© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2017 рік. Цей переклад не є обов’язковим для Суду. Для детальнішої інформації, будь ласка, дивіться примітку про авторські права наприкінці цього документа.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2017. This translation does not bind the Court. For further information see the full copyright indication at the end of this document.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2017. La présente traduction ne lie pas la Cour. Pour plus de renseignements veuillez lire l’indication de copyright/droits d’auteur à la fin du présent document.
Інформаційний бюлетень про практику Суду 191
Грудень 2015
Справа Schatschaschwili проти Німеччини [ВП] - 9154/10
Постанова 15.12.2015 [ВП]
Стаття 6
Стаття 6-3-dДопит свідків
Неможливість допитати відсутніх свідків, чиї показання мали значний вплив на визнання заявника винним: порушення
Факти — Заявник був визнаний винним у пограбуванні за обтяжуючих обставин та вимаганні за обтяжуючих обставин і засуджений до позбавлення волі строком на дев’ять з половиною років. Стосовно одного зі злочинів суд першої інстанції покладався, зокрема, на письмові свідчення, надані поліції двома жертвами злочину на досудовому етапі. Показання були оголошені під час судового розгляду, оскільки два свідка повернулися до Латвії і відмовилися давати показання у зв’язку з тим, що вони все ще травмовані злочином.
У своїй постанові від 17 квітня 2014 року Палата Суду, п’ятьма голосами проти двох, дійшла висновку, що права заявника, передбачені § 1 статті 6 з урахуванням § 3 (d) статті 6 Конвенції, порушені не були. На прохання заявника, 8 вересня 2014 справу було передано до Великої палати (див. Інформаційний бюлетень 177).
Право — § 1 статті 6 разом з § 3 (d) статті 6: Щоб оцінити, чи загальній справедливості судового розгляду у справі заявника було завдано шкоди через використання показань, попередньо наданих свідками, що не були присутніми під час судового розгляду, Суд застосував та роз’яснив тест, викладений в постанові його Великої палати у справі Al-Khawaja і Tahery проти Сполученого Королівства ([ВП], 26766/05 та 22228/06, 15 грудня 2011 року, Інформаційний бюлетень 147). Зокрема, було зрозуміло, що у разі стверджувальної відповіді на питання першої частини тесту (чи існувала вагома причина для неявки свідка) та другої (чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для визнання обвинувачуваного винним), необхідно розглядати кожну з трьох частин тесту, проте залишалося невизначеним, чи потрібно розглядати всі три частини тесту, у разі заперечної відповіді на питання першої чи другої частини, а також в якому порядку слід розглядати частини тесту. Суд дійшов висновку, що:
(i) Відсутність вагомих причин для неявки свідка, хоча сама по собі вона не може однозначно свідчити про несправедливість судового процесу, була, тим не менш, дуже важливим фактором, який потрібно було врахувати під час оцінювання справедливості судового розгляду в цілому, і який міг би схилити чашу терезів на користь встановлення наявності порушення §§ 1 і 3 (d) статті 6.
(ii) Наявність достатніх врівноважувальних факторів необхідно було перевірити не лише у випадках, коли показання відсутнього свідка були єдиною або вирішальною підставою для визнання особи винною, але й у випадках, коли вони були досить вагомими і могли поставити захист у невигідне становище. Те, які врівноважувальні фактори були б необхідними, щоб судовий розгляд вважався справедливим, залежало б від вагомості показань відсутнього свідка.
(iii) Як правило, доречно розглядати три частини тесту Al-Khawaja в порядку, визначеному в постанові у вказаній справі. Однак, усі три частини пов’язані між собою і, у своїй сукупності, слугують для визначення справедливості спірного кримінального провадження в цілому. Тому, у певній справі доцільно розглядати частини тесту в іншому порядку, зокрема, якщо одна з його частин має вирішальне значення для висновку щодо справедливості чи несправедливості провадження.
Суд перейшов до застосування тесту Al-Khawaja до фактів справи заявника:
(a) Чи існувала вагома причина для неявки свідків до суду
— Перш за все Суд зазначив, що суд першої інстанції врахував, що свідки недостатньо обґрунтували свою відмову від дачі показань, і не прийняв їх стан здоров’я або страх в якості виправдання їх відсутності під час судового розгляду. Зв’язавшись зі свідками в індивідуальному порядку і запропонувавши різні варіанти вирішення питання, суд першої інстанції також неодноразово просив суди Латвії, щоб стан здоров’я свідків та їх здатність давати показання були перевірені державним медичним працівником, або щоб їх явка на слухання в Латвії була забезпечена в примусовому порядку. Оскільки ці зусилля виявилися марними, суд першої інстанції визнав протоколи допиту свідків на етапі розслідування як докази в судовому провадженні. Таким чином, неявка свідків мала місце не з вини суду першої інстанції. Відповідно, у суду першої інстанції були вагомі підстави для незабезпечення явки свідків під час судового розгляду та визнання доказами показань, які вони дали на досудовому етапі.
(b) Чи були показання відсутніх свідків єдиною або вирішальною підставою для визнання заявника винним — Національні суди чітко не вказали, чи вважають вони, що зазначені вище показання свідків були «вирішальними» доказами, тобто такими, що мали настільки важливе значення, що вірогідно були вирішальним фактором результату судового розгляду. Після оцінки всіх доказів, представлених в національних судах, Суд зазначив, що обидві жертви злочину були єдиними його очевидцями. Серед інших наявних доказів були лише показання з чужих слів або просто непрямі технічні та інші докази, що не мали вирішального значення. За таких обставин, показання відсутніх свідків були «вирішальними», тобто стали вирішальним чинником визнання вини заявника.
(c) Чи існували достатні врівноважувальні фактори для компенсації невигідного становища захисту під час судового процесу — У своєму обґрунтуванні суд першої інстанції чітко висловився, що він усвідомлював знижену доказову цінність показань свідків, що не були перевірені. Він порівняв зміст показань, які жертви дали на етапі розслідування, і встановив, що вони надали докладні і логічно послідовні описи обставин злочину. Він також відзначив, що нездатність свідків ідентифікувати заявника свідчила про те, що вони давали показання не маючи на меті обвинуватити його. Крім того, при оцінюванні надійності свідків суд першої інстанції також розглянув різні аспекти їхньої поведінки стосовно своїх заяв. Таким чином, суд першої інстанції ретельно дослідив надійність відсутніх свідків та достовірність їх заяв.
Крім того, в розпорядженні суду були додаткові обвинувальні показання з чужих слів і непрямі докази, що підтверджували показання свідків. Крім того, під час судового розгляду заявник мав можливість розповісти свою власну версію подій, а також поставити під сумнів надійність свідків через перехресний допит свідків, які давали показання з чужих слів. Однак, у нього не було можливості допитати двох жертв непрямо або на етапі розслідування.
Фактично, незважаючи на те, що органи прокуратури могли б призначити адвоката для участі у заслуховуванні свідків слідчим суддею, ці процесуальні гарантії не були використані у справі заявника. У зв’язку з цим, Суд погодився із заявником в тому, що свідки були заслухані слідчим суддею, оскільки, з огляду на їх очікуване повернення до Латвії, органи прокуратури вважали, що існувала небезпека втрати їх показань. За таких обставин, і враховуючи той факт, що відповідно до національного законодавства письмові протоколи попереднього допиту свідка слідчим суддею можуть бути оголошені під час судового розгляду за менш суворих умов, ніж протоколи допиту свідків поліцією, органи прокуратури пішли на передбачуваний ризик, який згодом справдився, що ні обвинувачуваний, ні його адвокат не зможуть допитати їх на будь-якому етапі провадження.
Враховуючи важливість заяв єдиних очевидців злочину, в скоєнні якого заявник був визнаний винним, вжиті національним судом врівноважувальні заходи були недостатніми, щоб дозволити справедливо і належно оцінити надійність доказів, що не були перевірені. Таким чином, відсутність у заявника можливості допитати двох свідків або вимагати, щоб їх допитали на будь-якому етапі провадження обумовила несправедливість судового процесу в цілому.
Висновок: порушення (дев’ять голосів проти восьми).
Стаття 41: компенсація за заподіяну шкоду не була присуджена.
ВИТЯГИ
(c) Принципи, що стосуються кожної з трьох частин тесту, застосованого у справі Al-Khawaja
(i) Чи існувала вагома причина для неявки свідка в суд
119. Повинна існувати вагома причина неявки свідка з точки зору суду першої інстанції, тобто суд повинен мати вагомі фактичні або правові підстави для незабезпечення явки свідка в суд. Якщо існувала вагома причина неявки свідка в цьому розумінні, звідси слідує, що існувала вагома причина або обґрунтування для визнання судом першої інстанції неперевірених показань відсутнього свідка як доказу. Є низка причин, чому свідок не може з’явитись у суд, такі як неявка у зв’язку зі смертю або страхом (див. справу Al-Khawaja і Tahery, згадану вище, §§ 120-25), неявка через стан здоров’я (див., наприклад, справи Bobeş проти Румунії, № 29752/05, §§ 39-40, 9 липня 2013 року; Vronchenko проти Естонії, № 59632/09, § 58, 18 липня 2013 року; та Matytsina, згадані вище, § 163) або недосяжність свідка.
120.У справах щодо відсутності свідка у зв’язку з недосяжністю, Суд вимагає, щоб суд першої інстанції доклав усіх розумних зусиль для забезпечення явки свідка (див. справи Gabrielyan проти Вірменії, № 8088/05, § 78, 10 квітня 2012 року; Tseber проти Чеської Республіки, № 46203/08, § 48, 22 листопада 2012 року; та Kostecki проти Польщі, № 14932/09, §§ 65 та 66, 4 червня 2013 року). Було встановлено, що таких фактів, як неможливість встановити місцезнаходження відповідного свідка національними судами чи відсутність свідка у країні, де здійснювалося провадження, недостатньо для виконання вимог § 3 (d) статті 6, яка вимагає від Договірних Держав вживати позитивних заходів для забезпечення права обвинуваченого допитати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали (див. справи Gabrielyan, згадану вище, § 81; Tseber, згадану вище, § 48; і Lučić проти Хорватії, № 5699/11, § 79, 27 лютого 2014 року). Такі заходи є частиною старанності, яку Договірні Держави повинні проявляти для забезпечення ефективної реалізації прав, гарантованих статтею 6 (див. справу Gabrielyan, зазначену вище, § 81, з подальшими посиланнями). Якщо ці заходи не вжито, вина за неявку свідка покладається на національні органи (див. справу Tseber, згадану вище, § 48, і справу Lučić, згадану вище, § 79).
121.До компетенції Суду не входить складання переліку конкретних заходів, які національні суди повинні вжити, щоб докласти усіх розумних зусиль для забезпечення явки свідка, якого вони зрештою визнали недосяжним (див. справу Tseber, згадану вище, § 49). Однак, зрозуміло, що вони повинні активно розшукувати свідка за допомогою національних органів, включаючи поліцію (див. справу Salikhov, згадану вище, §§ 116-17; справу Prăjină проти Румунії, № 5592/05, § 47, 7 січня 2014 року; та справу Lučić, згадану вище, § 79), і повинні, як правило, просити про надання міжнародної правової допомоги у разі проживання свідка за кордоном і наявності таких механізмів (див. справи Gabrielyan, згадану вище, § 83; Fąfrowicz, згадану вище, § 56; Lučić, згадану вище, § 80; та Nikolitsas, згадану вище, § 35).
122.Необхідність докладання усіх розумних зусиль з боку державних органів для забезпечення явки свідка в суд також передбачає ретельне вивчення національними судами причин нездатності свідка з’явитися в суд, з урахуванням конкретної ситуації кожного свідка (див. справи Nechto, згадану вище, § 127; Damir Sibgatullin, згадану вище, § 56; та Yevgeniy Ivanov, згадану вище, § 47).
(ii) Чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для визнання заявника винним
123.Що ж стосується питання про те, чи були показання відсутнього свідка, чиї свідчення були прийняті як докази, єдиною або вирішальною підставою для визнання вини відповідача (друга частина тесту, застосованого у справі Al-Khawaja), Суд ще раз підкреслює, що «єдиний» доказ слід розуміти як єдиний доказ проти обвинуваченого (див. справу Al-Khawaja і Tahery, згадану вище, § 131). Термін «вирішальний» доказ повинен тлумачитись вузько, як доказ такого значення або важливості, що, вірогідно, став вирішальним чинником кінцевого результату розгляду справи. У випадках, коли неперевірені докази свідка підтверджуються іншими підкріплюючими доказами, оцінка того, чи є вони вирішальними, залежатиме від вагомості підкріплюючих доказів; чим вагомішими є підкріплюючі докази, тим меншою є вірогідність того, що показання відсутнього свідка будуть вважатися вирішальними (там само, § 131).
124.Оскільки Суд не може діяти як суд четвертої інстанції (див. справу Nikolitsas, згадану вище, § 30), при прийнятті рішення щодо того, чи визнання вини заявника базувалося виключно або вирішальною мірою на письмових показаннях відсутнього свідка, Суд виходив з постанов національних судів (див. справи Beggs, згадану вище, § 156; Kostecki, згадану вище, § 67; та Horncastle, згадану вище, §§ 141 та 150). Суд повинен перевірити оцінку національних судів з урахуванням визначення, яке він дав «єдиному» і «вирішальному» доказу, і самостійно з’ясувати, чи була оцінка вагомості доказу національними судами неприйнятною чи необґрунтованою (порівняйте, наприклад, справу McGlynn проти Сполученого Королівства (рішення), № 40612/11, § 23, 16 жовтня 2012 року, та справу Garofolo, згадану вище, §§ 52-53). Крім того, Суд повинен дати свою власну оцінку вагомості показань відсутнього свідка, якщо національні суди не зазначили свою позицію з цього питання, або якщо їх позиція не є чіткою (порівняйте, наприклад, справу Fąfrowicz, згадану вище, § 58; справу Pichugin проти Росії, № 38623/03, §§ 196-200, 23 жовтня 2012 року; справу Tseber, згадану вище, §§ 54-56; та справу Nikolitsas, згадану вище, § 36).
(iii) Чи існували достатні врівноважувальні фактори для компенсації невигідного становища захисту під час судового розгляду
125.Що стосується питання, чи існували достатні врівноважуючі фактори для компенсації невигідного становища захисту у зв’язку з прийняттям неперевірених показань свідків під час судового розгляду (третя частина тесту, застосованого у справі Al-Khawaja), Суд ще раз підкреслює, що такі врівноважуючі фактори повинні дозволяти дати справедливу і належну оцінку достовірності таких показань (див. справу Al-Khawaja і Tahery, згадану вище, § 147).
126.На думку Суду, той факт, що національні суди з обачністю підійшли до неперевірених показань відсутнього свідка, був важливою гарантією (порівняйте справу Al-Khawaja і Tahery, згадану вище, § 161; справу Gani, згадану вище, § 48; і справу Brzuszczyński проти Польщі, № 23789/09, §§ 85-86, 17 вересня 2013 року). Суди повинні були продемонструвати, що вони усвідомлюють, що показання відсутнього свідка мають меншу вагу (порівняйте, наприклад, справу Al-Khawaja і Tahery, згадану вище, § 157, і справу Bobeş, згадану вище, § 46). У цьому контексті, Суд врахував той факт, чи надали національні суди детальне обґрунтування того, чому вони вважають такі показання надійними, водночас враховуючи й інші наявні докази (див. справи Brzuszczyński, згадану вище, §§ 85-86 і 89; Prăjină, згадану вище, § 59; і Nikolitsas, згадану вище, § 37). Він так само враховує будь-які вказівки, які суддя у справі давав присяжним щодо того, як слід ставитись до показань відсутніх свідків (див., наприклад, справу Sellick і Sellick, згадану вище, § 55).
127.Додатковою гарантією за таких обставин може бути показ під час судового слухання відеозапису допиту відсутнього свідка на етапі розслідування, щоб дозволити суду, сторонам обвинувачення і захисту побачити поведінку свідка під час допиту і сформувати власну думку про його надійність (див. справу A.G. проти Швеції, згадану вище; справу Chmura проти Польщі, № 18475/05, § 50, 3 квітня 2012 року; справу D.T. проти Нідерландів (рішення), № 25307/10, § 50, 2 квітня 2013 року; справу Yevgeniy Ivanov, згадану вище, § 49; справу Rosin проти Естонії, № 26540/08, § 62, 19 грудня 2013 року; та справу Gonzáles Nájera проти Іспанії (рішення), № 61047/13, § 54, 11 лютого 2014 року).
128. Ще однією суттєвою гарантією є наявність під час судового розгляду підкріплюючих доказів, що підтверджують неперевірені показання свідка (див., зокрема, справу Sică проти Румунії, № 12036/05, §§ 76-77, 9 липня 2013 року; справу Brzuszczyński, згадану вище, § 87; і справу Prăjină, згадану вище, §§ 58 та 60). Такі докази можуть включати, зокрема, надані під час судового розгляду показання осіб, яким відсутній свідок розповів про події відразу після їх настання (див. справу Al-Khawaja і Tahery, згадану вище, § 156; і справу McGlynn, згадану вище, § 24; справу D.T. проти Нідерландів, згадану вище, § 50; і справу Gonzáles Nájera, згадану вище, § 55), додаткові фактичні докази, отримані стосовно злочину, включаючи дані судово-медичної експертизи (див., наприклад, справу McGlynn, згадану вище, § 24 (результати експертизи ДНК)), або експертні висновки щодо травм чи надійності жертви (порівняйте справу Gani, згадану вище, § 48; справу Gonzáles Nájera, згадану вище, § 56; і справу Rosin, згадану вище, § 61). Суд також вважає, що важливим фактором для підтвердження показань відсутнього свідка є факт наявності багатьох спільних рис в описі інкримінованого злочину, наданого відсутнім свідком, скоєного проти нього чи неї, і описі подібного злочину, скоєного тим самим обвинувачуваним, що був наданий іншим свідком; при цьому жодних доказів щодо змови свідків не було виявлено. Цей факт вважається ще достовірнішим, якщо останній свідок давав показання під час судового процесу і надійність такого свідка була перевірена перехресним допитом (порівняйте зі справою Al-Khawaja і Tahery, згаданою вище, § 156).
129. Крім того, у випадках, коли свідок є відсутнім і не може бути допитаний під час судового розгляду, важливою гарантією є надана стороні захисту можливість поставити свої власні запитання свідку непрямо, наприклад, у письмовій формі, під час судового розгляду (див. справу Yevgeniy Ivanov, згадану вище, § 49, і справу Scholer проти Німеччини, № 14212/10, § 60, 18 грудня 2014 року).
130. Іншою важливою гарантією недопущення невигідного становища захисту у зв’язку з прийняттям неперевірених показань свідка під час судового розгляду є надання заявнику або адвокату захисту можливості допитати свідка на етапі розслідування (див., зокрема, справи A.G. проти Швеції, згадану вище; Gani, згадану вище, § 48; і Şandru, згадану вище, § 67). У цьому контексті, Суд дійшов висновку, що якщо слідчі органи вже на етапі розслідування вважали, що свідок не буде заслуханий під час судового розгляду, необхідно було надати захисту можливість поставити жертві запитання під час попереднього розслідування (див. справу Rosin, згадану вище, §§ 57 і наступні, зокрема, §§ 57 і 60, а також справу Vronchenko, згадану вище, §§ 61 і 63, обидві справи щодо відсутності під час судового розгляду неповнолітньої жертви злочину, вчиненого на сексуальному ґрунті, задля захисту благополуччя дитини; і порівняйте справу Aigner проти Австрії, № 28328/03, §§ 41-42, 10 травня 2012 року, і справу Trampevski, згадану вище, § 45). Такі досудові слухання дійсно часто проводяться з метою попередження будь-якого ризику того, що один із найважливіших свідків не буде доступним для дачі показань під час судового розгляду (див. справу Chmura, згадану вище, § 51).
131. Відповідачу слід також надати можливість розповісти свою версію подій і поставити під сумнів надійність відсутнього свідка, вказавши на будь-яку неузгодженість або невідповідність із заявами інших свідків (див. справу Aigner, згадану вище, § 43; D.T. проти Нідерландів, згадану вище, § 50; Garofolo, згадану вище, § 56; і справу Gani, згадану вище, § 48). У випадках, коли особа свідка є відомою стороні захисту, остання може встановити і розслідувати будь-які мотиви свідка казати неправду, і, відповідно, може ефективно оспорювати надійність свідка, хоча й меншою мірою, ніж під час безпосередньої очної ставки (див. справу Tseber, згадану вище, § 63; справу Garofolo, згадану вище, § 56; справу Sică, згадану вище, § 73; і справу Brzuszczyński, згадану вище, § 88).
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини
Цей стислий виклад, підготовлений Канцелярією, не має для Суду обов’язкової сили.
Натисніть на це посилання для отримання доступу до Інформаційних бюлетенів прецедентної практики
© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2017 рік.
Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька. Цей переклад не є обов’язковим для Суду, і Суд не бере на себе жодної відповідальності за його якість. Переклад можна завантажити з бази даних судової практики Європейського суду з прав людини HUDOC (), або з будь-якої іншої бази даних, якій HUDOC надав його для розміщення. Він може бути відтворений для некомерційних цілей за умови зазначення повної назви справи, а також вказаної вище примітки про авторські права. Якщо планується використання будь-якої частини цього перекладу з комерційною метою, будь ласка, зверніться за адресою: publishing@.
© Council of Europe/European Court of Human Rights, 2017.
The official languages of the European Court of Human Rights are English and French. This translation does not bind the Court, nor does the Court take any responsibility for the quality thereof. It may be downloaded from the HUDOC case-law database of the European Court of Human Rights () or from any other database with which the Court has shared it. It may be reproduced for non-commercial purposes on condition that the full title of the case is cited, together with the above copyright indication. If it is intended to use any part of this translation for commercial purposes, please contact publishing@.
© Conseil de l’Europe/Cour européenne des droits de l’homme, 2017.
Les langues officielles de la Cour européenne des droits de l’homme sont le français et l’anglais. La présente traduction ne lie pas la Cour, et celle-ci décline toute responsabilité quant à sa qualité. Elle peut être téléchargée à partir de HUDOC, la base de jurisprudence de la Cour européenne des droits de l’homme (), ou de toute autre base de données à laquelle HUDOC l’a communiquée. Elle peut être reproduite à des fins non commerciales, sous réserve que le titre de l’affaire soit cité en entier et s’accompagne de l’indication de copyright ci-dessus. Toute personne souhaitant se servir de tout ou partie de la présente traduction à des fins commerciales est invitée à le signaler à l’adresse suivante : publishing@.
Full & Egal Universal Law Academy