CASE OF SHEMET v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Ministry of Justice of Ukraine

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ШЕМЕТ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SHEMET v. UKRAINE)

(Заява № 17019/15)

РІШЕННЯ
 

СТРАСБУРГ

24 жовтня 2024 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Шемет проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

 Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström), Голова,

 Марія Елосегі (María Elósegui),

 Артурс Кучс (Artūrs Kučs), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 17019/15), яку 20 березня 2015 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Людмила Дмитрівна Шемет (далі – заявниця), 1955 року народження, яка проживає у с. Міжгір’я, і яку представляв пан Р.А. Оленич, юрист, який практикує у с. Репинне;

рішення повідомити про скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 03 жовтня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1.  Справа стосується стверджуваної відсутності розгляду національними судами вимоги заявниці про компенсацію у спорі щодо пенсійних виплат. Заявниця посилалася на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції.

2.  У 2014 році заявниця подала позов проти управління Пенсійного фонду України, вимагаючи перерахунку її пенсії за віком, починаючи з 2010 року. У зв’язку з цим вона також вимагала компенсацію на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, згідно з якою у редакції, чинній на момент подій, особи мали право на компенсацію у випадку затримки виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсій та соціальних виплат, більш ніж на один місяць.

3.  11 червня 2014 року Міжгірський районний суд частково задовольнив позовні вимоги заявниці. Він зобов’язав управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок її пенсії (з метою її підвищення) на майбутнє та за шість місяців, що безпосередньо передували провадженню у суді. Частина її позовних вимог, яка стосувалася періоду понад шість місяців до розгляду справи, була залишена без розгляду як подана поза встановленим законом шестимісячним строком. Вимога заявниці щодо компенсації залишилася без розгляду.

4.  Заявниця звернулася із заявою про ухвалення додатково судового рішення для розгляду, inter alia, її вимоги про компенсацію. У різні дати 2014 року національні суди трьох інстанцій ухвалювали додаткові рішення у зв’язку з цим і вносили певні зміни до резолютивної частини постанови від 11 червня 2014 року; однак вимога заявниці про компенсацію не згадувалася.

5.  Водночас заявниця оскаржила постанову від 11 червня 2014 року в частині щодо залишення без розгляду її вимоги як такої, що була подана поза встановленим строком. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року, яку 26 вересня 2014 року залишив без змін Вищий адміністративний суд України, її вимога була залишена без задоволення, як необґрунтована.

ОЦІНКА СУДУ

6.  Посилаючись на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, заявниця скаржилася, що їй було відмовлено в доступі до суду, оскільки національні суди не розглянули та не ухвалили рішення у зв’язку з її вимогою про компенсацію, не вирішивши важливий елемент її спору щодо пенсійних виплат. Суд вважає, що цю скаргу слід розглядати виключно за пунктом 1 статті 6 Конвенції, який у цій справі слід розглядати як lex specialis стосовно статті 13 Конвенції (див., наприклад, рішення у справах «Крістіана Лтд. проти Литви» (Kristiana Ltd. v. Lithuania), заява № 36184/13, пункт 114, від 06 лютого 2018 року та «Фу Кван, с.р.o. проти Чеської Республіки» [ВП] (Fu Quan, s.r.o. v. the Czech Republic) [GC], заява № 24827/14, пункт 85, від 01 червня 2023 року).

7.  Уряд стверджував, що стаття 6 Конвенції не була застосовною в цій справі, оскільки відповідний спір не стосувався «цивільних прав» заявниці. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у непов’язаній справі, в якій право позивача на відшкодування невиплаченої пенсійної виплати було визнано після того, як національні суди зобов’язали управління Пенсійного фонду України перерахувати його пенсію, Уряд доводив, що заявниця не могла вимагати будь-якої компенсації за відсутності попереднього рішення суду, яке б зобов’язувало управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок її пенсії.

8.  Заявниця не погодилася, стверджуючи про існування очевидного спору щодо її цивільних прав.

9.  Загальні принципи щодо застосовності цивільного аспекту пункту 1 статті 6 Конвенції наведені Судом, наприклад, в рішенні у справі «Гуменюк та інші проти України» (Gumenyuk and Others v. Ukraine), заява № 11423/19, пункти 44 – 48, від 22 липня 2021 року). Крім того, Суд вже встановлював, що пенсія та пов’язані з нею виплати, які мають суто економічний характер, є «цивільними» правами у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, попри їхнє походження з публічного права (див., наприклад, рішення у справах «Шулер-Цграгген проти Швейцарії» (Schuler‑Zgraggen v. Switzerland), від 24 червня 1993 року, пункт 46, Серія A, № 263 та «Масса проти Італії» (Massa v. Italy), від 24 серпня 1993 року, пункт 26, Серія A, № 265-B). Застосовність статті 6 Конвенції до спорів щодо пенсійних виплат передбачалася в багатьох справах проти України (див., наприклад, рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, від 18 липня 2006 року; «Лесіна проти України» (Lesina v. Ukraine), заява № 9510/03, від 19 червня 2008 року; «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших заяв, від 27 червня 2017 року та «Леонідов проти України» [Комітет] (Leonidov v. Ukraine) [Committee], заява № 2064/12, від 22 вересня 2022 року).

10.  У цій справі заявниця вимагала компенсації у зв’язку з неправильним обчисленням її пенсії. Беручи до уваги положення національного законодавства, які передбачали право на компенсацію у випадках затримки виплати, зокрема пенсії (див. пункт 2), Суд не може визнати, що вимога заявниці стосовно компенсації була позбавлена будь-якої законної підстави такою мірою, що суди могли ухвалити рішення залишити її взагалі без розгляду. У зв’язку з цим Суд зазначає, що з положень національного законодавства не випливає, що рішення національних судів стосовно вимоги заявниці про компенсацію залежало від попереднього рішення, яке б зобов’язувало управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок її пенсії, як про це зазначив Уряд. Отже, Суд переконаний, що вимога заявниці була достатньо обґрунтованою для застосовності цивільного аспекту пункту 1 статті 6 Конвенції. Отже, заперечення Уряду має бути відхилено.

11.  Суд також вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

12.  Загальні принципи щодо права на доступ до суду наведені в рішенні у справі «Прихід греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» [ВП] (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania) [GC], заява № 76943/11, пункти 84 – 90, від 29 листопада 2016 року з подальшими посиланнями). Зокрема, Суд постановив, що це право включає не лише право ініціювати провадження, але й право на вирішення спору судом.

13.  Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що, хоча заявниця послідовно висувала вимогу про компенсацію додатково до вимоги про перерахунок її пенсії (див. пункти 2 і 4), національні суди не розглянули перше питання в жодному своєму рішенні, не пояснивши причини такого процесуального підходу (див. пункти 3 і 4).

14.  На думку Суду, така ситуація становила відмову у правосудді, що порушувало саму суть права заявниці на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. для порівняння рішення у справі «Шкіря проти України» [Комітет] (Shkirya v. Ukraine) [Committee], заява № 30850/11, пункти 33 – 35, від 24 червня 2021 року). З цього випливає, що було порушено зазначене положення.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

15.  Заявниця вимагала 1 542,77 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди, 5 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 1 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

16.  Уряд заперечив проти цих вимог.

17.  Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. Проте він присуджує заявниці 3 600 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці.

18.  Беручи до уваги наявні в нього документи, Суд вважає за розумне присудити 1 000 євро, які охоплюють витрати, понесені під час провадження у Суді, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці.

19.  Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  3 600 (три тисячі шістсот) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися;

(ii)  1 000 (одна тисяча) євро в якості компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 жовтня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна Келлер

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Стефані Моро-Вікстром

(Stéphanie Mourou-Vikström)

Голова