CASE OF SHABRATSKYY AND SHABRATSKA v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Office of Agent before the European Court of Human Right

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

 

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ШАБРАЦЬКИЙ ТА ШАБРАЦЬКА ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SHABRATSKYY AND SHABRATSKA v. UKRAINE)

(Заява № 19234/18)

 

 

 

 

 

 

РІШЕННЯ
 

СТРАСБУРГ

26 березня 2026 року

 

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Шабрацький та Шабрацька проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Марія Елосегі (María Elósegui), Голова,

 Андреас Зюнд (Andreas Zünd),
 Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,

та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 19234/18), яку 03 квітня 2018 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) двоє громадян України, пан Сергій Григорович Шабрацький (далі – перший заявник), 1965 року народження, який помер у 2024 році, та пані Людмила Ананіївна Шабрацька (далі – друга заявниця), 1965 року народження, яка на момент подання заяви проживала у м. Привілля; заявників представляли пані Є. Закревська та пані О. Михалевич, юристи, які практикують у м. Київ;

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко;

зауваження сторін;

 

після обговорення за зачиненими дверима 05 березня 2026 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1.  Справа стосується смерті сина заявників в армії, як повідомлялося, внаслідок самогубства, та пов’язаного з цим розслідування на національному рівні. Вона порушує питання за статтею 2 Конвенції.

2.  На момент подій син заявників, Д.Ш., був командиром розвідувально-диверсійного відділення у складі військового формування «Айдар», що дислокувалося в м. Лисичанськ та воювало на сході України під командуванням Міністерства оборони України.

3.  Заявники зазначили, що Д.Ш. обвинувачував своїх керівників, І.Р. та А.Я., командирів роти та взводу, до якого належало його відділення, у вчиненні різних незаконних діянь.

4.  На початку березня 2015 року Д.Ш., як стверджується, повідомив своїх батьків, що його могли убити І.Р. та А.Я. або хтось за їхньою вказівкою. Увечері 25 березня 2015 року він зателефонував їм і повідомив, що планував навідатися до них. Він також зазначив, що страждав від сильного головного болю.

5.  Лікар військової частини повідомив про те, що ввечері 25 березня 2015 року він чув, як Д.Ш. розмовляв телефоном зі своєю дівчиною «на підвищених тонах», після чого Д.Ш. попросив у нього заспокійливі лікарські препарати.

6.  Згідно з показаннями В.Т., знайомого Д.Ш., який також служив в «Айдарі», проте на іншій локації, Д.Ш. сказав йому, що володів певною конфіденційною, викривальною інформацією про своїх керівників, І.Р. та А.Я., і вони йому погрожували. Крім того, ввечері 25 березня 2015 року Д.Ш., як стверджується, сказав В.Т. телефоном, що він боявся за своє життя і попросив В.Т. вивезти його з м. Лисичанськ.

7.  26 березня 2015 року близько 10 год 50 хв Д.Ш. помер у приміщенні, яке займав його військовий підрозділ, за таких обставин.

8.  Його побратими (К.М. та Д.С.), з якими він проживав у кімнаті, зазначили, що того ранку Д.Ш. розбудив їх пострілами по стіні. Потім він, як стверджується, сказав їм стати біля стіни та направив на них свою зброю. К.М. зазначив, що коли він запитав Д.Ш., що відбувалося, останній вдарив його по обличчю лівою рукою, в якій він тримав гранату. К.М. та Д.С. вдалося залишити кімнату.

9.  Через певний час пролунала низка пострілів та вибух гранати. Показання свідків були суперечливими щодо кількості пострілів, їхньої послідовності відносно вибуху гранати та часу між цими подіями.

10.  Д.Ш. виявили мертвим у кімнаті. У нього було наскрізне вогнепальне поранення голови та численні тілесні ушкодження від вибуху гранати, зокрема відірвана ліва рука.

11.  Того ж дня, 26 березня 2015 року, Лисичанський МВ ГУМВС України в Луганській області під процесуальним керівництвом військового прокурора Луганського гарнізону порушив кримінальне провадження у зв’язку з цією подією. Хоча відповідний запис в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань стосувався обвинувачення у вчиненні вбивства, він також містив помітку, що смерть ймовірно була самогубством.

