ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ПАРІНОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF PARINOV v. UKRAINE)
(Заява № 48398/17)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
10 грудня 2020 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Парінов проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 12 листопада 2020 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 48398/17), яку 30 червня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Борис Митрофанович Парінов (далі – заявник).
2. Заявника представляв пан Є.Л. Бойченко, юрист, який практикує у м. Страсбург. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.
3. Заявник скаржився за статтями 6 і 13 Конвенції на надмірну тривалість провадження, пов’язаного з його часткою у товаристві з обмеженою відповідальністю, а також за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що в результаті цього провадження він не зміг повернути свою частку у товаристві.
4. 27 березня 2018 року Уряду було повідомлено про скарги щодо стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 13 Конвенції, а також статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалістю провадження у справі заявника, а скаргу на стверджувану відсутність безсторонності ліквідатора, висунуту за пунктом 1 статті 6 Конвенції, було визнано неприйнятною відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду.
5. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом, але не навів жодних підстав. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його (див., аналогічний підхід у рішеннях у справах «Лада проти України» [Комітет] (Lada v. Ukraine) [Committee], заява № 32392/07, пункт 4, від 06 лютого 2018 року, «Гелетей проти України» (Geletey v. Ukraine) [Комітет], заява № 23040/07, пункт 4, від 24 квітня 2018 року та «Брайловська проти України» [Комітет] (Braylovska v. Ukraine) [Committee], заява № 14031/09, пункт 5, від 06 червня 2019 року).
ФАКТИ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Заявник народився у 1953 році та проживав у м. Луганськ. Він помер 16 вересня 2018 року. Його син та дружина висловили бажання підтримати цю заяву замість нього (див. пункти 40 – 43).
7. 26 квітня 2000 року заявник став учасником товариства з обмеженою відповідальністю (далі – товариство). 30 травня 2005 року заявник вийшов із цього товариства. Однак інший учасник товариства всупереч чинному законодавству не повернув йому частку заявника у статутному капіталі товариства.Перше провадження
8. 10 грудня 2007 року заявник звернувся до національних судів, вимагаючи встановлення факту його виходу з товариства. 20 грудня 2007 року Брянківський місцевий суд Луганської області задовольнив позов заявника та встановив факт його виходу з товариства. 23 квітня 2008 року остаточною ухвалою Апеляційний суд Луганської області залишив рішення суду нижчої інстанції без змін.
9. Тим часом 25 грудня 2007 року та 22 січня 2008 року товариство продало дві свої адміністративні будівлі компанії «Б.», яка продала їх компанії «K.» 10 січня 2008 року та 25 лютого 2008 року відповідно.Друге провадження
10. 19 червня 2008 року заявник звернувся з позовом про відшкодування вартості своєї частки.
11. 19 червня 2008 року Господарський суд Луганської області (далі – господарський суд) постановив ухвалу про порушення провадження у справі та наклав на активи товариства арешт з метою забезпечення повернення частки заявника. 09 грудня 2009 року, дізнавшись, що інший учасник продав нерухоме майно товариства третім особам, заявник вніс зміни до своїх позовних вимог та вимагав стягнення вартості своєї частки, а також визнання недійсними зазначених договорів купівлі-продажу від 25 грудня 2007 року, 22 січня 2008 року, 10 січня 2008 року та 25 лютого 2008 року.
12. 02 лютого 2010 року господарський суд частково задовольнив позов заявника. 27 квітня 2010 року Луганський апеляційний господарський суд частково змінив зазначене рішення. 18 листопада 2010 року Вищий господарський суд України скасував рішення судів нижчих інстанцій та направив справу на новий розгляд.
13. За результатами нового розгляду справи 29 грудня 2011 року остаточною постановою Вищий господарський суд України припинив провадження у справі за позовом заявника про стягнення вартості його частки у статутному капіталі товариства, оскільки це питання було розглянуто в ході провадження у справі про банкрутство (див. розділ «Провадження у справі про банкрутство»). Позовна вимога заявника про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених товариством, була відхилена у зв’язку з відсутністю у нього права оспорювати такі договори.Провадження у справі про банкрутство
14. 06 жовтня 2010 року за заявою четвертої компанії, товариства «П.», господарський суд постановив ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство товариства та ухвалив ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів.
