ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «С.А. ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF S.A. v. UKRAINE)
(Заява № 7445/21)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
24 лютого 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «С.А. проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström), Голова,
Ладо Чантурія (Lado Chanturia),
Арнфінн Бордсен (Arnfinn Bårdsen), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 7445/21), яку 03 лютого 2021 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин Таджикистану, С.А., 1993 року народження, який тримається під вартою у м. Київ (далі – заявник), його представляла пані С. Бутенко, юрист, яка практикує у м. Київ;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, спочатку Уповноважений пан І. Ліщина, а згодом виконувач обов’язків Уповноваженого пані О. Давидчук;
рішення про нерозголошення відомостей про особу заявника;
рішення про надання заяві статусу пріоритетної (Правило 41 Регламенту Суду);
рішення вказати Уряду держави-відповідача на тимчасовий захід згідно з Правилом 39 Регламенту Суду;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 27 січня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1. Заява стосується скарг заявника за статтями 3 і 13 Конвенції, що національні органи влади не розглянули його тверджень про загрозу жорстокого поводження з ним у випадку видачі до Таджикистану.
2. У грудні 2019 року заявника затримали та помістили під варту в Україні за підозрою у вчиненні на території країни розбою за обтяжуючих обставин і незаконному зберіганні зброї.
3. Органи державної влади Таджикистану звернулися із запитом про видачу заявника у зв’язку з обвинуваченням у причетності до діяльності терористичних угруповань «Ісламська держава Іраку та Леванту» та «Фронт Ан-Нусра», які діють у Сирії. Вони запевнили, що заявник не буде підданий жорстокому поводженню.
4. Перебуваючи під вартою у Київському СІЗО, заявник заповнив і підписав стандартну заяву-анкету про визнання біженцем, затверджену для використання Міністерством внутрішніх справ України. У ній заявник зазначив, що боявся переслідувань у Таджикистані у зв’язку з його салафітськими релігійними переконаннями та практикою, і саме з цієї причини у Таджикистані щодо нього було порушено кримінальну справу.
5. 04 травня 2020 року відділ поліції, який розслідував українську кримінальну справу щодо заявника, надіслав його заяву-анкету до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Київ та Київській області (далі – міграційна служба).
6. Міграційна служба, не розглянувши по суті заяву про визнання біженцем, дала заявнику вказівку (листом від 03 червня 2020 року) подати заяву особисто або через адміністрацію ізолятора. Вона також надіслала йому новий порожній формуляр заяви-анкети про визнання біженцем.
7. Згідно з листом адміністрації ізолятора у червні 2020 року заявник подав адміністрації ізолятора нову заяву-анкету про визнання його біженцем. 16 червня 2020 року остання надіслала заяву до міграційної служби. Вбачається, що документ було надіслано без будь-якого відстеження. Заявнику відповіді надано не було. Згідно з твердженнями Уряду міграційна служба не отримала відповідного листа, а жодного документу про його вручення від поштової служби отримати не вдалося.
8. Заявник звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, поскаржившись, що міграційна служба не розглянула його заяву. Провадження триває.
9. 08 жовтня 2020 року Офіс Генерального прокурора (далі – ОГП) виніс постанову про видачу заявника до Таджикистану.
10. Заявник подав скаргу на постанову про видачу. Зокрема, він стверджував, що його заява про визнання його біженцем не була належним чином прийнята та розглянута, і він був змушений звернутися з позовом до суду, аби вимагати її розгляду. У доповненні до своєї скарги він також у загальних формулюваннях зазначив, що в Таджикистані йому загрожувало жорстоке поводження, заборонене статтею 3 Конвенції.
11. Остаточною ухвалою від 02 лютого 2021 року Київський апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги. Національні суди встановили законність постанови про видачу заявника, зокрема, з огляду на те, що згідно з наданою міграційною службою інформацією заявник не подавав заяву про визнання його біженцем. Згідно із законодавством оскарження заявником до адміністративних судів відмови у прийнятті його заяви не було перешкодою для його видачі.
12. 12 лютого 2021 року ОГП повідомив Уряд про рішення відстрочити видачу заявника до винесення остаточного вироку в українській кримінальній справі щодо нього, а також до відбуття ним покарання або звільнення від відбування будь-якого можливого покарання (згідно з частиною першою статті 592 Кримінального процесуального кодексу України).
13. У Суді заявник висунув скарги, викладені у пункті 1.
14. Уряд заперечив проти тверджень заявника. Зокрема, Уряд стверджував, що чинні норми, які регулювали розгляд заяв про визнання біженцем, не містили положень, які б вимагали від посадових осіб міграційної служби відвідувати слідчі ізолятори для прийняття заяв про визнання біженцем. Але на практиці, якщо затриманий подавав належним чином сформульовану заяву про визнання біженцем, міграційна служба вживала заходів для отримання дозволу відповідної прокуратури на відвідування заявника в ізоляторі та прийняття заяви. У 2020 році заявник через адміністрацію ізолятора надіслав лист до міграційної служби, але служба його не отримала. Конвенція не вимагала від держави мати ідеально функціонуючу поштову систему.
ОЦІНКА СУДУ
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 І 13 КОНВЕНЦІЇ15. Суд зазначає, що видача заявника була відстрочена на період розгляду кримінального провадження щодо нього та відбування ним можливого покарання в Україні (див. пункт 12). Проте Суд не повідомили про поточний стан цього кримінального провадження. Ніщо не свідчить, що заявнику було обрано покарання, у зв’язку з яким він би не підлягав видачі упродовж строку його відбуття. Навпаки, провадження щодо заявника може бути закрито у будь-який момент, у результаті чого постанова про видачу підлягатиме негайному виконанню.
16. За таких обставин немає підстав вважати, що ризик видачі більше не є неминучим, або розглядати питання, чи було б виправданим вилучити заяву з реєстру справ Суду з цих причин (див. відповідні принципи в рішенні у справі «Хан проти Німеччини» (вилучення з реєстру) [ВП] (Khan v. Germany) [GC], заява № 38030/12, пункт 34, від 21 вересня 2016 року).
17. Суд зазначає, що заява не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
18. Узагальнення відповідних принципів практики Суду щодо статті 3 Конвенції наведено в рішенні у справі «М.С. проти Словаччини та України» (M.S. v. Slovakia and Ukraine), заява № 17189/11, пункти 113 – 116, від 11 червня 2020 року з подальшими посиланнями).
19. Суд вважає, що з огляду на ситуацію з правами людини в Таджикистані (див., наприклад, рішення у справах «К.І. проти Росії» (K.I. v. Russia), заява № 58182/14, від 07 листопада 2017 року; «Р.Р. і А.Р. проти Росії» [Комітет] (R.R. and A.R. v. Russia) [Committee], заяви № 67485/17 і № 24014/18, від 08 жовтня 2019 року), а також доводи заявника у національних органах влади (див. пункт 4), він висунув «небезпідставну скаргу», що в Таджикистані йому могло загрожувати поводження, яке суперечило статті 3 Конвенції.
20. У справах, подібних цій, коли національні органи влади не провели ретельної оцінки потенційної загрози жорстокого поводження в країні призначення, може бути доречним застосування процесуального підходу до розгляду скарги за статтею 3 Конвенції, головне питання полягатиме ж у тому, чи мав заявник ефективний доступ до процедури, в межах якої його твердження про наявну загрозу були б розглянуті відповідно до вимог Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справі «M.A. проти Бельгії» (M.A. v. Belgium), заява № 19656/18, пункти 87 і 88, від 27 жовтня 2020 року).
21. Національне законодавство передбачало два потенційні механізми для розгляду скарги заявника на можливу загрозу в Таджикистані: (i) процедура надання статусу біженця, у тому числі оскарження будь-якого несприятливого рішення у зв’язку із заявою про визнання біженцем, та (ii) оскарження до судів постанови про видачу (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «У.С. проти України» [Комітет] (U.S. v. Ukraine) [Committee], заява № 61820/19, пункт 37, від 20 травня 2021 року).
22. Суд не виключає, що будь-який із цих двох засобів юридичного захисту, взятий окремо, міг бути ефективним. Однак ця справа демонструє, що на практиці суди, які розглядають скарги на постанову про видачу, можуть вважати, як і в цій справі, що процес розгляду заяви про визнання біженцем є основним механізмом для оцінки будь-якої загрози жорстокого поводження. Вони посилалися на висновки, зроблені під час процесу надання статусу біженця, або ж на їхню відсутність, без жодного аналізу справи по суті (див. інший приклад такого підходу в згаданому рішенні у справі «У.С. проти України» (U.S. v. Ukraine), пункт 38).
23. Цей підхід сам собою не є проблемним, якщо заявник має ефективний доступ до процедури надання статусу біженця. Однак через спосіб, в який міграційна служба розглядала спроби заявника подати заяву про визнання його біженцем, цей засіб юридичного захисту, визнаний національними органами влади ключовим, виявився неефективним.
24. Згідно з національним законодавством, аби заява про визнання біженцем була належним чином подана, її необхідно подати уповноваженій посадовій особі (наразі посадовій особі міграційної служби) особисто шукачем притулку. Подання через представника, вочевидь, не дозволяється повнолітнім заявникам (це випливає зі статей 1 і 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»). Лише після того, як ця посадова особа приймає заяву та видає довідку про звернення, заява, яка знаходиться на розгляді, та будь-які скарги на її відхилення автоматично зупиняють процес видачі особи (згідно з частинами першою та другою статті 589 та частиною четвертою статті 590 Кримінального процесуального кодексу України).
25. Оскільки згідно з чинними нормами відсутні посадові особи, уповноважені приймати заяви про визнання біженцем в установах системи кримінального правосуддя, де зазвичай тримаються під вартою заявник та інші особи, які підлягають видачі, міграційній службі необхідно було організувати відвідування установи для прийняти його заяви.
26. Однак не існує ні норм, ні встановлених процедур для організації таких візитів і прийняття заяв про визнання біженцем від затриманих там (див. пункт 14). За відсутності такої нормативно-правової бази міграційна служба без належних підстав не організувала візит до заявника та не прийняла його заяву про визнання біженцем, хоча він чітко виявив бажання подати її (див. пункт 4).
27. Твердження Уряду, що поштова служба, вочевидь, не доставила міграційній службі другу заяву заявника про визнання його біженцем, надіслану адміністрацією ізолятора, оцінку Суду не змінює. Насправді, це було друге звернення заявника до міграційної служби, в якому він висловив бажання отримати статус біженця, і незрозуміло, чому першого такого звернення було недостатньо.
28. Як наслідок, твердження заявника про загрозу жорстокого поводження в Таджикистані не були по суті розглянуті жодним національним органом влади.
29. Цих міркувань достатньо для висновку Суду, що буде порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції, якщо заявника буде видано з України за відсутності розгляду по суті загрози, з якою він, як стверджується, зіткнеться в Таджикистані (див. рішення у справі «K.I. проти Франції» (K.I. v. France), заява № 5560/19, пункт 146, від
15 квітня 2021 року).
30. Така перевірка повинна включати розгляд по суті тверджень заявника про загрози, з якими він зіткнеться в Таджикистані, і заявнику має бути надано ефективну можливість оскаржити будь-яке можливе несприятливе рішення. За нинішнього стану національного законодавства найбільш належним механізмом для такого розгляду в ситуації заявника було б прийняття та розгляд по суті його заяви про визнання біженцем.
31. Враховуючи міркування, які призвели до висновку про порушення у цій справі статті 3 Конвенції, Суд не вбачає нічого, що б обґрунтувало окремий розгляд тих самих фактів з точки зору статті 13 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Іліас і Ахмед проти Угорщини» [ВП] (Ilias and Ahmed v. Hungary) [GC], заява № 47287/15, пункт 179, від 21 листопада 2019 року та згадане рішення у справі «М.С. проти Словаччини та України» (M.S. v. Slovakia and Ukraine), пункт 131).
ПРАВИЛО 39 РЕГЛАМЕНТУ СУДУ32. Суд повторює, що відповідно до пункту 2 статті 28 Конвенції це рішення є остаточним. Отже, захід, вказаний Уряду за Правилом 39 Регламенту Суду, втрачає силу. Проте заявник може подати нове прохання про визначення тимчасових заходів, якщо цього вимагатиме ситуація.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
33. Заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
34. Уряд вважав вимогу надмірною та повністю необґрунтованою.
35. Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої міг зазнати заявник (див. згадане рішення у справі «K.I. проти Франції» (K.I. v. France), пункт 155).
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що буде порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції, якщо заявника буде видано з України за відсутності розгляду по суті загрози, з якою він, як стверджується, зіткнеться в Таджикистані;Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції;Постановляє, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої міг зазнати заявник;Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 лютого
2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
Голова