ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ПАДУРА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF PADURA v. UKRAINE)
(Заява № 48229/10)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
11 грудня 2014 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Падура проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи Комітетом, до складу якого увійшли:
Боштьян М. Зупанчіч (Boštjan M. Zupančič), Голова,
Хелена Єдерблум (Helena Jäderblom),
Алеш Пейхал (Aleš Pejchal), судді,
та Стівен Філліпс ( Stephen Phillips), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 18 листопада 2014 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 48229/10), яку 2 серпня 2010 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Марія Іванівна Падура (далі – заявниця).
2. Інтереси заявниці представляв пан В.М. Осовський, юрист, який практикує у м. Новояворівськ. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на той час – пан Н. Кульчицький.
3. 8 жовтня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявниця народилася у 1961 році та проживає у м. Новояворівськ Львівської області.
5. Пізно ввечері 1 квітня 2006 року на вулиці м. Новояворівська група молодих людей напала на чоловіка заявниці та його товариша (П.). Чоловік заявниці зазнав тяжких черепно-мозкових травм, включаючи переломи кісток черепа. Його товариш отримав синці та садна на обличчі, переломи кісток носа, струс головного мозку та інші менш тяжкі ушкодження. Після цієї події чоловіка заявниці було госпіталізовано і він залишався у лікарні у вегетативному стані.
6. 2 та 3 квітня 2006 року працівники міліції відібрали пояснення у К., Дз. та Ш., які зізналися, що побили двох чоловіків.
7. 11 квітня 2006 року слідчим Яворівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі – районний відділ) було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України,хуліганства, вчиненого групою осіб. Під час подальших допитів та очних ставок Дз., Ш. та К повідомили деталі їхньої сутички з двома чоловіками.
8. 28 квітня 2006 року слідчий перекваліфікував злочин на хуліганство, вчинене однією особою (частина 1 статті 296 Кримінального кодексу України), оскільки тільки К. поводився з чоловіком заявниці у хуліганський спосіб. Того ж дня К. було пред’явлено обвинувачення у хуліганстві за частиною 1 статті 296 Кримінального кодексу України.
9. 29 травня 2006 року слідчий пред’явив K. додаткові обвинувачення у завданні чоловіку заявниці умисного тяжкого тілесного ушкодження (частина 1 статті 121 Кримінального кодексу України).
10. 30 травня 2006 року слідчий відмовив у порушенні кримінальної справи за статтею 121 Кримінального кодексу України щодо Дз. та Ш., зазначивши, що вони не завдавали жодних ушкоджень чоловікові заявниці і лише знаходилися поруч, коли K. бив його.
11. 5 червня 2006 року заявниця подала цивільний позов до K. про відшкодування шкоди, завданої злочином. Цивільний позов було долучено до кримінальної справи.
12. 12 червня 2006 року Яворівський районний суд Львівської області (далі – районний суд) провів попередній розгляд кримінальної справи за обвинуваченням K.
13. 25 липня 2006 року органами влади було порушено ще одну кримінальну справу за частиною 1 статті 296 Кримінального кодексу України щодо Дз. за фактом хуліганства 1 квітня 2006 року, що призвело до завдання тілесних ушкоджень П. (товаришу чоловіка заявниці).
14. 27 липня 2006 року слідчий відмовив у порушенні кримінальної справи щодо Ш. за фактом хуліганства, оскільки у його діях 1 квітня 2006 року не було виявлено складу злочину.
15. 31 липня 2006 року у результаті черепно-мозкової травми, отриманої 1 квітня 2006 року, чоловік заявниці помер.
16. 10 серпня 2006 року районний суд провів попередній судовий розгляд у кримінальній справі за обвинуваченням Дз. у вчиненні хуліганства.
17. 3 жовтня 2006 року районний суд об’єднав кримінальні справи щодо K. та Дз. в одне провадження, зазначивши, що пред’явлені двом підсудним обвинувачення були нерозривно пов’язані між собою та об’єднання справ було необхідним для всебічного та об’єктивного розгляду обвинувачень.
18. 16 березня 2007 року районний суд повернув справу на додаткове розслідування, встановивши, що відповідно до фактів справи підсудним слід було пред’явити обвинувачення у вчиненні більш тяжких злочинів.
19. 26 квітня 2007 року судово-медичний експерт надав свій висновок, у якому зазначалося, що смерть чоловіка заявниці настала внаслідок відкритої травми голови, що супроводжувалася переломами кісток черепа.
20. 7 травня 2007 року слідчий перекваліфікував дії обвинувачених у справі. Він пред’явив К. обвинувачення за частиною 2 статті 121 та частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України - завдання тілесних ушкоджень та хуліганство, вчинене групою осіб. Дз. було пред’явлено обвинувачення за частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України.
21. 1 червня 2007 року справу за обвинуваченнями K. та Дз. було передано до районного суду для розгляду.
22. 23 червня 2008 року районний суд призначив застосування до К. примусового приводу у судове засідання, зазначивши, що раніше він без поважних причин не з’явився на судове засідання.
23. 3 липня 2008 року районний суд постановив, що К. без поважних причин не з’являється у судове засідання і його місцезнаходження невідоме. Тому суд постановив оголосити К. у розшук та виніс постанову про його затримання та взяття під варту.
24. 31 липня 2008 року K. було затримано та поміщено під варту.
25. 23 грудня 2008 року районний суд повернув справу на додаткове розслідування, зробивши висновок, що слідчий не встановив індивідуальну роль кожного з підсудних у події. Більше того, відмова у порушенні кримінальної справи щодо Ш. була безпідставною. Районний суд також звільнив К. під підписку про невиїзд.
26. 3 квітня 2009 року апеляційний суд Львівської області скасував постанову від 23 грудня 2008 року та направив справу до районного суду на новий розгляд.
27. 16 червня 2009 року районний суд відновив провадження.
28. З жовтня 2009 року до липня 2011 року районний суд призначав низку судових засідань, але вони переносилися у зв’язку з тим, що К., захисники, свідки або потерпілі не з’являлися до суду або через те, що суддя хворів чи було необхідно забезпечити аудіозапис судового засідання.
29. 15 серпня 2011 року районний суд зобов’язав слідчі органи провести відтворення обставин та обстановки вчинення злочину та інші слідчі дії для перевірки і з’ясування обставин події.
30. 25 жовтня 2011 року після завершення слідчих дій районний суд відновив провадження.
31. 26 грудня 2011 року районний суд встановив, що К. не з’явився на судове засідання без поважної причини. Суд постановив оголосити К. у розшук та виніс постанову про його затримання.
32. 26 березня 2012 року K. було затримано.
33. 27 березня 2012 року районний суд постановив помістити K. під варту до суду.
34. 29 березня 2012 року районний суд закрив кримінальну справу щодо Дз., який обвинувачувався у хуліганстві за частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України, у зв’язку із закінченням строку давності.
35. 23 травня 2012 року районний суд виніс вирок у кримінальній справі щодо K. Суд встановив, що K. завдав чоловікові заявниці тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті останнього. Суд визнав K. винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України та обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім років. Суд також постановив стягнути з K. на користь потерпілих від злочину відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Обвинувачення у хуліганстві щодо K. було знято через закінчення строку давності.
36. Того ж дня районний суд постановив окрему ухвалу, у якій зазначив, що під час досудового слідства було допущено низку недоліків, і доручив прокурору Яворівського району та начальнику районного відділу міліції вжити відповідних заходів. Суд вважав, що у перші дні після вчинення злочину розслідування було неналежним: зокрема, працівники міліції вилучили куртку Ш. з плямами крові на ній, а потім повернули її, не дослідивши плями крові, і, таким чином, не встановивши, чи брав Ш. участь у вчинені злочину.
37. 21 вересня 2012 року апеляційний суд залишив вирок районного суду від 23 травня 2012 року без змін.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
A. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року
38. Статтею 121 Кодексу передбачено таке:
Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження
«1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя ...,
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене ... групою осіб, ... або спричинило смерть потерпілого,
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.»
39. Статтею 296 Кодексу передбачено таке:
Стаття 296. Хуліганство
“1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом,
карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.
2. Ті самі дії, вчинені групою осіб,
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. ...»
B. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (у редакції, чинній станом на час подій)
40. Відповідні положення Кодексу наведено у рішенні від 13 листопада 2008 року у справі «Муравська проти України» ((Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, п. 36).
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ
41. Заявниця скаржилася, що кримінальне розслідування смерті її чоловіка було неефективним. Посилаючись на статтю 6 Конвенції, вона також скаржилася на надмірну тривалість провадження на національному рівні.
42. Суд вирішив розглядати ці скарги лише за статтею 2 Конвенції, у відповідних частинах якої зазначено таке:
«1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. ...»
