верховний суд притримувався принципу ne bis in idem в прецедентній справі KKO 2010:46, яка стосувалася податкових донарахувань та тяжкого податкового шахрайства. В тій справі, суд, серед іншого, з’ясував, що хоча й остаточне рішення в провадженні, яке стосується податкових донарахувань і в якому були накладені податкові донарахування, запобігло висуненню обвинувачень в кримінальному провадженні щодо одного й того ж предмета, такий запобіжний вплив не можна застосовувати щодо незавершених справ, які пересікаються в адміністративному та кримінальному провадженнях або навпаки. Однак в липні 2013 року Верховний суд змінив свою позицію, зазначивши, що обвинувачення за податкове шахрайство не можуть бути висунуті, якщо до цього вже було ухвалено рішення щодо стягнення чи нестягнення податкових донарахувань щодо одного і того ж предмета (ККО 2013:59).
Г. Зміни в законодавстві
25. Закон «Про донарахування податків та митних платежів на підставі окремого рішення» вступив в силу 1 грудня 2013 року. Відповідно до Закону податкові органи можуть, приймаючи податкове рішення, вирішувати, чи здійснювати податкові донарахування, чи подати справу на розгляд поліції. Податкові органи можуть прийняти рішення не здійснювати податкові донарахування. Якщо вони не інформують про справу поліцію, податкове донарахування може бути накладене на підставі окремого рішення до кінця календарного року після прийняття фактичного податкового рішення. Якщо податкові органи наклали податкові донарахування, вони не можуть подавати інформацію щодо цієї ж справи до поліції, окрім випадків, коли після накладення податкового донарахування вони отримали докази наявності нових або недавно виявлених фактів. Якщо податкові органи подали інформацію в поліцію, податкові донарахування, як правило, вже не можуть бути здійснені. Метою цього Закону є забезпечення розгляду та можливого покарання щодо податкових та митних питань лише в одному з проваджень. В той же час, Закон не містить перехідних положень, що надають його положенням зворотньої сили.
ЗАКОН
I. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 4 ПРОТОКОЛУ № 7 КОНВЕНЦІЇ
26. Заявник скаржився відповідно до Статті 4 Протоколу № 7 Конвенції про подвійне притягнення до кримінальної відповідальності. Заявник був засуджений, а потім виправданий за звинувачення в тяжкому податковому шахрайстві в кримінальному провадженні, по якому було прийнято остаточне рішення 19 листопада 2010 року, але податкові донарахування були все одно накладені в результаті провадження, що стосується донарахування податків, яке остаточно завершилось 23 січня 2013 року. Заявник стверджував, що засудження та виправдання в кримінальному провадженні перешкоджає розгляду цього ж питання в провадженні, що стосується донарахування податків.
27. Стаття 4 Протоколу № 7 Конвенції передбачає наступне:
“1. Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
2. Положення попереднього пункту не перешкоджають відновленню провадження у справі згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.
3. Жодних відступів від положень цієї статті не допускається на підставі статті 15 Конвенції.”
28. Уряд заперечив цей аргумент.
A. Прийнятність
29. Суд вважає, що заява очевидно не є необґрунтованою в розумінні Статті 35 § 3 (a) Конвенції і далі зазначає, що вона не є неприйнятною також з будь-яких інших підстав. Тому суд оголошує її прийнятною.
Б. Обставини справи/Суть
1. Доводи сторін
(a) Заявник
30. Заявник погодився з Урядом, що як провадження щодо податкових донарахувань, так і провадження щодо податкового шахрайства мали ознаки кримінальних та обидва провадження стосувалися одних і тих самих обставин. Заявник звернув увагу, що в нещодавній судовій практиці Суду в кількох справах відбувся перехід від критерію res judicata до критерію lis pendens, в тому числі і в справах «Глантц проти Фінляндії» та «Нюкянен проти Фінляндії».
31. Заявник стверджував, що в цій справі провадження здійснювалися паралельно. В 2006 році податкові органи наклали на заявника податкові донарахування. В квітні 2011 року Адміністративний суд скасував деякі з них, але в січні 2013 року Вищий адміністративний суд повторно наклав податкові донарахування. В кримінальному провадженні прокурор виніс обвинувачення проти заявника у тяжкому податковому шахрайстві. В березні 2008 року Окружний суд визнав винним заявника і в квітні 2009 року Апеляційний суд підтримав рішення Окружного суду. Верховний суд остаточним рішенням в жовтні 2010 року підтримав рішення Апеляційного суду. Тому заявник вважає, що він був покараний двічі за одні й ті ж діяння.
(b) Уряд
32. Уряд визнав беззаперечним той факт, що обидва провадження щодо податкових донарахувань та щодо податкового шахрайства мали ознаки кримінального провадження відповідно до Статті, про яку йдеться. Також очевидним було те, що обидва провадження стосувалися тих самих обставин справи. Принцип «не бути притягненим до суду або покараним двічі», таким чином, підлягав застосуванню і заявник мав статус потерпілого.
33. Однак Уряд наголосив, що, на його думку, Стаття 4 Протоколу 7 не застосовна до паралельних проваджень. І Верховний суд, і Вищий адміністративний суд притримувались такого тлумачення, але зокрема перший змінив свою позицію щодо тлумачення в 2013 році. Судова практика Суду не надає чіткої остаточної відповіді щодо цього питання.
34. Уряд звернув увагу, що в цій справі перша серія проваджень ще не була остаточно розглянута в розумінні Конвенції, тоді як 25 квітня 2007 року почалась друга серія проваджень. Оскільки провадження розглядались одночасно, справа не відповідає принципу res judicata. Судова практика Суду чітко не вказує на поширення критерію res judicata на критерій lis pendens. Однак після винесення рішень у справах Глантца та Нюкянена, позиція щодо такого тлумачення стала більш зрозумілою. Відповідно до цих рішень паралельне ведення проваджень стосовно одних і тих же обставин не забороняється, але порушення з’являється тоді, коли по одному з проваджень вже прийнято остаточне рішення, а інше ще досі розглядається. В справі, що розглядається, кримінальне провадження остаточно закінчилось 19 жовтня 2010 року. В результаті, адміністративне провадження щодо податкових донарахувань мало бути припинено, оскільки в кримінальному провадженні вже було прийнято остаточне рішення щодо тих самих обставин справи.
2. Оцінка Суду
(a) Чи мають провадження ознаки кримінального правопорушення?
35. Перш за все, Суд зазначає, що очевидно кримінальні провадження за тяжке податкове шахрайство мали ознаки кримінальних правопорушень.
36. Щодо ознак кримінального правопорушення в провадженні по податковому донарахуванню Суд ще раз наголошує, що правова характеристика процедури відповідно до національного законодавства не може бути єдиним критерієм для визначення відповідності принципу «не бути притягненим до суду або покараним двічі» відповідно до Статті 4 § 1 Протоколу № 7. Інакше, застосування цього положення залишиться на розсуд Договірних Держав, що може призвести до наслідків, несумісних з завданням та метою Конвенції для прикладу див. «Сторбратен проти Норвегії» (dec.), № 12277/04, ЄСПЛ 2007‑... (витяги), з подальшими посиланнями). Поняття «кримінальна процедура» в тексті Статті 4 Протоколу № 7 має тлумачитися в контексті загальних принципів відповідних слів «кримінальне обвинувачення» та «покарання» в Статтях 6 та 7 Конвенції відповідно (див. «Хаарвіг проти Норвегії» (dec.), № 11187/05 від 11 грудня 2007 року; «Росенкіст проти Швеції» (dec.), № 60619/00 від 14 вересня 2004 року; «Менессон проти Швеції» (dec.), № 41265/98 від 8 квітня 2003 року; «Гьоктан проти Франції» № 33402/96, § 48, ЄСПЛ 2002-V; «Маліг проти Франції» від 23 вересня 1998 року, § 35, Збірка судових рішень та постанов 1998‑VII; та «Нільссон проти Швеції» (dec.), № 73661/01, ЄСПЛ 2005‑XIII).
37. Усталена судова практика Суду виділяє три критерії широко відомі як «Критерії Енгеля» (див. «Енгель та інші проти Нідерландів» від 8 червня 1976, Серія А № 22), які використовуються для визнання або невизнання обвинувачення кримінальним. Перший критерій: правова класифікація правопорушення відповідно до національного законодавства. Другий – сама суть правопорушення, та третій – ступінь тяжкості покарання, що може бути застосоване до особи. Другий та третій критерії є альтернативними, а не обов’язково кумулятивними. Однак це не виключає кумулятивний підхід в ситуації, коли окремий аналіз кожного критерію не дозволяє досягнути остаточного висновку щодо існування кримінального правопорушення (див. «Джуссіла проти Фінляндії [GC]» № 73053/01, §§ 30-31, ЄСПЛ 2006-XIV; та «Езех та Коннорс проти Великобританії [GC]» № 39665/98 та 40086/98, §§ 82-86, ЄСПЛ 2003‑X).
38. У вищезгаданій справі «Джуссіла проти Фінляндії» суд прийняв позицію, що податкові донарахування мають ознаки кримінального правопорушення в розумінні Статті 6 Конвенції. Суд визнав, що стосовно першого критерію очевидним є факт, що податкові донарахування класифікувались не як кримінальні, а як частина фіскального режиму. Однак таке визначення не було вирішальним, важливішим був другий критерій. Суд звернув увагу, що податкові донарахування були накладені на платника податку відповідно до загальних положень, що застосовуються до платників податків взагалі. Крім того, відповідно до законодавства Фінляндії, податкові донарахування були спрямовані не на грошову компенсацію шкоди, а на покарання для запобігання здійснення повторного правопорушення. Отже, донарахування були накладені відповідно до правила, спрямованого на попередження та покарання. Таким чином, Суд вирішив, що це є ознаками кримінального характеру правопорушення. Що стосується третього критерію Енгеля, то незначний характер штрафу не виключає справу з-під дії Статті 6. Тому Стаття 6 застосовується відповідно до її положення щодо кримінальних правопорушень незалежно від незначного характеру податкового донарахування (див. «Джуссіла проти Фінляндії [GC]», §§ 37-38). Відповідно, процедури, що стосуються податкових донарахувань, є «кримінальними» і для цілей Статті 4 Протоколу № 7.
39. Таким чином, в справі, що розглядається, Суд вважає очевидним, що обидва провадження розглядаються як кримінальні для цілей Статті 4 Протоколу № 7 Конвенції. Сторони також вважають цей факт беззаперечним.
(б) Чи були правопорушення, в яких обвинувачується заявник, однаковими?
40. Суд визнав в справі «Сергій Золотухін проти Росії» (див. «Сергій Золотухін проти Росії [GC]» № 14939/03, §§ 81-84, ЄСПЛ 2009) існування кількох підходів до питання визначення того, чи правопорушення, в яких обвинувачувався заявник, були однаковими. Суд надав огляд існуючих трьох різних підходів до цього питання. При цьому він з’ясував, що існування різних підходів викликає правову невизначеність, що є несумісним з основоположним правом не бути обвинуваченим двічі за одне й те ж правопорушення. Виходячи з цього, Суд в тій справі надав уніфіковане тлумачення поняттю «однакові правопорушення» для цілей Статті 4 Протоколу № 7. Таким чином, у справі Золотухіна Суд з’ясував, що підхід, який наголошував на правовій характеристиці двох правопорушень дуже обмежував права особи. Якби суд обмежився лише визнанням того, що особа звинувачувалася у вчиненні правопорушень, які мають різну правову кваліфікацію, це могло швидше підірвати гарантії, передбачені Статтею 4 Протоколу № 7, аніж забезпечити їх практичність та ефективність відповідно до вимог Конференції. Відповідно, Суд прийняв позицію, що Стаття 4 Протоколу № 7 має розумітися як така, що забороняє переслідування або судовий розгляд щодо другого «правопорушення», якщо воно виникло з ідентичних фактів або фактів, які по суті були однаковими. Таким чином, важливо було зосередити увагу на тих фактах, які складали ряд конкретних обставин, що включали одного й того ж відповідача та які були нерозривно пов’язані в часі й просторі, та існування яких мало бути продемонстровано для засудження або порушення кримінального провадження.
41. В цій справі Суд зауважує, що провадження щодо податкового донарахування та податкового шахрайства проти заявника були порушені на підставі однакових фактів, а саме у зв’язку з недекларуванням заявником доходу податковим органам за періоди 2001-2003 рр. Таким чином, Суд погоджується зі сторонами, що провадження щодо податкового донарахування та податкового шахрайства проти заявника порушені на підставі ідентичних фактів або фактів, які по суті були однаковими.
(в) Чи було прийнято остаточне рішення?
42. Суд ще раз наголошує, що метою Статті 4 Протоколу № 7 є заборонити повторність кримінального провадження, по якому вже було прийнято остаточне рішення (див. «Франц Фішер проти Австрії», № 37950/97, § 22, 29 травень 2001 р., «Градінгер проти Австрії», 23 жовтня 1995 року, § 53, Серія A № 328‑C; та вищезгадана справа «Сергій Золотухін проти Росії» [GC], § 107). Відповідно до Пояснювальної записки до Протоколу № 7, яка посилається на Європейську конвенцію про міжнародну дійсність кримінальних вироків, «рішення є остаточним, «якщо, відповідно до традиційного розуміння, воно набуло статусу res judicata. Це той випадок, коли воно не підлягає зміні або перегляду, тобто сторонам більше не доступні жодні звичайні засоби юридичного захисту або коли сторони вже скористались всіма такими засобами, або коли закінчився термін оскарження і при цьому сторони не скористались такими засобами». Такий підхід добре закріплений в судовій практиці Суду (див., наприклад, «Нікітін проти Росії», № 50178/99, § 37, ЄСПЛ 2004‑VIII; та «Горсіяг проти Румунії» (dec.), № 70982/01, від 15 березня 2005 р.).
43. Рішення, які ще підлягають оскарженню, не включені до сфери дії Статті 4 Протоклу № 7, оскільки термін їх оскарження ще не закінчився. З іншого боку, такі виняткові засоби як запит про поновлення провадження або заява про поновлення строку, який вже закінчився, не беруться до уваги для цілей визначення, чи досягло провадження остаточного рішення (див. вищезгадану справу «Нікітін проти Росії» § 39). Хоча такі засоби забезпечують продовження першої серії проваджень, «остаточність» рішення не залежить від їх застосування. Важливо відмітити, що Стаття 4 Протоколу № 7 не перешкоджає повторному відкриттю провадження, про що чітко вказано в абзаці 2 цієї Статті.
44. В цій справі провадження щодо податкового шахрайства стосовно податкового періоду 2001-2003 рр. набуло статусу остаточно вирішеного 19 листопада 2010 р., коли Верховний суд підтримав рішення Апеляційного суду. Сторони вже не могли використати жодні звичайні засоби для подальшого оскарження. Отже, засудження заявника в кримінальному провадженні за тяжке податкове шахрайство стало «остаточним», в розумінні Конвенції, 19 листопада 2010 року.
(г) Чи був факт дублювання проваджень?
45. Суд повторно наголошує, що Стаття 4 Протоколу № 7 забороняє повторне кримінального провадження, по якому вже було винесено «остаточне рішення». Стаття 4 Протоколу № 7 не обмежується лише правом не бути покараним двічі, але й включає право особи на те, щоб її не переслідували або не судили двічі (див. вищезгадану справу «Франц Фішер проти Австрії», § 29). Якби це було не так, не було б потреби додавати слово «покарано» до слів «притягнено до суду», оскільки це було б простим дублюванням. Стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли особа переслідується, але таке переслідування не призводить до засудження. Суд повторно наголошує, що Стаття 4 Протоколу № 7 містить три окремі гарантії , які передбачають, що ніхто не може бути (і) відданим під суд, (іі) судимим чи (ііі) покараним за одне й те ж правопорушення (див. «Нікітін проти Росії», § 36).
46. Суд зауважує, що Стаття 4 Протоколу № 7 чітко забороняє ведення послідовних проваджень, якщо по першій серії проваджень вже було прийнято остаточне рішення на момент коли друга серія проваджень лише відкривалась (див. «Сергій Золотухін проти Росії» [GC]).
47. Що стосується паралельних проваджень Стаття 4 Протоколу № 7 не забороняє одночасне ведення кількох серій проваджень. В такій ситуації не можна сказати, що заявник переслідувався кілька разів «за правопорушення, за яке він вже був виправданий або засуджений» (див. «Гарауді проти Франції» (dec.), № 65831/01, ЄСПЛ 2003‑IX (витяги). З точки зору Конвенції не є проблемною також ситуація, коли під час двох паралельних серій проваджень друга серія проваджень припиняється після того, як по першій серії було прийнято остаточне рішення (див. «Зігарелла проти Італії» (dec.), № 48154/99, ЄСПЛ 2002‑IX (витяги)). Але Суд вважає порушенням, якщо в такій ситуації друга серія проваджень не припиняється (див. «Томасовіч проти Хорватії», § 31; «Мусліха проти Боснії та Герцеговини» № 32042/11, § 37, від 14 січня 2014 р.; «Нюкянен проти Фінляндії» № 11828/11, § 52, від 20 травня 2014 р.; «Глантц проти Фінляндії» № 37394/11, § 62, від 20 травня 2014 р.).
48. Однак Суд, беручи до уваги свою попередню практику, з’ясував (див. «Ар. Ті. проти Швейцарії» (dec.), № 31982/96, від 30 травня 2000 р.; «Нільссон проти Швеції» (dec.), № 73661/01, від 3 грудня 2005 р.), що хоча різні санкції (умовне ув’язнення та вилучення водійських прав) стосовно одного й того ж питання (керування автомобілем в стані сп’яніння) були накладені різними органами в різних провадженнях, вони є достатньо пов’язаними по суті та в часі. У вищезгаданих справах Суд стверджував, що заявники не були засудженні або покарані знову за правопорушення, за яке вони вже були остаточно засуджені в порушення Статті 4 § 1 Протоколу № 7 Конвенції і що, таким чином, в цих справах не виявлено дублювання проваджень.
49. Повертаючись до справи, що розглядається, стосовно питання повторності в порушення Статті 4 § 1 Протоколу № 7 Конвенції, Суд зауважує, що насправді кримінальне провадження та податкові донарахування, що застосовані до заявника, формують частину покарань, передбачених законодавством Фінляндії за ненадання інформації про доходи в податковій декларації, що призвело до заниження податку до сплати. Однак відповідно до системи законодавства Фінляндії кримінальні та адміністративні санкції застосовуються різними органами окремо в ході різних проваджень: обидва провадження ведуться окремо та остаточно завершуються незалежно одне від одного. Більше того, результати одного з проваджень не беруться до уваги іншим судом або органом при визначенні тяжкості покарання, так само як і відсутня будь-яка інша взаємодія між відповідними органами. Особливо важливим є те, що податкові донарахування накладаються відповідно до системи законодавства Фінляндії за результатами перевірки поведінки заявника та його відповідальності згідно з відповідним податковим законодавством, які є незалежними від оцінки в рамках кримінального провадження. Це відрізняється від попередніх справ Суду Ар. Ті. та Нільссона щодо водійських прав, де рішення про вилучення водійських прав безпосередньо приймалось на підставі очікуваного або остаточного засудження за порушення правил дорожнього руху, і, таким чином, не включало окрему перевірку правопорушення або поведінки, про які йшлося. Тому не можна сказати, що відповідно до системи законодавства Фінляндії існує зв’язок по суті або в часі між кримінальним та адміністративним провадженнями.
50. Отже, справа, що розглядається, включає в себе два паралельних але окремих провадження, з яких перше, що стосується донарахування податків, почалося у 2006 році, коли податкові донарахування були накладені на заявника. Заявник оскаржив ці рішення. Остаточне рішення по адміністративному провадженню було прийнято 23 січня 2013 року, коли Вищий адміністративний суд відмовив заявнику в оскарженні рішення. Друге провадження щодо податкового шахрайства було розпочате 25 квітня 2007 року та завершене 19 листопада 2010 року, коли Верховний суд виніс остаточне рішення. Два провадження велися одночасно до 19 листопада 2010 року, тобто до прийняття остаточного рішення в другому провадженні.
51. Суд зауважує, що по другому провадженню було прийнято остаточне рішення 19 листопада 2010 року, тоді як оскарження заявником податкових донарахувань продовжувалось в Адміністративному суді. Оскільки провадження в Адміністративному суді, а потім у Вищому адміністративному суді не припинилися після прийняття остаточного рішення в кримінальному провадженні, а продовжувалися далі аж до прийняття остаточного рішення 23 січня 2013 року, заявника було засуджено двічі за одне й те ж правопорушення під час двох серій проваджень, які остаточно завершилися 19 листопада 2010 року та 23 січня 2013 року відповідно.
52. Суд вважає, що в цій справі порушено Статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції в результаті засудження заявника двічі за одне й теж правопорушення під час двох різних проваджень.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
53. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд вважає, що в справі було порушено Конвенцію чи Протокол, а внутрішнє законодавство Високих Договірних Сторін дозволяє лише часткове відшкодування, Суд, якщо є необхідність, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
A. Шкода/збитки
54. Заявник вимагає грошову компенсацію за понесену матеріальну шкоду в розмірі 384 455, 27 євро та за моральну шкоду – в розмірі 100 000 євро.
55. Уряд вважає, що вимога заявника щодо грошової компенсації має бути відхилена у зв’язку з відсутністю причинно-наслідкового зв’язку, оскільки понесені збитки пов’язані з кримінальним засудженням чи з скаргами визнаними необґрунтованими в кримінальному провадженні. Стосовно вимог заявника по грошовій компенсації щодо податкових донарахувань, Уряд наголосив, що заявник має право звернутися до Вищого адміністративного суду щодо скасування рішень щодо податкових донарахувань. Тому у задоволенні цих вимог про грошову компенсацію також має бути відмовлено. Щодо моральної шкоди, Уряд вважає суму компенсації завищеною. На думку Уряду, така сума не має перевищувати 1500 євро.
56. Суд підтверджує, що заявник може звернутися до Вищого адміністративного суду з проханням скасувати рішення щодо податкових донарахувань. Оскільки внутрішнє законодавство забезпечує можливість отримати відшкодування в такій ситуації, Суд відмовляє заявнику у вимозі компенсувати матеріальну шкоду. З іншого боку, Суд присуджує компенсацію за моральну шкоду, завдану заявнику, в розмірі 3000 євро.
Б. Судові та інші витрати
57. Заявник також вимагає відшкодувати 24 650 євро витрат, понесених в національних судах, а також в Суді.
58. Уряд зауважив, що рахунки/квитанції, які надав заявник, не містять жодного посилання на провадження, здійснені в Суді, чи будь-яку іншу інформацію щодо часу їх здійснення. З квитанцій не зрозуміло, чи вони навіть стосуються справи під розглядом. Відповідно, зважаючи на це, заявнику має бути відмовлено в компенсації понесених судових витрат в повному обсязі. Якщо Суд має іншу думку, то Уряд вважає, що сума компенсації завищена і, на думку Уряду, не повинна перевищувати 3000 євро (включаючи ПДВ).
59. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових та інших витрат, якщо доведено, що вони були фактичними та неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, з огляду на наявні в нього документи та вищезазначені критерії, Суд відмовляє заявнику у вимозі компенсувати судові та інші витрати у повному обсязі у зв’язку з відсутністю достатнього підтвердження доказами відповідно до правила 60 Регламенту Суду.
В. Пеня
60. Суд вважає, що пеня повинна визначатись, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу стосовно Статті 4 Протоколу № 7 Конвенції прийнятною;
2. Постановляє, що мало місце порушення Статті 4 Протоколу № 7 Конвенції;
3. Постановляє, що
(a) упродовж трьох місяців з дня набуття рішенням статусу остаточного відповідно до § 2 статті 44 Конвенції держава-відповідач має сплатити заявнику такі суми:
(i) 3000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди разом плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою і повідомлено в письмовому вигляді 10 лютого 2015 року згідно з §§ 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
ГоловаГідо Раймонді
СекретарФрансойс Еленс-Пассос
Full & Egal Universal Law Academy