15. У грудні 2010 року заявник подав до господарського суду заяву з грошовими вимогами до боржника.
16. 28 лютого 2011 року господарський суд відклав розгляд справи до 07 квітня 2011 року, оскільки заявник не надав доказів на підтвердження своєї грошової вимоги.
17. 11 квітня 2011 року остаточною ухвалою господарський суд визнав право заявника як кредитора на 4 100 439 українських гривень (далі – грн, приблизно 356 560 євро на момент подій), суму, що відповідала його частці у товаристві.
18. 28 квітня 2011 року господарський суд задовольнив заяву представника заявника про зупинення провадження, поки не стане відомим результат іншого пов’язаного провадження.
19. 05 січня 2012 року господарський суд поновив провадження у справі.
20. 12 березня 2012 року господарський суд задовольнив заяву представника заявника про зупинення провадження, поки не стане відомим результат іншого пов’язаного провадження.
21. 17 червня 2013 року господарський суд поновив провадження у справі.
22. 11 листопада 2013 року господарський суд відклав розгляд справи до 13 січня 2014 року, оскільки матеріали справи були спрямовані до суду касаційної інстанції для розгляду скарг заявника на два процесуальні рішення від листопада 2010 року та квітня 2011 року.
23. 03 лютого 2014 року господарський суд визнав товариство банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив ліквідатора Д.
24. 17 квітня 2014 року господарський суд розглянув підготовлений Д. звіт, в якому, серед іншого, було зазначено, що з точки зору матеріальних активів, товариство володіло лише двома транспортними засобами, місцезнаходження яких було невідоме. Оскільки у зв’язку з ліквідаційною процедурою необхідно було вжити подальші заходи, суд відклав розгляд справи до 07 липня 2014 року.
25. З огляду на збройний конфлікт на сході України господарський суд не здійснював свою діяльність у період з липня 2014 року до квітня 2015 року.
26. 02 квітня 2015 року Вищий господарський суд України видав розпорядження про відновлення роботи господарського суду у м. Харків.
27. 02 липня 2015 року господарський суд з власної ініціативи поновив провадження у справі після відновлення матеріалів провадження у справі про банкрутство.
28. 17 серпня 2015 року ліквідатор звернувся до господарського суду із заявою про звільнення його від виконання повноважень ліквідатора. Господарський суд зобов’язав комітет кредиторів розглянути заяву ліквідатора.
29. У період з 20 жовтня 2015 року до 10 вересня 2019 року господарський суд у кількох рішеннях зазначав, що комітет кредиторів не міг вирішити питання стосовно заяви ліквідатора про його звільнення, і неодноразово давав вказівку ліквідатору скликати збори комітету кредиторів, який мав призначити нового ліквідатора.
30. У зв’язку з цим 17 листопада 2015 року господарський суд отримав негативну відповідь на свій запит щодо визначення кандидатури нового ліквідатора із застосуванням автоматизованої системи, оскільки не було визначено жодної відповідної кандидатури.
31. 15 червня 2018 року господарський суд зобов’язав Ю., потенційного нового ліквідатора, кандидатуру якої було визначено із застосуванням автоматизованої системи, подати письмову заяву про бажання взяти участь у справі в якості ліквідатора або про відмову від участі у цій справі. Вона не відповіла.
32. 23 червня 2018 року Л. повідомив господарський суд про неможливість взяти участь у цій справі в якості ліквідатора у зв’язку з великою завантаженістю.
33. 20 липня 2018 року господарський суд зобов’язав П., потенційного ліквідатора, кандидатуру якого було визначено із застосуванням автоматизованої системи, подати письмову заяву про бажання взяти участь у справі в якості ліквідатора або про відмову від участі у цій справі. Він не відповів.
34. 09 серпня 2018 року господарський суд зобов’язав Р., потенційного ліквідатора, кандидатуру якого було визначено із застосуванням автоматизованої системи, подати письмову заяву про бажання взяти участь у справі в якості ліквідатора або про відмову від участі у цій справі.
35. 30 липня 2019 року господарський суд задовольнив заяву дружини заявника про допущення до провадження як кредитора, оскільки вона була спадкоємицею заявника. Він також попросив Р., потенційного ліквідатора, кандидатуру якого було визначено із застосуванням автоматизованої системи, подати письмову заяву про бажання взяти участь у справі в якості ліквідатора або про відмову від участі у цій справі. Господарський суд також зазначив, що ліквідатор Д. (див. пункт 28) надав звіт від 10 липня 2019 року, в якому, серед іншого, зазначалося, що внаслідок збройного конфлікту на сході України він змінив місце проживання з м. Луганськ на м. Одеса, а ліквідаційна процедура щодо товариства була зупинена. Д. зазначив, що 17 серпня 2015 року звернувся із заявою про звільнення його від виконання повноважень ліквідатора у справі у зв’язку з об’єктивними обставинами, які перешкоджали виконанню його обов’язків. 24 липня 2019 року він скликав збори комітету кредиторів у м. Київ.
36. 10 вересня 2019 року господарський суд зобов’язав С., потенційного ліквідатора, кандидатуру якого було визначено із застосуванням автоматизованої системи, подати письмову заяву про бажання взяти участь у справі в якості ліквідатора або про відмову від участі у цій справі.
37. 31 жовтня 2019 року господарський суд переніс засідання у справі на 10 грудня 2019 року у зв’язку з неявкою у судове засідання Д. та кредиторів. Комітет кредиторів не прийняв рішення щодо заяви Д. про звільнення його від виконання повноважень ліквідатора у справі та не надав клопотання із зазначенням кандидатури нового ліквідатора.
38. 16 квітня 2020 року господарський суд переніс засідання на
17 червня 2020 року у зв’язку з неявкою у судове засідання Д. та кредиторів. Комітет кредиторів не прийняв рішення щодо заяви Д. про звільнення його від виконання повноважень ліквідатора у справі та не надав клопотання із зазначенням кандидатури нового ліквідатора.Кримінальне провадження
39. 08 вересня 2011 року заявник звернувся до Ленінського районного відділу міліції міста Луганська із заявою про злочин, вчинений посадовими особами товариства. На підставі цієї заяви було порушено кримінальну справу за фактом шахрайства.
40. 22 лютого 2014 року кримінальну справу було закрито у зв’язку з відсутністю corpus delicti. У 2014 році внаслідок збройного конфлікту на сході України матеріали кримінальної справи залишилися у м. Луганськ.
41. 23 вересня 2016 року Сватівський районний суд скасував постанову від 22 лютого 2014 року. Наразі розслідування кримінальної справи триває. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА
42. Стаття 114 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від
14 травня 1992 року передбачає, inter alia, що за клопотанням ліквідатора господарський суд може звільнити ліквідатора від виконання повноважень. Господарський суд може призначити ліквідатора за клопотанням комітету кредиторів, а у разі відсутності такого клопотання за власною ініціативою на власний вибір. За відсутності письмової згоди кандидата, який був визначений із застосуванням автоматизованої системи, господарський суд повинен призначити ліквідатора з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.
43. Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня
2018 року набрав чинності 21 жовтня 2019 року та скасував Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року. Частина четверта статті 28 Кодексу передбачає, що господарський суд може відсторонити арбітражного керуючого від виконання повноважень ліквідатора. Стаття 60 передбачає, що у постанові про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури господарський суд призначає ліквідатора з числа арбітражних керуючих, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.
ПРАВО LOCUS STANDI сина та дружини заявника
44. Заявник помер під час розгляду справи в Суді. 30 жовтня
2018 року його представник повідомив Суд, що син заявника, пан Андрій Борисович Парінов, бажає підтримати заяву. 05 грудня
2019 року представник заявника повідомив Суд, що дружина заявника, пані Ірина Костянтинівна Парінова, також бажає підтримати заяву.
45. Уряд стверджував, що оскільки скарги на тривалість провадження та відсутність ефективних засобів юридичного захисту не могли бути передані іншій особі, а скарга заявника на порушення його майнових прав була явно необґрунтованою, син та дружина заявника не були потерпілими і не мали законного інтересу підтримувати розгляд цієї справи.
46. Суд повторює, що у низці справ, в яких заявник помирав під час розгляду справи, він брав до уваги заяви спадкоємців заявника або близьких членів родини, які виявляли бажання підтримувати розгляд справи у Суді. Найчастіше Суд вчиняв так у справах, які у першу чергу стосувались матеріальних і з цієї причини таких, які могли бути передані іншій особі, вимог. Однак питання, чи є ці вимоги такими, які можна передати особам, які висловлюють бажання підтримати заяву, не є виключним критерієм. Насправді справи з прав людини, які розглядаються Судом, загалом також мають ще і моральний вимір, а близькі заявнику особи, таким чином, мають законну зацікавленість у тому, щоб подбати, аби правосуддя здійснилося навіть після смерті заявника (див. рішення у справі «Хорватова проти Словаччини» (Horváthová v. Slovakia), заява № 74456/01, пункт 26, від 17 травня
2005 року), навіть якщо скарга до Суду стосується тривалості провадження (там само, пункти 26 і 27).
47. Беручи до уваги конкретні обставини справи, Суд погоджується, що син та дружина заявника мають законний інтерес у підтриманні заяви замість покійного заявника. Тому він продовжить розглядати справу за його клопотанням. Проте у всьому тексті посилання робитиметься на заявника. стверджуване порушення статті 6 конвенції
48. Заявник скаржився, що тривалість провадження була несумісною з вимогою «розумного строку» за пунктом 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає:
Стаття 6 Конвенції
«1. Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ... який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру ...»ПрийнятністьПравило шестимісячного строку
49. Уряд стверджував, що у цій справі були три різні провадження, які слід розглядати окремо. Зокрема, Уряд зазначив, що перше провадження закінчилося 23 квітня 2008 року, а друге – 29 грудня
2011 року. Оскільки заява була подана 30 червня 2017 року, ці два провадження не мають враховуватись у загальній тривалості провадження у зв’язку з невідповідністю правилу шестимісячного строку.
50. Заявник заперечив та наголосив, що всі три провадження слід розглядати як одне провадження, оскільки вони були взаємозалежними.
51. Суд погоджується з Урядом, що предмет і, таким чином, спір щодо його прав цивільного характеру, який підлягав вирішенню, у трьох провадженнях був різним. Отже, беручи до уваги остаточні рішення у першому та другому провадженнях від 23 квітня 2008 року (див. пункт 8) та 29 грудня 2011 року (див. пункт 13), та те, що ця заява була подана 30 червня 2017 року, більш ніж через шість місяців, скарги, пов’язані з цими провадженнями, були подані поза встановленим строком, і мають бути відхилені відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.
52. Щодо провадження у справі про банкрутство, оскільки це провадження ще триває, шестимісячний строк, встановлений пунктом 1 статті 35 Конвенції, не розпочався, тому не можна стверджувати про недотримання заявником цього правила.Вичерпання національних засобів юридичного захисту
53. Уряд наполягав, що заявник не звернувся до господарського суду зі скаргою на бездіяльність ліквідатора.
54. Заявник заперечив, стверджуючи про відсутність ефективних засобів юридичного захисту, якими він міг скористатися.
55. Суд зазначає, що у цій справі питання, чи було дотримано вимоги вичерпання національних засобів юридичного захисту, тісно пов’язане зі скаргою щодо існування ефективного засобу юридичного захисту у розумінні статті 13 Конвенції. Тому він вважає, що висунуте Урядом заперечення за пунктом 1 статті 6 Конвенції слід долучити до суті скарги за статтею 13 Конвенції.Висновок
56. Суд зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.СутьДоводи сторін
57. Уряд стверджував, що провадження у справі про банкрутство було складним і затримки у провадженні були спричинені сторонами, у тому числі заявником, який оскаржував два процесуальні рішення національних судів у листопаді 2013 року, та ліквідатором. Крім того, Уряд стверджував, що під час провадження у справі про банкрутство сторони та ліквідатор були головними учасниками, тоді як державні органи влади не мали повноважень втручатися.
58. Заявник заперечив. Він стверджував, що провадження у справі про банкрутство стосувалося товариства, до складу якого входило лише два співзасновники, а він використовував доступні йому процедури для захисту своїх прав і не затягував розгляд справи. Крім того, він стверджував, що його не можна було звинувачувати в поведінці інших сторін і він не мав ефективних засобів юридичного захисту щодо бездіяльності ліквідатора.Оцінка Суду
59. Суд повторює, що згідно з його практикою розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як, зокрема, складність справи, поведінка заявника і відповідних органів державної влади, а також важливість предмету спору для заявника (див. рішенні у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC],
заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).
60. Суд зазначає, що відповідний період, який слід розглядати, почався у грудні 2010 року (див. пункт 15) і триває досі. Таким чином, на цей момент провадження у справі про банкрутство триває дев’ять років, одинадцять місяців та чотирнадцять днів в одній інстанції.
61. Суд також зазначає, що двічі за клопотаннями представника заявника у період з 28 квітня 2011 року до 17 червня 2013 року господарський суд зупиняв провадження у справі про банкрутство загалом на період один рік, одинадцять місяців та п’ятнадцяти днів. Держава не може нести відповідальність за таку затримку, якщо тільки подальший розгляд справи не був необґрунтовано тривалим (див. рішення у справі «Фінков проти Росії» (Finkov v. Russia), заява № 27440/03, пункт 105, від 08 жовтня 2009 року).
62. Стосовно аргументів Уряду, що заявник спричинив затримку у розгляді справи у листопаді 2013 року, оскаржуючи два процесуальні рішення в касаційному суді, Суд вважає, що заявника не можна звинувачувати у повному використанні усіх доступних йому згідно з національним законодавством можливостей для захисту своїх інтересів (див. рішення у справі «Бакієвець проти Росії» (Bakiyevets v. Russia), заява № 22892/03, пункт 47, від 15 червня 2006 року).
63. Щодо періоду з липня 2014 року до квітня 2015 року, протягом якого господарський суд не працював у зв’язку зі збройним конфліктом на сході України, Суд повторює, що в рішенні у справі «Хлєбік проти України» (Khlebik v Ukraine), заява № 2945/16, пункт 79, від 25 липня 2017 року) він встановив, що органи державної влади України вжили всіх доступних їм заходів для організації судової системи таким чином, щоб забезпечити ефективність прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, в конкретній ситуації триваючого конфлікту, і цей висновок згодом був підтверджений в рішенні у справі «Цезар та інші проти України» (Tsezar and Others v. Ukraine), заява № 73590/14 та 6 інших заяв, пункт 55, від 13 лютого 2018 року). За відсутності будь-якого конкретного елементу, який вказував би, що національні органи влади не вжили заходів, які від них можна було обґрунтовано очікувати, для забезпечення належного функціонування судової системи, Суд не вбачає підстав відступати від цього висновку у цій справі. Отже, держава не може нести відповідальність за затримку у розгляді справи про банкрутство у період з липня
2014 року до квітня 2015 року.
64. Водночас Суд зазначає, що у серпні 2015 року ліквідатор звернувся до господарського суду із заявою звільнення його від виконання повноважень. Відтоді провадження було заблоковано, оскільки не був призначений новий ліквідатор. У зв’язку з цим Суд не може погодитися з аргументом Уряду, що сторони провадження на національному рівні несли відповідальність за затримку у щонайменше чотири з половиною роки, оскільки не запропонували господарському суду кандидатуру потенційного ліквідатора. У цьому контексті Суд повторює, що стаття 114 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачала, що господарський суд міг звільнити та призначити ліквідатора за власною ініціативою, а частина четверта статті 28 Кодексу України з процедур банкрутства також передбачає, що господарський суд може відсторонити ліквідатора, якщо той подає заяву про відсторонення від виконання повноважень. Господарський суд справді прискорив процедуру призначення нового ліквідатора у 2018 році, але з незначним успіхом (див. пункти 29 – 38). Беручи це до уваги, Суд повторює, що держава повинна організувати свою правову систему таким чином, щоб дати можливість своїм судам дотримуватись вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справах «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 97, від 21 травня 2015 року та «Де Блазі проти Італії» (De Blasi v. Italy), заява № 1595/02, пункти 32 – 33, від 05 жовтня
2006 року). Отже, держава-відповідач несе відповідальність за затримку у зв’язку з непризначенням ліквідатора.
65. Уряд не надав жодного обґрунтування цієї затримки, окрім аргументу, що ця справа була особливо складною у зв’язку з її економічним характером. З огляду на зазначені міркування Суд вважає, що час, витрачений на призначення нового ліквідатора, – щонайменше чотири з половиною роки – був надмірним, і це вплинуло на загальну тривалість провадження, а сама тривалість провадження не відповідала вимозі «розумного строку». Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. СТВЕРДЖУВАНе ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ
66. Заявник скаржився, що він не мав ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з тривалістю провадження у справі про банкрутство. Він посилався на статтю 13 Конвенції, яка передбачає:
«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»
67. Уряд стверджував, що заявник міг звернутися до господарського суду зі скаргою на бездіяльність ліквідатора.
68. Заявник заперечив, стверджуючи, що така скарга не мала б шансів на успіх, оскільки національне законодавство не передбачало жодних санкцій за бездіяльність ліквідатора.
69. Суд зазначає, що ця скарга тісно пов’язана зі скаргою, розглянутою за пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. пункт 65), а тому так само бути має визнана прийнятною.
70. Суд повторює, що стаття 13 Конвенції гарантує ефективний засіб юридичного захисту в національному органі влади від стверджуваного порушення вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції щодо розгляду справи судом протягом розумного строку (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudła v. Poland) [GC],
заява № 30210/96, пункт 156, ЄСПЛ 2000-XI).
71. Суд неодноразово встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах, в яких порушувалося питання, аналогічне порушеному у цій справі, зазначаючи про відсутність в українському законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на тривалість провадження (див., наприклад, рішення у справах «Єфіменко проти України» (Efimenko v. Ukraine), заява № 55870/00, пункти 48 – 50 та 64, від 18 липня 2006 року та «Гутка проти України» (Gutka v. Ukraine), заява № 45846/05, пункт 34, від 08 квітня
2010 року).
72. У цій справі Суд не переконаний аргументом Уряду, що звернення до господарського суду зі скаргою на бездіяльність ліквідатора, який клопотав про звільнення від виконання повноважень, було б ефективним засобом юридичного захисту для прискорення провадження, оскільки основний недолік цього провадження полягав у відсутність ліквідатора з серпня 2015 року і надалі, а також у затримці призначення ліквідатора господарським судом.
73. Отже, Суд вважає, що заявник не мав ефективного засобу юридичного захисту, а тому було порушено статтю 13 Конвенції. З огляду на цей висновок Суд також відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
74. Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, заявник скаржився, що у зв’язку з надмірною тривалістю провадження повернення йому вартості його частки у товаристві наразі неможливе.
75. Суд вважає, що надані йому докази не дозволяють встановити причинно-наслідковий зв’язок між затримками у провадженні та тим, що вимоги заявника не були задоволені. Отже, ця скарга є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
76. Насамкінець, заявник скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, що розслідування кримінальної справи щодо колишніх посадових осіб товариства було тривалим і неефективним (див. пункти 39 – 41).
77. У контексті всіх наявних у нього документів Суд вважає, що ці скарги не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї. Отже, ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована та визнана неприйнятною відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
78. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»Шкода
79. Заявник вимагав 1 318 884 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Сума, яка вимагалася в якості відшкодування матеріальної шкоди, складалася із суми, присудженої йому господарським судом
11 квітня 2011 року (див. пункт 17), з урахуванням індексу інфляції та додаткової відсоткової ставки у розмірі 3% річних, як передбачено національним законодавством.
80. Уряд стверджував, що держава не могла нести відповідальність за борги приватної компанії, особливо якщо відповідне провадження ще тривало. Уряд також стверджував про необґрунтованість вимоги про відшкодування моральної шкоди.
81. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленими порушеннями та стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, він вважає, що заявник мав зазнати певної моральної шкоди. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, він присуджує сину та дружині заявника
2 400 євро в якості відшкодування моральної шкоди.Судові та інші витрати
82. Заявник також вимагав 3 800 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах, і 3 800 євро компенсації витрат, понесених під час провадження у Суді.
83. Уряд стверджував, що вимоги заявника були необґрунтованими.
84. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд відхиляє вимогу про компенсацію судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах, та вважає за доцільне присудити суму у розмірі 250 євро в якості компенсації витрат, понесених під час провадження у Суді.Пеня
85. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНОПостановляє, що син та дружина заявника мають право підтримати цю заяву від його імені;Долучає до розгляду по суті зауваження Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту та відхиляє його після розгляду по суті;Оголошує прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції щодо тривалості провадження у справі про банкрутство, а решту скарг у заяві – неприйнятними;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції; Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити сину та дружині заявника спільно такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 2 400 (дві тисячі чотириста) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 250 (двісті п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись сину та дружині заявника, в якості компенсації судових та інших витрат;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
6.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 грудня
2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
{ Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy