© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду. Для отримання додаткової інформації див. повне посилання на авторське право в кінці цього документу.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення про практику Суду № 164
червень 2013
Sabanchiyeva and Others проти Росії - 38450/05
Рішення від 06.06.2013 [Секція I]
Стаття 8
Частина 1 статті 8
Повага до сімейного життя
Повага до приватного життя
Законодавча заборона повертати тіла терористів для поховання: порушення
Стаття 3
Нелюдське поводження
Умови зберігання тіл померлих родичів заявників: не було порушення
Факти – Уранці 13 жовтня 2013 року озброєні бойовики вчинили напад на правоохоронні органи у м. Нальчик. Боротьба тривала і наступного дня, в результаті загинуло більше ніж 100 осіб, більшість загиблих – з лав нападників. Заявники є родичами декого із загиблих бойовиків.
Заявники, які брали участь у впізнанні тіл, стверджували, що тіла зберігалися у жахливих умовах (нагромаджені одне на одне, оголені та у процесі розпаду за відсутності належного охолодження). Згідно з законодавством, прийнятим у Російській Федерації після терористичного нападу під час постановки «Норд-Ост» в театрі в м. Москві у жовтня 2002 року, тіла терористів не передавали родичам, а місце поховання не повідомлялося. У квітні 2006 року, після встановлення причетності бойовиків до нападу, орган розслідування припинив кримінальне провадження у зв’язку зі смертю підозрюваних у вчиненні нападу. У червні 2006 року на підставі постанови про відмову у повернення тіл загиблих їхнім сім’ям для поховання, 95 тіл осіб, яких вважали терористами, піддали кремації. Деякі заявники оскаржили конституційність законодавства, яке регулює поховання терористів. У 2007 році Конституційний суд ухвалив, що зазначений захід був обґрунтований, адже поховання терористів могло слугувати пропагандою терористичних ідей та образити почуття родичів жертв, створюючи умови для розпалювання міжетнічної та релігійної ворожнечі. Цей суд підтвердив, що оскаржене законодавство відповідало Конституції. Однак, поряд з цим, цей суд надав таке тлумачення, згідно з яким компетентні органи не мають здійснювати поховання тіл, допоки суд не підтвердить законність відповідної постанови компетентного органу.
Право – Стаття 3: Умови зберігання тіл загиблих родичів заявників могли спричинити страждання заявників. Адже Уряд погодився, що місцевих спеціалізованих закладів було недостатньо, аби вмістити усі тіла протягом перших чотирьох днів після нападу, і що навіть згодом ці тіла зберігалися складеними одне на одне у вагонах-рефрижераторах. Однак ці недоліки були наслідком логістичних труднощів, спричиненим подіями у жовтні 2005 року та значними людськими втратами. У цій ситуації була відсутня ціль піддати заявників нелюдському поводженню або завдати їм психологічних страждань. Іншими словами, емоційні страждання заявників можна було порівняти зі стражданнями будь-кого з членів сімей померлого і порівнюваній ситуації.
Висновок: не було порушення (одностайно).
Стаття 8: Загалом у Росії родичі померлого, які хочуть провести обряд поховання, мають передбачену законом гарантію на повернення тіла для поховання якомога швидше після встановлення причини смерті. Тому відмова органів влади повернути тіло у справі, що розглядається, є винятком із загального правила. Більше того, внаслідок такої відмови заявників позбавили можливості організувати й узяти участь у похованні родичів або знати місце розташування могил для того, аби могти їх відвідувати. Отже, постанови про відмову в поверненні тіл родичам становили втручання у приватне й сімейне життя заявників (за винятком однієї заявниці, яка не була офіційно одружена з одним з жертв, але спільно проживала з ним протягом декількох місяців; щодо неї зазначена постанова призвела до втручання лише у її приватне життя).
Відмова органів влади повертати тіла ґрунтувалася на Законі «Про боротьбу з тероризмом» та Постанові Уряду 2003 року «Про затвердження положення про поховання осіб, смерть яких настала у результаті припинення вчиненої ними терористичної акції», а тому мала юридичну основу у російському праві. Ухваленням зазначеної постанови переслідували законні цілі, зокрема, запобігання під час поховання сутичок між прихильниками та противниками нападників, захист почуттів родичів жертв тероризму та зменшення психологічного впливу на населення.
Тероризм та терористичне насильство були складними проблемами для держави. Однак Суд не вважає за можливе погодитися, що зазначені Урядом цілі, хоча й були законні, створювали належне обґрунтування для відмови дозволити участь заявників у обряді поховання або принаймні надати хоч якусь можливість віддати останню шану загиблим. Насправді, абсолютна заборона розголошувати місце розташування могил назавжди розриває зв’язок між заявниками та останками їхніх загиблих родичів. Більше того, вирішуючи не повертати тіла, органи держави не керувалися уподібненою практикою та не провели аналізу ситуації, для того, аби врахувати індивідуальні обставини кожного з загиблих та членів їхніх сімей, оскільки ці питання не вважалися суттєвими з погляду законодавства, яке підлягало застосуванню у цій справі. Навпаки, ухвалення таких постанов було суто автоматичним заходом. Воно не узгоджувалося з обов’язком органів влади забезпечити, аби втручання у право на повагу до приватного та сімейного життя було обґрунтованим і пропорційним з огляду на індивідуальні обставини кожної справи. За відсутності такого індивідуалізованого підходу вжитий захід вважається таким, що має насамперед каральний вплив на заявників через перекладення тягаря негативних наслідків від дій загиблих на їхніх родичів чи членів сім’ї. Таким чином, держава-відповідач вийшла за межі будь-якої прийнятної свободи розсуду у цьому питанні.
Висновок: порушення (п’ять голосів проти двох).
Стаття 13 у поєднанні зі статтею 8: Суд зазначив, що будь-який ефективний судовий перегляд постанов органів держави про відмову повертати тіла загиблих родичам, відсутній. Хоча у зв’язку з ухваленням Конституційним судом рішення 2007 року становище заявників покращилося, суди Російської Федерації все ж могли переглядати лише законність заходів з формальної точки зору, а не потребу застосовувати такі заходи загалом. Таким чином, заявники не мали передбачених нормами законодавства достатніх процесуальних гарантій від свавілля. Насправді, заявники не мали ефективної можливості оскаржити відмову органів держави надати їм копії зазначених постанов і обмежену компетенцію судів у питанні про перегляд цих постанов.
Висновок: порушення (п’ятьма голосами проти двох).
Суд одностайно ухвалив, що не було порушено статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8, а також що не було порушено ч. 1 ст. 38 Конвенції.
Стаття 41: Встановлення порушення Конвенції становило достатню справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, якої зазнали заявники.
(див. також рішення Суду у справі «Maskhadova and Others проти Росії» від 06.06.2013, справа № 18071/05)
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією Суду, не є зобов’язальним для Суду.
Щоб перейти до інформаційних бюлетенів з практики Суду, натисніть тут
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька мови. Цей переклад було замовлено за підтримки Цільового фонду «Права людини» Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є зобов’язальним для Суду; також Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити з бази рішень Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-яких інших баз даних, в яких Суд його також розмістив. Його можна відтворювати в некомерційних цілях за умови, що будуть зазначені повна назва справи та посилання на авторське право і Цільовий фонд «Права людини». Для використання будь-якої частини цього перекладу в комерційних цілях слід звертатися за наступною адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy