ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «ПОДЛЄСНАЯ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF PODLESNAYA v. UKRAINE)
(Заява № 23002/13)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
20 вересня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Подлєсная проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ладо Чантурія (Lado Chanturia) Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Маттіас Гуйомар (Mattias Guyomar), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 23002/13), яку 16 березня 2013 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Маргарита Анатоліївна Подлєсная, 1959 року народження, та яка проживає у м. Москва (далі – заявниця);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції, про скарги за пунктами 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 12 травня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1. Справа стосується стверджуваного незаконного тримання заявниці під вартою під час досудового розслідування за пунктом 1 статті 5 Конвенції та стверджуваної відсутності відповідних гарантій, наданих їй за пунктами 3 і 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням її під вартою.
2. У лютому 2000 року слідчий міліції порушив кримінальну справу щодо заявниці за фактом розкрадання державного майна, розтрати та службового підроблення. Заявниця втекла, і у лютому 2001 року її було оголошено в розшук. 20 жовтня 2011 року заявницю затримали в Російській Федерації. До затримання заявниці кримінальне провадження щодо неї декілька разів зупинялося та відновлювалося, переважно з метою виконання процесуальних вимог.
3. 22 жовтня 2011 року під час процедури видачі заявниці до України Артемівський міськрайонний суд Донецької області (далі – Артемівський суд) постановив взяти її під варту, не вказавши строку. Тяжкість злочину, вчиненого заявницею, та ризики продовження нею своєї злочинної діяльності, ухилення від слідства і суду та перешкоджання встановленню істини у справі були наведені як підстави для тримання її під вартою.
4. 11 липня 2012 року заявницю було видано до України та поміщено до Артемівського слідчого ізолятора. Вона стверджувала, що не знала про підстави тримання її під вартою до 20 серпня 2012 року, коли їй було вручено копію постанови суду від 22 жовтня 2011 року.
5. 17 вересня 2012 року Апеляційний суд Донецької області (далі – апеляційний суд) провів засідання за відсутності заявниці, в якої не було захисника, але в присутності прокурора, і відмовив у задоволенні скарги заявниці на постанову Артемівського суду від 22 жовтня 2011 року. В ухвалі повторювалися підстави тримання заявниці під вартою, зазначені Артемівським судом, і посилання на її перебування у розшуку з 2001 року.
6. 20 вересня 2012 року заявницю звільнили під підписку про невиїзд.
оцінка суду
МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ7. У своїх коментарях у відповідь на зауваження Уряду заявниця стверджувала, що умови тримання її під вартою суперечили статті 3 Конвенції. Суд не розглядатиме цю скаргу, оскільки її було визнано неприйнятною, коли Уряд було повідомлено про цю заяву.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ8. Заявниця скаржилася, що вона була позбавлена свободи з 11 липня до 20 вересня 2012 року без дозволу суду. Уряд не подав свої зауваження протягом встановленого Судом строку.
9. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
10. Загальні принципи щодо гарантій проти свавільного тримання під вартою наведені в рішенні у справі «Медвєдєв та інші проти Франції» [ВП] (Medvedyev and Others v. France) [GC], заява № 3394/03, пункти 76 – 80 і 117 – 126, ЄСПЛ 2010).
11. Поміщення заявниці під варту після її видачі до України було здійснено на підставі постанови Артемівського суду від 22 жовтня 2011 року. У наявних у Суду документах відсутні вказівки, що після її видачі заявниця була затримана з будь-якою іншою метою, окрім забезпечення можливості встановлення її кримінальної відповідальності в контексті кримінального провадження щодо неї (див. пункт 2).
12. Хоча Артемівський суд не встановив строку тримання заявниці під вартою, стаття 156 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (чинного на момент подій) передбачала, що тримання обвинуваченого під вартою під час досудового розслідування не мало перевищувати двох місяців з можливістю продовження цього строку судом. Отже, тримання заявниці під вартою на підставі постанови Артемівського суду від 22 жовтня 2011 року не мало тривати після 11 вересня 2012 року.
13. Коли максимальний строк тримання під вартою є абсолютно чітким і визначеним законодавством, а тому заздалегідь відомим, органи державної влади, відповідальні за тримання під вартою, зобов’язані вжити усіх необхідних заходів для забезпечення неперевищення дозволеної тривалості тримання під вартою (див. рішення у справі «Гал проти України» (Gal v. Ukraine), заява № 6759/11, пункти 26, від 16 квітня 2015 року). Таким чином, вбачається, що за відсутності рішення суду про продовження строку тримання заявниці під вартою після цієї дати, тобто з 11 вересня 2012 року, тримання під вартою не мало законних підстав.
14. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявниці під вартою з 11 до 20 вересня 2012 року.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ15. Заявниця стверджувала, що після її видачі до України вона не постала перед суддею до свого звільнення.
16. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
17. Як підкреслив Суд в рішенні у справі «Медвєдєв та інші проти Франції» (Medvedyev and Others v. France), метою гарантій, наданих за пунктом 3 статті 5 Конвенції, є забезпечення того, щоб затримані особи негайно фізично постали перед посадовою особою суду. Такий автоматичний прискорений судовий розгляд забезпечує важливий захід із захисту від свавільної поведінки, тримання під вартою без зв’язку із зовнішнім світом і жорстокого поводження (див. згадане рішення у справі «Медвєдєв та інші проти Франції» (Medvedyev and Others v. France), пункт 118).
18. Постанова суду про тримання заявниці під вартою була ухвалена, коли вона перебувала в розшуку (див. пункт 2). Після видачі до України заявниця не постала перед судом, а перебувала під вартою на підставі постанови Артемівського суду від 22 жовтня 2011 року. Зазначена постанова було ухвалена майже за дев’ять місяців до видачі заявниці та більш ніж через дванадцять років після порушення кримінальної справи щодо неї.
19. Беручи до уваги, що заявниця перебувала в розшуку з лютого 2001 року і кримінальне провадження щодо неї декілька разів зупинялося, Суд має сумніви, чи залишалися так само дійсними причини, наведені для тримання заявниці під вартою у зв’язку з цим провадженням. За таких обставин судовий перегляд законності тримання заявниці під вартою став ще більш актуальним і необхідним. Проте заявниця постала перед судом лише 20 вересня 2012 року, тобто через два місяці та дев’ять днів після її видачі до України.
20. З огляду на зазначене Суд вважає, що органи державної влади не виконали свого зобов’язання забезпечити, аби заявниця негайно постала перед судом після її затримання. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.
ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ за усталеною ПРАКТИКОЮ21. Заявниця також висунула скаргу за пунктом 4 статті 5 Конвенції на те, що засідання апеляційного суду 17 вересня 2012 року, яке мало на меті розглянути її скарги на постанову про взяття її під варту від 22 жовтня 2011 року, було проведено за її відсутності, але в присутності прокурора (див. пункт 5).
22. Оскільки ця скарга охоплюється усталеною практикою Суду, вона не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
23. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, серйозність провадження в апеляційному суді та, зокрема, зазначений висновок Суду про те, що заявниця негайно не постала перед судом після її видачі до України, Суд доходить висновку, що зазначені обставини свідчать про порушення пункту 4 статті 5 Конвенції у контексті висновків в рішеннях у справах «Корнейкова проти України» (Korneykova v. Ukraine), заява № 39884/05, пункти 68 і 69, від 19 січня 2012 року), «Самойленко проти України» (Samoylenko v. Ukraine) [Комітет] (Samoylenko v. Ukraine) [Committee], заява № 45050/10, пункт 35, від 24 жовтня 2019 року) та «Піхун проти України» (Pikhun v. Ukraine) [Комітет] (Pikhun v. Ukraine) [Committee], заява № 63754/09, пункт 82, від 12 грудня 2019 року).
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
24. Заявниця вимагала 30 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
25. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
26. Суд присуджує заявниці 2 300 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.
27. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з незаконністю тримання заявниці під вартою з 11 до 20 вересня 2012 року;Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням органами державної влади того, щоб заявниця негайно постала перед судом;Постановляє, що було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції у зв’язку із засіданням апеляційного суду 17 вересня 2012 року, яке відбулося за відсутності заявниці;Постановляє, що:(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 2 300 (дві тисячі триста) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
Голова