Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) «POPOVIĆ AND OTHERS v. Serbia» від 30 червня 2020 року (Заява № 26944/13 та троє інших) Текст неофіційного перекладу рішення ЄСПЛ: Обставини справи Заявники у цій справі є особами з обмеженими фізичними можливостями та змушені використовувати інвалідні візки для пересування. Справа стосувалася стверджуваної дискримінації з боку держави-відповідача, що ґрунтувалась на відповідному національному законодавстві, при наданні пільг / виплат цивільним особам з обмеженими фізичними можливостями порівняно з пільгами / виплатами військовим особам з обмеженими фізичними можливостями в ситуаціях, пов’язаних з одним і тим самим паралічем. У результаті нещасних випадків та отриманих внаслідок цього травм у заявників виник параліч нижніх кінцівок. Заявник П. отримав такі ушкодження у зв’язку з падінням з висоти п’яти метрів. Заявники В. та Х. потрапили в ДТП, а заявник Н. постраждав у результаті інциденту зі стріляниною. Заявники були визнані особами з інвалідністю, і, зокрема, за ними було визнано право на отримання виплат та допомоги від іншої особи. Всі заявники звернулися до суду з позовами до Міністерства праці, працевлаштування та соціальної політики про дискримінацію, оскільки цивільним особам з паралічем нижніх кінцівок, як вони самі, було присуджено нижчі виплати, аніж ветеранам війни з таким же ступенем обмеження фізичних можливостей. Заявник П. подав свій позов у 2008 році, інші заявники – у 2007 році. Їхні позови не були задоволені. Суди, головним чином, мотивували відмову тим, що надання різних виплат різним категоріям осіб з інвалідністю не становило дискримінації, зокрема беручи до уваги розсуд держави у вирішенні питань соціальної політики. Оцінка Суду Суд, як правило, розглядає питання про те, чи були заявники – цивільні особи з інвалідністю в «аналогічному чи релевантному становищі» до ветеранів війни – осіб з інвалідністю. Проте в межах цієї справи Суд визнав, що в цьому немає необхідності, оскільки в будь-якому разі відмінності у ставленні до двох груп є об’єктивними та обґрунтованими. По-перше, Суд погодився з аргументом Уряду стосовно відмінності у ставленні у зв’язку з тим, яким чином обидві групи отримали ушкодження. З одного боку, перша група, до якої входили ветерани війни, отримала травми під час військової служби, які, у зв’язку з високим ступенем ризику, пов’язаного з виконанням їхніх посадових обов’язків, було складно застрахувати та отримати відшкодування. Друга група, включно із заявниками, отримала ушкодження в результаті ДТП чи хвороб. Таким чином, відмінність у положеннях про пільги / виплати була наслідком різних статусів / позицій цих груп. Дійсно, держава може відчувати себе зобов’язаною виконувати моральний обов’язок перед ветеранами війни за їхню службу, тоді як цивільні особи з інвалідністю в Сербії можуть набути права на низку пільг, що не можуть бути надані ветеранам війни. Крім того, національні органи влади в принципі мають більше можливостей для оцінювання того, що відповідає суспільному інтересу. Таким чином, ЄСПЛ загалом поважає політичний вибір законодавчого органу влади, лише якщо він не буде «явно позбавлений розумного підґрунтя». У справі заявників ЄСПЛ встановив, що вибір, зроблений національним законодавцем, не був позбавлений такого розумного підґрунтя і був підкріплений відповідними та достатніми підставами. Тому, порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції не було. Висновок Відсутність порушення статті 14 Конвенції (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 30 червня 2020 року і набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
Full & Egal Universal Law Academy