A. Прийнятність
43. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
1. Доводи сторін
44. Уряд стверджував, що кримінальне розслідування було проведено всебічно та оперативно. Національні органи влади вжили необхідних заходів з метою збору доказів та встановлення обставин смерті чоловіка заявниці. Держава не несе відповідальність за певні затримки протягом провадження. Процесуальних вимог статті 2 Конвенції було дотримано.
45. Заявниця наполягала на своїх скаргах, стверджуючи, що провадження на національному рівні було неефективним.
2. Оцінка Суду
46. Суд повторює, що якщо смерть сталася за підозрілих обставини, залишаючи вірогідним припущення про умисне позбавлення життя, держава має забезпечити певну форму ефективного офіційного розслідування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, п. 38). Це є зобов’язанням не результату, а зобов’язанням засобів. Органи державної влади повинні були вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановити причину смерті або винних осіб, є загрозою недотримання цього стандарту (див. вищезазначене рішення у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), п. 41).
47. Ефективність розслідування передбачає вимогу щодо оперативності й розумної швидкості. Навіть якщо в певній ситуації можуть існувати складнощі та перепони, які перешкоджають прогресу у розслідуванні, негайна реакція органів влади є необхідною для підтримки громадської впевненості у їхній відданості принципу верховенства права та попередженню будь-яких ознак незаконних дій або їх безкарності (див. рішення від 9 квітня 2009 року у справі «Шиліх проти Словенії» (Šilih v. Slovenia) [ВП], заява № 71463/01, п. 195). Більше того, із плином часу перспектива проведення будь-якого ефективного розслідування істотно зменшуватиметься.
48. Суд зазначає, що 21 вересня 2012 року апеляційний суд залишив без змін вирок К., яким його визнано винним у завданні чоловіку заявниці тілесних ушкоджень, що призвели до його смерті, та стягнув відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої злочином. Суд зауважує, що національним органам влади знадобилося понад шість років та п’ять місяців з часу вчинення злочину, щоб дійти таких висновків. Проте загальна тривалість розслідування кримінальної справи та подальшого судового розгляду не видається виправданою. Після тривалого періоду розслідування та судового розгляду районний суд вирішив відправити справу на додаткове розслідування, вважаючи, що підсудним слід було пред’явити обвинувачення у вчиненні більш тяжких злочинів (див. пункт 18). У період з 2009 до 2011 року під час нового судового розгляду відбулася низка затримок через незабезпечення органами влади явки учасників до суду. Багато разів судові засідання переносилися, спричиняючи численні затримки, що призвели до збільшення загальної тривалості провадження. У 2011 році судовий розгляд також було призупинено, оскільки районний суд вважав за необхідне проведення додаткових слідчих дій. У підсумку затримки у розслідуванні та судовому розгляді призвели до того, що деякі обвинувачення щодо двох підсудних було знято у зв’язку з закінченням строку давності (див. пункти 34 та 35).
49. Більше того, що стосується всебічності розслідування, Суд звертає увагу на постановлену районним судом 23 травня 2012 року окрему ухвалу, у якій висловлено занепокоєння щодо непроведення працівниками міліції належного розслідування на початковому етапі та незабезпечення збору доказів щодо усіх можливих учасників злочину.
50. Зважаючи на свою усталену практику та факти цієї справи, Суд констатує, що провадження на національному рівні щодо встановлення обставин смерті чоловіка заявниці не відповідало процесуальним вимогам статті 2 Конвенції.
51. Тому було порушення процесуального аспекту цього положення.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
52. Статтею 41 Конвенції передбачено:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
A. Шкода
53. Заявниця вимагала 70 087,92 грн відшкодування матеріальної шкоди та 500 000 грн відшкодування моральної шкоди.
54. Уряд стверджував, що ці вимоги є безпідставними.
55. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленими порушеннями та заявленою матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. Що стосується відшкодування моральної шкоди, заявниця зазнала страждань та неспокою у зв’язку зі встановленим порушенням. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявниці 6000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
56. Заявниця також вимагала 180 грн компенсації витрат на переклад, понесених у зв’язку з провадженням в Суді.
57. Уряд залишив вирішення цього питання на розсуд Суду.
58. З огляду на надані докази Суд присуджує 17 євро компенсації за цією вимогою.
C. Пеня
59. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ОБСТАВИН СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції;
3. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач має сплатити заявниці нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 6000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 17 (сімнадцять) євро та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися, в якості компенсації витрат на переклад;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою, та повідомлено письмово 11 грудня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Стівен Філліпс
(Stephen Phillips)
Секретар
Боштьян М. Зупанчіч
(Boštjan M. Zupančič)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy