© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015 рік. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду. Для подальшої інформації дивіться повні примітки щодо авторських прав у кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду №188
Серпень-вересень 2015 року
Parrillo проти Італії [ВП] - 46470/11
Рішення від 27.8.2015 [ВП]
Стаття 8
Стаття 8-1
Повага до приватного життя
Заборона донорства зачатого in vitro ембріона для наукових досліджень: немає порушення
Факти – У 2002 році заявниця разом зі своїм статевим партнером за допомогою репродуктивних медичних технологій здійснили запліднення in vitro у центрі репродуктивної медицини («центр»). П’ять ембріонів, отриманих внаслідок цього запліднення, були кріоконсервовані, але партнер заявниці помер до того, як було здійснено імплантацію. Відмовившись від вагітності, заявниця вирішила передати ці ембріони для медичних досліджень, аби посприяти успіху в лікуванні важковиліковних хвороб.
Для цього вона неодноразово, але безуспішно, усно повідомляла у центр, де зберігались ембріони, що бажає віддати їх. У листі від 14 грудня 2011 року заявниця просила директора центру віддати їй п’ять кріоконсервованих ембріонів, аби використати їх для дослідження стовбурових клітин. Директор відмовив у цьому проханні, повідомивши, що такі дослідження в Італії заборонені і кримінально карані на підставі статті 13 Закону № 40 від 19 лютого 2004 року («закон»).
На цей час ембріони зберігаються у кріогенному банку центру.
Право – стаття 8 Конвенції
a) застосування – Суд вперше має постановляти рішення щодо питання, чи «право на повагу до приватного життя», гарантоване статтею 8 Конвенції, може включати в себе право, на котре посилається заявниця, а саме, право розпоряджатись ембріонами, зачатими in vitro, з метою передачі їх для наукових досліджень.
Предмет спору стосується права, котрого вимагає заявниця, вирішувати долю своїх ембріонів, і це право стосується саме «приватного життя». У справах, котрі стосувались саме наступної долі ембріонів, зачатих за допомогою медичного зачаття, Суд посилався на свободу вибору сторін. Італійська правова система також визнає право на свободу вибору за учасниками запліднення in vitro стосовно долі ембріонів, не призначених для імплантації.
У даній справі Суд має також взяти до уваги зв’язок, що існує між особою, яка звернулась за заплідненням in vitro, і зачатими у такий спосіб ембріонами, оскільки вони містять генетичну спадщину даної особи і тому становлять складову частину її самої і її біологічної ідентичності.
Тому можливість заявниці зробити свідомий і зважений вибір щодо долі цих ембріонів стосується інтимного аспекту її особистого життя і тому є похідною від її права на самовизначення. Отже у даній справі застосовується стаття 8 Конвенції з точки зору права на повагу до приватного життя.
b) Щодо суті – Передбачена законом заборона передавати для наукових досліджень зачаті in vitro ембріони, не призначені для імплантації, становить втручання у право заявниці на повагу до її приватного життя. У той час, коли заявниця звернулась за заплідненням in vitro, питання донорства отриманих за допомогою цієї технології неімплантованих ембріонів не було регламентоване. Тому до набуття чинності оскаржуваним законом заявниці жодним чином не було заборонено передавати свої ембріони для наукових досліджень.
Суд погоджується, що «захист життєвого потенціалу, носієм якого є ембріони», може бути породжений метою захисту моралі і прав і свобод інших осіб. Проте це не вимагає рішення Суду щодо питання, чи слова «інших осіб» включають людський ембріон у тому розумінні, в якому його використовує Уряд, а саме, що у італійській правовій системі людський ембріон вважається суб’єктом права і має користуватись повагою до людської гідності.
Право донорства ембріонів для наукових досліджень, котрого вимагає заявниця, має свою вагу, але не належить до осердя прав, захищених статтею 8 Конвенції, оскільки не стосується особливо важливого аспекту існування і ідентичності особи. Тому з огляду на напрацьовані юриспруденцією Суду принципи, держава-відповідач повинна мати у даній справі широку можливість розсуду.
Окрім того, проблема донорства ембріонів, не призначених для імплантації, порушує делікатні питання морального і етичного порядку. У цій галузі загальноєвропейський консенсус цілком відсутній, і в той час, як деякі держави дозволяють дослідження людських ембріональних клітинних ліній, інші їх однозначно забороняють, а інші дозволяють такі дослідження лише за суворо визначених умов, вимагаючи, наприклад, захисту здоров’я ембріонів або використання клітинних ліній, імпортованих з-за кордону.
Міжнародно-правові документи підтверджують, що державні органи мають широку можливість розсуду для ухвалення заборонного законодавства стосовно знищення людських ембріонів. Запроваджені на європейському рівні межі мають на меті скоріше стати на перешкоді надмірностям у цій галузі.
Ухвалення оспорюваного національного законодавства спричинило широкі дебати, під час яких було взято до уваги різні думки і наукові й етичні питання, що існують з цього предмету. Це питання було об’єктом багатьох референдумів, котрі не відбулись через відсутність кворуму. Тож протягом ухвалення оспорюваного законодавства законодавець вже врахував різні залучені інтереси, зокрема інтерес держави щодо захисту ембріонів і інтерес відповідних осіб реалізовувати своє право на особисте самовизначення у вигляді донорства своїх ембріонів для досліджень.
Заявниця стверджує, що італійське законодавство стосовно медичних репродуктивних технологій є непослідовним, оскільки виявляє непропорційний характер втручання, на яке вона скаржиться. Завдання Суд не полягає у аналізі in abstracto послідовності італійського законодавства у даній галузі. Для того, щоб бути належними відносно цілей розгляду, повідомлені заявницею суперечності повинні співвідноситись з предметом скарг, які вона порушила в Суді, а саме, з обмеженням права на самовизначення щодо вирішення долі її ембріонів.
Щодо досліджень, котрі здійснюються в Італії на імпортованих ембріональних клітинних лініях, що походять з ембріонів, знищених за кордоном, то навіть припускаючи, що право вирішувати долю своїх ембріонів, на котре посилається заявниця, пов’язане з її бажанням допомогти науковим дослідженням, все ж немає підстав вбачати тут обставину, яка безпосередньо торкається зацікавленої особи. Окрім того, ембріональні клітинні лінії, що використовуються в італійських лабораторіях для досліджень, ніколи не виготовлялись на прохання італійських державних органів. Водночас умисне і активне знищення людського ембріона не можна порівнювати з використанням клітинних ліній, що походять з людських ембріонів, знищених на попередній стадії.
Навіть припускаючи, що невідповідності у законодавстві, про які повідомляє заявниця, є підтвердженими, ці невідповідності все ж безпосередньо не торкаються права, на котре вона посилається у даній справі.
Зрештою, оспорюваний вибір щодо передачі ембріонів для наукових досліджень був зроблений самою заявницею, оскільки її партнер помер. Немає жодних підстав вважати, що й він, хто на момент запліднення мав такий же стосунок до ембріонів, як і заявниця, зробив би такий самий вибір. Проте така ситуація також не є предметом внутрішньо-правового регулювання.
Тому у даній справі Уряд не перевищив надану йому можливість розсуду і оспорювана заборона була необхідною у демократичному суспільстві.
Висновок: немає порушення (шістнадцять голосів проти одного).
Стаття 1 Протоколу № 1: Щодо застосування статті 1 Протоколу № 1 до фактів справи сторони мають діаметрально протилежні думки, зокрема стосовно статусу людського ембріона in vitro. У кожному випадку, у даній справі немає потреби вивчати делікатне і суперечливе питання початку людського життя, оскільки стаття 2 Конвенції не стосується даної справи.
Щодо статті 1 Протоколу № 1, то у даній справі вона не застосовується. З огляду на економічний і майновий зміст цієї статті, людські ембріони не можна прирівнювати до «майна» у розумінні цього положення. Тому ця частина заяви залишена без розгляду як несумісна ratione materiae.
Висновок: неприйнятна (одноголосно).
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це резюме, підготовлене Секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Посилання на Інформаційні повідомлення з юриспруденції
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2015 рік.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська і французька. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду, і Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити із бази даних юриспруденції Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-якої іншої бази даних, котрим Суд передав його. Його можна відтворювати з некомерційною метою, за умови цитування повної назви справи, наведеної примітки щодо авторських прав і посилання на Фундацію з прав людини. Якщо є намір використати будь-яку частину перекладу з комерційною метою, звертайтесь, будь ласка, за адресою publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2015.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2015.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@
Full & Egal Universal Law Academy