ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «РИЧКА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF RYCHKA v. UKRAINE)
(Заява № 56119/14)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
09 квітня 2026 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Ричка проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ґільберто Фелічі (Gilberto Felici), Голова,
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy),
Ваге Григорян (Vahe Grigoryan), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 56119/14), яку 18 грудня 2014 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Михайло Михайлович Ричка (далі – заявник), 1970 року народження, який тримається під вартою у Темнівській виправній колонії № 100, та якому була надана правова допомога і його представляв пан Є.А. Фабро, юрист, який практикує у м. Полтава;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані Маргарита Сокоренко, про скаргу, подану за пунктом 1 статті 6 Конвенції, щодо відсутності заявника у судовому засіданні в касаційному суді, а також визнати решту скарг неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 19 березня 2026 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1. Справа стосується стверджуваного порушення принципу рівності сторін у кримінальному провадженні щодо заявника. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції.
2. 15 березня 2011 року Лубенський міськрайонний суд Полтавської області визнав заявника винним у скоєнні двох епізодів умисного вбивства та призначив йому покарання у виді довічного позбавлення волі. 13 грудня 2011 року Апеляційний суд Полтавської області залишив вирок суду першої інстанції без змін.
3. 12 лютого 2014 року заявник подав касаційну скаргу.
4. 20 березня 2014 року начальник Полтавського СІЗО направив до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) разом із супровідним листом письмове клопотання заявника про його присутність у судовому засіданні. Воно було зареєстровано за вихідним № P-53.
5. 07 квітня 2014 року ВССУ направив сторонам провадження, у тому числі заявникові, листа, яким повідомив їх, що розгляд справи заявника було призначено на 10 год 00 хв 22 травня 2014 року. ВССУ зазначив, що явка заявника у судове засідання не була обов’язкова.
6. 22 травня 2014 року ВССУ провів судове засідання за відсутності заявника, однак у присутності прокурора, який виклав свої доводи та просив суд залишити без задоволення касаційну скаргу заявника як необґрунтовану. Того ж дня ВССУ залишив касаційну скаргу заявника без задоволення, а рішення судів нижчих інстанцій без змін.
7. У незазначену дату начальник Полтавського СІЗО видав довідку, в якій вказувалося, що заяву заявника від 20 березня 2014 року, адресовану ВССУ, було зареєстровано в журналі вихідної кореспонденції за вихідним № P-53.
оцінка судустверджуване порушення пункту 1 статті 6 конвенції
8. Посилаючись на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, заявник скаржився, що його відсутність у судовому засіданні 22 травня 2014 року порушила принцип рівності сторін. Цю скаргу слід розглядати лише за пунктом 1 статті 6 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Суханов проти України» [Комітет] (Sukhanov v. Ukraine) [Committee], заява № 32598/07, пункт 21, від 05 жовтня 2017 року).
9. Уряд доводив, що заявник не вичерпав доступних національних засобів юридичного захисту, оскільки не клопотав про свою присутність у судовому засіданні, стверджуючи, що клопотання від 20 березня 2014 року було відсутнє в матеріалах справи. Він також зазначив, що неявка заявника у судове засідання була наслідком його власної бездіяльності під час реалізації процесуальних прав і не була зумовлена будь-якими процесуальними недоліками з боку держави. Крім того, заявник не звертався із заявою про перегляд справи з процесуальних підстав після судового засідання. Уряд не уточнив конкретний порядок, якого заявник мав дотримуватися, а також не надав копій відповідних судових рішень, які б демонстрували ефективність такого засобу юридичного захисту в аналогічних справах.
10. Заявник підтримав свою скаргу.
11. Суд вважає за необхідне долучити до розгляду по суті питання про те, чи повідомив заявник касаційний суд про свій намір бути присутнім у судовому засіданні. Він відхиляє решту заперечень Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту, оскільки Уряд не довів, що засіб юридичного захисту, на який він посилався, був би ефективним за обставин цієї справи.
12. Суд зазначає, що ця заява не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
13. Загальні принципи щодо принципу рівності сторін наведені, серед інших джерел, в рішеннях у справах «Жук проти України» (Zhuk v. Ukraine), заява № 45783/05, пункти 25 і 26, від 21 жовтня 2010 року) та «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03, пункт 89, від 21 липня 2011 року).
14. Суд зауважує, що заявник передав своє письмове клопотання про свою участь у судовому засіданні в касаційному суді до Полтавського СІЗО, яке, своєю чергою, направило його до канцелярії ВССУ 20 березня 2014 року (див. пункт 4). Уряд заперечив, що заявник звертався з клопотанням про свою присутність у засіданні, зазначаючи, що таке клопотання було відсутнє в матеріалах справи (див. пункт 9). Однак він не прокоментував супровідний лист Полтавського СІЗО до ВССУ від 20 березня 2014 року.
15. Суд повторює, що принцип рівності сторін вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою позицію за таких умов, що не ставлять її в явно гірше становище порівняно з її опонентом (див. рішення у справі «Кресс проти Франції» [ВП] (Kress v. France) [GC], заява № 39594/98, пункт 72, ЄСПЛ 2001-VI).
16. У цій справі засідання в касаційному суді було проведено у присутності прокурора, який представив свою позицію, звертаючись до ВССУ з клопотанням залишити без задоволення касаційну скаргу заявника (див. пункт 6). Водночас принцип процесуальної справедливості вимагав, щоб заявникові також була надана можливість викласти свої усні доводи під час засідання касаційного суду у відповідь на доводи прокурора (див. для порівняння рішення у справі «Лієпіньш проти Латвії» (Liepiņš v. Latvia), заява № 31855/03, пункт 53, від 25 листопада 2014 року).
17. Суд не може встановити на підставі наявних у нього документів, чи надійшло клопотання заявника від 20 березня 2014 року до ВССУ або чи було воно проігнороване цим судом; також Уряд не надав жодних доводів стосовно цього питання. Водночас Суд зазначає, що заявник перебував під повним контролем держави та висловив своє бажання взяти участь у судовому засіданні шляхом подання клопотання, яке було направлене Полтавським СІЗО належному адресату. Таким чином, заявник діяв відповідно до встановленого законом порядку для засуджених у СІЗО. З огляду на наведене Суд доходить висновку, що заявник повідомив ВССУ про своє бажання бути присутнім у засіданні касаційного суду, а тому відхиляє попереднє заперечення Уряду щодо бездіяльності заявника, яке він раніше долучив до розгляду по суті (див. пункт 9).
18. Суд уже встановлював порушення принципу процесуальної справедливості у справах, в яких заявникам не було надано можливості бути присутніми у засіданнях касаційного суду та викласти усні доводи у відповідь на доводи прокурорів, які брали участь у цих засіданнях (див., наприклад, згадане рішення у справі «Лієпіньш проти Латвії» (Liepiņš v. Latvia), пункти 53 – 55, а також див., для ілюстративних цілей, рішення у справі «Гриб проти України» [Комітет] (Gryb v. Ukraine) [Committee], заява № 65078/10, пункти 37 – 39, від 14 грудня 2017 року). Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі. Тому він вважає, що принцип рівності сторін дотриманий не був.
19. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ20. Заявник вимагав 35 000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди, яка складалася з 15 000 євро втраченого заробітку за період з 23 липня 2010 року та 20 000 євро за знищення його житла та особистого майна внаслідок його відсутності вдома. Заявник також вимагав 60 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 2 350 євро в якості компенсації судових та інших витрат, які складалися з 850 євро витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді, і 1 500 євро поштових та канцелярських витрат, понесених під час провадження у національних судах. Заявник не надав копій квитанцій на підтвердження своїх вимог щодо поштових витрат.
21. Уряд просив відхилити ці вимоги як надмірні та необґрунтовані.
22. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу.
23. Стосовно моральної шкоди Суд вирішує, що встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію і немає підстав присуджувати будь-яку грошову компенсацію.
24. Насамкінець з огляду на наявні у нього документи та беручи до уваги, що заявникові було надано 850 євро в якості правової допомоги, Суд відхиляє вимогу щодо компенсації судових та інших витрат.
25. Таким чином, Суд відхиляє вимогу заявника щодо справедливої сатисфакції.
за цих підстав суд одноголосноДолучає до розгляду по суті попереднє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту у зв’язку з тим, що заявник не повідомив касаційний суд про свій намір бути присутнім у судовому засіданні, та відхиляє його;Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;Постановляє, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, зазнаної заявником;Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 квітня 2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Ґільберто Фелічі
(Gilberto Felici)
Голова