ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «САДОХА ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF SADOCHA v. UKRAINE)
(Заява № 77508/11)
РІШЕННЯ
(Справедлива сатисфакція)
Ст. 41 • Справедлива сатисфакція • Порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції у зв’язку з непропорційною конфіскацією незадекларованої суми грошей у повному обсязі під час перетину кордону • Присудження відшкодування матеріальної шкоди • Заявник не був зобов’язаний звертатися із заявою про поновлення провадження на національному рівні, що не було вказано Судом у його основному рішенні як передумова присудження відшкодування матеріальної шкоди • Визнано за розумне повернути конфісковану суму з вирахуванням максимального розміру штрафу, який передбачений законодавством в якості альтернативи за вчинене правопорушення
СТРАСБУРГ
07 травня 2020 року
ОСТАТОЧНЕ
07.08.2020
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Садоха проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Йонко Грозєв (Yonko Grozev),
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits),
Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia),
Аня Сайбер-Фор (Anja Seibert-Fohr), судді,
та Віктор Соловейчік (Victor Soloveytchik), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 24 березня 2020 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 77508/11), яку 06 грудня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин Чехії, пан Васіл Садоха (Vasil Sadocha) (далі – заявник).
2. У рішенні, ухваленому 11 липня 2019 року (далі – основне рішення), Суд постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з конфіскацією готівки, яку заявник не задекларував під час перетину українського кордону (див. рішення у справі «Садоха проти України» (Sadocha v. Ukraine),
заява № 77508/11, пункт 37 та пункт 2 резолютивної частини,
від 11 липня 2019 року).
3. Відповідно до статті 41 Конвенції заявник спочатку вимагав 34 100 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. Ця сума включала конфісковані кошти у розмірі 31 000 євро. З огляду на те, що згідно з твердженнями заявника конфісковані гроші були позичені, він також вимагав в якості відшкодування частини завданої матеріальної шкоди 3 100 євро, що дорівнювало розміру штрафу, який він мав сплатити за несвоєчасне повернення позики. Насамкінець, він вимагав 2 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
4. Суд вважав, що встановлення порушення само собою становило достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди. Оскільки щодо матеріальної шкоди питання про застосування статті 41 Конвенції не було готовим до вирішення, Суд відклав його розгляд і запропонував Уряду та заявнику протягом трьох місяців подати свої письмові зауваження з цього питання і, зокрема, поінформувати Суд про досягнення ними будь-якої угоди (там само, пункти 43 і 44 та пункт 4 резолютивної частини).
5. Як заявник, так і Уряд подали зауваження.
ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
6. Пункт 3 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України від 2005 року у редакції 2017 року передбачає, що встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань є підставою для подання заяви про поновлення провадження в адміністративній справі. Відповідно до статті 363 Кодексу, такі заяви можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня, коли сторона дізналася, що міжнародне судове рішення набуло статусу остаточного. Стаття 365 Кодексу визначає Велику Палату Верховного Суду як орган, уповноважений розглядати такі заяви.
7. Статтею 340 Митного кодексу України встановлено покарання за недекларування товарів, які підлягають обов’язковому декларуванню, у вигляді накладення штрафу у розмірі від 1 700 до 17 000 українських гривень (далі – грн) або конфіскації відповідних товарів.
ПРАВО
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
8. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»Матеріальна шкодаДоводи сторін
(a) Заявник
9. У нових зауваженнях заявник стверджував, що було б доцільно обчислити суму матеріальної шкоди, яка мала бути присуджена, віднявши від конфіскованої у нього суми (31 000 євро) максимальний штраф у розмірі 17 000 гривень, який міг бути накладений на нього за недекларування товарів, що підлягали обов’язковому декларуванню, -правопорушення, передбачене статтею 340 Митного кодексу України (див. пункт 7 та пункт 14 основного рішення).
10. 12 вересня 2011 року, у день, коли Апеляційний суд міста Києва залишив без змін постанову про конфіскацію і провадження на національному рівні було закінчене (див. пункт 12 основного рішення), ця сума в грн була еквівалентна 1 543,30 євро. Отже, заявник вимагав 29 456,70 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди.
(b) Уряд
11. Уряд стверджував, що незважаючи на непропорційний характер санкції, накладеної на заявника, він все ще повинен був нести відповідальність за вчинене ним порушення національного законодавства. Уряд також надав лист Верховного Суду, в якому зазначалося, що суд поширював інформацію про основне рішення серед судів нижчих інстанцій. Верховний Суд вказав, що суди нижчих інстанцій усе частіше враховували принцип пропорційності при накладенні санкцій у справах цієї категорії. Суд зазначив, що не мав повноважень розглядати заяви про поновлення провадження у справах цієї категорії.
12. Уряд стверджував, що заявник мав можливість подати заяву про поновлення провадження в його справі відповідно до статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (див. пункт 6), але не скористався нею. За відсутності перегляду справи заявника на національному рівні саме Суд повинен оцінити, яка сума має бути присуджена.Оцінка Суду
13. Суд повторює свої висновки щодо відповідного пункту у своєму основному рішенні:
«43. Суд зазначає, що підставою для встановлення порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у цій справі був непропорційний характер накладеного на заявника стягнення, що не означає, що заявник не повинен був нести жодної відповідальності за вчинене ним порушення національного законодавства. Проте завдання Суду не полягає у спекуляції на розмірі штрафу, який би був накладений на заявника замість конфіскації всієї незадекларованої суми коштів, яка була визнана порушенням Конвенції, та заміні собою національних органів державної влади у цьому питанні. За цих обставин Суд вважає, що питання матеріальної шкоди ще не готове до вирішення. Отже, його слід відкласти, щоб надати сторонам можливість подати письмові зауваження з цього питання та поінформувати Суд про досягнення сторонами будь-якої угоди щодо цього (пункти 1 і 4 Правила 75 Регламенту Суду).»
14. Заявник стверджував, що було б доцільно відняти максимальний штраф, який відповідно до національного законодавства (див. основне рішення, пункт 14) міг бути накладений на нього замість конфіскації за недекларування готівки на кордоні.
15. Уряд не запропонував жодних альтернативних основ для розрахунку.
16. Щодо зазначеної Урядом можливості звернутися із заявою про поновлення провадження на національному рівні Суд зазначає, що твердження Уряду щодо цього є суперечливими. З одного боку, він стверджує, що таке поновлення було можливістю, якою заявник не скористався (див. пункт 12). З іншого боку, він надав лист Верховного Суду, органу, який згідно з національним законодавством, на яке посилався Уряд, мав повноваження розглядати такі заяви
(див. пункт 6), в якому Верховний Суд зазначив, що у нього не було повноважень розглядати такі заяви щодо справ відповідної категорії, не вказавши жодного альтернативного органу (див. пункт 11).
17. У будь-якому випадку Суд вважає, що за обставин цієї справи, в якій Суд відклав розгляд питання про справедливу сатисфакцію і не вказав, що до вирішення ним цього питання очікуватиметься або буде належним поновлення провадження на національному рівні, було б недоцільно вимагати від заявника звертатися із заявою про поновлення провадження як передумови присудження Судом відшкодування матеріальної шкоди.
18. За таких обставин Суд бере до уваги запропонований заявником принцип розрахунку, а його вимогу вважає розумною.
19. Отже, Суд присуджує заявнику суму, яка вимагалася, у розмірі 29 456,70 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди.Пеня
20. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
за цих підстав суд одноголосно
Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції держава-відповідач повинна сплатити заявнику 29 456,70 (двадцять дев’ять тисяч чотириста п’ятдесят шість євро сімдесят центів) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 07 травня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Віктор Соловейчік
(Victor Soloveytchik)
Заступник Секретаря
Сіофра О’Лірі
(Síofra O’Leary)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy