ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «СЕРІКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF SERIKOV v. UKRAINE)
(Заява № 42164/09)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
23 липня 2015 року
ОСТАТОЧНЕ
23/10/2015
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Серіков проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,
Ангеліка Нуссбергер (Angelika Nußberger),
Боштьян М. Зупанчіч (Boštjan M. Zupančič),
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Андре Потоцький (André Potocki),
Хелена Єдерблум (Helena Jäderblom)
Алеш Пейхал (Aleš Pejchal), судді,
та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 30 червня 2015 року,
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 42164/09), яку 29 липня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Сергій Сергійович Серіков (далі – заявник).
2. Інтереси заявника представляв пан А.А. Крістенко, юрист, який практикує у м. Харків. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на той час – пан Н. Кульчицький.
3. Заявник стверджував, що зазнав жорстокого поводження працівників міліції, а також, що у зв’язку з цим не було проведено ефективного розслідування.
4. 6 лютого 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявник народився у 1991 році та проживає у м. Харків.
A. Затримання заявника і подальші події
6. 16 травня 2008 року заявника було затримано працівниками відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Г. і Б. та доправлено до Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області (далі – відділ міліції).
7. Після проведення обшуку особистих речей заявника працівник міліції Г. склав протокол, згідно з яким у заявника виявлено пакунок з речовиною, якою, як пізніше було встановлено, виявилась марихуана. Протокол, в якому було зазначено, що його складено 16 травня 2008 року о 18 год 25 хв, підписав заявник та поняті Л. і Т.
8. Згідно з твердженнями Уряду, коли працівники міліції Г. і Б. почали складати зазначений вище протокол на місці затримання заявника, заявник намагався втекти. Тоді працівники міліції застосували до нього наручники. Після цього заявника було доправлено до відділу міліції, де його та понятих було допитано. О 22 год 05 хв заявника було звільнено після того, як він розписався в Журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до відділу міліції, що не має претензій до працівників міліції.
9. Згідно з твердженнями заявника у відділі міліції до нього було застосовано жорстоке поводження з метою примусити його надати визнавальні покази. Зокрема, він стверджував, що йому погрожували зґвалтуванням, били ногами і руками по голові та всьому тілу, а також погрожували зброєю. До нього застосовували «палестинське підвішування»; з руками, закутими у наручники у положенні «за спиною», його підіймали на висоту одного або півтора метри, а потім кидали на підлогу обличчям долілиць. Декілька разів він втрачав свідомість. По прибутті до відділу міліції матір заявника виявила у нього синці на обличчі, набрякле підборіддя та сліди від наручників на зап’ястках.
10. У відділі міліції заявник написав дві заяви, адресовані начальнику відділу міліції та датовані 16 травня 2008 року. У «поясненні» заявник зазначив, що придбав марихуану для власного вживання і мав її при собі, коли був затриманий працівниками міліції. Заявник також зазначив, що жодного фізичного чи психологічного тиску на нього не чинили. В окремій розписці він зазначив, що не має скарг на дії працівників міліції та зобов’язався з’явитися за викликом.
11. О 23 год 10 хв 16 травня 2008 року до відділу міліції прибула карета швидкої допомоги, і заявника оглянула фельдшер Ф. У карті виїзду швидкої допомоги фельдшер зазначила, що огляд було закінчено о 23 год 40 хв. Згідно з картою заявник не мав скарг, і видимих тілесних ушкоджень виявлено не було. За словами заявника, начальник відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, О.Д., був присутній під час огляду та після нього розмовляв з фельдшером.
12. Після огляду заявника у відділі міліції він та його матір поїхали до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області (далі – Головне управління МВС), куди прибули приблизно о 23 год 45 хв 16 травня 2008 року, і де заявник подав скаргу на жорстоке поводження працівників міліції.
13. Працівник міліції О.Д. поїхав слідом за заявником до Головного управління МВС та організував його огляд черговим судово-медичним експертом.
14. О 00 год 47 хв 17 травня 2008 року судово-медичний експерт А.П. оглянув заявника у Головному управлінні МВС. Згідно зі складеним експертом актом судово-медичного дослідження від 29 травня 2008 року експерт повинен був встановити наявність та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень. Заявник повідомив експерту, що під час затримання працівники міліції схопили його за шию та руки та застосували до нього наручники. Він скаржився на головний біль та біль у плечах. У висновку було зазначено про наявність на шиї заявника синця шириною 1,5 см, синця розміром 2 х 1,5 см на внутрішньому боці його плеча та про два смугоподібні синці на його лівому зап’ястку. Експерт висловив думку, що тілесні ушкодження могли утворитися у дату та за обставин, описаних заявником, та що садна на його зап’ястку могли бути спричинені наручниками.
15. О 3 год 46 хв 17 травня 2008 року заявник звернувся по медичну допомогу до Харківської міської клінічної лікарні швидкої допомоги (далі – лікарня), де у нього діагностували струс мозку, забої м’яких тканин голови та грудної клітини. Було рекомендовано госпіталізацію, але заявник від неї відмовився.
16. 19 травня 2008 року в Інституті неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України заявника оглянув лікар М. У нього було діагностовано струс мозку середнього ступеню тяжкості та численні синці на руках, лопатках та хребті.
Б. Розслідування тверджень про жорстоке поводження
17. 17 травня 2008 року матір заявника подала до прокуратури Харківської області (далі – обласна прокуратура) скаргу на дії працівників міліції. Вона стверджувала, що при затриманні її сина було застосовано надмірну фізичну силу та що згодом у відділі міліції він був підданий катуванню, приниженню, а також, що йому погрожували зґвалтуванням.
18. 21 травня 2008 року обласна прокуратура призначила судово-медичну експертизу заявника та його медичної документації. 29 травня 2008 року судово-медичні експерти І.Д. та І.П. оглянули заявника та ознайомилися з його медичними документами.
19. У межах дослідчої перевірки тверджень про жорстоке поводження обласна прокуратура відібрала у низки осіб письмові пояснення. Зокрема, у своєму письмовому поясненні пан С.Д., який був свідком затримання заявника, зазначив, що 16 травня 2008 року близько 18 год 15 хв незнайомий чоловік, який себе не назвав, схопив заявника за потилицю або за комір сорочки та, погрожуючи йому пістолетом, потягнув його до автомобіля. Після цього він та інший незнайомець схопили заявника за руки, обшукали його та посадили в автомобіль. Працівники міліції Г. і Б. зазначили, що під час затримання заявник намагався втекти і до нього було застосовано наручники. Вони разом з працівником міліції О.Д. наполягали на тому, що до заявника не було застосовано жодного жорстокого поводження. Поняті Л. і Т. підтвердили покази працівників міліції та зазначили, що під час складення протоколу огляду особистих речей заявник намагався втекти. Його упіймали та застосували до нього наручники.
20. У своєму письмовому поясненні, наданому обласній прокуратурі 28 травня 2008 року, заявник, серед іншого, стверджував, що одразу після його затримання працівник міліції почав бити його рукояткою та стволом пістолета по голові, у живіт та по ребрах. Після цього його потягнули за руки до міліцейського автомобіля. У відділі міліції працівники міліції зняли з нього брюки, погрожували йому зґвалтуванням і, застосувавши до нього «палестинське підвішування», кинули його на підлогу, від чого він втратив свідомість. Коли до відділу міліції прибула його матір, вона побачила у нього синці, набрякле підборіддя, гематоми та синці на голові, руках та решті тіла.
21. 6 червня 2008 року обласна прокуратура на підставі зазначених вище доказів винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції у зв’язку з відсутністю в їх діях складу злочину. Обласна прокуратура дійшла висновку, що застосування до заявника наручників було єдиним випадком застосування до нього фізичної сили та що воно було правомірним згідно із Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року (далі – Закон про міліцію). Тілесні ушкодження заявника, зафіксовані о 00 год 47 хв 17 травня 2008 року, відповідали твердженням працівників міліції про затримання заявника та застосування до нього наручників. Обласна прокуратура також зазначила, що твердження заявника та його матері не підтверджуються жодними об’єктивними даними, крім їх власних свідчень. Мати заявника оскаржила цю постанову.
22. 24 червня 2008 року заявник у письмовому поясненні, адресованому прокуратурі Московського району міста Харкова (далі – районна прокуратура), здебільшого підтвердив свої попередні покази та додав, що на шляху до відділу міліції працівники міліції в автомобілі неодноразово били його по голові та тулубу.
23. 4 липня 2008 року судово-медичні експерти склали акт експертизи, призначеної обласною прокуратурою 21 травня 2008 року, що ґрунтувався на обстеженні заявника 29 травня 2008 року. Експерти зазначили, що заявник скаржився їм на те, що під час його затримання його били пістолетом по голові і тулубу, а згодом піддали жорстокому поводженню у відділі міліції. Експерти наголосили на тому, що під час попередніх медичних оглядів у заявника було діагностовано струс мозку та виявлено гематоми на шиї, лівому плечі і синці на його лівому зап’ястку. На їх думку, тілесні ушкодження узгоджувались з твердженнями заявника про їх походження.
24. 12 серпня 2008 року Червонозаводський районний суд
м. Харкова скасував постанову обласної прокуратури від 6 червня 2008 року та повернув матеріали справи на додаткову перевірку. Суд постановив, зокрема, що під час дослідчої перевірки обласна прокуратура не встановила походження тілесних ушкоджень заявника, зафіксованих о 00 год 47 хв 17 травня 2008 року.
25. 19 січня 2009 року Московський районний суд м. Харкова (далі – районний суд) під час розгляду кримінальної справи за обвинуваченням заявника у зберіганні наркотичних речовин доручив районній прокуратурі провести до 19 лютого 2009 року перевірку тверджень заявника про жорстоке поводження.
26. 16 лютого 2009 року (очевидно, внаслідок технічної помилки у тексті постанови зазначено дату 16 лютого 2008 року) районна прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції на підставах, схожих на ті, що були наведені у постанові обласної прокуратури. Матір заявника оскаржила цю постанову.
27. 30 березня 2009 року районний суд скасував постанову від 16 лютого 2009 року та повернув матеріали справи на додаткову перевірку. Суд встановив, зокрема, що постанова районної прокуратури повністю копіювала постанову обласної прокуратури від 6 червня 2008 року, у ній не пояснювалися причини, з яких районна прокуратура прийняла версію подій працівників міліції та не пояснювалося, яким чином застосування до заявника наручників могло пояснити усі зафіксовані у нього тілесні ушкодження.
28. 22 жовтня 2009 року районна прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставах, аналогічних до тих, що наведені у попередніх постановах. Прокуратура повідомила районний суд, що цією постановою вона виконала вказівки, зазначені у постанові суду від 19 січня 2009 року. Матір заявника оскаржила цю постанову.
29. 27 листопада 2009 року районний суд скасував постанову від 22 жовтня 2009 року та повернув матеріали справи на додаткову перевірку. Суд постановив, зокрема, що під час дослідчої перевірки було зібрано достатньо матеріалів, які вказують на наявність ознак злочину. Подальше розслідування походження тілесних ушкоджень заявника вимагало проведення таких слідчих дій, як очна ставка заявника і працівників міліції, а також відтворення обстановки і обставин події, які неможливо провести у рамках дослідчої перевірки без порушення кримінальної справи.
30. Впродовж додаткової дослідчої перевірки районна прокуратура знову відібрала письмові пояснення у працівників міліції та понятих, які здебільшого повторили свої попередні покази.
31. 12 травня 2010 року районна прокуратура на підставі зібраних доказів винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставах, схожих на ті, що були наведені у попередніх постановах. Матір заявника оскаржила цю постанову.
32. 14 червня 2010 року районний суд скасував постанову від 12 травня 2010 року та повернув матеріали справи на додаткову перевірку, зазначивши, що районна прокуратура не виконала попередні вказівки суду.
33. Впродовж наступного етапу дослідчої перевірки районна прокуратура відібрала письмові пояснення у декількох осіб. Лікар M. зазначила, зокрема, що тілесні ушкодження заявника, які вона зафіксувала 19 травня 2008 року, могли бути завдані у період з 16 до 18 травня 2008 року. Матір заявника загалом повторила свої твердження та зазначила, що вони із заявником поїхали з відділу міліції до Головного управління МВС в автомобілі сусіда, за яким слідував автомобіль працівника міліції О.Д.
34. 25 червня 2010 року районна прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції на підставах, схожих на ті, що були наведені у попередніх постановах, додатково посилаючись на пояснення, відібрані під час проведення останньої дослідчої перевірки. Районна прокуратура зазначила, що постанови районного суду від 27 листопада 2009 року і 14 червня 2010 року виконати неможливо, оскільки вказані судом слідчі дії можна було провести лише після порушення кримінальної справи, а не на етапі проведення дослідчої перевірки. Матір заявника оскаржила цю постанову.
35. 27 серпня 2010 року районний суд скасував постанову від 25 червня 2010 року та повернув матеріали справи на додаткову перевірку. Суд постановив, зокрема, що районна прокуратура не усунула суперечностей у медичних доказах. Районна прокуратура також не усунула суперечності між викладами подій заявника, свідка С.Д. та працівників міліції щодо застосування фізичної сили під час затримання заявника, що, на думку суду, могло пояснити зафіксовані тілесні ушкодження.
36. Під час проведення чергової дослідчої перевірки районна прокуратура відібрала письмові пояснення у фельдшера Ф. Вона зазначила, що 16 травня 2008 року не бачила у заявника жодних ознак тілесних ушкоджень. Міліція на неї тиску не чинила. Сам заявник не заявив жодних скарг, але його матір стверджувала, що її сина побили. Вона також зазначила, що не є фахівцем у галузі судової медицини, а тому не може робити припущень щодо походження тілесних ушкоджень, які пізніше було зафіксовано.
37. 18 жовтня 2010 року районна прокуратура призначила проведення судово-медичної експертизи для надання відповідей на низку запитань стосовно тілесних ушкоджень заявника, зафіксованих у наявних медичних документах, зокрема чи могли вони бути завдані у період між 23 год 50 хв 16 травня 2008 року та 00 год 47 хв 17 травня 2008 року.
38. 25 жовтня 2010 року районна прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Районна прокуратура зазначила, зокрема, що районний суд в постановах від 27 листопада 2009 року, 14 червня і 27 серпня 2010 року вказав на необхідність проведення певних слідчих дій, а саме очної ставки між заявником і працівниками міліції та відтворення обстановки і обставин події за участю заявника і судово-медичних експертів. Районна прокуратура зазначила, що ці вказівки виконати неможливо, оскільки такі слідчі дії можна провести лише після порушення кримінальної справи, а не на стадії дослідчої перевірки. Районна прокуратура також зазначила, що тілесні ушкодження заявника, зафіксовані о 00 год 47 хв 17 травня 2008 року, узгоджувалися з поясненнями працівників міліції щодо затримання заявника та застосування до нього наручників.
39. 15 лютого 2011 року обласна прокуратура повідомила районну прокуратуру, що її постанова від 25 жовтня 2010 року була «лише копією» постанови від 25 червня 2010 року та, що вона не відповідала постанові районного суду від 27 серпня 2010 року. Обласна прокуратура дала вказівку районній прокуратурі повністю виконати вказівки районного суду. Згідно з твердженнями Уряду, районна прокуратура ще раз провела дослідчу перевірку, а винесену за її результатами постанову від 25 жовтня 2010 року було залишено без змін.
40. 28 лютого 2011 року судово-медичний експерт у відповідь на направлення районної прокуратури від 18 жовтня 2010 року склав висновок, який ґрунтувався на наявних у матеріалах справи медичних документах. Експерт зазначив, зокрема, що неможна виключати ймовірності завдання зафіксованих у заявника тілесних ушкоджень у проміжок часу між 23 год 50 хв 16 травня 2008 року і 00 год 47 хв 17 травня 2008 року. Експерт також висловив думку, що забій м’яких тканин голови та грудної клітини, численні синці на руках, лопатках та спині, про які було зазначено медичними працівниками лікарні 17 травня 2008 року та лікарем М. 19 травня 2008 року, не підтверджувалися будь-якими об’єктивними медичними даними або результатами аналізів, а тому не можуть бути враховані у судово-медичному обстеженні.
41. За словами заявника, вперше він дізнався про постанову районної прокуратури від 25 жовтня 2010 року із зауважень Уряду у цій справі.
42. 23 липня 2012 року матір заявника оскаржила до районного суду постанову від 25 жовтня 2010 року.
43. На час останніх повідомлень від заявника провадження у районному суді ще тривало.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
44. Стаття 97 та відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року стосовно дослідчих перевірок наведено у рішенні у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine) (заява № 23893/03, п. 45, від 15 травня 2012 року). Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 був чинним на час подій і втратив чинність з 19 листопада 2012 року.
45. Відповідні положення Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року стосовно застосування працівниками міліції фізичної сили і наручників наведено у рішенні у справі «Гордієнко проти України» (Gordiyenko v. Ukraine, заява № 27620/09, пп. 65 і 66, від 16 жовтня 2014 року).
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
46. Заявник скаржився, що зазнав жорстокого поводження працівників міліції. Він також скаржився, що національні органи влади не провели ефективного розслідування його тверджень про жорстоке поводження. Він посилався на статті 3 і 13 Конвенції.
47. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає що зазначені вище скарги мають розглядатися виключно за матеріальним і процесуальним аспектами статті 3 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, п. 36, від 27 листопада 2014 року), якою передбачено таке:
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»
A. Стверджуване жорстоке поводження із заявником
1. Прийнятність
48. Уряд доводив, що твердження заявника про його побиття 16 травня 2008 року було необґрунтованим, а його версія подій не підтверджувалася жодними доказами. Уряд заперечив твердження заявника про жорстоке поводження, доводячи, що вони були непослідовними.
49. Уряд наголошував, що під час огляду заявника у відділі міліції 16 травня 2008 року фельдшер Ф. не виявила у нього видимих тілесних ушкоджень. Матір заявника, яка при цьому була присутня, не подавала жодних скарг на якість цього обстеження. Ані фельдшер Ф., ані судово-медичний експерт А.П., який проводив обстеження пізніше тієї ночі, не зафіксували значних ушкоджень, зокрема на обличчі заявника та його руках, які в нього, як стверджувалося, були, коли він зустрівся з матір’ю у відділі міліції.
50. Що стосується синця на зап’ястку заявника, він міг бути пояснений застосуванням до заявника наручників, що згідно із Законом про міліцію було законним. Що стосується інших тілесних ушкоджень, зафіксованих судово-медичним експертом А.П., вони могли бути завдані у проміжок часу з 23 год 40 хв 16 травня 2008 року, тобто з моменту огляду заявника фельдшером Ф., та до 00 год 47 хв 17 травня 2008 року, коли заявника оглянув експерт А.П. Жоден з медиків не встановив часу, коли утворились гематоми, зафіксовані А.П., а тому вони могли виникнути ще до затримання заявника. Що стосується тілесних ушкоджень, зафіксованих у лікарні 17 травня 2008 року, про які також зазначено у подальших медичних документах, вони не можуть бути доказом того, що заявник зазнав травм під час перебування під контролем працівників міліції.
51. Уряд наполягав на тому, що у матеріалах цієї справи відсутня доказова база, достатня для того, щоб дати Суду можливість встановити «поза розумним сумнівом», що заявника було піддано жорстокому поводженню.
52. Заявник наполягав на прийнятності своєї заяви.
53. Суд зазначає, що скарга про жорстоке поводження порушує серйозні питання, що вимагають розгляду по суті. Отже, незважаючи на доводи Уряду, ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
2. Суть
(a) Доводи сторін
54. Заявник доводив, що факт жорстокого з ним поводження достатньою мірою підтверджувався наявними доказами, зокрема медичними документами, в яких після звільнення заявника з відділу міліції було зафіксовано тілесні ушкодження Національні органи не надали вірогідних пояснень походження його тілесних ушкоджень. Заявник також доводив, що жорстоке поводження, якого він зазнав, становило катування, зокрема зважаючи на його юний вік на час подій, на тривалість та умисний характер жорстокого поводження, а також на той факт, що він став об’єктом принизливих дій та «палестинського підвішування».
55. Уряд не надав будь-яких зауважень щодо суті цієї скарги.
(b) Оцінка Суду
(i) Загальні принципи
56. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції є втіленням однієї з основоположних цінностей демократичного суспільства. Конвенція категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незважаючи на обставини чи поведінку потерпілого (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudła v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 90, ECHR 2000‑XI).
57. Відповідно до практики Суду стаття 3 Конвенції не забороняє застосування фізичної сили з метою затримання. Проте така сила може застосовуватися тільки за необхідності та не повинна бути надмірною (див., наприклад, рішення у справі «Іван Васильєв проти Болгарії» (Ivan Vasilev v. Bulgaria, заява № 48130/99, п. 63, від 12 квітня 2007 року).
58. Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою така доведеність може випливати із сукупності ознак, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, чи подібних до них неспростовних презумпцій факту. Більше того, слід нагадати, що конвенційне провадження не у всіх випадках передбачає неухильне застосування принципу affirmanti incumbit probatio – покладання тягаря доведення на скаржника. Коли вся чи значна частина інформації про події, про які йдеться, відома виключно органам влади – як це має місце у справі щодо ув’язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, – і коли у таких осіб під час їхнього ув’язнення з’являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції щодо фактів. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справі «Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» (El‑Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [ВП], заява № 39630/09, пп. 151 та 152, ECHR 2012, з подальшими посиланнями на практику Суду).
59. Що стосується тягаря доведення у справах про стверджуване жорстоке поводження під час затримання, то саме на державу покладається обов’язок надати правдоподібне пояснення причин виникнення тілесних ушкоджень та довести, що застосування сили не було надмірним; в іншому випадку безсумнівно виникає питання за статтею 3 Конвенції. При оцінці того, чи було надано правдоподібне пояснення застосування сили та отриманих в результаті ушкоджень, слід приділити увагу адекватності розслідувань на національному рівні щодо тверджень про жорстоке поводження (див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Гордієнко проти України» (Gordiyenko v. Ukraine), пп. 100 і 101).
(ii) Застосування наведених вище принципів до цієї справи
(α) Чи зазнав заявник тілесних ушкоджень під час перебування в міліції
60. Повертаючись до цієї справи, Суд зауважує про відсутність відомостей про стан здоров’я заявника до його зустрічі з працівниками міліції. Зокрема, в матеріалах справи не міститься жодних відомостей про те, що у заявника до зазначеної події були будь-які ушкодження. Суд також зазначає, що по прибутті заявника до відділу міліції його медичний огляд не проводився. Проте судово-медичний експерт зафіксував наявність певних ушкоджень на тілі заявника о 00 год 47 хв 17 травня 2008 року – приблизно через годину після того, як його звільнили з міліції.
61. Намагаючись довести відсутність у заявника тілесних ушкоджень на момент звільнення його з міліції, Уряд покладався, зокрема, на висновок фельдшера швидкої медичної допомоги, яка оглянула заявника безпосередньо перед його звільненням з відділу міліції. Фельдшер не зафіксувала жодних ушкоджень на тілі заявника та зазначила відсутність у заявника ознак гострого невідкладного стану.
62. Проте Суд зазначає, що у згаданому випадку медичний огляд був доволі обмежений. Його метою було не документування тілесних ушкоджень заявника, а скоріше надання йому невідкладної медичної допомоги. Оскільки такої необхідності могло не бути у той момент, межі огляду фельдшером, а також її висновок ймовірно були обмежені медичними питаннями, які належали до сфери її компетенції, а не фіксацією усіх тілесних ушкоджень заявника. Загальна формула, яку фельдшер використала у своєму висновку (див. пункт 11), як видається, підтверджує, що її огляд було обмежено питанням необхідності надання заявникові термінової медичної допомоги (див. для порівняння рішення у справах «Геращенко проти України» (Gerashchenko v. Ukraine), заява № 20602/05, п. 84, від 7 листопада 2013 року; «Карабет та інші проти України» (Karabet and Others v. Ukraine), заяви №№ 38906/07 і 52025/07, п. 266, від 17 січня 2013 року, та «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), заява № 16437/04, п. 47, від 14 лютого 2008 року).
63. Крім того, Суд зауважує, що тієї ж ночі, приблизно через годину після того, як заявник поїхав з відділу міліції, судово-медичний експерт, який оглянув заявника з конкретною метою фіксації будь-яких можливих тілесних ушкоджень, виявив певні ушкодження на шиї, плечі та зап’ястку заявника. За тих обставин заявник зазначив про застосування працівниками міліції фізичної сили під час його затримання, і експерт дійшов висновку, що зафіксовані тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, описаних заявником. Жодна зі сторін не навела жодних будь-яких причин для того, щоб поставити зазначений висновок під сумнів.
64. Уряд висловив припущення, що тілесні ушкодження, зафіксовані експертом о 00 год 47 хв 17 травня 2008 року, могли бути завдані до затримання заявника. Проте ніхто зі свідків затримання заявника, включаючи працівників міліції, не вказав, що у заявника до зустрічі з міліцією були тілесні ушкодження. Крім того, під час розслідування на національному рівні органи влади навпаки наполягали на тому, що тілесні ушкодження, зафіксовані о 00 год 47 хв 17 травня 2008 року, узгоджувалися з версією працівників міліції щодо затримання заявника та застосування до нього наручників (див. пункти 21 і 38). Відповідно, Суд не може прийняти твердження Уряду як правдоподібне (див. рішення у справі «Данілов проти України» (Danilov v. Ukraine), заява № 2585/06, п. 64, від 13 березня 2014 року).
65. Суд також звертає увагу на аргумент Уряду, що тілесні ушкодження заявника, окрім синця на зап’ястку, могли утворитися у проміжок часу з приблизно 23 год 40 хв 16 травня 2008 року до приблизно 00 год 47 хв 17 травня 2008 року, тобто у період, коли заявник перебував на волі. Проте Суд зауважує, що Уряд не пояснив, як це могло статися. За відсутності такого пояснення та будь-яких доказів на підтвердження аргументу Уряду Суд не вважає цей аргумент правдоподібним з таких причин: згідно з незаперечними висновками національних органів влади заявник поїхав з відділу міліції безпосередньо до Головного управління МВС, куди прибув приблизно через годину, і жодних припущень про відхилення від цього маршруту зроблено не було; більше того, працівник міліції О.Д. слідував за автомобілем, у якому тоді їхав заявник, і міг спостерігати за заявником як у відділі міліції, так і в Головному управлінні МВС, проте не повідомив про жодні зміни у зовнішньому вигляді заявника або про появу у нього нових тілесних ушкоджень.
66. З огляду на усі наявні матеріали Суд вважає встановленим, що гематоми на шиї та плечі заявника, а також синець на його зап’ястку було завдано після його зустрічі з працівниками міліції 16 травня 2008 року та до моменту, коли він того дня залишив відділ міліції.
(β) Пояснення тілесних ушкоджень заявника
67. За цих обставин тягар доведення покладається на Уряд, який має надати задовільне та переконливе пояснення походження тілесних ушкоджень заявника.
68. Згідно з твердженнями Уряду заявник спробував втекти після того, як працівники міліції почали складати протокол огляду особистих речей. Після цього до заявника застосували наручники.
69. Проте Суд зауважує, що застосуванням до заявника наручників можна пояснити лише синець на зап’ястку заявника. Щодо інших тілесних ушкоджень, а саме гематом на шиї та плечі заявника, органи влади не надали жодних чітких пояснень.
70. За цих обставин, зважаючи на те, що тягар доведення покладено на державу, яка має надати правдоподібне пояснення походження тілесних ушкоджень, яких особа зазнала, перебуваючи під контролем міліції, Суд доходить висновку, що Уряд належним чином не довів, що тілесні ушкодження заявнику було завдано в інший спосіб, а не внаслідок жорстокого поводження працівників міліції.
71. Суд зауважує, що у цій справі немає переконливих доказів щодо обставин, за яких заявникові було завдано ушкоджень, зокрема щодо точного характеру та ступеню фізичної сили, застосованої до заявника. Тим не менш, Суд з огляду на зазначені вище міркування вважає встановленим той факт, що відповідальність за тілесні ушкодження заявника несуть працівники міліції. Цього висновку самого по собі достатньо для встановлення Судом порушення статті 3 Конвенції, незважаючи на те, чи були тілесні ушкодження завдані заявнику під час його затримання, чи під час наступного його допиту у відділі міліції (див. згадане рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), п. 120, і рішення у справі «Силенок і «Техсервіс-плюс» проти України» (Sylenok and Tekhnoservis-Plus v. Ukraine), заява № 20988/02, пп. 69 та 70, від 9 грудня 2010 року). Проте в матеріалах справи немає жодних ознак, які б могли дати Судові змогу встановити «поза розумним сумнівом», що поводження, якого зазнав заявник, досягло рівня «катування».
72. За цих підстав Суд вважає встановленим, що заявника було піддано жорстокому поводженню, відповідальність за яке повинна нести держава та яке слід кваліфікувати як нелюдське та таке, що принижує гідність.
73. Отже, було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.
Б. Ефективність розслідування
1. Прийнятність
74. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
2. Суть
(a) Доводи сторін
75. Заявник наполягав на тому, що розслідування його тверджень про жорстоке поводження на національному рівні було неефективним і посилався у зв’язку з цим на неодноразові постанови органів прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи та на відмову у виправленні встановлених національними судами недоліків.
76. Уряд доводив, що розслідування на національному рівні відповідало вимогам статті 3. Органи прокуратури, які розглядали скаргу заявника, були незалежними від міліції. Органи влади вжили усіх необхідних заходів для встановлення точного часу завдання заявникові тілесних ушкоджень, допиту низки свідків, включаючи заявника, працівників міліції, свідків його затримання та медичних працівників, які оглядали заявника. Уряд доводив, що неодноразові рішення національних судів про повернення матеріалів на додаткову перевірку демонстрували бажання органів влади провести повне і ретельне розслідування.
(b) Оцінка Суду
77. Суд нагадує, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею працівників міліції або інших представників держави, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Як і у випадку з розслідуванням за статтею 2 Конвенції, таке розслідування має бути здатним призвести до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 131, ECHR 2000‑IV).
78. Будь-яке розслідування серйозних тверджень про жорстоке поводження має бути швидким і ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з’ясувати, що трапилося, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки для обґрунтування своїх рішень. Вони повинні вживати усіх доступних їм розумних заходів для забезпечення зберігання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, покази очевидців та висновки судових експертиз. Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин тілесних ушкоджень та винних осіб, є загрозою недотримання цього стандарту (див., наприклад, згадане рішення у справі «Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» (El‑Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia), п. 183).
79. Щодо цієї справи Суд зазначає, що заявник та його матір подали скарги про стверджуване жорстоке поводження із заявником через кілька годин після відповідних подій. Більше того, незабаром після звільнення заявника з-під варти у нього було виявлено кілька ушкоджень. Суд вважає, що за таких обставин національні органи влади були зобов’язані провести ефективне розслідування фактів, про які стверджували заявник і його матір.
80. Національні органи влади одразу вжили заходів для перевірки тверджень заявника про жорстоке поводження та з цією метою зібрали значну кількість доказів. Тим не менше, клопотання заявника про порушення кримінальної справи щодо працівників міліції відхилялися шість разів. П’ять з цих відмов згодом скасовувалися національними судами на тій підставі, що органи прокуратури не встановили походження тілесних ушкоджень заявника, зафіксованих о 00 год 47 хв 17 травня 2008 року, і також не усунули суперечності у доказах, виявлені під час дослідчої перевірки.
81. У зв’язку з цим Суд зазначає, що органи прокуратури розглядали скарги заявника на жорстоке поводження в межах неодноразових дослідчих перевірок, при цьому кримінальна справа так і не була порушена. Це рівною мірою стосується як скарги, поданої матір’ю заявника до прокуратури, так і його скарги, заявленої у суді першої інстанції, який розглядав кримінальну справу щодо нього.
82. Проте раніше Суд у різних контекстах вже встановлював, що ця слідча процедура не відповідає принципам ефективного засобу юридичного захисту, зокрема тому, що слідчий, у провадженні якого знаходиться справа, може провести лише обмежене коло слідчих дій в межах дослідчої перевірки (див., наприклад, рішення у справах «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine), заяви №№ 17674/02 і 39081/02, пп. 310-12, від 1 липня 2010 року; Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, п. 105, від 26 липня 2012 року, і «Євген Петренко проти України» (Yevgeniy Petrenko v. Ukraine), заява № 55749/08, п. 67, від 29 січня 2015 року).
83. Суд зауважує, що недоліки дослідчої перевірки проявили себе за конкретних обставинах цієї справи і насправді були очевидними для національного суду. Неодноразові постанови, які районний суд постановляв з 27 листопада 2009 року, вимагали від прокуратури усунути суперечності у зібраних доказах. Зокрема, у своїй постанові від 27 листопада 2009 року районний суд зазначив, що суперечності можна усунути шляхом проведення очної ставки між працівниками міліції і заявником та за допомогою відтворення обстановки і обставин події – слідчих дій, які неможливо було провести без порушення кримінальної справи. Проте прокуратура не вжила заходів, на які вказував національний суд. У зв’язку з цим особливу увагу слід звернути на те, що у своїх постановах про відмову в порушенні кримінальної справи прокуратура чітко визнавала, що такі слідчі дії не було вжито, оскільки обрана нею слідча процедура - дослідча перевірка - цього не дозволяє (див. пункти 38 і 34).
84. Внаслідок цього після неодноразових дослідчих перевірок суперечності між версіями подій у викладах заявника і працівників міліції усунуто не було, незважаючи навіть на те, що національні суди визначили конкретні слідчі дії, проведення яких могло їх усунути.
85. Більше того, як видається, у проміжки часу з 12 серпня 2008 року до 16 лютого 2009 року та з 30 березня 2009 року до 22 жовтня 2009 року, коли прокуратура неодноразово виносила постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції після того, як попередні такі постанови скасовувалися національним судом, національні органи влади взагалі не проводили жодних слідчих дій. Тим самим національні органи влади не вжили жодних заходів для виконання вказівок національних судів.
86. Насамкінець, слід також зазначити, що 21 травня 2008 року і 18 жовтня 2010 року районна прокуратура призначила судово-медичну експертизу для надання відповіді на запитання, пов’язані з тілесними ушкодженнями заявника, але потім – 6 червня 2008 року і 25 жовтня 2010 року – відмовляла в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції, не очікуючи висновків призначених експертиз. Не було надано жодних пояснень, чому органи влади, вважаючи, що висновки експертів є важливими для дослідчих перевірок, не чекали на їх складання перед тим, як винести постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Немає жодних свідчень того, що винесення органами влади зазначених постанов було обумовлене неочікуваними затримками у складанні висновків або будь-якими іншими відповідними міркуваннями. Для Суду це означає, що при винесенні постанов про відмову в порушенні справи органи влади покладалися на поспішні висновки (див. для порівняння рішення у справі «Дрозд проти України» (Drozd v. Ukraine), заява № 12174/03, п. 67, від 30 липня 2009 року; згадане рішення у справі «Гордієнко проти України» (Gordiyenko v. Ukraine), пп. 95-96; рішення у справі «А.Н. проти України» (A.N. v. Ukraine), заява № 13837/09, п. 68, від 29 січня 2015 року).
87. За зазначених обставин Суд доходить висновку, що національні органи влади не забезпечили проведення ефективного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження.
88. Отже, було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
89. Статтею 41 передбачено:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
A. Шкода
90. Заявник вимагав 50 000 євро відшкодування моральної шкоди.
91. Уряд вважав цю вимогу надмірною.
92. Суд вважає, що заявник вочевидь зазнав страждань і тривоги у зв’язку зі встановленим порушенням. Постановляючи рішення на засадах справедливості, як того вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявникові 8 000 євро відшкодування моральної шкоди.
Б. Судові та інші витрати
93. Заявник також вимагав 70 306,40 грн компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, які мали бути сплачені на банківський рахунок його представника.
94. Уряд доводив, що заявник не обґрунтував усі заявлені витрати та що заявлена сума була надмірною.
95. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі, враховуючи наявні документи та з урахуванням зазначених критеріїв, Суд вважає за належне присудити суму у розмірі 5 200 євро відшкодування усіх витрат, понесених під час провадження у Суді. Цю суму має бути переказано на банківський рахунок представника заявника.
C. Пеня
96. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції;
3. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції;
4. Постановляє, що
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові такі суми, що мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) EUR 8 000 (вісім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;
(ii) EUR 5 200 (п’ять тисяч двісті) євро компенсації судових та інших витрат і додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; ця сума має бути перерахована безпосередньо на банківський рахунок представника заявника;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься пеня у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, та до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 липня 2015 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Клаудія Вестердік
(Claudia Westerdiek)
Секретар
Марк Віллігер
(Mark Villiger)
Голова
Full & Egal Universal Law Academy