CASE OF PARASKUN AND OTHERS v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Office of Agent before the European Court of Human Right

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ПАРАСКУН ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF PARASKUN AND OTHERS v. UKRAINE)

(Заява № 9714/17 та 10 інших заяв –
див. перелік у додатку)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

10 липня 2025 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Параскун та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андреас Зюнд (Andreas Zünd), Голова,
 Діана Сирку (Diana Sârcu),

Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,

та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 червня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

 1.  Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі – Конвенція).

2.  Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

ФАКТИ

3.  Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

ПРАВО

4.  Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

 ІІ. ЩОДО LOCUS STANDI ПАНА АНДРІЯ ВОЛОДИМИРОВИЧА ФІЛІППОВА У ЗАЯВІ № 16240/17

 5. Суд зазначає, що заявник у заяві № 16240/17 помер 30 березня 2024 року під час розгляду справи у Суді. Син заявника, пан Андрій Володимирович Філіппов, висловив бажання підтримати заяву від імені свого батька. Суд зазвичай дозволяє близьким членам родини підтримати заяву, якщо вони мають законний інтерес, коли первинний заявник помер після подання заяви до Суду (див. рішення у справі «Мюррей проти Нідерландів» [ВП] (Murray v. the Netherlands) [GC], заява № 10511/10, пункт 79, від 26 квітня 2016 року; ухвали щодо прийнятності у справах «Мальхоус проти Чеської Республіки» [ВП] (Malhous v. the Czech Republic) [GC], заява № 33071/96, ЄСПЛ 2000-XII та «Ларіоновс і Тесс проти Латвії» (Larionovs and Tess v. Latvia), заяви № 45520/04 і № 19363/05, пункт 172, від 25 листопада 2014 року). Суд вважає, що пан А. Філіппов має законний інтерес у розгляді заяви від імені свого покійного батька і повага до прав людини, гарантована Конвенцією та протоколами до неї, вимагає продовжити розгляд справи (див., серед інших джерел, рішення у справі «Майленський проти Росії» (Maylenskiy v. Russia), заява № 12646/15, від 04 жовтня 2016 року). Проте у цьому тексті посилання робитиметься на заявника.

ІІІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

6.  Заявники скаржилися, що тривалість відповідних цивільних проваджень була несумісною з вимогою «розумного строку» та у них не було ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції.

7.  Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади, а також важливість предмету спору для заявників (див. рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

8.  У керівній справі «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine), заява № 23853/02, від 30 листопада 2006 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9.  Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість проваджень на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання (див., зокрема, рішення у справі «Фесенко проти України» [Комітет] (Fesenko v. Ukraine) [Committee], заява № 18693/16, пункти 19 – 27, від 10 жовтня 2024 року), Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».

10.  Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

11.  Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

IІІ. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

12. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine), пункти 70 та 75) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 липня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Вікторія Марадудіна

(Viktoriya Maradudina)

В.о. заступника Секретаря

Андреас Зюнд

(Andreas Zünd)

Голова

ДОДАТОК

Перелік заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 13 Конвенції

(надмірна тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному
законодавстві ефективного засобу юридичного захисту)

[1] Та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам.