CASE OF PETEDZHYYEV AND BONDAR v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Office of the Agent before the European Court of Human Rights

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ПЕТЕДЖИЄВ ТА БОНДАР ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF PETEDZHYYEV AND BONDAR v. UKRAINE)

(Заяви № 60318/21 та № 52156/22)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

23 жовтня 2025 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Петеджиєв та Бондар проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Андреас Зюнд (Andreas Zünd), Голова,

Діана Сирку (Diana Sârcu),

Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,

та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 02 жовтня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1.  Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі
статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

2.  Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

факти

3.  Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4.  Заявники скаржилися на покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення.

ПРАВО

5.  Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6.  Заявники скаржилися на покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення. Вони посилалися, прямо або по суті, на статтю 3 Конвенції.

7.  Суд повторює, що Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, таких як вбивство. Однак для того, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути de jure та de facto скоротним, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду. Основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація. Співвідношення між ними необов’язково є сталим і може змінюватися упродовж відбування покарання, тому підстави, які спочатку виправдовували тримання під вартою, можуть не виправдовувати його після тривалого строку відбування покарання. Наголошується на важливості реабілітації, оскільки саме в цьому наразі полягає акцент у політиці країн Європи щодо обрання покарань, як це відображено у практиці Договірних держав, відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, та відповідних міжнародних документах (див. рішення у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Vinter and Others v. the United Kingdom) [GC], заява № 66069/09 та 2 інші, пункти 59 – 81, ЄСПЛ 2013 (витяги)).

8.  У керівній справі «Петухов проти України (№ 2)» (Petukhov v. Ukraine (no. 2), заява № 41216/13, від 12 березня 2019 року) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі. У керівній справі «Медвідь проти України» (Medvid v. Ukraine), заява № 7453/23, від 10 жовтня 2024 року) Суд також встановив, що така ситуація невизначеності з відсутністю будь-яких чітких та реалістичних перспектив дострокового звільнення зберігалася до 03 березня 2023 року – дати, коли новий механізм умовно-дострокового звільнення повноцінно запрацював та надав заявникам реальну можливість, щоб їхні вироки про обрання їм покарання у виді довічного позбавлення волі були переглянуті у чітко визначені терміни та за чітких умов.

9.  Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг, поданих заявниками у цій справі. Суд зауважує, що після 03 березня 2023 року нещодавно запроваджений механізм умовно-дострокового звільнення надав заявникам реальну можливість перегляду їхніх покарань у виді довічного позбавлення волі протягом конкретно визначеного строку та за чітких умов. Таким чином, ця частина скарг заявників є явно необґрунтованою і має бути відхилена на підставі пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції (див. аналогічну причину в згаданому рішенні у справі «Медвідь проти України» (Medvid v. Ukraine), пункт 61). Водночас скарги щодо періоду до 03 березня 2023 року, є прийнятними і свідчать про порушення статті 3 Конвенції з відповідних дат ухвалення остаточного вироку заявникам про обрання їм покарання у виді довічного позбавлення волі (див. таблицю у додатку) до 03 березня 2023 року.

10.  У заяві № 60318/21 після повідомлення про його справу заявник додатково стверджував, що новий механізм умовно-дострокового звільнення порушував статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції, оскільки він не передбачає безпосереднього звільнення засуджених до довічного позбавлення волі, як у більшості держав-членів, а лише заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на визначений строк. Навіть припустивши, що ця скарга є уточненням первинної скарги заявника за статтею 3 Конвенції щодо нового механізму умовно-дострокового звільнення, Суд зазначає, що подібні твердження були розглянуті за статтею 3 Конвенції у згаданій керівній справі «Медвідь проти України» (Medvid v. Ukraine), і визнані необґрунтованими. Зокрема, у цій справі Суд зазначив, що з огляду на той факт, що держави в принципі вільні у виборі власних систем кримінального правосуддя, і попри те, що запроваджений механізм умовно-дострокового звільнення не передбачає можливості безпосереднього звільнення від покарання у виді довічного позбавлення волі, окрім пом’якшення його у судовому порядку, такий підхід до можливості скорочення покарання у виді довічного позбавлення волі вже розглядався Судом раніше та був визнаний задовільним (там само, пункт 53). Отже, ця скарга має бути відхилена на підставі пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтована.

11.  З огляду на наявні в нього документи та свою практику
(див., зокрема, згадане рішення у справі «Петухов проти України (№ 2)» (Petukhov v. Ukraine (no. 2), пункт 201) Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої могли зазнати заявники.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 жовтня
2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Вікторія Марадудіна

(Viktoriya Maradudina)

В.о. заступника Секретаря

Андреас Зюнд
(Andreas Zünd)
Голова

ДОДАТОК

Перелік заяв зі скаргами за статтею 3 Конвенції

 (покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення)