ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «СЕЛЕШ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF SELESH AND OTHERS v. UKRAINE)
(Заява № 432/20 та 3 інші заяви –
див. перелік у додатку)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
10 лютого 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Селеш та інші проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Лятіф Гусейнов (Latif Hüseynov), Голова,
Ладо Чантурія (Lado Chanturia),
Арнфінн Бордсен (Arnfinn Bårdsen), судді
та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 20 січня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі
статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
ФАКТИ
3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.
4. Заявники скаржилися на їхнє покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення. У заяві № 432/20 заявник також висунув інші скарги за положеннями Конвенції.
ПРАВО
ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ5. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ6. Заявники скаржилися, головним чином, на їхнє покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення. Вони посилалися, прямо або по суті, на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:
Стаття 3
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»
7. Суд повторює, що Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, наприклад, у вбивстві. Однак для того, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути de jure та de facto скоротним, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду. Основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація. Співвідношення між ними необов’язково є сталим і може змінюватися упродовж відбування покарання, тому підстави, які спочатку виправдовували тримання під вартою, можуть не виправдовувати його після тривалого строку відбування покарання. Наголошується на важливості реабілітації, оскільки саме в цьому наразі полягає акцент у політиці країн Європи щодо обрання покарань, як це відображено у практиці Договірних держав, відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, та відповідних міжнародних документах (див. рішення у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Vinter and Others v. the United Kingdom) [GC], заява № 66069/09 та 2 інші, пункти 59 – 81, ЄСПЛ 2013 (витяг)).
8. У керівній справі «Петухов проти України (№ 2)» (Petukhov v. Ukraine (no. 2), заява № 41216/13, від 12 березня 2019 року) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
9. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг.
10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статті 3 Конвенції.
ІНШІ СКАРГИ11. У заяві № 432/20 заявник також подав інші скарги за різними статтями Конвенції.
12. Суд розглянув ці скарги та вважає, що у контексті всіх наявних у нього документів і з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги не відповідають критеріям прийнятності, передбаченим статтями 34 та 35 Конвенції, або не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.
З цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ13. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику
(див., зокрема, згадане рішення у справі «Петухов проти
України (№ 2)» (Petukhov v. Ukraine (no. 2)) Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Вирішує об’єднати заяви;Оголошує прийнятними скарги на покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення, а решту скарг у заяві № 432/20 – неприйнятними;Постановляє, що ці скарги свідчать про порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з покаранням у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення;Постановляє, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію.Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 лютого
2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina)
В.о. заступника Секретаря
Лятіф Гусейнов
(Latif Hüseynov)
Голова
ДОДАТОК
Перелік заяв зі скаргами за статтею 3 Конвенції
(покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення)
№
№ заяви
Дата подання
П.І.Б. заявника
Рік народження
П.І.Б. представника та місцезнаходження
Назва суду першої інстанції
Дата обрання покарання у виді довічного позбавлення волі
Рішення суду про залишення вироку без змін
432/20
27.11.2019
Арпад Арпадович СЕЛЕШ
1977
Овдієнко Ганна Володимирівна
м. Харків
Будапештський міський суд
02.04.2003
Будапештський апеляційний суд
22.04.2004
17827/21
01.04.2021
Олексій Олександрович БЕРЕЗА
1994
Староста Іван Іванович
м. Київ
Апеляційний суд Луганської області 14.03.2018
Верховний Суд
26.03.2019
22272/21
12.04.2021
Никифор Олександрович БАНДРАБУРА
1964
Апеляційний суд Миколаївської області 29.07.2002
Верховний Суд України
21.11.2002
24200/21
29.04.2021
Руслан Васильович ТИМЧУК
1985
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області 15.01.2015
Апеляційний суд Івано-Франківської області 24.09.2015;
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
29.11.2016