12.  Також 26 березня 2015 року працівники міліції оглянули місце події та вилучили зброю, магазин з кулями до неї, а також декілька гільз та осколків гранати. Крім того, було допитано військовослужбовців, присутніх в приміщенні або поблизу нього на момент події (див. пункт 9).

13.  У висновку судово-медичного експерта, складеному 30 травня 2015 року, зазначалося, що Д.Ш. помер від комбінованих вогнепальних та мінно-вибухових травм. На думку експерта, не можна було виключати, що Д.Ш. сам собі заподіяв усі ці тілесні ушкодження. Тілесні ушкодження, які б свідчили про боротьбу чи самооборону, задокументовано не було.

14.  11 і 12 червня 2015 року заявників допитали як свідків. Вони, зокрема, зазначили, що їхній син конфліктував з І.Р., про стверджувані незаконні дії якого він повідомив до Служби безпеки України.

15.  12 червня 2015 року було складено протокол проведення слідчого експерименту. У ньому в загальних формулюваннях зазначалося про технічну неможливість того, що Д.Ш. спочатку витягнув кільце гранати, а потім вистрілив собі в голову. Висновок судово-медичного експерта від 16 червня 2015 року підтвердив цей умовивід.

16.  28 червня 2015 року дівчина Д.Ш., А.С., надала слідчому письмові пояснення як свідок. Вона стверджувала, що 26 березня 2015 року приблизно о 9 год 45 хв їй зателефонував побратим її хлопця, Д.С. (див. пункт 8 щодо попереднього згадування цієї особи), і сказав їй терміново прибути на базу без подальших пояснень. Д.Ш., якому він передав телефон, хриплим голосом сказав А.С., що кохав її. Коли вона запитала його, чи було все гаразд, він відповів, що ні. Після того як вона прибула на базу приблизно опівдні 26 березня 2015 року, вона дізналася, що Д.Ш. помер. Вона зазначила, що Д.Ш. не довіряв своїм побратимам К.М. та Д.С. останні декілька місяців. Хоча допит А.С. згодом призначався декілька разів, як вбачається, її так і не допитали у зв’язку з труднощами у встановленні її місцезнаходження.

17.  21 листопада 2015 року заявникам за їхніми заявами було надано процесуальний статус потерпілих та доступ до матеріалів провадження.

18.  10 лютого 2016 року Управління Служби безпеки України в Луганській області у відповідь на запит слідчого надіслало лист, що жодних скарг від Д.Ш. не надходило.

19.  30 березня 2016 року провадження було закрито у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Було зроблено висновок, що Д.Ш. вчинив самогубство, відповідальність за яке не несли інші особи.

20.  06 червня 2016 року Лисичанський міський суд (далі – Лисичанський суд), задовольнивши скаргу заявників, скасував зазначену постанову та ухвалив поновити розслідування.

21.  Як стало відомо з повідомлень у медіа, на початку липня 2016 року І.Р. затримали за підозрою, зокрема, у бандитизмі та викраденні людей. Через декілька днів його звільнили на поруки певних народних депутатів. Наявні у Суду матеріали справи не містять матеріалів у зв’язку з цим. Невідомо, чи стосувалися обвинувачення щодо І.Р. смерті сина заявників, а також немає жодної інформації про результати пов’язаного з цим провадження.

22.  15 серпня 2017 року І.Р. допитали як свідка. Він, зокрема, стверджував, що незадовго до своєї смерті Д.Ш. пережив травматичний досвід перебування в оточенні ворогів у зоні бойових дій.

23.  20 квітня 2018 року заступник начальника ГУНП СУ в Луганській області написав листа до Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області, в якому розкритикував триваюче розслідування смерті Д.Ш., визнавши його незадовільним. Він також дав різні вказівки, зокрема такі:

-          доручити проведення розслідування іншому слідчому;

-          негайно призначити судову балістичну експертизу з метою встановлення, чи робилися постріли зі зброї Д.Ш. вилученими кулями та гільзами;

-          встановити місцезнаходження та забезпечити додатковий допит усіх військовослужбовців, які перебували всередині та біля військової бази на момент смерті Д.Ш., зокрема, аби чітко встановити кількість пострілів та їхню послідовність відносно вибуху гранати;

-          провести одночасні допити свідків у разі наявності постійних розбіжностей у їхніх показаннях;

-          призначити посмертну психолого-психіатричну експертизу Д.Ш.; та

-          виконати раніше надані вказівки військового прокурора Луганського гарнізону.

24.  22 грудня 2018 року було складено висновок судової експертизи зброї. У ньому було зроблено висновок, що всі гільзи, вилучені з місця події, були випущені з однієї й тієї ж зброї. Як підтверджує відомість закріплення зброї, ця зброя належала Д.Ш.

25.  26 грудня 2018 року Військова прокуратура Об’єднаних сил[1] вирішила доручити проведення розслідування ГУ НП в Луганській області замість Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області. Відповідна постанова містила такі критичні зауваження щодо проведеного до того моменту розслідування:

-          не забезпечено швидке, повне та об’єктивне розслідування протягом понад трьох років;

-          відсутність ефективності та послідовності в проведенні слідчих дій;

-          не встановлено особу та не допитано всіх свідків; та

-          постійне невиконання вказівок прокурора в кримінальному провадженні, які були проігноровані сім разів.

26.  08 січня 2019 року було складено висновок експерта стосовно змивів, зроблених з правої кисті Д.Ш. Було зроблено висновок, що вони не містили слідів продуктів вибуху чи пострілу з вогнепальної зброї.

27.  26 січня 2019 року в іншому судово-медичному висновку було встановлено, що Д.Ш. не міг вистрілити собі в голову після підриву гранати. Було зазначено, що, як свідчив напрямок вогнепального поранення, воно було нанесено лівою рукою, тоді як ліва рука Д.Ш. була відірвана вибухом гранати.

28.  17 вересня 2019 року було завершено посмертну судово-психіатричну експертизу Д.Ш. Хоча було визнано встановленим, що Д.Ш. перебував у стані значного емоційного стресу напередодні своєї смерті, експерти зазначили, що вони не мали в розпорядженні достатньо матеріалів, аби дати відповідь на питання, чи страждав Д.Ш. на будь-які психічні розлади, які могли б призвести до його самогубства.

29.  У 2018 – 2020 роках слідчий додатково допитав деяких свідків, показання яких значною мірою були подібними до наданих раніше (див. пункти 5, 9 і 12). Стосовно деяких інших свідків було визнано неможливим їх допитати, оскільки їхнє місцезнаходження було невідомим, або існували інші причини.

30.  06 липня 2021 року було проведено ще один слідчий експеримент, цього разу у присутності першого заявника та його захисника. Статист такого ж зросту, як Д.Ш., виконував роль останнього, використавши муляжі гранати та автомата. Було підтверджено, що, як свідчили тілесні ушкодження Д.Ш., граната вибухнула, коли він тримав її в лівій руці. Також напрямок вогнепального поранення свідчив, що Д.Ш. не міг завдати його собі правою рукою. Статист відтворив різні версії щодо можливих дій Д.Ш. Йому було складно користуватися зброєю лише однією рукою. Отже, він тримав її правою рукою та імітував натискання на спусковий гачок великим пальцем лівої руки, тримаючи муляж гранати в лівій руці, спочатку сидячи на лавці вішалки, потім сидячи на підлозі, притулившись спиною до лавки вішалки, і насамкінець стоячи в кімнаті біля вхідних дверей. Експерт з вибухових речовин, який був присутній під час експерименту, зазначив, що, враховуючи тілесні ушкодження та спричинені вибухом сліди на стінах, Д.Ш. стояв, коли граната вибухнула в його лівій руці. Експерт виключив сценарій, за якого хтось міг кинути гранату всередину кімнати, і Д.Ш. міг спробувати викинути її назад. Він зазначив, що тілесні ушкодження Д.Ш. мали б іншу природу в такому випадку. Водночас судово-медичний експерт, який також був присутній в ході експерименту, стверджував, що, як свідчить вогнепальне поранення, автомат був притиснутий до підборіддя Д.Ш. у момент пострілу. На думку експерта, Д.Ш. скоріше за все сидів.

31.  В ході експерименту перший заявник зазначив, що його син був правшею. Тому йому було складно погодитися з версією, що Д.Ш. витягнув кільце гранати і натиснув на спусковий гачок автомата виключно лівою рукою.

32.  Крім того, метою експерименту була перевірка, чи міг хтось інший, враховуючи положення потерпілого, вистрілити в нього після вибуху гранати. Було продемонстровано, що, хоч і з труднощами, лівша міг би успішно вистрілити в Д.Ш.

33.  20 серпня 2021 року слідчий призначив судову вибухотехнічну експертизу з метою встановлення, на якій відстані від підлоги вибухнула граната. Експерта також просили оцінити ймовірність кожного з наступних трьох сценаріїв:

  під час вибуху гранати Д.Ш. сидів на лавці вішалки в кімнаті біля входу, тримаючи автомат в правій руці, поклавши рукоятку автомата на підлогу та притиснувши її ствол до підборіддя, водночас тримаючи гранату в лівій руці, при цьому великий палець лівої руки був на спусковому гачку гвинтівки;  той самий сценарій, проте припускаючи, що Д.Ш. сидів на підлозі, притулившись спиною до лавки вішалки; та  у момент вибуху гранати Д.Ш. стояв у кімнаті біля входу та тримав гранату в лівій руці, що була опущена вздовж його тіла.

34.  15 листопада 2021 року було складено висновок вибухотехнічної експертизи. У ньому було зроблено висновок, що граната вибухнула на висоті 64 – 75 см від підлоги. Враховуючи, що відстань від приклада автомата до спускового гачка становила 34 см, а спусковий гачок не перебував в епіцентрі вибуху, експерт виключив можливість перших двох наведених сценаріїв. Стосовно третього сценарію, експерт визнав його правдоподібним.

35.  У 2022 році матеріали розслідування було евакуйовано з Луганської області до м. Дніпро з огляду на російську військову окупацію відповідної території.

36.  29 квітня 2024 року Луганська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону, яка у певний момент перейняла процесуальне керівництво над розслідуванням, надала численні вказівки слідчому у справі. Було зазначено, що деякі слідчі дії, про проведення яких заявники клопотали ще у 2016 році (зокрема, додатковий допит свідків), усе ще проведені не були.

37.  У період з травня до жовтня 2024 року слідчий декілька разів намагався встановити місцезнаходження деяких колишніх військовослужбовців «Айдару» з метою їхнього додаткового допиту як свідків. Місцезнаходження деяких із них виявилося неможливо встановити, тоді як інші проживали за кордоном або проходили службу в зоні бойових дій.

38.  Розслідування усе ще триває.

ОЦІНКА СУДУ         ПОПЕРЕДНЄ ПИТАННЯ

39.  Перший заявник помер під час розгляду справи Судом. Друга заявниця висловила бажання підтримати розгляд заяви як від свого імені, так і від імені свого покійного чоловіка.

40.  З огляду на свою відповідну практику (див., наприклад, рішення у справі «Таганова та інші проти Грузії та Росії» (Taganova and Others v. Georgia and Russia), заява № 18102/04 та 4 інші заяви, пункти 168 – 175, від 17 грудня 2024 року), Суд погоджується, що друга заявниця, яка є вдовою померлого першого заявника, має право підтримати розгляд заяви від імені останнього. Проте з міркувань зручності у тексті цього рішення, головним чином, робитиметься посилання на обох заявників.

       СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

41.  Заявники скаржилися, що держава не виконала своїх зобов’язань як за матеріальним, так і процесуальним аспектами статті 2 Конвенції.

   Прийнятність     Сумісність за критерієм ratione materiae з положеннями Конвенції

42.  Уряд стверджував, що держава не несла відповідальності за самогубство сина заявників, і тому їхня скарга за матеріальним аспектом статті 2 Конвенції мала бути відхилена, як несумісна за критерієм ratione materiae з положеннями Конвенції.

43.  Заявники заперечили проти цього аргументу.

44.  Суд вже розглядав та відхиляв аналогічне заперечення Уряду у подібних справах (див., наприклад, рішення у справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine), заява № 52013/08, пункти 77 – 81, від 17 січня 2013 року). Він не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі.

45.  Таким чином, Суд відхиляє це заперечення Уряду.

     Невичерпання національних засобів юридичного захисту

46.  Уряд також доводив, що заявників не можна вважати такими, які вичерпали доступні національні засоби юридичного захисту, оскільки вони не скаржилися на недоліки чи упущення розслідування, а також не подали жодних позовів про відшкодування моральної шкоди.

47.  Уряд також стверджував, що розслідування на національному рівні усе ще тривало. Він зазначив, що у зв’язку з цим заява була передчасною.

48.  Заявники стверджували, що вони послідовно скаржилися на національному рівні на різні упущення та недоліки розслідування, яке тривало вже близько десяти років без будь-якого відчутного прогресу. Вони наголосили, що точні обставини смерті їхнього сина з’ясовані не були, а тому вважали беззмістовним подавати цивільний позов про відшкодування шкоди.

49.  Відповідні загальні принципи щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту наведені в рішенні у справі «Вучковіч та інші проти Сербії» (попереднє заперечення) [ВП] (Vučković and Others v. Serbia) (preliminary objection) [GC], заява № 17153/11 та 29 інших заяв, пункти 69 – 77, від 25 березня 2014 року).

50.  Процесуальне зобов’язання держави за статтею 2 Конвенції, яка у разі підозрілої смерті вимагає проведення офіційного розслідування, здатного встановити факти та, за потреби, призвести до встановлення та покарання винних осіб, не може бути виконане лише шляхом присудження відшкодування шкоди (див. рішення у справах «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Al-Skeini and Others v. the United Kingdom) [GC], заява № 55721/07, пункт 165, ЄСПЛ 2011 та «Мустафа Тунч та Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey) [GC], заява № 24014/05, пункти 130, 134, 171 і 172, від 14 квітня 2015 року). Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання засобів юридичного захисту у частині стосовно неподання заявниками позову про відшкодування шкоди.

51.  Стосовно решти аспектів заперечення Уряду, то Суд зазначає, що заперечення порушує питання щодо ефективності розслідування, і тому має бути розглянуте в межах його оцінки за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції (див. для порівняння рішення у справах «Нана Мурадян проти Вірменії» (Nana Muradyan v. Armenia), заява № 69517/11, пункт 106, від 05 квітня 2022 року та «Оганджанян проти Вірменії» (Ohanjanyan v. Armenia), заява № 70665/11, пункт 124, від 25 квітня 2023 року).

     Інше щодо прийнятності

52.  Суд також зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

   Суть     Доводи сторін

53.  Заявники стверджували, що їхній син був вбитий, перебуваючи під контролем держави, і що не було докладено реальних зусиль для з’ясування обставин його смерті, не кажучи вже про притягнення винних осіб до відповідальності.

54.  На думку заявників, органи державної влади від самого початку занадто швидко прийняли версію самогубства щодо смерті Д.Ш. та дотримувалися її протягом усього розслідування, не розглядаючи серйозно жодних альтернатив.

55.  Заявники також доводили, що розслідування, яке тривало близько десяти років, було підірвано різними упущеннями та затримками.

56.  Уряд стверджував, що, хоча розслідування усе ще тривало, все свідчило, що Д.Ш. покінчив життя самогубством. Посилаючись на існуючі механізми запобігання самогубствам у війську та зазначаючи відсутність будь-яких ознак, що Д.Ш. був потерпілим від цькування або що його іншим чином доводили до самогубства, Уряд заперечував будь-яку відповідальність держави за його смерть.

57.  Уряд також стверджував, що держава доклала всіх можливих зусиль, аби надати правдоподібне пояснення смерті Д.Ш. Для ілюстрування цієї думки він перерахував різні проведені слідчі дії. Уряд також стверджував, що розслідування було порушено одразу після події, а його значна тривалість могла бути пояснена численними об’єктивними труднощами, які довелося подолати. Зокрема, він звернув увагу Суду на труднощі розслідування, що випливали із триваючого збройного конфлікту в Україні.

     Оцінка Суду

58.  Суд вважає за доцільне розпочати розгляд справи по суті, спочатку розглянувши процесуальний аспект скарги заявників за статтею 2 Конвенції, а саме, чи було розслідування обставин смерті Д.Ш. ефективним, а потім перейти до матеріального аспекту, а саме питання, чи може держава нести відповідальність за смерть (див. рішення у справах «А.П. проти Австрії» (A.P. v. Austria), заява № 1718/21, пункт 136, від 26 листопада 2024 року та «Петросян проти Вірменії» (Petrosyan v. Armenia), заява № 51448/15, пункт 120, від 09 січня 2025 року).

   Процесуальний аспект

59.  Відповідні загальні принципи наведені, зокрема, в згаданому рішенні у справі «Мустафа Тунч та Феджіре Тунч проти Туреччини» (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey), пункти 169 – 182).

60.  У цій справі розслідування насильницької смерті сина заявників триває вже понад десять років і, як вбачається з наявних у Суду матеріалів, досі перебуває на розгляді органів досудового розслідування. Суд повторює, що надмірна тривалість провадження є вагомою ознакою того, що провадження є недосконалим такою мірою, що становить порушення позитивних зобов’язань держави-відповідача за Конвенцією, якщо держава не навела вкрай переконливих та правдоподібних причин для виправдання тривалості провадження (див. рішення у справах «Мазепа та інші проти Росії» (Mazepa and Others v. Russia), заява № 15086/07, пункт 80, від 17 липня 2018 року та «Вячеславова та інші проти України» (Vyacheslavova and Others v. Ukraine), заява № 39553/16 та 6 інших заяв, пункт 400, від 13 березня 2025 року).

61.  Суд вважає, що Уряд не надав такого виправдання у цій справі.

62.  Зокрема, Суд зауважує, що, як визнали самі національні органи влади, розслідування було незадовільним протягом перших трьох років, а слідчий ігнорував вказівки вищого прокурора, навіть після того, як вони були повторені сім разів (див. пункти 23 і 25). Таке наполегливе небажання слідчого виконувати вказівки наглядового органу вказує на серйозні недоліки розслідування в цілому (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі «Вячеславова та інші проти України» (Vyacheslavova and Others v. Ukraine), пункт 389).

63.  Як також визнали національні органи влади, клопотання заявників про проведення певних відповідних слідчих дій, які вони подали у 2016 році, залишалися без будь-якої подальшої реакції до квітня 2024 року (див. пункт 36). Негативний вплив такої надмірної затримки на ефективність розслідування є очевидним.

64.  Оскільки Уряд посилався на численні проведені слідчі дії, Суд повторює, що ефективність розслідування не може бути оцінена лише на підставі кількості складених звітів, допитаних свідків або інших проведених слідчих дій. Висновки розслідування повинні ґрунтуватися на ретельному, об’єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів (див. рішення у справі «Варян проти Вірменії» (Varyan v. Armenia), заява № 48998/14, пункт 127, від 04 червня 2024 року).

65.  Суд зазначає, що у цій справі розслідування не з’ясувало низку важливих обставин смерті Д.Ш. Насамперед не було переконливо встановлено, чи був Д.Ш. фізично здатний вчинити самогубство. Відповідні висновки слідчого експерименту та вибухотехнічної експертизи, проведені у 2021 році, вбачаються суперечливими. Коментуючи вогнепальне поранення Д.Ш., судово-медичний експерт висловив думку, що потерпілий міг нанести його собі самостійно, перебуваючи в положенні сидячи. Було виключено, що Д.Ш. міг використати свою праву руку, щоб вистрілити в себе. Водночас його ліва рука була відірвана вибухом гранати, тоді як у цей самий момент згідно з твердженнями вибухотехнічного експерта Д.Ш. стояв (див. пункти 30 – 34). Крім того, хоча потерпілому довелося б тримати автомат правою рукою, навіть припустивши, що він натискав на спусковий гачок лівою рукою, на змивах з правої кисті Д.Ш. не було виявлено слідів продуктів вибуху чи пострілу з вогнепальної зброї (див. пункти 26 і 30). Також складно узгодити припущення, що Д.Ш. натиснув на спусковий гачок автомата лівою рукою, тримаючи гранату в тій самій руці одразу після того, як висмикнув її кільце і до подальшого вибуху, з висновком, що спусковий гачок не перебував в епіцентрі вибуху (див., зокрема, пункти 30 і 34). Насамкінець у зв’язку з цим доречно зазначити, що розбіжності у показаннях свідків щодо кількості почутих пострілів, їхньої послідовності відносно вибуху гранати та інтервалів між цими подіями так і не були з’ясовані (див. пункти 9, 12, 29 і 37). На думку Суду, залишення таких важливих питань без відповіді саме собою становить достатньо серйозний недолік, аби зробити розслідування неефективним (див. для порівняння рішення у справі «Манукян проти Вірменії» [Комітет] (Manukyan v. Armenia) [Committee], заява № 2303/12, пункти 14 і 15, від 21 червня 2022 року).

66.  Хоча розслідування досі триває, Суд має серйозні сумніви щодо його шансів на успіх з огляду на значний час, що минув (див. рішення у справі «Ніколау проти Кіпру» (Nicolaou v. Cyprus), заява № 29068/10, пункт 150, від 28 січня 2020 року).

67.  Наведених міркувань, зокрема висновків Суду, що розслідування було надмірно тривалим і підірваним непомірними затримками, відповідальність за які несли органи державної влади, небажанням слідчого виконувати вказівки вищого прокурора та нез’ясуванням важливих питань, є достатніми для висновку Суду, що органи державної влади не провели ефективного розслідування смерті сина заявників.

68.  Таким чином, Суд постановляє, що було порушено статтю 2 Конвенції.

   Матеріальний аспект

69.  Суд зазначає, що, хоча розслідування на національному рівні усе ще не дійшло остаточного висновку стосовно пояснення смерті Д.Ш., хід його розслідування, головним чином, обмежується версією самогубства. Це не стосується оцінки Судом скарги заявників за матеріальним аспектом статті 2 Конвенції, оскільки у будь-якому випадку дійшовши висновку, що проведене органами державної влади розслідування було неефективним (див. пункти 67 і 68), Суд не може вважати ці висновки достовірними, а пояснення смерті Д.Ш. переконливим та задовільним.

70.  Крім того, з огляду на недоліки розслідування, зокрема відсутність задовільного пояснення низці серйозних розбіжностей у показаннях свідків та експертів (див., зокрема, пункт 65), заявникам можна вибачити серйозні сумніви щодо версії самогубства та думку, що розслідування може приховувати більш зловісне пояснення, таке як вбивство (див. для порівняння згадане рішення у справі «Оганджанян проти Вірменії» (Ohanjanyan v. Armenia), пункт 159).

71.  З огляду на це Суд вважає, що органи державної влади не можна вважати такими, що виконали свій обов’язок надати задовільне та переконливе пояснення смерті сина заявників, яка настала, коли він перебував під їхньою опікою (див. рішення у справі «Мурадян проти Вірменії» (Muradyan v. Armenia), заява № 11275/07, пункт 155, від 24 листопада 2016 року та згадане рішення у справі «Оганджанян проти Вірменії» (Ohanjanyan v. Armenia), пункт 160).

72.  Таким чином, було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

73.  Друга заявниця вимагала 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 7 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час проваджень в національних судах та у Суді.

74.  Уряд заперечив проти цих вимог.

75.  Суд вважає за доцільне присудити другій заявниці 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

76.  Крім того, з огляду на наявні в нього документи та свою практику, Суд вважає за доцільне присудити другій заявниці 5 000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може їй нараховуватися, в якості компенсації судових та інших витрат.

77.  Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНОПостановляє, що друга заявниця має право підтримати розгляд від імені першого заявника;Оголошує заяву прийнятною;Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції;Постановляє, що було порушено матеріальний аспект статті 2 Конвенції;Постановляє, що:  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити другій заявниці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:  20 000 (двадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;  5 000 (п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися другій заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат;  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;Відхиляє решту вимог другої заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 26 березня 2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

 

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Марія Елосегі

(María Elósegui)

Голова

 

[1] Вищий за рангом від військової прокуратури Луганського гарнізону орган.

Full & Egal Universal Law Academy