© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013 рік. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду. Для подальшої інформації дивіться повні примітки щодо авторських прав у кінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційне повідомлення з юриспруденції Суду № 151
Квітень 2013 р.
Savriddin Dzhurayev проти Росії - 71386/10
Рішення від 25.4.2013 [Секція I]
Стаття 34
Перешкоди для реалізації права на заяву
Примусове перевезення особи до Таджикістану з реальним ризиком жорстокого поводження і нехтування призначеними Судом тимчасовими заходами: порушення
Стаття 46
Стаття 46-2
Виконання рішення Суду
Заходи загального характеру
Держава-відповідач має без зволікання забезпечити законність дій влади у справах щодо екстрадиції і вислання, а також ефективний захист потенційних жертв
Виконання рішення Суду
Заходи індивідуального характеру
Держава-відповідач має вжити помітних репаративних заходів для захисту заявника від існуючого ризику для його життя і здоров’я під іноземною юрисдикцією
Факти – Заявник утік із рідної країни Таджикістану, боячись переслідування за релігійну діяльність. Він переїхав до Росії, де згодом йому було надано тимчасовий притулок. У той же час таджицька влада подала прохання про його екстрадицію за звинуваченням у злочинній змові. Російська влада задовольнила це прохання, але екстрадиція заявника була відстрочена внаслідок тимчасового заходу, постановленого Європейським Судом відповідно до правила 39 його Регламенту. Проте, ввечері 31 жовтня 2011 року заявника викрали в Москві невстановлені особи, день чи два утримували його в ув’язненні, а потім привезли до аеропорту і посадили на літак до Таджикістану, де його негайно взяли під варту.
Право – стаття 3: Представник заявника і російський Уповноважений з прав людини повідомили компетентним державним органам про реальний і негайний ризик катування і жорстокого поводження, якого зазнавав заявник. Дійсно, обставини, за яких заявника було викрадено, і події, що передували цьому викраденню, не повинні були залишати сумнівів щодо існування такого ризику і мали змусити владу негайно вжити превентивних оперативних заходів для його захисту від незаконних діянь інших осіб. Проте, Уряд не повідомив Суду про жодні превентивні заходи, вжиті для запобігання такому ризику.
Твердження заявника про те, що трапилось з ним, були широко підтверджені неспростованою презумпцією, яка була підтверджена у справах Iskandarov і Abdulkhakov проти Росії, у яких Суд встановив, що примусове перевезення заявників у цих справах до Таджикістану не могло відбутись без ознайомлення і активної чи пасивної причетності російських державних органів. Російський Уряд не навів нічого для спростування цієї презумпції у даній справі. Дійсно, державні органи вочевидь не змогли висвітлити обставини інциденту шляхом ефективного розслідування на національному рівні. Отже, Держава-відповідач була відповідальна за Конвенцією за примусове перевезення заявника до Таджикістану шляхом причетності державних посадовців до цієї операції. Дії державних посадовців характеризувались очевидною протиправністю і зловживанням владою з метою обійти як законне рішення про надання заявнику тимчасового притулку в Росії, так і кроки, офіційно зроблені Урядом для запобігання екстрадиції заявника відповідно до постановленого Судом тимчасового заходу. Ця операція була проведена “поза нормальною правовою системою” і, “через умисне оминання належного провадження, є загрозою для верховенства права і захищених Конвенцією цінностей”.
Відповідно, було порушення статті 3 Конвенції щодо неспроможності влади захистити заявника від примусового перевезення до Таджикістану, де він зіткнувся з реальним і незворотнім ризиком катування і жорстокого поводження, відсутності ефективного розслідування цього інциденту і причетності, пасивної або активної, державних посадовців до цієї операції.
Висновок: порушення (одноголосно).
Стаття 34: Хоча вказаний Судом тимчасовий захід залишався чинним, заявника було примусово перевезено літаком до Таджикістану в ході спецоперації, до якої, як виявилось, були причетні державні посадовці. Неприйнятно, аби національним органам було дозволено обійти тимчасовий захід, такий, як вказаний у даній справі, шляхом використання іншої національної процедури для перевезення заявника до країни призначення або, що хвилює ще більше, дозволяючи його протиправне перевезення туди у вочевидь протиправний спосіб. Внаслідок нехтування Державою-відповідачем тимчасовим заходом, заявник зіткнувся з реальним ризиком жорстокого поводження у Таджикістані, а Суд не зміг допомогти йому практично і ефективно скористатись правом за статтею 3 Конвенції.
Висновок: порушення (одноголосно).
Суд також встановив порушення статті 5 § 4 щодо тривалого зволікання із розглядом скарг заявника на дві постанови про взяття його під варту у 2010 році.
Стаття 41: 30000 євро щодо моральної шкоди.
Стаття 46: Держава-відповідач має вжити помітних репаративних заходів для захисту заявника, якому вона надала тимчасовий притулок, від існуючого ризику для його життя і здоров’я під іноземною юрисдикцією. Держава-відповідач має також провести ефективне розслідування даного інциденту.
Окрім того, необхідні загальні заходи для запобігання наступним подібним порушенням. Після рішення у справі Iskandarov Суд зіткнувся з неодноразовими подібними інцидентами. Такі інциденти становлять кричуще нехтування верховенством права і дають підстави вважати, що певні державні органи розвинули діяльність всупереч своїм зобов’язанням як за російськими законами, так і за Конвенцією. Рішучих загальних заходів ще належить вжити, включно з наступним покращенням національних заходів у справах про екстрадицію і вислання, а також гарантуванням законності будь-яких дій держави у цій галузі, ефективним захистом потенційних жертв відповідно до постановлених Судом тимчасових заходів, а також ефективним розслідуванням кожного порушення таких заходів або подібних незаконних діянь. Зобов’язання держави за даним рішенням вимагає негайного вирішення цієї нагальної проблеми.
(Див. Iskandarov проти Росії, № 17185/05, 23 вересня 2010 року, Інформаційне повідомлення № 133; і Abdulkhakov проти Росії, № 14743/11, 2 жовтня 2012 року, Інформаційне повідомлення № 156)
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Це резюме, підготовлене Секретаріатом, не є обов’язковим для Суду.
Посилання на Інформаційні повідомлення з юриспруденції
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2013 рік.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська і французька. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду, і Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити із бази даних юриспруденції Європейського суду з прав людини HUDOC () або з будь-якої іншої бази даних, котрим Суд передав його. Його можна відтворювати з некомерційною метою, за умови цитування повної назви справи, наведеної примітки щодо авторських прав і посилання на Фундацію з прав людини. Якщо є намір використати будь-яку частину перекладу з комерційною метою, звертайтесь, будь ласка, за адресою publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2013.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation was commissioned with the support of the Human Rights Trust Fund of the Council of Europe (/humanrightstrustfund). It does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication and reference to the Human Rights Trust Fund. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2013.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction a été effectuée avec le soutien du Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme du Conseil de l’Europe (/humanrightstrustfund). Elle ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus ainsi que de la référence au Fonds fiduciaire pour les droits de l’homme. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@
Full & Egal Universal Law Academy